Интеграция

1.Історичні передумови європейської інтеграції.

Ідея єдиної Європи займала думки європейських політиків вже тривалий час і  лише у другій половині ХХ ст. вона найшла своє практичне втілення.  Інтеграція не може бути породженням однієї політичної волі, для її розвитку необхідні певні передумови. 

 

Таб.: Передумови утворення єдиної Європи

Цивілізаційні	Економічні	Історичні	Воєнно-політичні	Геополітичні
Наявність спільних духовних цінностей, сумісність соціальних і політичних ідеалів	Можливість  взаємодоповнюючого економічного і науково-технічного розвитку	Традиційна  взаємодія, взаємоповага. Традиційне прагнення  до єдності (насиллям або добровільне)	Спільність  інтересів з головних питань міжнародного життя, співробітництво у воєнних  і воєнно-політичних союзах, врегулювання територіальних суперечок	Можливість  розвитку економічно рентабельної мережі транспортних комунікацій

 

            

 Європейська інтеграція  є наглядним прикладом вертикальної  інтеграції, яка має кілька аспектів: економічний, політичний, військовий. Вона активно розвивається з початку 50-х років. Її початок поклала реалізація плану Маршалла. У квітні 1948 р. створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка у вересні 1950 р. була доповнена Європейським платіжним союзом (ЄПС), який у 1961 р. замінила Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР).           

 Перехід від простого  міжнародного європейського співробітництва  до справжнього наднаціонального  співтовариства розпочався 9 травня 1950 р., коли Роберт Шуман виступив з ініціативою, оприлюднивши план розроблений Жаном Монне, по створенню галузевого об’єднання шести країн (Франції, ФРН, Італії і країн Бенілюксу), Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Новизною цього об`єднання було створення європейського органу управління незалежного від урядів країн.            

 Наступним  кроком стало створення 25 березня  1957 р. Європейського Економічного Співтовариства (“Спільний ринок”) і Європейського співтовариства по атомній енергетиці (ЄСАЕ), або “Євроатом”.  

 

Римський  договір 1957 р.           

  Сповнені рішучості закласти  основи більш тісного союзу  між європейськими державами;           

  Сповнені рішучості забезпечити  спільними діями економічний  і соціальний прогрес своїх  країн шляхом усунення бар`єрів, що розділяють Європу;            

  Ставлячи основною метою своїх  зусиль постійне покращення умов  життя і праці своїх народів.            

  Визнаючи, що усунення існуючих  перешкод, потребує необхідність  узгоджених зусиль з метою  гарантувати стабільність економічного зростання, рівноправну торгівлю і чесну конкуренцію;            

 Занепокоєні  зміцненням союзу економік і  забезпеченням їх гармонійного  розвитку при скороченні розриву  між різними регіонами і відставанням  країн, що знаходяться у гіршому становищі;            

 Бажаючи сприяти  за допомогою спільної торгівлі  політиці поступового зняття  обмежень на міжнародну торгівлю;            

  Бажаючи підтвердити солідарність, яка об`єднує Європу і країни  інших континентів, і, бажаючи  забезпечити розвиток їх процвітання у відповідності зі Статутом ООН;           

  Сповнені рішучості зміцнити, шляхом  реалізації вказаного комплексу,  мир і свободу і, закликаючи  інші народи Європи, які поділяють  ці ідеали, приєднатися до цих  зусиль;

Вирішили  створити Європейське економічне співтовариство.  

 

 

            Мета ЄЕС – сприяти розвитку національних економік і захищати Європу від засилля американського капіталу. Умовами вступу в ЄЕС є ліквідація збиткових підприємств і державних дотацій. Країни-учасниці спільно розробляють економічну політику, міждержавні проекти, митні тарифи, регулюють фінансову систему, налагоджують систему міжнародної спеціалізації з метою забезпечення рентабельності виробництва, створюють єдиний ринок праці.           

 У другій  половині 60-х років відбувається об`єднання структур ЄОВС, ЄЕС, Євроатому з метою створення єдиних органів (Ради, Комісій, Суду тощо). У 1968 р. формується єдиний митний союз.

Подальший розвиток ЄЕС йде шляхом поглиблення економічної  та політичної інтеграції (Маастрихтські  угоди про створення Європейського Співтовариства, 1992 р.).           

 Процес становлення  ЄЕС був тривалим і супроводжувався  кризовими явищами, викликаними  структурними змінами в економіках  країн, процесом напрацювання  системи інтеграції.           

