Міжнародна організація праці

2

«Міжнародна організація праці»

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….....3

1.      Особливості утворення і історичного розвитку…………………………….4

2.      Структура та функціонування. Принцип трипартизму…………………….7

3.      Цілі і основні напрямки діяльності…………………………………….…...11

Висновок…………………………………………………………………………….13

Список використаної літератури……………………………………………..……14

Вступ

Міжнародна організація праці (МОП)— спеціалізована установа Ліги Націй, а після Другої світової війни — Організації Об'єднаних націй (ООН), що була заснована у 1919 році урядами різних країн для підтримки міжнародного співробітництва у справі забезпечення миру в усьому світі й зменшення соціальної несправедливості за рахунок поліпшення умов праці. У 20 столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

В роботі МОП беруть участь представники роботодавців, організацій трудящих та представники урядових структур. У 1946 році МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Сьогодні членами МОП є 183 країни.

МОП приймає різні конвенції і розробляє рекомендації, а також встановлює міжнародні стандарти у сфері праці, зайнятості, професійної підготовки, умов праці, соціального забезпечення, безпеки праці й здоров'я.

Безпосередньо впливають на розв'язання цих проблем широкомасштабні програми досліджень, які здійснює МОП, а також міжнародне технічне співробітництво. Сьогодні першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії і соціального діалогу, боротьба з бідністю і безробіттям, заборона дитячої праці.

Міжнародна організація праці нагороджена Нобелівською премією миру у 1969 р. «За діяльність із створення „інфраструктура миру“ і зміцненню братства між народами».

МОП активно працює в Україні з початку 90-х років. МОП вже здійснила проекти пов'язані з аналізом стану соціальної політики (спільно з ПРООН і Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні (1995 рік), розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надавала і продовжує надавати допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

1. Особливості утворення і історичного розвитку.

Міжнародна організація праці була створена 1919 р. згідно з Версальською угодою, що підбила підсумки першої світової війни. Вона ви­никла як автономна організація, тісно пов'я­зана з Лігою націй, але набагато пережила останню, доля якої виявилася не досить удалою. Коли на заключному етапі другої світової війни була створена Організація Об'єднаних Націй, між нею і МОП було укладено угоду (затверджена 1946 р.) про встановлення зв'язків. Таким чином, МОП стала першою спеціалізованою установою ООН.

У Декларації про цілі і завдання МОП, прийнятій 26-ю сесією Генеральної Конференції МОП (Філадельфія, 1944 p.), були підтверджені принципи, на яких базується діяльність організації: праця не є товаром; свобода слова і свобода оо нання є необхідною умовою постійного прогресу; злиденність у будь-якому місці є загрозою для загального добробуту; бо­ротьба з нуждою має вестись з неослабною енергією в кожній державі і постійними та погодженими зусиллями в міжнарод­ному масштабі, в яких представники трудящих та підприємців, що мають рівні права з представниками урядів, об'єднуються з ними для вільного обговорення і прийняття демократичних рішень з метою сприяння загальному добробуту.

Історія МОП, особливо в тому, що стосується відносин із нею колишнього Радянського Союзу й України (яка є членом МОП з 1954 p.), має досить складний характер і може бути оцінена неоднозначне. Адже організація була створена значною мірою як відповідь Заходу на виклик Жовтневої революції 1917 р. в Росії. Визначаючи свою стратегію і філософію, МОП виголосила й наміри щодо викоренення експлуатації, але не шляхом класових конфліктів і конфронтації, а через досягнення компромісів, соціального миру і співробітництво. Компроміс — головний метод виконання завдань, які ставить МОП.

Мабуть, саме тому серед усіх спеціалізованих установ ООН МОП стала об'єктом найбільш неприязного ставлення з боку працівників "ідеологічного фронту", офіційних профлідерів, те­оретиків та істориків робітничого руху в Радянському Союзі. Головне у філософії МОП — виключення класової боротьби з відносин між працею і капіталом, а саме "класовий підхід" був однією з принципових засад усієї радянської, в тому числі й зовнішньої, політики. Культивувалися класова ненависть, не­примиренність до "буржуазного погляду" на взаємовідносини трудящих і підприємців. Класовий мир вважався ганебним ренегатством, що заслуговує лише на осуд.

Колишній СРСР вступив до МОП у 1934 p., а коли в 1939 р після агресії проти»Фінляндії він був виключений з Ліги націй, то покинув і МОП. Після відновлення членства в 1954 р. представники першої у світі країни робітників та селян усіляко саботували розробку конвенцій МОП, розхитували організацій} зсередини. У розпалі "холодної війни" машина голосування неодноразово використовувалася для того, щоб, спираючись на! голоси союзників за Варшавським пактом та друзів з Руху неприєднання, блокувати розробку позитивних програм., Ідей-но-політична конфронтація сягала такого розмаху і напружен ності, що у середині 70-х років Сполучені Штати змушені були покинути МОП. Лише ціною значних зусиль вдалося запобігти розпаду організації, добитися повернення американців.

Тепер усе це в минулому, ситуація навколо МОП і в самій організації радикально змінилася. Держави — колишні радян ські республіки виявляють заінтересованість до тіснішої спів праці з нею. Це цілком відповідає і інтересам України, бо дає змогу використати значний досвід світового співтовариства у сфері регулювання трудових відносин, соціального захисту трудящих, створення необхідних для цього державних меха­нізмів.

