Міжнародна міграція робочої сили

МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ ТА ЗВ’ЯЗКУ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

імені академіка В. Лазаряна

                                          Кафедра "Економічної теорії"

К О Н Т Р О Л Ь Н А    Р О Б О Т А

з дисципліни: 

Міжнародні економічні відносини

       Виконав : студент

                                                                                             Групи   3ТМ

       Перевірив: доцент

                     Ковальчук Т.О.

Дніпропетровськ 2011

Зміст

  Вступ

1.Міжнародна міграція робочої сили:

1.1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції

1.2. Основні світові ринки і експортери робочої сили

1.3. Наслідки міжнародної трудової міграції

1.4. Міжнародне регулювання міграційних процесів

1.5. Трудова міграція з України.

   Висновок

   Список літератури

   Додатки

Вступ

Залежно від мети, переміщення людей у міжнаціональному територіа- льному просторі можна назвати міжнародною міграцією населення, трудовою міграцією, міжнародним туризмом, а також транзитними, службовими та приватними переміщеннями.

Явище міжнародної міграції населення досить давнє і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн (США, Канада, Австралія) складається з нащадків колишніх емігрантів. Поняття “ міжнародна міграція населення ” відрізняється від інших понять тим, що його вживають у разі зміни постійного місця проживання за такими первісними мотивами: соціальними, політичними, національними, сімейними, релігійними, особистими. Поняття “ міжнародний туризм ”, “ транзитне, службове та приватне переміщення ” відрізняються зміною місця знаходження громадян будь-якої країни з відповідною метою.

Відмінність понять “ міграція населення ” і “ трудова міграція ” також полягає в основній меті. Якщо міграція населення – це переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку нового місця постійного проживання, то міграція трудових ресурсів – це переміщення людей у міжнародному територіальному просторі з метою пошуку місця роботи без зміни місця постійного проживання.

Міжнародну трудову міграцію можна також розглядати як форму міжнародних економічних відносин, яка полягає в переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Досить часто ці процеси збігаються, оскільки обидві основні цілі накладаються. Отже, відмінність між ними досить умовна. Пояснюється це тим, що якими б не були первісні мотиви міграцій, останні є явищем передусім економічним, зумовленим пошуком нового робочого місця.

1.Міжнародна міграція робочої сили

1.1. Суть і сучасні риси міжнародної трудової міграції

Міжнародна міграція робочої сили виступає важливою складовою міжнародних економічних відносин.

Не тільки продукти праці (товари і послуги) характеризуються високим рівнем міжнародної мобільності. Фактори виробництва (праця і капітал) також переміщуються з країни в країну. Згідно з законом Б. Оліна міжнародний рух товарів і факторів виробництва можуть заміщати один одного. Країна, яка в надлишку забезпечена працею, може або експортувати працеємні товари, або її громадяни можуть самі виїжджати за кордон і там працювати. Міжнародний рух факторів виробництва підпорядковується тим же законам, що і міжнародна торгівля товарами: фактори виробництва переміщуються до тих країн, де за них більше платять.

При вивченні проблеми міжнародної міграції робочої сили використовуються такі основні поняття.

1) Міграція (від лат. переселення) населення – переміщення людей через межі певних територій зі зміною місця проживання назавжди або тимчасово.

2) Мігранти – особи, що переміщуються.

3) Міграційний потік – загальна кількість мігрантів (або міграцій), яка характеризується спільністю районів вибуття і прибуття протягом певного періоду часу – один з показників напрямку міграції.

4) Внутрішня міграція – зміна місця проживання осіб у межах національних кордонів країни.

5) Зовнішня міграція – переміщення населення з однієї країни в іншу.

Зауважимо, що міжнародна економіка як наука вивчає закономірності саме зовнішньої міграції населення, але не в цілому, а лише окремі потоки.

Зовнішня міграція населення включає два взаємопов’язані процеси:

а) еміграцію, тобто виїзд з однієї країни певного контингенту людей;

б) імміграцію, тобто в’їзд їх в іншу країну.

У зв’язку з цим існують поняття міграційного сальдо – різниця між показниками еміграції з країни та імміграції до країни, а також поняття рееміграції, тобто повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

6. Міжнародна організація праці (МОП) розробила класифікацію видів сучасної міжнародної міграції населення. Вона охоплює такі структурні елементи:

а) переселенці – тобто ті, що переїздять на постійне місце проживання. Ця група орієнтована на переїзд до промислово розвинених країн. Цей потік ґрунтується, насамперед, на принципі об’єднання сімей – початкова імміграція останнім часом ускладнюється на рівні національних господарств;

б) ті, хто працюють за контрактом. Для них чітко обумовлюється термін перебування в приймаючій країні. До цієї групи належать:

– сезонні працівники, які приїздять на період збирання врожаю;

– некваліфіковані або мало кваліфіковані працівники;

– фронтальєри – мігранти, які щоденно перетинають національний кордон, щоб працювати в сусідній країні;

в) професіонали, для яких характерним є високий рівень підготовки, тобто наявність відповідної освіти та досвіду практичної роботи. Саме для цієї класифікаційної групи характерним є термін «відтік розумів» – міграція науковців та інженерно-технічних працівників високого рівня (цей потік становить 3 – 5 % у загальному обсязі трудових мігрантів). Відзначимо, що до цієї групи входять також студенти, які отримують освіту в іншій країні;

г) нелегальні іммігранти. Цим терміном характеризуються особи, які нелегально в’їхали до країни; особи, які в’їхали легально, але вчасно не виїхали, тобто мають прострочену візу; а також особи, які в’їхали за туристською візою, але займаються трудовою діяльністю;

д) біженці – особи, що змушені емігрувати з своєї країни внаслідок будь-якої загрози (політичні, релігійні, національні переслідування).

8. Міграційна політика – один з напрямів демографічної політики – є сукупністю засобів і заходів цілеспрямованого впливу на міграційний рух населення економічних відносин.

Сучасні МЕВ нерозривно пов'язані з такими поняттями, як міграція, імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями розуміють:

                    міграція (від лат. migratio - переселення, переміщення) - переміщення через кордон;

                    імміграція (від лат. immigrare - вселяюся) - це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

                    еміграція (від лат. emigrare - виселення) - переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

                    рееміграція - це виїзд іммігрантів з країни імміграції або повернення емігрантів на батьківщину.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової, сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування економічних зв'язків у світовому господарстві. Під цим поняттям розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між національними ланками світового господарства. Економічною основою його є відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, взаємозв'язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн - експортерів і країн - імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує такі функції:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення попиту і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищувати якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

є) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню елективної зайнятості;

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці - для робітників - громадян даної країни та для іноземних робітників. Другий з цих ринків формується значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним конвенціям. В більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності непрестижні навіть в умовах високого безробіття.

Основними постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують населення цих країн мігрувати у пошуках роботи в розвиненіші країни. Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні, політичні та інші чинники.

Однією з найважливіших особливостей сучасного стану міжнародної міграції є "відплив інтелекту", тобто безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів.

1.2. Основні світові ринки і експортери робочої сили

Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили. Міжнародний ринок праці, який об'єднує понад 1,3 млрд. працездатного населення світу, потребує формування регулятивного та координаційного механізмів з узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, їх перерозподілу між різними країнами, регіонами, ланками світового господарства та ефективного використання, розширює можливості обміну знаннями, інформацією і досвідом між народами.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємодоповненнях.