Меркосур

Адміністративний секретаріат (зі штабом у Монтевідео) розпочав роботу 1 січня 1997 року. Його голова обирається Радою спільного ринку на 2 роки. У компетенції Секретаріату входить  ведення архіву організації та подання  щорічних звітів Групі спільного  ринку [1].

3.Мета і принципи діяльності

Слід зазначити, що найважливішою  метою МЕРКОСУР висуває тріаду: забезпечення автономного розвитку, збереження національного  суверенітету і національної культурної ідентичності латиноамериканських  країн. При цьому вже не є таємницею, що основною перешкодою є Сполучені  Штати Америки. Стратегічною метою  МЕРКОСУР є створення об’єднання,  яке здатне ґарантувати економічне зростання його учасників на основі інтенсивної взаємної торгівлі й ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної конкурентоспроможності економік субреґіону.

Асунсьйонський договір був підписаний з метою створення зони вільної торгівлі і митного союзу. Договором передбачається:

— вільний рух товарів, послуг і робочої сили, якого потрібно досягти через ліквідацію митних тарифів та нетарифних обмежень;

— встановлення спільного  зовнішнього тарифу та ведення спільної зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн чи їх груп та координація  позицій на регіональних та міжнародних  економічних конференціях;

— координація макроекономічної, фіскальної, монетарної та секторальної політики в галузях міжнародної  торгівлі, сільського господарства, промисловості, транспорту і комунікацій та в  будь-яких інших галузях для забезпечення вільної конкуренції між сторонами  договору;

— гармонізація законодавства  в цих сферах для зміцнення  інтеграційних процесів ;

•   уніфікація правил функціонування вільних промислових зон;

         —  єдиний порядок визначення походження товарів [1].

Основним принципом діяльності вищих органів МЕРКОСУР є консенсус.  Ідея створення якої-небудь наднаціональної структури за прикладом Європейського Союзу не одержала підтримки.  Саміти МЕРКОСУР відбуваються кожні півроку за порядком ротації на території країни,  яка у цей термін головує.  На наступні півроку головування переходить до іншої країни. З 1  січня 1995  р.  відповідно до Угоди Оуро Прете,  підписаної 1994  р.,  МЕРКОСУР перейшов на більш високий інтеграційний рівень: від Зони вільної торгівлі до Митного союзу, основою якого є Єдиний зовнішній митний тариф  (ЄЗМТ), що накладається на імпорт із третіх країн.  Проголошеною метою ЄЗМТ є  “захист економік, що розвиваються, країн-членів МЕРКОСУР від зовнішньої конкуренції й створення спільного ринку збуту в межах організації”.  Ставка імпортних мит для різних товарів коливається від 0 до 20 %.  Позиції МЕРКОСУР значно зміцніли після укладення в 1996  р. Угоди про створення зони вільної торгівлі з Болівією й Чилі. 

Протягом перехідного  періоду, який тривав до 31 грудня 1994 року, для сприяння формуванню спільного  ринку сторони договору встановили критерії походження товарів та механізм вирішення суперечок.

Упродовж перехідного  періоду договірні сторони послуговувалися  такими інструментами для створення  спільного ринку:

— програмою лібералізації  торгівлі. Згідно з нею передбачалося  автоматичне поступове зменшення  тарифів до 0 і повна ліквідація нетарифних обмежень;

— координацією макроекономічної політики, яка повинна проводитися  поступово і згідно з програмою  лібералізації економіки;

— встановленням спільного  зовнішнього тарифу з метою підтримки  конкуренції;

— підписанням секторальних угод [1].

Стосовно реалізації цих  цілей, то, не форсуючи подій, країни все  ще намагаються знайти оптимальні підходи, які не захоплюватимуть інтересів  кожного з членів. Зовнішні тарифи країн-членів МЕРКОСУР уже узгоджені  на 85 % продукції, а решта 15 % встановлені  з 2006 року.

4.Функції та напрями  діяльності

Діяльність МЕРКОСУР у  галузі економіки та торгівлі. Протягом 1990—1994 років загальний експорт  з країн Латинської Америки та Карибського басейну зріс з 123 млрд до 181 млрд дол. Впродовж цього ж періоду експорт між латиноамериканськими та карибськими країнами зріс з 16 до 35 млрд дол., збільшившись приблизно на 118 %. У 1994 році експорт всередині південноамериканського регіону, за винятком Мексики, становив 28 % (у 1990 році — 19 %) від загального експорту, в той час як частка експорту в США зменшилась з 47 % до 25 % [8].

Торгівля всередині південноамериканського регіону залежить, з одного боку, від функціонування Андської групи та МЕРКОСУР, а з іншого — від Чилі — країни, яка не є повноправним членом жодного інтеграційного об'єднання. Протягом 1991—1995 років загальний експорт країн-членів Андської групи зріс з 27 до 40 млрд дол. Впродовж цього ж періоду загальний експорт з країн МЕРКОСУР збільшився з 46 до 72 млрд дол. (зрісши на 66 %), а взаємна торгівля всередині регіону зросла на 210%. У 1991 році експорт між країнами регіону становив 11 % загального експорту, а в 1995 році — вже 22 %.

