Місце і роль міжнародних економічних відносин у розвитку національної економіки

- забезпечення правових  і економічних гарантій господарського  функціонування і захисту іноземного  капіталу;

- орієнтація технічної,  технологічної, промислової і  соціальної політики на світові стандарти і тенденції розвитку;

- гармонізація національного  господарського законодавства з  міжнародним;

- підтримка вітчизняних  експортерів на світових ринках.

Механізми та інститути  мікрорівня повинні забезпечувати  вільний маневр підприємців усіх форм власності у світовому господарстві, свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків, перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову господарської діяльності підприємства.

Поступова інтеграція української економіки у світові процеси потребує тривалого часу, вона повинна здійснюватися поетапно, в міру дозрівання внутрішніх і зовнішніх передумов. Відповідно до історичного досвіду та наявних оцінок, процес зміни наукової парадигми здійснюється протягом 5-10 років, технологічної системи - 10-30 років, економічної системи - від 30 до 60 років.

МВФ пропонує таку послідовність  кроків в становленні відкритої  економіки:

- стабілізація;

- лібералізація;

- приватизація;

- зміна інституційної  структури економіки (системи соціального забезпечення, фінансової інфраструктури, державного управління) [6, 265].

Важливим є також визначення основних пріоритетів при проведенні ринкових реформ. Ними повинні бути:

- зміцнення національної  валюти і забезпечення зайнятості;

- розвиток освіти;

- розширення наукових  досліджень;

- посилення соціального  захисту населення;

- облаштування території  країни;

- оновлення держаних  служб.

Формування відкритої  економіки України визначається стратегічними напрямками її інтернаціоналізації. Зокрема, існує програма "Україна – 2010", що визначає стратегічний прогноз входження України в систему міжнародного поділу праці. За умови реалізації власної стратегії інтернаціоналізації Україна має перспективи досягнення певної міжнародної конкурентоспроможності  [5, 23]. Уповільнення темпів реформ, а також невизначеність політичного курсу становить Україну перед загрозою втрати історичного шансу входження до світової спільноти.

 

 

 

3. Економічна взаємозалежність. Національна й міжнародна безпека

Поступове включення  України до процесів глобалізації світової економіки та її становлення як незалежного  суб`єкта міжнародної економічної  діяльності все більшою мірою  посилює вплив зовнішніх економічних  чинників. На сучасному етапі все  чіткіше простежується явище економічної взаємозалежності держав, що обумовлено активними міжнародними зв’язками в області торгових, валютно-фінансових, науково-технічних та інших відносин. У зв’язку з цим стають актуальними питання національної та міжнародної безпеки.

Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження національних духовних і матеріальних цінностей. Досвiд розвитку передових країн свiту свiдчить, що надiйнiсть існування України як незалежної держави можлива лише за умов полiтичної стабiльностi суспiльства, що в першу чергу забезпечується ефективним функцiонуванням економiки. Тому нацiональна безпека України повинна базуватися на визнаннi зростаючого впливу економiчної складової.

Питання економічної та фінансової безпеки держави, їх ролі у дотриманні стабільного функціонування всієї  економічної системи держави  та залученні до інтеграційних процесів останнім часом набувають все більшого поширення.

Для ефективного забезпечення економiчної безпеки України необхідно:

- створити ефективну систему  державного регулювання ринкових  економічних відносин;

- подолати структурні диспропорції, монополізм виробників, перешкоди становленню ринкових відносин;

- розв’язати проблеми  залежності національної економіки  від економіки інших країн  та подолати ізольованість від  світової економічної системи;

- усунути загрози економічній безпеці у зв’язку з відпливом матеріальних, інтелектуальних, і фінансових ресурсів за межі України;

- підняти ступінь конкурентоздатності  промисловостi на свiтовому ринку;

- підтримувати стабiльність внутрiшнього ринку та нацiональної валюти;

- ліквідувати технологічну вразливість стратегічних галузей, зокрема тих, якi забезпечують обороноздатність країни;

- забезпечити інноваційну  спроможність національної економіки  і розвиток високих технологій [3, 12].

Серед ключових завдань  забезпечення економічної безпеки  має бути посилення фінансової безпеки України, зміцнення фінансового потенціалу економіки. Ставиться завдання реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б дозволила Україні посісти гідне місце у світовій торгівлі та фінансах.

