Меркосур

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Факультет міжнародних відносин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з Міжнародних  організацій

на тему:

«МЕРКОСУР»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          

                                 

 

 

 

 

                        

 

 

 

 

ВСТУП

Інтеграційні процеси  на сучасному етапі стають однією з найголовніших складових частин економічного та політичного розвитку, при цьому вони визначають й майбутнє тієї чи іншої країни. Консолідація багатьох держав світу охопила майже  всі континенти. Преважна частина  сучасних інтеграційних об’єднань  має не лише економічний характер, а й несе  у собі й політичну  складову. Світове господарство –  це не лише сукупність та взаємодія  національних економік. Іншою його складовою стають інтеграційні комплекси, які включають в себе національні  інфраструктури декількох держав, що відрізняються більш розвиненим взаємним розподілом праці, зближенням та взаємним   прилаштуванням економічних  механізмів,  проведенням узгодженої економічної політики. Економічна співпраця  вимагає проведення спільної політики. У свою чергу така економічна та політична інтеграція накладає відбиток на інші сфери життя, приводить до виникнення більш сприятливих умов в царині людських контактів, культури, узгодженої соціальної політики, тощо. Саме інтеграція стає чи не найголовнішим  фактором історичного розвитку усього сучасного світу. Сьогодні  предметом  дослідження фахівців у галузі всесвітньої  історії стають не лише окремі події, а й світові інтеграційні процеси, які накладають відбиток на історію  розвитку людства.

Говорячи про країни Південної  Америки, слід зазначити великий  вплив на їх розвиток інтеграційного угруповання – МЕРКОСУР. Слід враховувати, що інтеграційні процеси даного регіону стосуються не лише економіки, але й соціально-гуманітарної сфери. Тому у сучасних умовах посилення інтеграційних процесів та прагнень світової громадськості, та України, зокрема, до посилення взаємозв’язків надзвичайно важливим є розгляд та можливе подальше використання вдалого досвіду даного митного союзу у найбільш раціональному розподілі сфер діяльності між усіма учасниками спільноти без обмеження їх інтересів при дотриманні принципу взаємодоповнюваності економік країн-учасниць.

1.Історія створення організації.

Південний Спільний Ринок  МЕРКОСУР створений у 1995 році на підставі Асунсьйонського договору, підписаного у 1991 році Аргентиною, Бразилією, Парагваєм та Уругваєм з метою створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Асоційованими членами МЕРКОСУР є Чилі та Болівія. Населення країн-членів МЕРКОСУР (200 млн осіб) становить 44 % населення Південної Америки, територія країн-членів — 59 % території континенту, валовий національний продукт (790 млрд дол.) — 51 % загального ВНП в регіоні.

Протягом існування в  Латинській Америці військових авторитарних режимів основною ідеологією була національна  безпека. Саме вона перешкоджала країнам  подолати бар'єр недовіри між собою. В Аргентині та Бразилії цей бар'єр існував протягом всієї історії  цих країн, оскільки у них були одинакові геополітичні та геоекономічні прагнення та інтереси. Обидві країни прагнули стати провідними на континенті й намагались зміцнювати своє верховенство насамперед через розвиток військової галузі, наприклад, у сфері ядерної енергії. Однак, навіть у часи військових диктатур були намагання врегулювання чи хоча б пом'якшення суперечностей. Наприклад, у 1973 році Аргентина протестувала проти двосторонньої угоди між Бразилією та Парагваєм щодо користування гідроенергетичними ресурсами р. Паранья, але у 1979 році вона підписала тристоронню угоду, що врегульовувала це питання [6].

Однак справжня співпраця  розпочалась лише після повалення  військових диктатур в Аргентині (1983) та Бразилії (1985). У 1985 році президент  Аргентини Альфонсін і Президент Бразилії Сарней підписали Декларацію, в якій йшлося про прискорення двосторонньої співпраці. Для цього була створена спільна комісія на найвищому рівні. Незабаром після цього, у липні 1986 року, ті ж президенти підписали Аргентинсько-бразильський акт про інтеграцію, який започатковував Програму економічної інтеграції та кооперації між Аргентиною та Бразилією (відому ще як ЕІСР чи ІСРАВ). Протягом першого етапу в межах цієї Програми було підписано 12 протоколів про співпрацю в різних галузях економіки. У Програмі акцентувалось на секторі засобів виробництва (Протокол 1). Також були підписані важливі угоди з торгівлі пшеницею (Протокол 2, який покращив позиції Аргентини на бразильському ринку сільськогосподарських товарів), щодо металургії (Протокол 3), з торгівлі продуктами харчування (Протокол 23) і, перш за все, в автомобілебудівному секторі (Протокол 21, спрямований на підтримку взаємної торгівлі). Завдяки підписанню Протоколу 13 ІСРАВ покращила співпрацю в галузі ядерної енергетики. Як зазначалося вище, розвиток саме цієї галузі мав визначальний вплив на ситуацію в регіоні. Загалом, було підписано 24 Протоколи [6].