Згідно з Асунсьйонським договором, протягом перехідного періоду мав бути створений загальний механізм лібералізації економіки. Такі питання, як встановлення спільного зовнішнього тарифу та координація макроекономічної політики, мали обговорюватися пізніше. На випадок, коли зниження тарифів з тих чи інших причин не відбулося б до серпня 1994 року, була розроблена так звана система адаптації. В межах цієї системи державам виділялось 4 роки для завершення процесу лібералізації. Програма лібералізації економіки була дуже широкою. Вона передбачала поступове, лінійне, автоматичне зниження тарифів та ліквідацію всіх інших торговельних бар'єрів. Загалом, до 1994 року передбачалося зниження митних тарифів до нуля та повна лібералізація торгівлі. Отже, на 1995 рік спільний зовнішній тариф становив в середньому 11 %, коливаючись від 0 до 20 %. Однак існували винятки у телекомунікації та інформаційному секторі, які становили 12 % всієї тарифної системи [6].

 З часу заснування  організації обсяг торгівлі між  країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило ефективність  створення зони вільної торгівлі  і, відповідно, доцільність залучення  НОВИХ партнерів на своєму  континенті. Тому в перспективі  на основі розширення МЕРКОСУР  планується створення Латиноамериканської  зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до  якої приєднаються інші латиноамериканські  країни.

Соціальний вимір МЕРКОСУР. Як згадувалося раніше, Асунсьйонський договір не містив соціальних питань. Передбачалося, що питання міграції та інші трудові питання розглядатимуться тільки після зміцнення спільного ринку. Хоча дуже скоро ситуація змінилася і ці питання були включені в директиви.

У травні 1991 року, лише через 3 місяці після підписання Асунсьйонського договору, міністри праці всіх країн-членів МЕРКОСУР зустрілися в Монтевідео. Вони підписали декларацію, в якій йшлося про потребу вирішення соціальних і трудових питань з метою покращення умов праці в цих країнах. Тоді ж було оголошено про створення Робочої групи. Вона почала працювати з середини 1992 року [6].

Вони також зобов'язалися  співпрацювати в галузі обміну всією  необхідною інформацією щодо національного  законодавства в сферах зайнятості, соціального забезпечення та трудових відносин. У зв'язку з цим 26 червня 1992 року в Ля Лекас була створена Робоча Група №11 для вивчення трудових відносин, зайнятості та соціального забезпечення. Після зустрічі в Оуро-Прето вона стала Робочою Групою X" 10.

Не викликає сумніву той  факт, що така увага до соціальних питань є результатом наступного етапу  інтеграції в МЕРКОСУР —створення зони вільної торгівлі. Адже важливим є зв'язок оплати праці в державних і приватних структурах та конкурентоспроможності цих структур на спільному ринку. До речі, це питання було причиною участі розвинутих країн в торговельних угодах країн, що розвиваються. Свідченням цього є, наприклад, протоколи з трудових питань, підписані в межах НАФТА з ініціативи США.

Проблеми праці та соціального  забезпечення розглядатимуться глибше лише за умови подальшої економічної  інтеграції МЕРКОСУР. Впровадження, координація  та гармонізація спільної трудової та соціальної політики стануть можливими  тільки за умови подальшого просування в напрямку спільного ринку. Крім того, це станеться тільки після  перегляду міграційної політики в кожній з країн-членів. А в  процесі створення спільного  ринку, який передбачає вільний рух  товарів, послуг і робочої сили, виникне  потреба в створенні "спільного  соціального простору", в межах  якого гарантуватиметься повага прав і свобод кожної людини [2].

5. Діяльність на сучасному етапі

У грудні 2007  р. в Монтевідео відбувся 34 саміт МЕРКОСУР,  на порядку денному якого стояли питання,  пов’язані з Єдиним зовнішнім митним тарифом  (ЄЗМТ) і підписанням Митного кодексу. Уругвай,  що головує на зустрічі,  неодноразово закликав до пом’якшення вимог,  до укладення двосторонніх торговельних угод з іншими країнами,  включаючи ЄС.  На сьогоднішній день країни,  що входять у МЕРКОСУР,  не можуть це робити самостійно.  На думку Уругваю та Парагваю, доступ товарів на ринки Аргентини й Бразилії утруднений через обмеження, що запроваджуються даними країнами.

Крім того,  наприкінці 2007  р.  урядами Аргентини,  Бразилії, Венесуели,  Парагваю,  Болівії та Еквадору був підписаний Акт про створення “Банку Півдня” (Banco del Sur) із капіталом 7 млрд дол. На думку експертів,  створення цієї установи не тільки зміцніть інтеґрацію в Південній Америці,  але й стане відправним пунктом у реформуванні всієї світової фінансової системи.  Вперше ідея формування нового фінансового органу була висловлена ще в 2006  році венесуельським Президентом Уго Чавесом.  За цей час Каракас ґрунтовно підготувався до реалізації своєї ініціативи – Венесуела в 2007 р. покинула й МВФ, і Світовий банк. Зв’язок інших держав,  що ввійшли до Banco del Sur,  із цими глобальними інститутами також ослабнув в останні роки.  За оцінками аналітиків, левова частка активів нового банку буде надана Бразилією та Венесуелою.  На думку директора Інституту Латинської Америки РАНВ. Давидова, рішення даних країн узяти на себе більшу частину витрат обумовлене тим, що вони прагнуть реґіонального лідерства. За підрахунками аналітиків,  у Латинській Америці є більше 200  млрд доларів вільних засобів,  які можуть бути з успіхом інвестовані в реґіоні,  що навряд чи порадує США,  оскільки більша частина даних грошей вкладена зараз у американські цінні папери.

