Міжнародні економічні організації

4. Шляхи підвищення впливу України на міжнародні економічні відносини

1. Економіка України  в міжнародному  поділі праці

     У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство, галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту складається з сировинних товарів і продукції первинної переробки.

     Основу  експорту складають: чорні метали і  вироби з них (прокат, труби), продукція  хімічної та пов'язаних з нею галузей  промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна та марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль тощо), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко та молокопродукти). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше 13 % від загального його обсягу.

     Основу  імпортних надходжень становлять: мінеральні продукти, насамперед, паливо (природний  газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну завозиться продукція хімічної, фармацевтичної, харчової та легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

     Держкомстат України розглядає промисловість  за такими секторами: добувна (2 складові); переробна (9 складових, 7 підскладових); виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.

     Товарна структура експорту (2007 рік) має такий  вигляд: недорогоцінні метали та вироби з них – 44,1 %, з них чорні метали – 35 %; механічне обладнання, машини та механізми, електрообладнання та їх частини – 9,2 %; мінеральні продукти – 9,1 %; продукція хiмiчної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 8,7 %; транспортні засоби та шляхове обладнання – 5,8 %; котли, машини, апарати і механічні пристрої – 5,4 %.

     Товарна структура імпорту (2007 рік) наступна: нафта та продукти її перегонки – 30,6 %; газ природний – 15,5 %; транспортні засоби та шляхове обладнання – 12,2 %; продукція хiмiчної та пов’язаних з нею галузей промисловості – 8,6 %; недорогоцінні метали та вироби з них – 7,4 %.

     Географічна структура експорту (2007 рік) має наступний  вигляд: у країни СНД експортується 36,3 % від загального обсягу, з них у Російську Федерацію – 25,2 %; Азію – 20,1 %, Африку – 5,8 %; Америку – 5,3 %. На другому місці після РФ за обсягами експорту України посідає Туреччина – 7,4 %, далі Італія – 6,8 %, Польща – 3,5 %, Німеччина – 3,5 %, Білорусь – 3,0 %, Казахстан – 2,6 %, Угорщина – 2,4 %, США – 2,1 %.

     Географічна структура імпорту (2007 рік) наступна: країни СНД імпортують в Україну 46,0 % товарів та послуг від загального обсягу; Європа – 36,3 %; Азія – 13,5 %; Америка – 3,2 %. До найбільших п’яти країн-експортерів в Україну є Російська Федерація – 28,7 %, Туркменістан – 10,3 %, Німеччина – 9,1 %, Китай – 4,9 %, Польща – 4,5 %.

2. Україна і СОТ

     СОТ (WTO, World Trade Organization) – головний міжнародний регулятор світової торгівлі, місією якого є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Членами цієї міжнародної організації є 183 країни, частка світової торгівлі становить близько 95 %.

     Основні принципи СОТ: принцип найбільшого сприяння; принцип національного режиму; принцип захисту національної промисловості; принцип утворення стійкої основи торгівлі; принцип сприяння справедливій конкуренції; принцип дій в надзвичайних ситуаціях; принцип регіональних торговельних домовленостей.

     СОТ є напівзакритою організацією, оскільки доступ до неї обмежено досить жорсткими умовами як економічного, так і політичного характеру. Кожен новий член СОТ отримує суттєві пільги на світовому ринку. Приєднання до СОТ для України має стратегічне значення з точки зору двох важливих факторів: передумова для подальшої поступової інтеграції України у європейські та світові процеси та структури; системне реформування національної економіки згідно з принципами лібералізації і відкритості ринку.

      Членство  України у СОТ визначає наступні привілеї: зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках; можливість змінити структуру експорту в бік підвищення частки високотехнологічної продукції; кількісне та якісне поліпшення української торгівлі; забезпечення справедливого вирішення торговельних спорів; застосування антидемпінгових і компенсаційних заходів з метою захисту внутрішнього ринку; введення тимчасових обмежень імпорту у випадках виникнення проблем з платіжним балансом.

     Основні наслідки вступу України до СОТ: інтеграція до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення підприємницької діяльності та міжнародної торгівлі; збільшення обсягів надходжень прямих іноземних інвестицій у 1,5 - 2 рази; спрощення умов доступу до ринків країни-членів, що входять до  Світової організації торгівлі; сприяння вирішення торговельних спорів (механізм урегулювання передбачений нормами СОТ); пожвавлення торговельно-економічних зв'язків; зростання надходження до Державного бюджету (скасування пільг, кількісне збільшенню бази для справляння митних платежів, зростання обсягів виробництва, активізації торговельного обороту; доступ до ширшого асортименту товарів і послуг.

3. Україна і європейське  співтовариство

     Першим  етапом створення Європейського  Союзу є підписання Паризького договору (08.04.1951 р.) про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, який набрав чинності у серпні 1952 року. Країнами-засновниками стали ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

     Другий  етап (етап зони вільної торгівлі (1958-1969 рр.)) розпочався 25.03.1957 р. підписанням Римського договору про створення Європейського економічного співробітництва та Євратома. Відповідно до договору поступово відмінено мито та кількісні обмеження на взаємну торгівлю, встановлено загальний митний тариф, введено загальну митну політику.

     Третій  етап (етап митного союзу (1968-1976 рр.)) розпочався зі створення Європейських співтовариств і митного союзу. Відбувається розвиток переваг митного союзу і зовнішньої торгової політики у відношенні до третіх країн, формується єдина сільськогосподарська політика та політика охорони навколишнього середовища.

      Четвертий етап (етап спільного ринку (1987-1992 рр.)) характеризується тим, що на основі Єдиного європейського акту створено внутрішній ринок країн Європейського Союзу. Формуються досить тісні економічні зв’язки з країнами ЄС. Україна розглядається як ринок збуту та джерело високоінтелектуальної робочої сили.

