Міжнародна економічна інтеграція

У галузі забезпечення енергоносіями:

З точки зору політики економічної  безпеки для України є важливим питання диверсифікації джерел отримання  сировини, стратегічної для її економіки.

Є перспективи  у здійсненні відповідних заходів щодо співробітництва з організаціями Польщі у таких напрямах:

• кооперація нафтопереробних підприємств по виробництву мастил та присадок до них;
• поставки паливно-мастильних матеріалів з польських НПЗ в західні райони України;
• обмін передовим досвідом в галузі нафтопереробки та торгівлі нафтопродуктами та створення СП.

Активізація співробітництва у цій галузі могла б внести значний вклад  як у процес виходу України з енергетичної кризи, так і вирішення питання  диверсифікації джерел енергозабезпечення.

Міжнародні  організації, в т.ч. фінансові, з зацікавленістю спостерігають за першими кроками  новоствореного об'єднання і готові надати допомогу в реалізації його проектів, особливо їх зацікавила програма «Чистий Буг», проект концепції та структури якої надіслано для розгляду в Європейську Комісію.

Як  велика європейська держава Україна  зацікавлена в участі у здійсненні взаємовигідних загальноєвропейських проектів. З цією метою необхідно  налагоджувати нові нетрадиційні форми  співробітництва. Однією з них є  розбудова відносин «особливого партнерства» між Україною, Польщею та Німеччиною. Створення подібного «Трикутника» мало б стабілізуючий вплив на ситуацію на континенті. Розвиток особливого партнерства між трьома країнами відбувався б, очевидно, ще більш активно, якби Україна була визнана четвертим членом так званого «Веймарського трикутника» (Польща-Німеччина-Франція).

Участь і позиція  України в Центральноєвропейській Ініціативі

Реалізуючи  курс на входження до європейських структур і підключення до загальноєвропейського співробітництва, у 1992 році Україна розпочала роботу по розвитку зв'язків з ЦЄІ. Представники України підключились до співпраці в ряді робочих груп (з питань транспорту, інформації, статистики, міграції). Разом з іншими зацікавленими країнами, які не являються членами ЦЄІ (Білоруссю, Болгарією та Румунією), Україна взяла участь у зустрічі з міністрами закордонних справ держав ЦЄІ (листопад 1992 року, Грац, Австрія), а також в засіданні Контактного комітету, до якого входили національні координатори держав ЦЄІ (липень 1993 року).

15 червня 1993 року діючому Голові ЦЄЇ,  міністру закордонних справ Угорщини  Г.Єсенськи було передано офіційного  листа МЗС, в якому від імені  Уряду було заявлено про бажання  України стати членом ЦЄІ.

6-7 жовтня 1995 року у Варшаві відбулося засідання глав урядів країн ЦЄІ. У засіданні взяли участь делегації десяти держав ЦЄЇ та п'яти асоційованих країн (наприкінці 1994 року до асоційованих країн було приєднано Албанію). Глава делегації України поінформував присутніх про позитивні зрушення в процесі інтеграції України до європейських регіональних структур, зокрема до Ради Європи, навів приклади динамізації торговельно-економічного співробітництва України з країнами-членами ЦЄІ. Результатом цілеспрямованих зусиль делегації України стало рішення глав урядів держав-членів ЦЄЇ уповноважити міністрів закордонних справ Ініціативи прийняти позитивне рішення щодо вступу до ЦЄІ України та інших асоційованих держав (Албанії, Болгарії, Білорусі, Румунії) на своїй черговій зустрічі у травні-червні 1996 року в Австрії.

31 травня - 1 червня 1996 р. у Відні відбулося  чергове засідання міністрів  закордонних справ держав-членів  ЦЄІ, в якому взяла участь  і делегація України. В ході  цього засідання відбувся урочистий  вступ України до складу ЦЄІ. В цілому, Центральноєвропейська Ініціатива в 1996 році значно розширила свої географічні кордони, що, безумовно, сприяло підвищенню її політичного та економічного авторитету в Європі.

На  пропозицію МЗС Розпорядженням Президента України було створено і затверджено склад Міжвідомчої комісії з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ. Координацію її роботи проводить МЗС України, Головою Комісії за посадою є заступник міністра закордонних справ України.

