Міжнародні інвестиції

Концепція технологічного нагромадження  розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології інноваційного  процесу. Створюючи нові технології, фірма і в цьому випадку  прагне закріпити контроль і власність  щодо своїх специфічних технологічних  переваг.

Ми розглянули концепції, що пояснюють міжнародний рух  капіталу стосовно вкладника. Тепер  звернімося до теорій, в яких акцентуються мотиви сторони, що приймає капітал.

Концепція оборони національного  суверенітету робить наголос на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економічній системі  на певному етапі приводить до їх виходу з-під контролю держави-реципієнта. Це може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва в кінцевому  продукті. Уряди при цьому або  дотримуються політики протидії розширенню впливу країн експортерів капіталу, або вдаються до регулювання експорту та імпорту капіталу.

Механізм взаємовідносин фірми, що інвестує за кордон, і країни-реципієнта є ядром моделі купівельної спроможності. Специфіка цих відносин розглядається  як функція цілей, ресурсів та обмежень обох сторін. Кожна з сторін має  активи, в яких заінтересована інша сторона. Сторона з більшою купівельною  спроможністю одержує більший зиск: До початку вкладення інвестицій сторона-реципієнт має слабкі купівельні позиції, але в ході інвестиційного процесу зменшується її залежність і вона може наполягати на перегляді  умов інвестицій на свою користь і  скороченні пільг зарубіжним інвесторам, а також збільшенні частини прибутку національних фірм, національному режимі інвестування. Зарубіжний інвестор прагне при цьому зберегти технологічну та іншу залежність країни, що приймає.

Згідно з гіпотезою  валютного простору, головним стимулом-переведення  виробничих потужностей (капіталу в  матеріальній формі) за кордон є наявність  конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з  країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

 

Розділ 3. Особливості регулювання міжнародного інвестування.

Багато країн активно  прагнуть залучити якнайбільше іноземних  інвестицій. З цією метою вони нерідко  створюють особливі, сприятливі умови  для іноземного інвестування. Рівень і суть таких сприятливих умов може відрізнятися залежно від форми  і місця інвестування.

В інших країнах, в силу законодавства або існуючої практики, іноземні інвестиції знаходяться в  несприятливих умовах [5, c.68].

Навіть у тих випадках, коли держава прагне залучити іноземні інвестиції, їх можна здійснювати  тільки за визначених обставин і з  визначеними обмеженнями. Зокрема, репатріація прибутку, роялті, отримані в результаті інвестиції, можуть підпадати  під державні обмеження або ж  бути обумовленими одержанням дозволу  від компетентних державних органів.

Після того, як інвестиція була здійснена, вона підпадатиме під  дію місцевого законодавства  і залежатиме від місцевих політичних подій, в тому числі можливої політичної нестабільності. Перед здійсненням  інвестиції необхідно уважно вивчити  законодавство країни, в якій здійснюватимуться  інвестиції й будь-які двосторонні  угоди цієї країни з країною підприємства, яке збирається здійснювати інвестицію. Важливо вивчити всі можливості оскарження дій держави, що призвели до втрати зробленої інвестиції, якщо ці засоби, звичайно, є. Там, де підказує здоровий глузд, необхідно застрахувати іноземну інвестицію від некомерційних  ризиків (тобто від втрати внаслідок  дій держави або політичних подій).

Коли прийняте рішення  про здійснення інвестиції і про  те, де саме її здійснити, найчастіше необхідно  починати процедуру одержання державного дозволу. Там, де існують спеціальні пільги для інвесторів в обмін  на виконання ними визначених умов, необхідно буде вступити з державою в переговори про умови таких  пільг.

Обмеження на інвестиції може накладати і держава інвестора. Наприклад, багато країн забороняють  інвестування за кордоном у вигляді  технологій, що особливо важливо для  безпеки країни, її зовнішньої політики.

Треба зазначити, що інтелектуальна власність і торгівля нею, в тому числі ліцензування і франчайзинг, займають важливе місце серед  причин, що спонукають держави регулювати іноземне інвестування (стимулювати  або обмежувати). Наприклад, держава  може вимагати від іноземного інвестора  передачі цінної технології в обмін  на дозвіл працювати в країні або  на надання привілеїв (наприклад  податкових пільг).

Здійснювати іноземне інвестування можна в різних формах, в тому числі створюючи нові підприємства, які цілком або частково належать іноземним інвесторам.

