Критерії оцінки рівня соціально - економічного розвитку країн

У ході промислового розвитку виділилася група нових  індустріальних країн (НІК). У 70-80-і роки для них були характерні більш високі темпи господарського розвитку, що перевищують аналогічні показники інших країн третього світу і промислово розвитих країн. Ведучою галуззю економічного розвитку майже всіх НІК стала обробна промисловість. Основною статтею експорту практично всіх НІК стали товари обробної промисловості. У 15 країн вони перевищують 50% їхнього експорту.

В економічному розвитку для більшості з них  характерні тенденції, властиві зрілій капіталістичній економіці. Йде  процес концентрації виробництва і капіталу, формується фінансовий капітал. У найбільш розвитих країнах утворилися транснаціональні корпорації. Особливо чітко це проявилося в Південній Кореї, Тайвані, Сінгапуру, Бразилії, Мексиці, Аргентині. Латиноамериканські НІК мають більш могутній економічний потенціал у порівнянні зі східно-азіатськими. Але в азіатських НІК сформувався більш широкий круг джерел фінансування розвитку. У цій підсистемі світу, що розвивається, створювалися переважно трудомісткі підприємства по випуску масової споживчої продукції. У латиноамериканських НІК основний упор був зроблений на розвиток матеріалоємних і капіталомістких галузей в обробній і видобувній промисловості. У силу ряду факторів у 80-і роки латиноамериканські НІК виявилися в кризовому стані: тягар боргів перевищив можливості їхнього погашення.

У 80-і роки з'явилися друге і третє покоління  нових індустріальних країн, у їхньому  числі Малайзія, Таїланд, Індонезія, Індія, Філіппіни.

Регіональні розходження. Зміни в темпах індустріалізації викликали різнопланову динаміку економічного росту різних регіонів світу, що розвивається, це привело до зміни їхнього положення в даній підсистемі й у світовому господарстві в цілому. У 80-і роки значно підсилили свої позиції Східна і Південна Азія, головним чином у результаті швидкого економічного підйому східно-азіатських країн. Скоротилася у світовому виробництві частка Західної Азії. Однак, незважаючи на зниження частки країн Західної Азії, азіатські держави в цілому за роки незалежності значно укріпили свої позиції у світовому господарстві. Якщо в 1960 р. на них приходився 1% валового міжнародного продукту (ВМП), то в 1997 р. - 13,6%. Позиції Латинської Америки ослабнули.

Важливі зміни  відбулися в положенні окремих  країн. У 1996 р. три з десяти найбільших економік світу відносилися до країн, що розвиваються - КНР, Індія, Бразилія. Обсяг їх ВВП, підрахований на основі паритету купівельної спроможності валют, був вище, ніж у Канади. По цих підрахунках КНР вийшла на друге місце у світі, уступаючи  тільки США. Зміна економічного становища окремих регіонів і країн визначається багатьма факторами. Це розходження в масштабах національного господарства, наявності мінеральних ресурсів, у підходах до здійснення стратегій розвитку, в умовах міжнародної торгівлі, у демографічній ситуації, тягарі зовнішньої заборгованості. Нові індустріальні країни розвивалися різними шляхами, використовуючи різні моделі розвитку. Високі темпи росту досягалися за рахунок високої норми нагромадження, використання сучасних технологій, високої продуктивності праці. Ці функції росту здійснювалися при сполученні ринкових ініціатив, державного регулювання і підприємництва. Досвід східно-азіатських країн показав, що урядові бюрократи можуть розміщати ресурси настільки ж ефективно, як і приватні ринки.

ВИСНОВОК

Таким чином  ми бачимо, що усі країни світу класифікуються не тільки за географічними та культурними  показниками, але й класифікують за рівнем соціально-економічного розвитку.

 Отже  ми побачили, що до рівню соціально-економічного  розвитку країн світу входять  такі показники як: рівень індустріального  та наукового розвитку, політичні  та соціальні напрями, економічні  показники та ВВП. Але не  потрібно забувати й про ресурси  кожної країни.

Можна сказати, що у країнах, де відбулася ефективна розбудова ринкової економіки, застосовувалася стратегія оптимального комбінування мобілізації державних, позичкових і приватних ресурсів з метою структурної модернізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики // Вопр. экономики. - 1994. - №6. - С. 104-113.
2. Ван дер Вее Г. История мировой экономики. 1945-1990. - М. : Наука, 1994. - 413 с.
3. Велиев Д. Государственные финансы и социально-экономическое развитие Турции. - Баку : Элм, 1991. - 240 с.
4. Вергун В., Вергун Л. Інституціональна економіка та кліометрія Д.Норта і Р.Фогеля // Економіка України. - 1996. - № 5. - С. 78-83.
5. Доклад международного совещания "за круглым столом" по вопросу о новой роли организаций предпринимателей в странах с переходной экономикой, Женева, 29-31 мая 1995г. - Женева : Междунар. бюро труда, 1995. - 38 с.