Контрольна робота з «Міжнародна економіка»

      Україна використовувала кілька режимів  валютного курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом  до керованого плаваючого курсу.

      Згідно  з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів у грудні 1992 p., було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту.

      У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ  адміністративне фіксованого курсу  карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, "втечі" капіталів за кордон.

      З часом все більше уваги стали  приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий ). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. У наступні роки динаміка курсу гривні визначалася коливанням попиту і пропозиції на валютному ринку, що зумовлювало поступове падіння курсу гривні. Протягом 1996 та першої половини 1997р. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору.

      Наприкінці 1997р. змінилася міжнародна кон'юнктура, почався відплив короткострокових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна. Нерезиденти України стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997р. приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі ін.) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997р. та впродовж 1998 р. на цей обсяг - еквівалентний припливу коштів у попередні роки плюс нараховані проценти - зріс сукупний попит. Крім того, у 1998 р. від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 1207 млн дол., на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, а сукупна пропозиція зменшилась приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд міждержавних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі валютного коридору з 1,7-1,9грн./дол. до кінця 1997 р. до 3,3-3,6 грн. / дол. протягом 1999 р. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив про перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалося умовами, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р.

      З огляду на них з 19 березня 1999 р. в Україні було здійснено лібералізацію валютного ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхилення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного валютного, курсу та ін.

      НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша  група - це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнародних  розрахунках, котируються на міжнародних  ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

      Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994р. в Україні офіційний валютний курс до долара СІЛА встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара СІЛА як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

      Установлюючи  офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі - однієї з найпотужніших у Європі - за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета "Financial Times".

      Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери. У цьому зв'язку курсовий .режим як такий не є визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність економічної і валютної політики. 
 
 

      Задача 
 

      а) Експортна квота є кількісний показник, що характеризує значимість експорту для економіки в цілому та окремих галузей з тих чи інших продукцій. В рамках всього національного господарства вона розраховується як відношення вартості експорту до вартості ВВП за відповідний період у відсотках. 

      Ке = Е / ВВП х 100% 

      б) Зовнішньоторговельна квота Кв = 1 / 2 (Е + І) / ВВП х 100% 

      Участь  у міжнародному поділі праці дозволяє досягати поставлені економічні цілі при менших витратах виробничих ресурсів. Міжнародний обмін товарами (послугами) може бути вигідний усім учасникам зовнішніх економічних зв'язків за умови правильного оформлення структури експорту та імпорту. Теоретичне обгрунтування цих очевидних зараз положень було вперше сформульовано ще на початку XIX ст. видатним англійським економістом Давидом Рікардо1. Ці положення лежать в основі оцінки економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності на будь-якому рівні.

      Особливе  значення має оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства в сучасних умовах, коли господарська самостійність і незалежність неминуче повинні привести до підвищення відповідальності та обгрунтованості прийнятих управлінських рішень. 

      в) Характеризуючи зовнішньоторговельні відносини часто розглядають суму експорту та імпорту за період, наприклад. При цьому виділяють:

      сальдо  торгового балансу - різниця між  вартістю експорту та імпорту. Позитивне  сальдо торгового балансу означає  перевищення експорту над імпортом (країна більше продає, ніж купує). Негативне  сальдо торгового балансу - перевищення імпорту над експортом (країна більше купує, ніж продає). Зазвичай вважається, що це погано.

      Виходячи  з таблиці у всіх випадках, крім 2008 року сальдо негативне, тобто це є поганим показником для країни. 

      г) Щоб оцінити, наскільки вигідною для країни є зовнішня торгівля, використовують показник "умови торгівлі" (Т) - співвідношення експортних цін даної країни до її імпортних цін.

      В цілому зростання цього показника  свідчить про поліпшення умов торгівлі й підвищення добробуту нації (починаючи з 2005 і до 2008 року показник зростає), а його зменшення вказує на погіршення умов торгівлі і падіння добробуту (починаючи з 2008 по 2010 року показник падає). Й справді, якщо ціни на експортні товари країни на світовому ринку зростають у порівнянні з цінами на ту продукцію, яку вона імпортує, це означає, що за кожну одиницю свого експорту країна може отримати більше імпортних товарів.

      Показник  умов торгівлі залежить від коливань попиту як на світовому, так і на внутрішньому ринках, від змін у  технологіях та умовах виробництва, від ступеня монополізації ринків окремих товарів і т.ін.

      Разом з тим варто пам'ятати, що розмір виграшу, який отримує країна від  зовнішньої торгівлі, залежить не лише від зміни цін, але й від  фізичних обсягів експорту та імпорту. Тому робити висновки про зміни добробуту країни лише на підставі зміни індексу умов торгівлі не зовсім правомірно. Зокрема, якщо падіння цін на експортну продукцію зумовлене зростанням ефективності її виробництва, то при достатньо еластичному світовому попиті країна може збільшити обсяги свого експорту і отримати більше вигод, хоча умови торгівлі для неї й погіршились.

      Варто, проте, звернути увагу на так звану  проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погіршення умов торгівлі, що добробут нації падає.  
 
 
 
 

      Використана література 

      1. Киреев И.П. Мировая экономика.  Ч – 1. М.: 1997. 

      2. Кредисов А.И. Управление внешнеэкономической  деятельностью. Учебное пособие. – М., 1996. 

      3. Спиридонов И.А. Мировая экономика. - М.: 1998. 

      4. Международные экономические отношения./ Под ред. Сутырина. -Санкт-Петербург, 1996. 

      5. Філіпенко А.С. Міжнародні економічні  відносини. – К., 1994. 

      6. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2. 

      7. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4.