Протягом 1997 p. Україна, як повноправний член Ініціативи, продовжувала брати участь у погодженні та здійсненні програм та проектів ЦЄІ в усіх її робочих групах, що позитивно сприяло більш швидкій і ефективній реалізації національних інтересів України в багатосторонньому співробітництві держав регіону. Враховуючи особливу зацікавленість в розвитку транспортної інфраструктури, Україна також має намір підключитися до співпраці в рамках Мариборської угоди (Італія-Словенія-Угорщина), одним з основних завдань якої є реалізація проекту побудови транспортного коридору №5 Трієст – Любляна – Будапешт – Київ.

Міжвідомча комісія з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ виступає за необхідність більш  повного використання тих можливостей  розвитку взаємовигідної економічної  співпраці з державами Центральноєвропейського регіону, які надає членство України в ЦЄІ. Членами Комісії відзначається, що у співпраці ряду міністерств і відомств з цим об'єднанням досягнуто певного прогресу. В той же час, представниками міністерств та відомств було внесено на розгляд Комісії цілий ряд пропозицій щодо нових напрямків співпраці в рамках ЦЄІ. Згідно з рішенням Комісії, Комплексний план було оновлено та затверджено відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України (травень 1997 р.).

Україна також просуває в рамках ЦЄІ ініціативу щодо надання цьому об'єднанню статусу спостерігача при Генеральній асамблеї ООН. Метою цієї ініціативи є підвищення ролі ЦЄІ як ефективного механізму європейського співробітництва та об'єднання існуючих в рамках ООН та ЦЄІ можливостей з метою розв'язання актуальних проблем Центральноєвропейського регіону.

Отже, можна сказати, що Україна  розглядає Центральноєвропейську  Ініціативу (ЦЄІ) як важливий механізм інтеграції в європейський економічний  і політичний простір, а також  зміцнення стабільності в регіоні  та добросусідських відносин між державами-членами об'єднання.

Вільні економічні зони

Важливим фактором стимулювання іноземного інвестування національної економіки є створення вільних  економічних зон та запровадження  спеціального режиму інвестиційної  діяльності. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів.

У зарубіжній практиці “вільні економічні зони” є, як правило, невеликими територіальними  анклавами з особливо сприятливим  для діяльності іноземного капіталу, слабко пов’язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.

Американські економісти М. Фразьє та Р. Рей розрізняють три основні  стадії в еволюції вільних економічних  зон: складські та транзитні зони; промислові вільні (експортно-виробничі) зони; комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони та зони обробки інформації). Такі зони з самого початку відрізнялись своєрідною комерційною “екстериторіальністю”: безмитним ввозом та вивозом (окрім товарів, призначених для споживання у тій самій країні), полегшеним користуванням різноманітними зручностями – для складування, пакування тощо.

Сучасна різноманітність вільних  економічних зон виражається  у багатстві термінів, якими ці зони позначаються. Вживана термінологія досить різноманітна: останнім часом використовується понад 20 термінів для позначення того, що відоме як експортні зони. Так, в літературі можна зустріти такі синоніми: митна зона, вільна митна зона, вільна митна експортно-орієнтована зона, експортна вільна зона, зовнішньоторговельна зона, вільна економічна зона, вільна виробнича зона, вільна торгова зона, промислова експортно-орієнтована зона, інвестиційна зона, зона спільних підприємств, макіладора, пільгова експортна зона, спеціальна економічна зона, безмитна торгова зона тощо. Це зумовлено тим, що будь-яка організаційна технологічна чи соціальна новація потребує появи нової номінації, а також тим, що кожна новація у міру свого розвитку та поширення набуває нових рис і невизначених відтінків.

Класичні моделі ВЕЗ, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби  цих країн лише частково. Вони концептуально  потребують коригування та підпорядкування  діяльності ВЕЗ рішенню не стільки  зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.

Зберігаючи у доцільних межах  експортну орієнтацію, ВЕЗ для  країн із перехідною економікою водночас покликані:

• працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;
• служити для країни центром освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;
• функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід’ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.

