Міжнародна економічна інтеграція: суть, передумови, чинники, форми. Сучасні інтеграційні пріоритети України

 

  

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з дисципліни: «Міжнародні економічні відносини» на тему:

 «Міжнародна економічна інтеграція: суть, передумови, чинники, форми.

 Сучасні інтеграційні пріоритети України»

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ……………………………………………………………………………3
2. Поняття  та сутність міжнародної економічної інтеграції………….…….4-8
3. Сучасні інтеграційні пріоритети України……………………………….9-13
4. Висновок…………………………………………………………………….14
5. Список використаної літератури……………………………...…………….15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Бурхливий розвиток міжфірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного регулювання, спрямованого на забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили між країнами в рамках даного регіону, на узгодження і проведення спільної економічної, науково-технічної, фінансової і валютної, соціальної, зовнішньої й оборонної політики [1]. В результаті створюються цілісні регіональні господарські комплекси з єдиною валютною інфраструктурою, загальними економічними пропорціями, фінансовими загальними фондами, наднаціональними або міждержавними органами управління, які є наслідком  
міжнародної економічної інтеграції – вищим рівнем розвитку міжнародних економічних відносин.

Міжнародна економічна інтеграція являє собою співробітництво між національними економіками різних країн з частковою або повною їх уніфікацією, ліквідацією бар'єрів у торгівлі між країнами, зближення ринків кожної з країн з метою створення одного більшого, тобто спільного, ринку.

Теоретичні основи аналізу  міжнародних інтеграційних процесів були закладені в роботах де Бірса (1941), Вінера та Байє (1950), які сформулювали теорію митних союзів. Найбільш повне її обгрунтування зробив Вінер у праці «Питання митного союзу».

Предметом даної науково-дослідної роботи є визначення сутності процесів міжнародної економічної інтеграції. Об’єкт роботи – це дослідження пріоритетів сучасних процесів інтеграції України.

Мета роботи полягає у визначенні сутності міжнародних економічних відносин та пріоритетів України в сучасному інтеграційному процесі.

 

 

 

 

ПОНЯТТЯ  ТА СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Економічна інтеграція («інтер» з латині цілий) – це широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва [2].

На мікрорівні цей процес виражається через взаємодію капіталів окремих господарських суб'єктів (підприємств, фірм) окремих країн шляхом формування системи економічних угод між ними, створення філіалів за кордоном. На міжнародному рівні інтеграція здійснюється на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик [1]. Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

Найважливішими загальними економічними характеристиками інтеграції є:

1) міждержавне регулювання економічних процесів;

2) поступове формування  на місці відокремлених народногосподарських  комплексів певного регіонального  міждержавного господарського комплексу  із спільними пропорціями і  загальною структурою відтворення;

3) розширення можливостей міждержавного переміщення товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах даного регіону;

4) зближення внутрішніх  економічних умов учасників інтеграційних  угруповань, вирівнювання, їх економічного  розвитку.

 

Інтеграційний процес охоплює  такі ланки економічної системи:

• виробництво;
• сферу обігу;
• сферу прийняття рішень.

Вищеназвані ланки відтворювальної системи характеризуються неоднаковою здатністю брати участь в інтеграційному процесі. Найлегше вони відбуваються в сфері обігу, складніше – у сфері виробництва, дуже складно – у валютній сфері.

В основі інтеграції лежать об’єктивні потреби розвитку продуктивних сил. У загальному вигляді об’єктивну причину міжнародної економічної інтеграції можна визначити як необхідність подолання суперечності між очевидними реальними вигодами для підприємств від участі в міжнародному поділі праці та негативними факторами міжнародної економічної взаємодії – територіальною віддаленістю, меншою мобільністю факторів виробництва і ресурсів, митних та валютних обмежень тощо.

Для розвитку інтеграційних  процесів необхідна наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування               міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням      можливостей і потреб національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, 
що підлягають об'єднанню;

в)   близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного              співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, 
соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [3].

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими чинниками:

• економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;
• закономірностями НТП;
• тенденціями демографічної ситуації;
• наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;
• швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;
• ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Розвиток інтеграційних  процесів передбачає певне їх правове  закріплення або інституціоналізацію. Основними типами торгово-економічних союзів є:

1. преференційна торговельна угода;
2. зона вільної торгівлі;
3. митний союз;
4. спільний ринок;
5. економічний союз.

