Міжнародні інвестиції

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Поняття міжнародних  інвестицій, їх види.

Розділ 2. Ринок технологій міжнародних інвестицій.

Розділ 3. Особливості регулювання міжнародного інвестування

Висновки

Список використаної літератури

 

ВСТУП

Інвестиції вважаються другим компонентом чистих видатків. Вони охоплюють видатки на будівництво  нових заводів, фабрик, на станки та обладнання з тривалим терміном служби і т.д. Багато економістів розглядали інвестиції як довгострокові вклади капіталу в різноманітні галузі та сфери економіки, інфраструктуру, соціальні  програми, охорону навколишнього  середовища, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери підприємництва, отримання  прибутку. Саме тому ця тема є актуальною у наш час, особливо для української  держави, у якій тільки формується система  ринкових відносин, спостерігається  поступова приватизація економіки. Усе це потребує чималих коштів, які можна отримати за рахунок  іноземних інвесторів.

Проблемою іноземних інвестицій займається чимало економістів, зокрема  Барановський О., Лазбеник Л., Гавришок О., Пересада А.А., Пригода В.В., Чекніна Т. Це робить висновок, що дана проблематика знаходиться в центрі уваги великої кількості науковців.

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний  процес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися в нашій країні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів в нашій економіці трактується по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюють з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність"- з інвестуванням . Хоча ці поняття за своєю суттю є неоднозначні .

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції це видатки на  створення, розширення, реконструкцію, та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов`язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

 

Розділ 1. Поняття міжнародних інвестицій, їх види.

У процесі інтернаціоналізації  виробництва відбувається трансферт  капіталу однієї країни в іншу в  грошовій або речовій формі, відомий  як "міжнародні інвестиції".

Розрізняють два види міжнародних  інвестицій: прямі і портфельні. Прямі інвестиції є різновидом іноземних, що супроводжуються контролем за діяльністю компанії навіть у випадку  придбання невеличкої частки її акцій (на рівні 10 %). Володіння контрольним  пакетом акцій закордонного підприємства є найвищим типом зобов'язань  стосовно зовнішньоекономічних операцій. Воно не тільки передбачає право власності  на прибуток із капіталу, але зазвичай означає і більш інтенсивний  обмін кваліфікованими спеціалістами  і новими технологіями між країнами, ніж у випадку відсутності  контрольного пакета акцій у закордонному виробництві [2, c.107].

Внаслідок високого рівня  зобов'язань прямі інвестиції найчастіше (але не завжди) стають можливі після  того, як фірма набула досвіду в  здійсненні експортно-імпортних операцій. Операції щодо прямих капіталовкладень можуть бути розпочаті з метою  відкриття доступу до певних ресурсів або ринку реалізації продукції  фірми. Наприклад, фірма "Кока-Кола" використовує свої прямі інвестиції в Україні для виробництва  безалкогольних напоїв, оскільки це дає  змогу забезпечити доступ до ресурсів і дешевої робочої сили. Ця фірма  має також прямі капіталовкладення  в Європі, Азії, Південній Америці, Австралії, Африці, що були зроблені як засіб придбання ринків тих країн, у котрих це виробництво не налагоджене.

Коли дві або більше організацій мають право власності  на прямі інвестиції в одну компанію, то подібне ведення операцій визначається терміном "спільне підприємство" (joint venture). Зазначений тип спільного підприємства, відомий як "змішане підприємство" (mixed venture), характеризується участю державних органів у приватній компанії, як, наприклад "Міжнародні авіалінії України".

Для значної кількості  американських фірм рівень продажу  продукції, зробленої за кордоном за допомогою прямих інвестицій, у багато разів перевищує рівень продажу  американської продукції, що посилається  за кордон у вигляді товарного  експорту. "Кока-Кола" виробляє за кордоном близько 70 % обсягів своєї  продукції. На сьогоднішній день найбільші  фірми світу мають великі прямі  інвестиції за кордоном, що охоплюють  кожен із видів бізнесу, зокрема  видобуток сировини, вирощування  врожаю, виробництво продукції або  її компонентів, продаж продукції, а  також надання різноманітного роду послуг.

До "портфельних" інвестицій можуть бути віднесені як боргові  зобов'язання, так і акції фірми. Чинником, що дозволяє відрізнити даний  тип інвестицій від прямих, є відсутність  контролю за діяльністю фірми, яка приймає  інвестиції. Іноземні "портфельні" інвестиції важливі майже для  всіх фірм, що ведуть міжнародні операції. До них вдаються, в основному, з  метою вирішення фінансових завдань. Фінансові відділи корпорацій зазвичай переводять засоби з однієї країни в іншу для одержання більш  високого прибутку за рахунок короткострокових капіталовкладень. Вони також використовують позики різних країн.

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордоном пов'язана з використанням двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають  на правила регулювання потоків  приватного бізнесу між країнами. Інші форми ведення бізнесу - ліцензування і укладення контрактів "під  ключ" - не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення [7, c.96].

 

Розділ 2. Ринок технологій міжнародних інвестицій.

Тісне переплетення окремих  складових світового господарства та його чітко визначена однорідність приводять до злиття національних економічних  систем і створення їх аналога  на міжнародному рівні. Отже, в межах  світової економічної системи, яку  формують взаємозв'язки між національними  ринками ресурсів і продуктів, сімейними  господарствами і фірмами, державними інституціями і фінансовими ринками, відбуваються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні, політичні, культурні та інші відносини. На їх ґрунті розвивається, зокрема, міжнародна інвестиційна діяльність, що пов'язана  з вивозом капіталу (однобічне  переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з  метою отримання прибутку чи підприємницької  вигоди).