На тлі  “загальмованої”  на початку 2000-х років інтеґрації у Латинській Америці виділяється Чилі, що є країною з економікою, що розвивається найбільш динамічно,  стійкою політичною системою, демократичними інститутами правової держави й громадянського суспільства.  Чилі не є повноправним членом жодного з наявних інтеґраційних угруповань  (крім ЛАІ),  лише асоційованим членом АСН і МЕРКОСУР. Починаючи з 1990-х років, Чилі уклала десятки двосторонніх угод про вільну торгівлю як з латиноамериканськими країнами,  так і з вищезгаданими реґіональними інтеграційними угрупованнями,  зі США й Канадою,  з ЄС,  ЕАВТ,  а також з Республікою Корея й КНР. У результаті левова частка її міжнародної торгівлі ведеться на преференційній основі відповідно до тих позицій, які були зафіксовані у двосторонніх угодах.

Наприкінці червня 2008 р. у  аргентинському місті Сан-Мігель-де-Тукуман відбувся 35  саміт МЕРКОСУР,  на якому обговорювались такі питання,  як зростання світових цін на продукти харчування та енергоресурси.  Президенти домовилися використовувати наявний потенціал МЕРКОСУР під час продовольчої кризи та стрімкого зростання цін на нафту.  Нагадаємо,  що країнам реґіону належать 120 млн гектарів культивованих земель, 300 млн голів худоби. Вони постачають на світовий ринок третину світового експорту курячого м’яса, 10 %  молока та ін.  Президент Венесуели У.  Чавес запропонував створити спеціальний фонд для забезпечення продовольчої безпеки, засоби до якого могли поступати від продажу нафти. 

16 грудня 2010 р в бразильському  місті Фос-ду-Ігуасу пройшов черговий 40-ий саміт глав держав Південноамериканського загального ринку (МЕРКОСУР). Лідери МЕРКОСУР затвердили ряд перспективних проектів з поглиблення регіональної інтеграції. Це стосується вироблення угоди про захист взаємних інвестицій, програми переходу на єдині посвідчення особи для громадян країн МЕРКОСУР, введення автомобільних номерів єдиного зразка. У Фос-ду-Ігуасу було підписано угоду про політичні консультації між МЕРКОСУР і Кубою, а також визначені параметри переговорів з метою укладення угод про вільну торгівлю з Сірією і Палестиною.

Одним із прикладів поглиблення  інтеґрації повинно стати намічене на найближчий час скасування паспортного режиму між всіма країнами МЕРКОСУР,  що розглядається як крок на шляху до запровадження спільного громадянства.  Також на саміті були підписані торгові угоди з Південноафриканським митним союзом, Туреччиною та Йорданією,  що передбачають скорочення мит і створення у майбутньому Зони вільної торгівлі [7].

6.Проблеми, що виникають  в процесі функціонування

Не можна не відзначити,  що невід’ємним атрибутом розвитку кожного інтеґраційного угруповання є різні “вузькі місця”,  набір дискусійних питань з певних проблем.  У випадку МЕРКОСУР “камені спотикання”,  які здатні спровокувати інтеґраційну кризу, закладені передовсім у площині аргентино-бразильських відносин, що становлять становий хребет об’єднання.  Основний акцент у цих відносинах приділяється взаємодії у промисловості, головним чином, у машинобудуванні й енергетиці,  традиційно менша увага приділяється інтеґрації фінансових і банківських систем,  створенню єдиного ринку робочої сили.

Першим  “вузьким місцем”  у відносинах двох країн можна  назвати енергетичну проблему.  Необхідно відзначити,  що в МЕРКОСУР у цілому енергетиці приділяється підвищена увага й гарантується стабільність поставок енергоносіїв.  У документі за назвою  “Основні напрямки енергетичної політики” (1993  р.)  енергоносії розглядаються як стратегічний товар,  що встановлює принцип пріоритетного забезпечення за світовими цінами учасників МЕРКОСУР нафтою й газом. До середини 1990-х рр. основою галузевої взаємодії була нафта, а головним постачальником цієї сировини своєму північному сусідові – Аргентина.  Однак з відкриттям великих родовищ нафти на шельфі в районі Ріо-де-Жанейро,  ситуація суттєво змінилася.  При цьому Бразилія також стала орієнтуватися на поставки природного газу з Болівії,  а електроенергії з Парагваю.  Таким чином,  становище Аргентини як енергетичного партнера Бразилії більше не є винятковим.