     П’ятий  етап (етап економічного союзу (з 1992 р.)) розпочався підписанням договору про створення Європейського Союзу (01.11.1993 р.), узгодження валютної політики. Цей етап поділяється на такі стадії: 1990-1993 рр. – валюти країн Європейського Союзу мають вільний обіг в межах європейської валютної системи; 1994-1998 рр. – створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики; з 1999 р. – взаємно фіксуються курси валют, вводиться євро, створюється єдиний європейський центральний банк.

     Відносини України з ЄС головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство і співробітництво, що набула чинності в 1998 році. Вона підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співробітництва, забезпечує відповідні рамки для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співробітництва в низці галузей.

     До  пріоритетних галузей співробітництва  належать: енергетика та ядерна безпека (заходи з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи); торгівля (двостороння угода щодо доступу до ринку товарів і послуг та про підтримку з боку ЄС адаптації українського законодавства відповідно до багатосторонніх правил системи СОТ); судочинство; внутрішні справи; захист навколишнього середовища (робоча група з питань зміни клімату, що фокусується на реалізації положень Кіотського Протоколу та на проектах технічної допомоги); транспорт (інтеграція транспортної інфраструктури України до європейської транспортної мережі в рамках програм Пан-європейські транспортні коридори, Чорне море та ТРАСЕКА; наука і технології (двостороння угода про співробітництво 2002 року – співпраця за 6 та 7 Рамковими Програмами та ін. ЄС також надає фінансову підтримку Науково-технологічному центру в Україні (STCU) та через ІНТАС – міжнародну асоціацію для сприяння співробітництву між науковцями з країн колишнього Радянського Союзу); інвестиції; прикордонне співробітництво (єврорегіони).

4. Шляхи підвищення  впливу України  на міжнародні  економічні відносини

     Основні складові участі України у міжнародних економічних відносинах:

• адаптація законодавчої бази України до міжнародного законодавства, забезпечення вимог стосовно прав людини;
• економічна інтеграція, розвиток торговельних відносин між Україною та іншими країнами, інтеграційними угрупованнями;
• адаптація соціальної політики України до світових стандартів;
• гармонізація вітчизняних технічних стандартів до ISO;
• культурно-освітня i науково-технічна інтеграція;
• регіональна інтеграція України;
• галузева співпраця та участь у міжнародному поділі праці;
• співробітництво у галузі охорони довкілля;
• співпраця у військовій сфері;
• позитивні тенденції у загально визнаних міжнародних рейтингах.

     Після проголошення незалежності України  участь в діяльності Організації Об'єднаних Націй було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики нашої держави.

     Іншою впливовою організацією у сфері  міжнародних економічних відносин є Світова організація торгівлі (СОТ) як правова та інституціональна основа світової торговельної системи. Важливим чинником впливу на економіко-політичну ситуацію на територіальному рівні є створення та функціонування регіональних організацій таких, наприклад, як СНД (Співдружність незалежних держав), ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), ОЧЕС (Організація чорноморського економічного співробітництва) та інші.

Глобалізація  як складова світових інтеграційних  процесів

1. Глобалізаційні процеси в міжнародній економіці

2. Антиглобалізаційні процеси

3. Економічна складова сталого розвитку

1. Глобалізаційні процеси  в міжнародній  економіці

     Глобалізація (globalization) – це економічний процес об’єднання національних економік переважної кількості країн в єдиний світовий простір. Єдина ринкова економічна система нанизується на економіки багатьох країн поступово і регулюється суворими неоліберальними принципами.

     Розрізняють два аспекти глобалізації: високотехнологічний і низькотехнологічний. Процес глобалізації складається з 3-х взаємопов’язаних компонентів: 1) міжнародний поділ праці; 2) міжнародне виробництво; 3) політичні відносини.

     Процес  глобалізації характеризує: зростаюча взаємозалежність економік різних країн; цілісність і єдність світового господарства; посилення відкритості національних ринків; поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці.

     Розгалуженість  світових інформаційно-комунікативних мереж за рахунок впровадження новітніх технологій, систем електронного цифрового зв'язку дозволяє втручатися у процес функціонування інституціональних одиниць поза державним контролем конкретно взятої країни.

     Суттєво на глобалізаційні процеси впливають  «нові індустріальні країни» Азії та окремі держави Латинської Америки. Розвивається тенденція до формування глобальної цивілізації зі спільними уподобаннями, цінностями. Зароджуються основи міжнародного громадянського суспільства.

     Основними напрямами розвитку глобалізації вважаються: промисловий; культурний; соціальний; політичний; фінансовий (грошовий); економічний; інформаційний; технологічний; технічний.

21.3. Антиглобалізаційні  процеси

     Антиглобалізація  – це певною мірою протистояння процесу глобалізації. Зазвичай, представники цього руху не мають за мету радикальну боротьбу проти глобалізації. Основна протидія зосереджена на негативних наслідках глобалізації. Характерними рисами антиглобалізації є: інтернаціоналізм класової структури; масовість акцій; поєднання методів діалогу та громадянської непокори владі (владам). Методом протидії може виступати застереження керівників високого рівня від дій, що призводять до екологічних катастроф, політичної нестабільності, розшарування та розпаду суспільства.

     Антиглобалісти  використовують різні методи боротьби, серед яких: силові; пропагандистські;  мирні демонстрації;  високотехнологічні методи боротьби.

      До  основних цілей, які наслідують антиглобалісти, належать: супротив змішуванню національних культур; збереження ідентичності кожної нації (мова, фольклор та ін.); перешкоджання поширенню впливу транснаціональних і багатонаціональних компаній; протидія діяльності міжнародних організацій (МВФ, СОТ, СБ тощо).