В Законі України "Про  основи національної безпеки України" вказано, що з метою забезпечення економічної безпеки держава має вживати таких заходів:

- забезпечення умов  для сталого економічного зростання  та 
підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

- прискорення прогресивних  структурних та інституціональних 
змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення 
ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;

- забезпечення збалансованого  розвитку бюджетної сфери, 
внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її 
стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;

- виважена політика внутрішніх та зовнішніх запозичень;

- забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого 
функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу;

- забезпечення продовольчої  безпеки;

- захист внутрішнього  ринку від недоброякісного імпорту  - 
поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним 
виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

- посилення участі  України у міжнародному поділі  праці, 
розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, 
поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях [1, 5].

Поняття національної безпеки  нерозривно пов’язане з питанням міжнародної безпеки. В сучасному світі відбувається трансформація нині діючих концепцій і структур безпеки конфронтаційного типу в концепції і структури безпеки, засновані на співробітництві. Ця тенденція характеризує взаємовплив і взаємозалежність національного і міжнародного аспектів безпеки. Виникає нове розуміння і зацікавленість кожного суб'єкта в забезпеченні національної безпеки через зміцнення безпеки міжнародної.

Міжнародна безпека -- такий стан міжнародних відносин, за якого створюються умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного суверенітету, політичної та економічної незалежності, можливої відсічі воєнно-політичному натиску й агресії, рівноправних відносин з іншими країнами. Водночас міжнародну безпеку треба розглядати як політику, що сприяє створенню ефективних гарантій миру як для окремої країни, так і всього світового співтовариства [8, 216]. Останні події, зокрема розпад СРСР та системи соціалізму, крах біполярного світу, воєнні дії НАТО в Югославії, війна Росії на Кавказі, терористичні акти в різних регіонах світу і т.п. ставлять на порядок денний необхідність побудови єдиної загальнолюдською системи міжнародного правопорядку. Вона має ґрунтуватися на засадах колективізму, добровільності та демократизму, але, разом з тим, передбачатиме жорстко визначені певні зобов'язання її членів. Сучасна світова практика виробила три головні засоби дотримання міжнародної безпеки:

- стримування потенційної агресії чи інших небажаних дій за допомогою різних засобів тиску, в тому числі воєнної сили;

- покарання агресора  чи іншого порушника міжнародної  безпеки застосуванням проти  нього тих чи інших практичних  заходів впливу або ж їх  поєднання;

- політичний процес  як з метою доповнення силових  рішень, так і всебічної легітимації  (правової, політичної) підсумків даних  міжнародних подій.

Україна перебуває в  процесi свого утвердження як незалежної держави, готової і здатної до спiвпрацi з усiма країнами для забезпечення власних нацiональних iнтересiв та міжнародної безпеки.

4. Передумови включення України в глобальну економіку

 

Включення України в  систему світогосподарських зв’язків вимагає серйозної адаптації  її структури, всього господарського механізму до надзвичайно серйозних вимог, котрі диктують світове господарство та його економічні інститути. Для активного включення України у процес міжнародної економічної інтеграції необхідно створити відповідні умови.

Суть цих умов зводиться  до створення в Україні такої соціально-економічної та політичної системи, котра була б сполучною з міжнародними інтеграційними системами. Іншими словами, економіка України повинна бути здатною до функціонування з міжнародними угрупованнями в одній системі координат. Така сполученість досягається за допомогою становлення в Україні адекватних міжнародним інтеграційним угрупованням політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних відносин.

Як важливу умову  включення України в інтеграційні процеси можна виділити розвиток двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами. Досить сприятливими чинниками для розвитку цих відносин є:

- наявність неконфліктних  кордонів між сусідніми державами;

- спільність історичної  долі;

- традиційність взаємних економічних та гуманітарних зв’язків;

- єдність природного  середовища;

- однорідність рівня  соціально-економічного розвитку.

Істотними є підписання між Україною та іншими країнами відповідних міждержавних угод і надання в їх рамках взаємних преференцій.

Важливою умовою включення  України інтеграційні процеси є  встановлення зв’язків між її господарюючими суб’єктами і ТНК. Підключення наших  підприємств до технологічного ланцюга, що діє в рамках ТНК,  також  відкриття їх філій та дочірніх підприємств  на території України є прямим шляхом до світового інтернаціоналізованого виробництва.