Слід зазначити, що міжнародні потоки капіталу не тотожні переміщенню  промислової техніки, машин та устаткування. Радше це переміщення фінансових вимог, фінансові потоки між позичальниками в різних країнах чи між материнськими  фірмами і філіями за кордоном.

Розрізняють вивіз підприємницького капіталу - довгострокові закордонні інвестиції, що спрямовані на створення  за кордоном філій, дочірніх компаній та змішаних підприємств, і рух позичкового  капіталу - міжнародний кредит (позика в грошовій чи товарній формі), що надається  кредитором однієї країни позичальникові іншої країни із застереженням строків  повернення та сплати процентів [4, c.122].

Назвемо основні риси сучасної міграції капіталів:

• підвищення ролі державну вивозі капіталу;
• держави самі стають активними фінансовими експортерами;
• посилення міграції приватного капіталу між промислово розвинутими країнами (це пояснюється структурними змінами в економші, розвитком капітало- та наукоємних технологій тощо);
• збільшення частки прямих закордонних інвестицій — капіталовкладень у міжнародний ринок капіталів формують інституції, які опосередковують прямі зв'язки між інвесторами, що шукають можливості вкладення капіталу, і підприємцями, що потребують його чи проводять трансформації грошових заощаджень в інвестиційний капітал.

До таких установ-посередників, зокрема, належать:

• кредитні інститути, що приймають вклади і задовольняють потреби в інвестиційних кредитах;
• кредитні інститути, що ведуть справи клієнтів на біржі;
• інвестиційні фонди і компанії, що вкладають отримані кошти в цінні папери, диверсифікуючи вклади з метою зменшення ризику;
• великі підприємства, що виступають на міжнародному ринку як самостійні суб'єкти діяльності;
• страхові компанії;
• громадські емітенти;
• інвестиційні банки, які для зменшення ризику вводять програми торгівлі цінними паперами.

Основні постачальники капіталу на міжнародному ринку — транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

Тепер поставимо запитання: що змушує фірму вивозити капітальні ресурси за кордон, використовувати  їх за межами країни походження та розгортати виробничі потужності за кордоном, на ринку, де з нею конкурують національні  фірми, які володіють перевагами «рідних стін»?

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають міжнародний  рух капіталу як фактор виробництва. Згідно з ними, основна причина  вивозу капітальних ресурсів —різниця в нормах прибутку в різних країнах. Інвестора при цьому цікавить рівень процентної ставки у «своїй» країні й за кордоном. Відмінності в рівнях граничного продукту капіталу дають поштовх до його міграції, що в подальшому приводить до згладжування цих відмінностей. Ця теорія може бути виражена формулою капіталізації потоку доходів:

К = Р/І,

де К — загальна вартість активу;

Р — прибуток, здобутий завдяки  вкладеному активу,

І — норма прибутку.

Звідси          І = Р/К.

Рух капіталу триватиме, поки норми прибутку в обох країнах  не зрівняються.

Проте не менш важливими  в поясненні інвестиційної діяльності є відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Саме на них акцентують увагу теорії, які беруть за основу недосконалість ринку.

Один із фундаторів теорії ринкової влади С. Хаймер, критикуючи класичну теорію автоматичного встановлення рівноваги між нормами прибутку в різних країнах, обґрунтував тезу про те, що суб'єкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади.

Згідно з цією теорією, на ранніх стадіях зростання фірма  збільшує свою частку на ринку шляхом об'єднання та придбання, тобто шляхом концентрації виробництва, з метою  отримання більшого прибутку. Проте  на певній стадії підвищення концентрації ринкової влади в межах окремої  держави стає неможливим, тому прибуток інвестується за кордон, що спричинює  аналогічні процеси на зарубіжних ринках. Таке закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції  і збереження контролю над ринком.

Підхід Хаймера дає змогу певною мірою пояснити досить поширену практику «захисних інвестицій». Так, великі компанії часто створюють за кордоном виробничі потужності, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Слід зауважити, що ринкова  влада фірми значною мірою  забезпечується її особливими перевагами: економією на масштабі, науково-технічними досягненнями, управлінськими навичками, вільним доступом до джерел великого капіталу тощо. На основі таких конкурентних переваг завданням фірми є  отримання за кордоном прибутків, більших  за прибутки «місцевих» фірм [1, c.54].

Теорія інтерналізації спирається на поняття «витрати на укладання угоди» (трансакцій витрати). Витрати на трансакції за жорсткої конкуренції є більшими порівняно з угодами В умовах «відносин співробітництва». Зі зменшенням транс акційних витрат операції фірм починають набирати «внутрішнього характеру», тобто здійснюється внутрішньо-корпораційний обмін — інтерналізація ринків.

Формування нових «внутрішніх» ринків фірм породжує достатні імпульси для підвищення ефективності, а мета мінімізації трансакцій залишається  основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція міжнародної конкурентоспроможності галузі пояснює/ міжнародний рух  капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб'єктами ринку  капіталів.

Згідно з моделлю циклу  життя продукту, після початкової, інноваційної, фази розвитку продукту в міру досягнення ним зрілості фірма  дедалі більше розглядає розгортання  зарубіжного виробництва як важливий засіб збереження своїх позицій  на ринку. Так, на першій стадії розвитку товару виробництво продовжує концентруватись  у країні походження, навіть якщо витрати  виробництва в інших країнах  є нижчими. Але коли у фазі зростання  виробничий процес стандартизується, підприємство починає інтенсивно інвестувати  за кордон, аби скористатися перевагами певних ринків і зберегти експортний потенціал. При цьому з метою  запобігання імітації нового продукту зарубіжними підприємствами і підтримки власних філій компанія вдосконалює товар, здійснює патентний захист та проводить відповідну рекламу.