У 1987 році впровадження програм  економічної стабілізації наштовхнулось  на значні труднощі через зростаючі  розбіжності у способах ведення  економічної політики. У 1988 році темпи  економічного зростання Аргентини  та Бразилії становили відповідно З % та 0 %. Проте, незважаючи на всі незгоди, у 1988 році в Буенос-Айресі дві держави  підписали Угоду про інтеграцію, співпрацю та розвиток, яка стала  початком створення спільного ринку  між обома країнами. Сторони угоди  погодилися усунути всі торговельні  і неторговельні обмеження протягом 10 років. Другий етап передбачав поступову  узгодженість політики країн, спрямовану на створення спільного ринку. Незважаючи на труднощі, на які наштовхувалась Аргентина та Бразилія, у 1988 році показники  їх взаємної торгівлі зросли на 20 % і  ця позитивна тенденція існувала протягом наступних 3 років.

Після зміни урядів в обох країнах президенти Менем (Аргентина) і Коллор де Мелло (Бразилія) у 1990 році в Буенос-Айресі підписали Акт про встановлення дати створення спільного ринку (грудень 1994 року). Протягом цього періоду наголошувалося на використанні тих механізмів лібералізації, які передбачали зниження тарифів при жорсткому дотриманні часових меж. У той же час було обмежено втручання держави в галузеву співпрацю. Почав формуватися новий підхід до створення відкритого ринку (особливо в Аргентині) [8].

Власне в цей час  стало очевидним, що угоду повинні  підписати Уругвай та Парагвай, адже економічні зв'язки цих країн з  Аргентиною та Бразилією мали надзвичайно  важливе значення. Початок торгових зв'язків Уругваю з Аргентиною датується 1974 роком, коли була підписана  аргентинсько-уругвайська Економічна угода (AUECA), між Бразилією та Уругваєм вони існують з часів підписання в 1975 році Протоколу про розширення торгівлі (РEE). У той же час Уругвай  і Парагвай ретельно слідкували за розвитком аргентинсько-бразильських відносин.

У вересні 1990 року в Буенос-Айресі зустрілися представники Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю. На цій зустрічі вони погодилися перетворити двосторонню  угоду в чотиристоронню. Нарешті, після численних зустрічей, 21 березня 1991 року в Парагваї була підписана  Асунсьйонська угода, яка передбачала створення спільного ринку між Республікою Аргентина, Федеративною Республікою Бразилія, Республікою Парагвай та Південною Республікою Уругвай.

Асунсьйонський договір був лише першим кроком у напрямку переходу до створення спільного ринку, який закінчився 31 грудня 1994 року. Для полегшення сторони угоди створили інституційний механізм розгляду суперечок і механізм надання гарантій. Завершення перехідного періоду пов'язують з підписанням Протоколу в Оуро-Прето. У ньому йдеться про вільний рух товарів, який передбачає нульові тарифи. У цьому Протоколі також встановлено спільні зовнішні тарифи, план гармонізації торгівлі, вдосконалено інституційну систему. Цей Протокол вступив у силу з січня 1995 року [3]. У 2006 р. повноправним членом організації стала Венесуела.  Статус асоційованих членів на сьогоднішній день мають Болівія,  Еквадор,  Колумбія,  Перу та Чилі. 

 

 

2. Організаційна структура

Політикою МЕРКОСУР на початковому  етапі була розробка простої інституційної  системи організації, яка повинна  була поступово збільшуватися із поглибленням інтеграції. На противагу  великим організаційним структурам інших інтеграційних угруповань, таким як ALADI чи Андський пакт, ідеєю МЕРКОСУР було поступове збільшення кількості інституцій. Основний орган МЕРКОСУР — Рада спільного ринку (Common Market Council), який проводить зустрічі на найвищому рівні. Виконавчим органом є Група спільного ринку (Common Market Group). МЕРКОСУР також має адміністративний орган — Секретаріат. Крім цього, у структуру входять 2 консультативні колегіальні органи: Парламентська комісія (представники національних парламентів) та Економічний та соціальний консультативний форум.