 Було чимало  й противників ЄЕС. Так, у 1960 р. на противагу "Спільному ринку" Великобританія утворила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли Великобританія, Швеція, Норвегія, Данія, Швейцарія, Австрія, Португалія.           

 У 60-ті  роки між ЄЕС і ЄАВТ розгорілась гостра конкурентна боротьба. В цій боротьбі ЄЕС отримало переконливу перемогу: за десять років (1960-1970) доля ЄЕС у світовому виробництві зросла з 26% до 32%, в той час, як доля ЄАВТ зменшилась з 16,5% до 15%. В результаті цього ЄАВТ розпалась, а її члени один за одним почали переходити в ЄЕС, і першою з них була сама Великобританія.           

 У 70-ті  роки в ЄЕС вступили Великобританія, Данія, Ірландія. У 80-ті – Греція, Іспанія, Португалія.           

 Перехід  від конфронтації до співробітництва держав світу, завершення “холодної війни” (друга половина 80-х – 90-ті роки), дав новий імпульс інтеграційним процесам в Європі. Вони розвивались у двох напрямках: поглиблення інтеграційних процесів і розширення ЄС (залучення нових членів за рахунок країн Центральної, Північної, Східної Європи.           

 У 1987 р. члени ЄЕС ввели у дію "Єдиний європейський акт", за яким ліквідували існуючі перешкоди в економічному співробітництві, створили єдину податкову систему, скасували відмінності у своїх законодавствах. Крім того, країни ЄЕС у травні 1992 р. уклали угоду з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору (ЄЕП). Тут вільно пересуваються капітали, товари, послуги і робоча сила. 6 лютого 1992 р. у м. Маастрихті (Нідерланди) країни-члени ЄЕС підписали угоди, за якими з 1 січня 1993 р. розпочалося функціонування єдиного ринку. Тоді ж набув чинності договір про Європейський Союз (ЄС), на основі якого у 1999 р. завершилося створення єдиного валютного простору – замість національних валют введено єдину "європейську валютну одиницю" – "євро". Співтовариство планує розробити спільну оборонну політику й запровадити єдине європейське громадянство. Отже, має утворитися Європейський дім, яким керуватимуть Європейська рада, Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент, Євросуд. 

 

Етапи європейської економічної інтеграції

Етапи	Зміст
Зона вільної  торгівлі	Скасування  мита. Квот та інших обмежень у торгівлі між державами-учасниками при збереженні їх автономії у митній і торгівельній політиці стосовно третіх країн
Митний союз	Запровадження спільних зовнішніх митних тарифів  і перехід до єдиної торгівельної політики стосовно третіх держав
Єдиний внутрішній (спільний) ринок	Митний союз плюс здійснення заходів, які забезпечують вільний рух послуг, капіталів і робочої сили (включаючи свободу їх професійної діяльності).
Економічний і  валютний союз	Єдиний внутрішній ринок плюс гармонізація і координація  економічної політики держав-учасниць на основі спільного прийняття рішень і контролю над їх виконанням, заміна національних валют єдиною. Єдина валютна і грошова політика

 

 

Успіхи європейської інтеграції зробили ЄС привабливим  для інших європейських держав. 1 січня 1995 р. членами ЄС стали Швеція, Фінляндія, Австрія. Проте референдуми в Норвегії і Швейцарії дали перевагу силам, що виступали проти вступу до ЄС.

На саміті ЄС в Афінах у квітні 2003 р. було прийнято рішення про прийняття до Союзу ще 10 нових членів, серед яких були і колишні три радянські республіки.           

 У 2003 р. ЄС прийняла концепцію відносин з країнами-сусідами. Також розпочався розгляд Конституції ЄС. Проте всі спроби її прийняти так і мали успіху. 

 

Рік вступу в ЄЕС (ЄС)	Країни
1957	Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург
1973	Великобританія, Данія, Ірландія
1981	Греція
1986	Іспанія, Португалія
1990	Після об`єднання  Німеччини східнонімецькі землі (колишня  НДР).
1995	Швеція, Фінляндія, Австрія
2004	Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр (грецька частина)
2007	Румунія, Болгарія

 

 

 

2. Передумови та створення ЄС

Історичні передумови та етапи створення  Європейського Союзу

Європейський  Союз (European Union) – унікальне об'єднання  країн Європи, які через створення  спільного ринку, економічного та валютного союзу, а також шляхом реалізації спільної політики й діяльності мають на меті забезпечити безперервне економічне зростання, соціальний розвиток і згуртованість країн-учасниць. Держави Європейського Союзу (ЄС) створили спільні інституції, яким делегували частину своїх національних повноважень так, що рішення в певних сферах загальних інтересів можуть ухвалюватись демократичним шляхом на загальноєвропейському рівні. Таке усуспільнення суверенітетів називають також ,,європейською інтеграцією".

