Міжнародні економічні організації

Міжнародні  економічні організації

1. Сутність та цілі міжнародної економічної інтеграції

2. Форми міжнародної економічної інтеграції

3. Характерні риси світових, континентальних та регіональних інтеграційних об’єднань

4. Функціональні інтеграційні угруповання

5. Механізм сприяння міжнародній економічній діяльності

1. Сутність та цілі  міжнародної економічної  інтеграції

Інтеграційних процес – це зближення і переплетіння національних економік кількох країн  з метою побудови єдиного господарського механізму. Інтеграційні процеси призводять до розвитку економічного регіоналізму, у результаті якого окремі групі країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі, а в окремих випадках і для міжрегіонального переміщення факторів виробництва.

Міжнародна  економічна інтеграція зумовлена поглибленням міжнародного поділу праці, розвитком виробничих сил і міжнародної торгівлі. Значним фактором сприяння даного процесу є розвиток інфраструктури транспортних сполучень та інформаційно-комунікаційних технологій. В основу теорії інтеграції покладено порівняння торгівлі між країнами в умовах існування у кожної з них власного митного тарифу і в умовах підписання угод про тарифний союз, що виключає тарифи в торгівлі. У загальному вигляді інтеграція розглядається як елемент вчення про наступне: ефективність зовнішньої торгівлі; державне регулювання зовнішньоекономічних процесів; вплив на фактори, що діють на стан платіжного балансу.

Ефекти  від інтеграції носять як позитивний, так і негативний характер. Негативна інтеграція – усунення різних інструментів міжнародної економічної політики. Позитивна інтеграція - додаткові заходи для усунення неузгодженостей, які можуть існувати між митами та податками в різних країнах.

До  передумов інтеграції належать: близькість рівня економічно розвитку та ступеню ринкової зрілості країн, що інтегруються; географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону та економічних зв’язків, що склалися історично; позитивний демонстраційний ефект, намагання прискорити ринкові реформи; не залишитися обабіч інтеграційних процесів.

До  цілей інтеграції відносяться: використання переваг економії масштабу; створення  благодійного зовнішньополітичного середовища; вирішення завдань торговельної політики; сприяння структурній перебудові економіки; підтримання молодих галузей національної промисловості.

На міжнародну економічну інтеграцію впливають такі складові, як глобалізація та регіоналізація. Глобалізація (globalization) – поступове формування єдиної для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин. Регіоналізація (regionalization) – це поглиблення міжнародних зв'язків окремого територіального економічного простору.

19.2. Форми міжнародної  економічної інтеграції

Розрізняють наступні форми міжнародної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний союз; політичний союз.

Таблиця 19.1. Форми  економічної інтеграції та відповідність  положенням

     

     Охарактеризуємо коротко вище наведені етапи інтеграції (табл. 19.1).

     Зона  преференційної торгівлі (preferential trade area): перші кроки керівництв держав у економічному та торговому співробітництві. Зона вільної торгівлі (free trade area): відміна митних тарифів для взаємної торгівлі. Митний союз (customs union) передбачає спільну торговельну політику щодо третіх країн створенням міждержавних органів управління зовнішньоторговельною політикою. Спільний ринок (common market): усунені бар'єри на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони. Економічний союз (economic union): узгоджена економічна, фінансова та валютна політика, створення установ, наділених правом приймати рішення від імені угруповання в цілому. Політичний союз (political union): передача національними урядами своїх функцій наддержавним органам.

3. Характерні риси  світових, континентальних  та регіональних  інтеграційних об’єднань

Основними характеристиками економічної інтеграції на різних етапах розвитку є наступні:  

1945р.  – 50-і роки ХХ  ст. характеризуються домінуванням США, поступовою лібералізацією торгівлі та руху капіталу.

У 60-і  роки здійснюється формування економічно та політично могутньої тріади з центрами у США, Японії та Європейському співтоваристві.

У 70-і  роки значну політичну владу у світі набуває "велика сімка" (G-7), яка суттєво починає впливати на роботу таких міжнародних організацій, як МВФ, МБРР, ГАТТ, ОЕСР.

80-і  роки характерні поступовим переходом від «холодної війни» до «нового світового порядку», поява «однополюсності».

З початком 90-і роки і по теперішній час поступово Європейський Союз набуває вагомості на світовій  політичній арені. «Велика сімка» перетворюються на „велику вісімку” (Російська Федерація).

Країни, економіка яких активно використовує надбання науки і техніки, беруть значну участь у міжнародному поділі праці, реалізують потенціал у регіональних інтеграційних об’єднань і поділяються на наступні: “нові індустріальні країни”; менш розвинені з числа розвинених держав; промислово розвинені країни.