Рада спільного ринку

Це найвищий орган МЕРКОСУР, який відповідає за політичне керівництво  організацією і прийняття рішень. У сферу компетенції Ради входить  нагляд за виконанням програми лібералізації  економіки в кожній з країн-членів для встановлення спільного ринку. Рішення в ньому приймаються  на основі консенсусу. Зустрічі проводяться  раз на 6 місяців, хоча Рада може скликатися і в надзвичайних випадках. Зустрічі відбуваються на рівні міністрів  економіки і міністрів закордонних  справ, але в них можуть брати  участь і міністри інших галузей, якщо обговорення питань, що стосуються цих галузей, є запланованим. На цих  зустрічах можуть бути присутніми і  президенти країн-членів (їх присутність  обов'язкова бодай раз на рік), якщо йдеться про дуже важливі проблеми. Ротація керівництва Ради відбувається в алфавітному порядку кожні 6 місяців [1, с. 12].

Виконавчим органом МЕРКОСУР є Група спільного ринку. Цей  орган є відповідальним за реалізацію рішень, прийнятих Радою, і розгляд  рекомендацій, поданих робочими групами. До обов'язків групи належать:

— контроль за виконанням договірних зобов'язань;

— здійснення необхідних заходів  для виконання рішень, прийнятих  Радою;

— внесення пропозицій стосовно ефективної реалізації програми лібералізації  економіки, координації макроекономічної політики та співпраці з третіми  країнами;

— розробка програм для  забезпечення поступового формування спільного ринку [1].

Групу формують представники міністерств закордонних справ, економіки, торгівлі та Центрального Банку  — 4 особи з кожної країни та по 4 їх заступники. На рівні представників  зустрічі відбуваються кожні 3 місяці, а на рівні координаторів — 1 раз  у місяць. Рішення в Групі спільного  ринку приймаються на основі консенсусу [6].

Спочатку Асунсьйонський договір встановлював (з березня 1991 року до грудня 1994 року) суворий план зниження тарифів для країн-членів. Протягом цього перехідного періоду вивченням окремих галузей економіки займалися 11 робочих груп. Після зустрічі в Оуро-Прето у 1994 році ці групи були трансформовані. Від цього часу вони вивчають такі проблеми: комунікації, гірничу промисловість, технології, фінанси, транспорт та інфраструктуру, довкілля, промисловість, сільське господарство, енергетику, трудові взаємини, зайнятість та соціальне забезпечення. У липні 1999 року були створені ще 2 робочі групи: Комітет з координації макроекономіки і Комітет з координації торгівлі. У цих групах працюють представники бізнесу, вчені, представники профспілок, експерти з міжнародних урядових та неурядових організацій.

Комісія з торгівлі МЕРКОСУР є відносно новим органом, створеним  Протоколом в Оуро-Прето. Завдання Комісії — контроль за торговими відносинами між країнам-членами, стеження за виконанням правил ведення торгової політики як між країнами-членами, так і стосовно третіх країн, визначених Радою МЕРКОСУР. Вона уповноважена створювати комітети (на даний момент 10), які поступово перебиратимуть завдання, покладені на робочі групи. Комітети приймають рішення у вигляді рекомендацій. Також вона наділена правом вирішувати суперечки. Той факт, що на Комісію з торгівлі покладені такі важливі обов'язки, свідчить про неабияку важливість зовнішніх та внутрішніх торговельних відносин, особливо встановлення спільного зовнішнього тарифу протягом початкового етапу діяльності МЕРКОСУР. Комісія підпорядковується безпосередньо Групі спільного ринку [6].

Відповідно до розширення галузей співпраці в межах  МЕРКОСУР з'являються нові економічні, політичні та соціальні органи. Серед  них Координаційний комітет національних профспілок МЕРКОСУР, Комісія з підприємництва, парламентські комісії.

Протягом першого етапу  роботи організації була створена Рада з промисловості МЕРКОСУР. її членами  були Промислова спілка Аргентини, Національний союз промисловців Бразилії, Промислова спілка Парагваю та Промислова палата Уругваю. Метою Ради було ведення  діалогу між представниками сфери  бізнесу щодо конкуренції. Після  зустрічі в Оуро-Прето створено Економічний і соціальний консультативний форум, що замінив Раду з промисловості. Форум контролює механізми регулювання торговельної політики між країнами-членами та стосовно третіх країн.

В організаційній структурі  МЕРКОСУР немає судового органу як такого. При виникненні суперечок  щодо трактування Асунсьйонського договору чи виконання зобов'язань передбачено скликання судового органу ad-hoc. Його рішення є обов'язковими для виконання країнами-членами. У 1992 році Бразильським протоколом було введено механізм вирішення торговельних суперечок, але він і досі не діє. На практиці ці проблеми вирішує Комісія з торгівлі.