Отже, з історії нам відомо, що передумови для зародження ідеї про необхідність об'єднання Європейського континенту визріли після Другої світової війни.

По-перше, виникненню та розвитку цієї ідеї на той час  сприяла Холодна війна, та дуже близька  присутність „іншого" - радянського блоку. Європа об'єднувалася через страх перед своїм комуністичним сусідом, що дозволяє, наприклад, Гілберту Траушу заявити, що „Європейська Спільнота - дитя Сталіна".

По-друге, цьому  сприяли жахливі наслідки Другої світової війни: 45 мільйонів загиблих у самій лише Європі, повністю зруйновані економіки країн континенту, невизначеність у майбутньому . Вважається, що Друга світова війна, як і перша, виникла через суперечності між національними державами, які через непоступливість своїми національними інтересами, не змогли вирішити конфлікт мирним способом. Тож необхідно було створити якусь загальноєвропейську організацію, яка би допомогла уникнути повторення трагедії. Як сказав Карл Ясперс, Європа тоді змушена була зробити вибір між „балканізацією" та „гельветизацією". „Балканізація" означала сплетіння чвар та конфліктів, в той час як „гельветизація" - це набуття спільної політичної ідентичності всупереч численності національних традицій та мов .

Загалом, ідеї про  політичне об'єднання Європи виникали ще й перед другою світовою війною: у 1929 році міністр зовнішніх справ Франції Аристид Бріан запропонував створити Сполучені Штати Європи. Цю ж ідею повторив у своїй відомій промові, виголошеній в університеті у Цюриху в 1946 році, Вінстон Черчілль. Після 1945 року було зроблено багато спроб об'єднати Європу: було створено Раду Європи, Західний Європейський Союз і ОЕЄС (Організація Європейської Економічної Співпраці). Але, хоча деякі з цих організацій і об'єднали Європу (чи принаймні її частину) формально, реальної співпраці не відбувалося. Ідея створення ,,європейської федерації держав" не спрацювала, як і перед другою світовою війною, насамперед через неготовність та небажання національних еліт відмовлятися від традиційних сфер діяльності держави на користь наднаціональної загальноєвропейської інституції. Вони не вбачали ніякої користі в політичній співпраці, та й ідея широкого економічного об'єднання не викликала у них ніякого ентузіазму.

Тоді виникла  ідея, що об'єднання Європи можна  розпочати з якогось окремого сектора в економіці, з якого співпраця перекинеться на інші галузі, потім стане співпрацею в цілій економічній площині, а в кінцевому результаті можливо призведе до співпраці політичної (теорія spill over). Автором цієї ідеї був Жан Моне, однак, волею історії склалося так, що нам вона відома під назвою „плану Шумана", від імені міністра зовнішніх справ Франції Роберта Шумана, який 9 травня 1950 року і запропонував створити Європейське Об'єднання Вугілля і Сталі. Те, що головною метою створення цієї організації була не просто економічна співпраця, підтверджують слова з плану Шумана, що завдання організації – „зробити війну між Німеччиною та Францією не просто немислимою, а фізично неможливою".