Відповідно  до рівня розвитку тієї чи іншої  країни та ролі її у регіональних угрупуваннях країн умовно поділяють на такі типи:

=угрупування  першого типу – країни, в економіці яких переважають галузі та підприємства з високим ступенем залучення продукції, що виробляється, для її подальшої переробки в більш розвинених країнах на засадах кооперування у міжнародному поділі праці;

=угрупування  другого типу – країни, в економіці яких наявні як певні галузі та підприємства, що залучають з інших країн вироби первинної технологічної переробки, так і певні галузі та підприємства, які самі є об'єктами залучення іншими країнами на засадах кооперування у міжнародному поділі праці;

=угрупування  третього типу – країни, в економіці яких переважають галузі та підприємства, що базуються на широкому залученні сировини та продукції, виробляються галузями та підприємствами інших країн на засадах кооперування у міжнародному поділі праці.

4. Функціональні інтеграційні  угруповання

До функціональних інтеграційних угруповань належать світові організації, які координують діяльність економічної, фінансової, технологічної сфер у міжнародній економіці.

Міжнародний Валютний Фонд (International Monetary Found, http://www.imf.org/) – реалізує кодекс правил обміну валют і забезпечує компенсаційну фінансову допомогу країнам-учасницям у разі виникнення проблем із їх платіжними балансами. Членами МВФ є 182 держави.

Серед принципів діяльності МВФ: заборона на маніпуляції валютним курсом або міжнародною валютною системою; зобов'язання проведення у разі необхідності інтервенцій на валютних ринках для усунення валютної кризи; зобов'язання кожної країни враховувати у своїй політиці інтервенцій інтереси своїх партнерів, особливо тих, у валюті яких здійснюється інтервенція.

Основні цілі МВФ: сприяння міжнародному співробітництву, забезпечення механізму консультацій і співробітництва для розв'язання монетарних проблем;  збалансоване зростання міжнародної торгівлі, збільшення рівня зайнятості, підвищення рівня реальних доходів, а також удосконалення виробничих потужностей; підтримання стабільності валютних курсів та обмінних операцій, запобігання невиправданій девальвації національних грошових одиниць; прискорення становлення багатосторонньої системи платежів для поточних операцій, прагнення зняття обмежень на обмін валют, що заважає нормальній торгівлі; забезпечення тимчасового доступу членів МВФ до загальних ресурсів для надання їм змоги виправити незбалансованість платіжних балансів без запровадження механізмів, які стримували б підвищення національного чи міжнародного добробуту; зменшення тривалості та величини незбалансованості платіжного балансу.

Міжнародний Банк Реконструкції  та Розвитку, Світовий банк – СБ (The International Bank for Reconstruction and Development) об'єднує 181 державу. До цілей МБРР належать: сприяння реконструкції і розвитку територій держав-членів, їх виробничого потенціалу; заохочення інвестицій шляхом надання гарантій або прийняття участі у кредитних та інвестиційних проектах; стимулювання довгострокового збалансованого зростання міжнародної торгівлі, а також підтримка рівноваги платіжного балансу шляхом кредитування проектів з розвитку виробництва у країнах-членах МБРР.

ЮНІДО (United Nations Industrial Development Organization – UNIDO) засновано в 1967p. рішенням Генеральної Асамблеї ООН як центральний координуючий орган у сфері допомоги промисловому становленню країн, що розвиваються.

Цілі  ЮНІДО: сприяння промисловому розвитку і співробітництву на глобальному, регіональному, національному і галузевому рівнях; сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, у тому числі в галузі розробки природних ресурсів і розвитку інфраструктури; надання допомоги країнам з перехідною економікою і країнам, що розвиваються, у реструктуризації та приватизації в промисловості; надання технічної допомоги.

5. Механізм сприяння  міжнародній економічній  діяльності

Міжнародна  економічна діяльність підприємства базується  на таких основних положеннях та принципах: самостійність, економічна заінтересованість, відповідальність, рівноправність, конкуренція, приватна власність, державне регулювання, соціальне партнерство.

Основними регуляторами діяльності є обсяги попиту та пропозиції на засоби виробництва, ціни на ринках, тарифи, обсяги ресурсів, виробничі потужності, курси валют, відсотки на депозити та кредити, ставки податків і відрахувань тощо.

Рис. 19.6. Основні складові механізму сприяння міжнародній економічній діяльності підприємства

Започаткуванням наддержавного регулювання та сприяння міжнародній економічній діяльності можна назвати затвердження підходу Ліги Націй (1929 р.), який полягає у встановлені певних правил взаємовідносин між ТНК і країнами. Хартія міжнародної торгової організації, яка підписана в Гавані 24 березня 1948 року, регламентувала регулювання закордонних інвестицій корпорацій. Хартія економічних прав та обов'язків (1974 p.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності крупних корпорацій. Цього ж року створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і Центр з ТНК. Розпочала діяльність спеціальна “група 77” з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК.

Економічна  і Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР) з  метою формулювання обов'язкових  правил поведінки ТНК створила Комісію з транснаціональних корпорацій. У 1976 році Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) ухвалила рішення про початок переговорів з питань передачі технологій і здійснення дій, які обмежують ділову активність.