Держави встановлюють вимоги, які необхідно виконувати і мати на увазі при створенні підприємств. У той час, як деякі з цих  вимог спеціально "призначені" для того, щоб обмежувати іноземне інвестування, більшість з них  належить до всіх видів діяльності і до всіх форм організації бізнесу.

До вимог, спрямованих  на обмеження іноземного інвестування, можна віднести заборону або обмеження  на створення підприємств, що повністю належать іноземним особам. Єдиним виходом буде створення спільного  підприємства. В деяких країнах існують  різного роду мінімальні рівні вітчизняної  участі в підприємствах: наприклад, у жодному підприємстві, утворюваному в країні А, не повинно бути менше 49 % місцевого капіталу.

В різних країнах застосовуються свої правила бухгалтерського і  податкового обліку. Це може призвести  до того, що особам з однієї країни буде важко зрозуміти фінансові документи  іншої, або, що ще гірше, вони зрозуміють їх неправильно.

Трудове законодавство і  практика відносин між роботодавцем і найманими працівниками також  не однакові у всіх країнах.

Відносини між урядом і  приватними підприємствами в одних  країнах можуть значно відрізнятися від відносин в інших державах. Вплив уряду на рішення керівників підприємств не однаковий у різних країнах. Не однаковий і ступінь  участі державних підприємств у  підприємницькій діяльності.

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, ми розглянули суть міжнародних інвестицій, основні методи оцінки їх раціонального залучення, перспективи залучення іноземних інвестицій в економіку України та проблем, пов'язаних з цим процесом. На основі дослідження можна зробити наступні висновки:

• іноземне інвестування для  сучасного світового господарства є основою, найважливішою формою міжнародних економічних відносин. Суб'єкти світового господарства сьогодні тісно пов'язані між собою не лише опосередковано - через обмін  товарами, але й безпосередньо - через  капітал, через виробництво.

• іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни, тобто за кордоном, куди внаслідок  цього переноситься вже не акт  реалізації зосередженої в експортованому товарі прибутку, а сам процес його створення. Таким чином, вивезення  капіталу - це переміщення його за кордон з метою отримання підприємницького прибутку або проценту.

• основними формами іноземного інвестування є прямі капіталовкладення  та портфельні інвестиції.

Прямі капіталовкладення  являють собою інвестиції в функціонуючий  промисловий, банківський, торговий та інший капітал закордонних країн, що забезпечують інвестору контроль над підприємством. Частка іноземної  участі в акціонерному капіталі фірми, що дозволяє досягти такого контролю, в міжнародній статистиці звичайно прийнята в розмірі 25%, але в окремих  країнах може суттєво відрізнятись (в Україні -10%).

Портфельні інвестиції являють  собою капіталовкладення в облігації  та акції закордонних компаній, які, в тім, недостатні для встановлення безпосереднього контролю Їх діяльності. Основною метою портфельних капіталовкладень є отримання прибутку, а не забезпечення прямого контролю господарської  діяльності об'єкта інвестування.

• До визначальних чинників іноземного інвестування належать: стабільна  макроекономічна політика, наявність  дешевої робочої сили, стабільність грошової та фінансової систем країни-реципієнта, здійснення внутрішніх структурних  перетворень (приватизації, лібералізації  законодавства, відкриття ринків цінних паперів для Іноземних Інвесторів, послаблення валютного контролю, скорочення заборгованості).

 

Список  використаної літератури

 

1. Губський Б.В Інвестиційні  процеси в глобальному середовищі  – К., 2008.

2. Кириченко О.А. Менеджмент  зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2006.

3. Липсиц И.В. Введение в экономику и бизнес: Учеб. для сред. спец. учеб, завед. - 2-е изд. - М., 2009.

4. Международный менеджмент: Учеб. Пособие / Международный педагогический университет. Магадан: Изд. МПУ, 2007.

5. Омельченко А.В. Правове  регулювання іноземних інвестицій  в Україні – К., 2008.

6. Савчук В.П., С. И. Прилипко Е. Г. Величко Анализ и разработка инвестиционных проектов – К., 2009.

7. Управління зовнішньоекономічною  діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. - К.: ВІРА-Р, 2002.

8. Чистов СМ., Никифоров А.Є., Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. для ВНЗ. - К., 2007.