Важливою є участь України в роботі міжнародних  економічних організацій. Неможливо  бути інтегрованим у світове співробітництво, не дотримуючись "правил гри" його учасників. Ці "правила" виробляються міжнародними організаціями, такими як ГАТТ/СТО, МВФ, МБРР, МОП  та ін..

Відзначені умови повинні  виступати як вихідні у формування цілісної інтеграційної політики України. І хоча в Україні, по суті, нема навіть інтеграційної концепції, наведені умови, а також специфіка геополітичного становища України дозволяють виділити два рівні інтеграційної політики:

1) участь в регіональному  поділі праці, тобто розширення  економічного співробітництва з  країнами-партнерами по колишньому  СРСР, а також з країнами Східної Європи на нових принципах, тобто на принципах приватно-підприємнцької інтеграції, або "інтеграції знизу";

2) участь в міжнародному  поділі праці, тобто встановлення  економічної взаємодії з рештою  країн світу, насамперед, з ЄС  на принципах міжнародних економічних інститутів в з урахуванням національної безпеки.

Найкращим економічним  регіоном для України є європейський. Територіальна спільність, наявність  зручних транспортних комунікацій, майже однакові історичні і духовні  традиції, близькі рівні економічного і науково-технічного розвитку роблять його головним на цьому етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. На двосторонні зв'язки з окремими країнами Європи необхідні значно сильніші стимули з боку держави. Необхідно також наполегливіше шукати шлях до розвитку багатостороннього співробітництва з Європейським Союзом, Чорноморською економічною зоною. Не варто ігнорувати і багатосторонні структури, що створюються на принципово новій основі в країнах Східної Європи і СНД. Варто враховувати, що механічне поновлення зв'язків із цими державами, подальше перебування в кризовому економічному просторі СНД, що перебуває в стані стагнації, здатне ще більше загострити економічні проблеми нашої держави, загальмувати процес подолання кризових явищ, уповільнити і так невисокі темпи радикальних економічних перетворень. Орієнтація на невимогливі, економічно, технологічно й інфраструктурно нерозвинені ринки СНД, рівень яких значно поступається ринкам індустріальне розвинених держав, призведе до консервації нашої економічної і технологічної відсталості, низької якості й невисокої конкурентоздатності українських товарів і послуг. Тому необхідний ретельний перегляд всієї сукупності економічних зв'язків із країнами СНД, оптимізація на основі критеріїв доцільності й ефективності, відповідності національним економічним інтересам України. Аналогічні вимоги мають стати підґрунтям економічного співробітництва України з переважною більшістю країн, що розвиваються.

Однією з головних рушійних сил ринкових перетворень в Україні є тісне співробітництво з індустріально розвиненими державами. По-перше, саме в цих країнах накопичено великий досвід ринкового господарювання, що може бути використаний в Україні, пристосований, адаптований до її специфічних умов і реалій. По-друге, налагодження економічного співробітництва з цими країнами виводить українські товари і послуги на потужні, вимогливі й жорсткі сучасні ринки, конкуренція на яких змусить наших підприємців прагнути до якісно нового рівня виробництва з урахуванням витрат, якості, фактороінтенсивності, дизайну, маркетингу і т. ін. На цих ринках виробництво і зовнішня торгівля України в цілому мають перед собою світові орієнтири, що повинні сприяти прискоренню процесу органічного включення її економіки в господарські процеси і структури. Розширення і поглиблення контактів з індустріально розвиненими державами, їхніми підприємцями і бізнесменами буде стимулювати поглиблення економічних реформ в Україні. По-третє, взаємодія із західними державами створює можливості одержання і прямої (цільової) фінансової підтримки для формування ринкової інфраструктури в Україні (мала приватизація, розвиток придатного підприємництва, підготовка і перепідготовка кадрів і т. ін.) та іноземних інвестицій, технологій, сучасного менеджменту, що вкрай необхідні в умовах ринкової трансформації економіки. Слід зазначити, що всі перераховані форми економічного спілкування тією чи іншою мірою знайшли своє втілення у практиці зовнішньоекономічних зв'язків України з розвиненими державами. Але це тільки перші кроки, і Україна потребує істотного посилення взаємодії з західним світом, помітного кількісного нарощування і якісного вдосконалення економічних взаємовідносин.