Найпростішою формою економічної  інтеграції є преференційна торговельна угода. Вона передбачає встановлення нижчих торговельних бар'єрів у відносинах з членами об'єднання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Так, наприклад, члени преференційної торговельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50% звичайного митного тарифу.

Наступною формою інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до нечленів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів.

Третьою формою інтеграційного об'єднання вважається митний союз. Це міждержавне об'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного "зовнішнього" тарифу.

Четвертим рівнем економічної  інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

Найскладнішою формою економічної  інтеграції вважається економічний союз. Він являє собою економічне угрупування, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру [6].

Кожне інтеграційне угруповання  являє собою певну єдність  двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме: протекціонізму (коли мова йде про співробітництво  з третіми країнами) та вільної  торгівлі (у відносинах між членами  об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни - члена інтеграційного угрупування, причому сукупний результат участі у конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятися від країни до країни.

Серед численних інтеграційних  угрупувань можна виділити в Західній Європі ЄС і ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) – це зона вільної торгівлі, яка об’єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації), у Північній Америці – НАФТА (Північно-американська зона вільної торгівлі), регіональні і субрегіональні інтеграційні формування у Латинській Америці, Азії, Африці. Історично найбільш чітко інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де у другій половині XX ст. створюється єдиний економічний простір цілого регіону, в рамках якого інтеграція досягла найдовершеніших форм.

Відправним моментом західноєвропейської  інтеграції стало утворення у 1951 році Європейського об'єднання вугілля і сталі. Пізніше виникли Європейське економічне співтовариство та Євратом. На основі цих трьох співтовариств і виник сучасний Європейський Союз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СУЧАСНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРІОРИТЕТИ  УКРАЇНИ

Інтеграція України в світове господарство — один з пріоритетів її державної політики з моменту проголошення незалежності. Стратегічну спрямованість зовнішньополітичного курсу Української держави закладено в Декларації про державний суверенітет України і в Основних напрямах зовнішньої політики України. Головні принципи курсу набули свого подальшого розвитку і закріплення у прийнятій в 1996 р. Конституції України (ст. 18).

Основними формами міжнародного співробітництва України є:

• міжнародна виробнича й науково-технічна кооперація;
• залучення іноземних інвестицій і кредитів;
• розвиток міжнародних форм бізнесу.

З огляду на людський, науково-технічний потенціал України, її географічне розташування можна визначити основні інтеграційні пріоритети національної економіки України:

1. розвиток співробітництва з європейськими країнами;
2. поглиблення взаємовигідних економічних відносин з Росією й іншими країнами СНД.

1. Розвиток співробітництва з європейськими країнами. У червні 1994 року було підписано угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС, яка передбачає рівноправне і взаємовигідне співробітництво у економічній сфері. Стратегічний курс України – це інтеграція в ЄC, що э могутнім політичним та валютно-фінансовим об'єднанням  і передбачає не тільки спільну зовнішню політику в галузі оборони, а й спільні зусилля щодо захисту навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, інтеграції торговельних зв'язків. Сьогодні цей курс є домінантою внутрішньої та зовнішньої державної політики.

Перспективи співробітництва  з Євросоюзом та поступової інтеграції пов’язані як зі створенням кращих умов для збуту українських товарів  через розширення відповідних квот та покращанням режиму торгівлі, так  і з інтенсифікацією галузевого співробітництва. З одного боку, це сприятиме залученню в економіку України передових технологій, а з іншого — дозволить реалізувати потенціал вітчизняних високотехнологічних виробництв, зокрема у аерокосмічній галузі, в сфері розробки і впровадження нових матеріалів, у медичній промисловості тощо.

Відносини України з Європейським Союзом у сучасній зовнішньо- і внутрішньополітичній ситуації мають для неї винятково важливе значення. Йдеться не просто про більш-менш активні контакти з одним із найавторитетніших зарубіжних партнерів, але й про можливість здійснення Україною стратегічного вибору на перспективу, від якого залежатимуть місце і роль нашої держави у новій системі міжнародних відносин, у тому числі економічних і валютно-фінансових.