Формально датою  народження Європейського співтовариства можна вважати 18 квітня 1951 р., коли 6 західноєвропейських держав – Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція й ФРН підписали у Паризький договір, яким запроваджувалося Європейське об'єднання вугілля і сталі, що поклало початок економічної і політичної інтеграції Європи. Перший етап (1951 – 1957 роки) - євроінтеграційні процеси отримали розвиток переважно у сфері економіки і мали вузький галузевий характер. Спроби поширити інтеграцію на сферу зовнішньої політики й оборони успіху не мали. Подальший розвиток співробітництва між країнами-членами ЄСВС призвів до усвідомлення необхідності розбудови ширшого й всеохоплюючого економічного об'єднання, а також координації зусиль у галузі мирного використання ядерної енергії. В 1957 р. ці країни підписали Римські договори. Римські договори (Treaties of Rome) - два основоположні євроінтеграційні договори, підписані в Римі 25 березня 1957 року: Договір про заснування Європейської економічної спільноти і Договір про заснування Європейської спільноти з атомної енергії. Договори підписали країни-засновниці – Бельгія, Італія, Люксембурґ, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина та Франція. Після перейменування Європейської економічної спільноти на Європейську Спільноту, згідно з Договором про Європейський Союз, відповідний Римський договір почали називати "Договором про заснування Європейської Спільноти", і коли говорять "Римський договір", в однині, найчастіше розуміють саме його. Другий етап (1958-1969 роки), перехідний – європейська інтеграція охопила переважно ринкову сферу й елементи регулювання сільського господарства. Головними досягненнями цього періоду були запровадження cпільного митного тарифу й створення Митного союзу, який став підґрунтям подальшої економічної інтеграції Співтовариства. Одночасно з утворенням митного союзу була досягнута лібералізація руху працівників, а також свобода підприємництва й надання послуг у сфері промисловості й торгівлі. Протягом цього періоду було прийнято більшість головних рішень щодо організації спільного сільськогосподарського ринку, визначено принципи механізму й інструменти фінансування Спільної сільськогосподарської політики (ЄЕС). У 1967 р. відбулося злиття інститутів трьох Cпівтовариств у єдину Раду міністрів і єдину Комісію, які разом із Європейським Парламентом і Судом створили спільну інституціональну систему Європейських співтовариств. У 60-ті роки розпочалися переговори про вступ у ЄС Великобританії, Данії, Ірландії, Норвегії. Третій етап (1969 – 1973 роки) розвитку євроінтеграційного процесу - співтовариство, врахувавши досягнення перехідного періоду, задекларувало наміри активізувати процеси економічної, грошово-кредитної і політичної уніфікації Західної Європи і до 1980 р. трансформувати Європейські Співтовариства в Європейський Союз. Під час цього періоду відбулося перше розширення Співтовариства за рахунок вступу Великобританії, Данії, Ірландії. Однак, амбіційні плани західних європейців були перекреслені першою за післявоєнні часи економічною кризою, яка ускладнила розвиток Співтовариства і на деякий час загальмувала інтеграційні процеси. Четвертий етап (1973 – 1986 роки) - співтовариство розвивалося в умовах економічної і фінансової кризи, яка супроводжувалась посиленням протекціоністських, дезінтеграційних тенденцій і сепаратних дій країн-членів. Внаслідок розширення Співтовариства ускладнилось функціонування його інститутів, досягнення консенсусу між країнами-членами. За цих умов Співтовариству довелось, у першу чергу, сконцентрувати зусилля на збереженні досягнутого рівня інтеграції, пошуках шляхів підвищення ефективності інституціональної системи. Однак, незважаючи на ускладнення, розвиток євроінтеграційних процесів не припинився, хоча й помітно загальмувався. Інтеграція поширилась на нові сфери, зокрема, соціальну й науково-дослідницьку, регіональний розвиток, розпочалось розширення Співтовариства на Південь. Країни-члени прийняли рішення про заснування Європейської ради як найвищої політичної інстанції Співтовариства, компетенція якої охоплювала б усі сфери співробітництва, а також про проведення загальних прямих виборів до Європейського Парламенту. Також в цей період 1985 року глави держав та урядів Європейського Союзу затвердили „Оду радості"( музика фіналу Дев'ятої симфонії Людвиґа ван Бетховена, написаного на вірші Фрідріха Шіллера) як гімн ЄС. Він призначений не для того, щоб замінити національні гімни держав-членів, а швидше відзначити їхні спільні цінності та їхню єдність і різноманіття. П'ятий етап (1986-1992 роки) - відбувається активізація євроінтеграційних процесів. Після підписання Єдиного європейського акту (ЄЄА) Співтовариство вступило у якісно новий етап розвитку, пов'язаний із завершенням формування єдиного внутрішнього ринку. ЄЄА надав імпульс інституціональному реформуванню Співтовариства в напрямку розширення повноважень комунітарних інститутів і генералізації принципу мажоритарного голосування, поширив інтеграційні процеси на нові сфери, зокрема, охорону довкілля, а також включив механізм Європейського політичного співробітництва у правову систему Співтовариства, що підвищило його роль як самостійного суб'єкта міжнародної політики. Шостий етап (1992- 2000роки) - формально початок новому етапові розвитку інтеграції було покладено підписанням Маастрихтського договору в 1992 р., який заснував Європейський Союз на базі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики й формами співробітництва, визначених у цьому Договорі.