Це саме той досвід, якого сьогодні бракує новим незалежним державам. Бо, наприклад, Україна, незважаючи на своє майже чотирьохдесятилітнє перебування у МОП, ратифікувала лише 45 з більш ніж 170 конвенцій, розроблених і прийнятих цією організацією, які стосуються регулювання різних сторін тру­дової діяльності, визначають необхідні заходи соціального захисту. Тим часом саме в галузі соціальної демократії нашій країні належить ще чимало зробити, щоб вийти на рівень розвинутих країн. Для того, щоб швидше досягти відчутного прогресу в трудовому законодавстві й соціальному захисті трудящих, досвід такої впливової міжнародної організації, як МОП, може стати досить ефективним знаряддям.

Конвенції МОП відіграють головну роль у міжнародному регулювання праці, а їх застосування має значні особливості. Вони є багатосторонніми міжнародними договорами, і згідно до ст. 19 Статуту МОП приймаються кваліфікованою більшістю країн-членів Організації. Та навіть коли держава не ратифікувала ту чи іншу конвенцію, в неї виникає обов’язок протягом року з дня закриття сесії Міжнародної конфедерації праці надати конвенцію компетентним органам влади для вирішення питання про надання їй чинності та проінформувати Генерального директора МОП про заходи щодо цієї конвенції. З свого боку, Адміністративна рада МОП може вимагати надання генеральному директору доповіді країни-члена МОП про стан права та практики по відношенню до питань, викладених у нератифікованій конвенції .
              Згідно із Статутом МОП одним із головних напрямків її діяльності є створення міжнародних трудових стандартів, програм, спрямованих на покращення умов праці та життя працюючих, на підвищення можливості зайнятості та підтримку прав людини. МОП здійснює широку програму міжнародного технічного співробітництва для надання допомоги урядам в ефективному впровадженні в життя цих ідей; сприяє загальній та професійній освіті, веде досліджувану та видавничу роботу

2. Структура та функціонування. Принцип трипартизму.

Текст Статуту МОП вперше був складений у 1919 р., пізніше до нього неодноразово вно-силися поправки (в 1922, 1945, 1946, 1953 1962, 1972 рр.). Він включає преамбулу, 4 глави і додаток — Декларацію про цілі й завдання Міжнародної Організації Праці.

Перша глава "Організація" має 13 статей, присвячених членству, структурі організації, складу і функціям її органів, від-носинам із урядами та міжнародними організаціями, фінансовим і бюджетним   питанням.   Друга   глава "Процедура" (21 стаття) визначає порядок денний, підготовку конференцій, порядок їх проведення, систему голосування, прийняття кон­венцій і рекомендацій, обов'язки членів у зв'язку з конвенціями і рекомендаціями, порядок розгляду можливих скарг стосовно невиконання конвенцій. Третя глава (4 статті) присвячена деяким загальним положенням щодо тлумачення Статуту і конвенцій, а четверта глава (2 статті) — положенням про юридичний статус МОП і використання нею привілеїв та іму­нітетів.

Згідно із Статутом членом організації може бути будь-яка країна, що є членом ООН, якщо вона сповістила Генерального директора Міжнародного бюро праці (МБП) про своє формальне прийняття зобов'язань, котрі випливають із Статуту МОП. Саме таким чином було вирішене питання про членство в МОП країн, що поповнили світове співтовариство після розвалу ко­лишнього СРСР. Для нечленів ООН потрібне звернення з проханням про прийняття. Воно розглядається Генеральною конференцією МОП, і позитивне вирішення має бути затверд­жене двома третинами голосів делегатів.

Структура організації складається з таких компонентів: Міжнародна конференція праці, Адміністративна рада, Міжна­родне бюро праці. Структура й увесь механізм функціонування МОП виходять з принципу трипартизму, який є наріжним каменем діяльності організації. Трипартизм означає конструк­тивну взаємодію контрагентів виробничого процесу (робітників і підприємців, роботодавців) за участю держави. Історичний досвід довів, що регулювання соціально-трудових відносин за участю трьох зазначених сторін є найефективнішим.

Конференція скликається у разі необхідності, але не рідше, ніж один раз на рік. Вона визначає загальну політику, вста­новлює мінімальні трудові норми і рівень соціального захисту, приймаючи конвенції й рекомендації, затверджує програми і бюджет організації. Делегації країн-членів включають по 4 представника: два — від уряду і по одному від підприємців і робітників. Кожного делегата можуть супроводжувати радники (не більш ніж два по кожному з пунктів порядку денного сесії). Кожний делегат має право голосувати індивідуально з усіх питань, що розглядаються Конференцією.

Неурядові делегати і радники мають призначатися за по­годженням із найбільш представницькими професійними орга­нізаціями підприємців або трудящих даної країни, якщо такі організації існують. Наприклад, у Франції існує декілька проф-центрів, визнаних на загальнодержавному рівні. Саме вони за взаємною домовленістю встановили своєрідну чергу представ­ництва у делегаціях країни на сесіях Генеральної конференції МОП.