Вільні економічні зони можуть розташовуватися  не тільки в прикордонних, але й  глибинних районах країни, досягаючи  значних територіальних розмірів.

Зони стають господарськими, а не політичними утвореннями. Їх конфігурація та межі визначаються економічною доцільністю, а територія залишається частиною суверенної території держави. У зоні діє національне законодавство, вилучення та корективи до нього можуть стосуватися тільки господарських та соціальних питань і фіксуються у постанові про створення зони.

Світова практика та місцеві потреби  є факторами, які визначають відмінності  підходів до створення зон із врахуванням  місцевих особливостей і пріоритетів. З огляду на економічні завдання та специфічні риси, зони можуть мати як комплексний (багатогалузевий), так і спеціалізований характер. Спеціалізовані зони можуть створюватись як митні зони (складування й обробки вантажів зовнішньої торгівлі), технополіси (для розробки та впровадження нових технологій), транзитні зони тощо.

Світова практика вже переконливо  довела вигідність для країн, що інтегруються в світовий економічний простір, створення ВЕЗ. Надзвичайно актуальним є створення спеціальних економічних  зон і для України, оскільки високі податки і значний ризик створюють перепони розвитку зовнішньої торгівлі та залученню іноземних інвестицій.

Основними передумовами для створення вільних економічних  зон є:

• близькість зон до державного кордону;
• сприятливе транспортно-географічне розміщення;
• наявність природних і трудових ресурсів;
• вигідне геополітичне розміщення.

В Україні такими характеристиками наділені регіони, що межують із Росією, Молдовою, Румунією, Курортні міста  Республіки Крим, Чорноморське узбережжя  з такими містами, як Одеса, Миколаїв, Азовське узбережжя.

Закарпатська область, наприклад, здійснює зовнішньоекономічну діяльність з 72 країнами світу, Вінницька область - з 73, Волинська область - з 50, Миколаївська область - з 90 країнами світу.

Зовнішньоекономічна політика України  на регіональному рівні спрямовується на ефективне використання вигідного розміщення прикордонних територій як додаткового ресурсу економічного розвитку.

На вирішення завдання створення  сприятливих умов для розвитку економіки  окремих регіонів, отже, в кінцевому  рахунку і економіки  усієї  країни, спрямована цільова “Програма створення в Україні спеціальних  (вільних) економічних зон на 1999-2001 рік”.

В таких зонах створюється режим  спеціальної митної зони. Відповідно до цього режиму у зовнішньоторговельних  вільних зонах встановлюється наступний порядок ввезення (вивезення) товарів:

а) у разі ввезення товарів та інших  предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України  на територію вільної економічної  зони для використання в межах  зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляються;

б) у разі вивезення товарів, що попередньо були ввезені з-за меж  митної торгівлі України на територію  вільної економічної зони, на митну  територію України з цієї зони оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України, як при імпорті товарів в Україну;

в) у разі вивезення товарів та інших предметів, вироблених, або  достатньо перероблених у вільній  економічній зоні, з території  цієї зони за межі території України  вивізне мито і акцизний збір з  цих товарів не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;

г) у разі вивезення товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за митної території України на територію вільної економічної  зони, за межі митної території України  з цієї зони вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються;

д) у разі вивезення  товарів  та інших предметів (крім підакцизних  товарів) з митної території на територію  вільної економічної зони вивізне  мито не справляється, а податок  на додану вартість справляється за нульовою ставкою;

е) у разі вивезення товарів та інших предметів на територію  вільної економічної зони з метою  транзиту через територію цієї зони митні збори справляються відповідно до законодавства України;

є) в інших випадках оподаткування  здійснюється відповідно до законодавства України.

Таким в цілому буде діяти режим  зовнішньої торгівлі у вільних економічних  зонах.

Такі зони будуть створюватися в  рамках митних територій країн-членів СНД, які і в наступний період залишаються важливими торговельними партнерами України. Товарообіг з цими країнами планується різко збільшити насамперед за рахунок збільшення продукції машинобудування, хімічної промисловості, металургійної продукції, товарів агропромислового комплексу тощо.