Глави урядів Польщі і Білорусії

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

ДВНЗ Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

Інститут історії і  політології

 

Кафедра міжнародних відносин

 

 

Індивідуальна науково-дослідна робота на тему:

 

«Глави урядів Польщі і Білорусії»

 

 

 

 

 

 

Виконав :

Студент групи МВ-51

Шпотак І.І.

 

 

 

 

 

Івано-Франківськ

2012

План

ВСТУП…………………………………………………………………………..…..3

РОЗДІЛ І. Уряд – основний орган виконавчої влади Польщі……………………4

РОЗДІЛ ІІ. Основні повноваження уряду Білорусії…………………………….10

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..15

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      Поняття уряду є неоднозначним, так як в різних країнах він виконує неоднакові функції, є різним за способом формування та за місцем в системі органів державної влади.

       В одних країнах (більшості) уряд є органом, який очолює виконавчу владу, в інших країнах під цим поняттям розуміють весь державний механізм, який включає як виконавчу, так і законодавчу та судову владу.

       Але, як правило, під урядом розуміють державний колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, таким чином це є орган універсальної компетенції, який здійснює виконавчу і розпорядчу владу в країні (таке визначення підходить для країн парламентської та змішаної форми правління, але не для країн президентської форми правління та дуалістичних і абсолютних монархій, оскільки, наприклад, Кабінет при Президенті США не є колегіальним органом, так як рішення приймаються не більшістю голосів, а главою держави.

Органи виконавчої влади  – сукупність державних установ, що здійснюють адміністративні і  політичні функції держави.

Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою.  

Діяльність урядів у багатьох державах виходить далеко за межі виконавчої влади, наприклад, вони виконують і  ряд функцій політичного характеру (особливо в парламентських республіках).

Правовий статус урядів в  багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші  питання, які не завжди можна регламентувати наперед. В сучасних конституціях, як правило перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним  органом, тому така регламентація є  досить відносною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Уряд – основний орган виконавчої влади Польщі"

 

В усіх країнах з республіканською формою правління виконавчу владу, як правило, здійснює уряд даної країни.

     Уряд – це колегіальний орган виконавчої влади, що володіє загальною компетенцією здійснення керівництва державним управлінням. Він очолює адміністративну, тобто виконавчо-розпорядчу, діяльність в країні, під його керівництвом знаходяться державний апарат, збройні сили, фінанси держави, іноземні справи.

Виконавчу владу в Польщі здійснює уряд. Відповідно до Конституції  урядом Польщі є Рада Міністрів, яка  здійснює внутрішню та зовнішню політику Республіки Польща. Рада Міністрів  керує всією урядовою адміністрацією.

Рада Міністрів приймає  рішення з усіх питань державної  політики, які Конституційним Законом  або іншим законом не були залишені за Президентом, за іншим органом  державної виконавчої влади чи за органом самоврядування.

Рада Міністрів, зокрема:

1) забезпечує виконання  законів;

2) видає розпорядження,  що мають силу закону, із збереженням  умов, визначених;

3) керує, координує та  контролює роботу всіх інших  органів державної виконавчої  влади, несучи відповідальність  за їхню роботу перед Сеймом;

4) охороняє згідно із  законами інтереси Державної  скарбниці;

5) складає проект бюджету  та інших фінансових планів  держави, а після затвердження  Сеймом керує їх виконанням;

6) здійснює у межах  та формах, встановлених Конституційним  Законом та іншими законами, нагляд  за місцевим самоврядуванням,  а також іншими видами самоврядування;

7) підтримує відносини  та укладає договори з урядами  інших країн, а також з міжнародними  організаціями;

8) забезпечує зовнішню  та внутрішню безпеку держави.

Особливу роль в уряді  відіграє прем’єр-міністр – Голова Ради Міністрів. Від нього залежить підбір кандидатів до складу уряду. У  нього є власний секретаріат. Для попереднього вирішення питань чи для їх кінцевого вирішення  він скликає збори близьких йому міністрів.

Важливим повноваженням  глави уряду є право здійснювати  нагляд за місцевим самоврядуванням  у межах і формах, визначених у  Конституції. З питань «особливого  значення» Президент може скликати так звану раду кабінету. Радою  кабінету є, по суті, Рада Міністрів, яка  засідає під головуванням Президента. Проте, як застережено в Конституції, раді кабінету не належить компетенція  уряду.¹

Рада Міністрів (Уряд) складається:

1)         з Голови Ради Міністрів –  як його глави;

2)         із заступників Голови Ради  Міністрів;

3)         із міністрів;

4)         із голів встановлених законом  комісій та комітетів, що здійснюють  функції вищих органів державної  виконавчої влади.

В склад уряду часто  включаються міністри без портфеля – особи, які не керують якими-небудь відомствами, але на засіданнях уряду  мають право вирішального голосу. Інколи вони виконують окремі доручення  прем’єр-міністра, координують роботу групи міністерств².

У разі непризначення заступника Голови Ради Міністрів його обов'язки може виконувати один із міністрів.

Рада Міністрів працює колегіально. Організація та порядок  її роботи визначаються законом.

Міністри мають імунітет, рівний імунітету членів парламенту. Вони не повинні поєднувати посаду міністра з іншими посадами, повинні  призупиняти професійну діяльність, не брати участі в угодах з державним  майном.

На виконання законів  та відповідно до наданих ними повноважень  Рада Міністрів видає розпорядження. Крім того, Рада Міністрів приймає  постанови у межах своїх конституційних прав.

Голова Ради Міністрів  керує роботою Ради Міністрів, а  також координує та контролює  роботу окремих міністрів. Він є  службовим керівником усіх працівників  урядової адміністрації. На виконання  законів та відповідно до наданих  ними повноважень Голова Ради Міністрів  видає розпорядження.

Міністр керує певною ділянкою роботи державної виконавчої влади. Сфера діяльності міністра визначається законом.

Міністр керує певною ділянкою роботи державної виконавчої влади, користуючись допомогою державних  секретарів та заступників міністра, призначуваних на посаду Головою  Ради Міністрів за пропозицією міністра. На виконання законів та відповідно до наданих ними повноважень міністр  видає розпорядження та накази.

Рада Міністрів за пропозицією  Голови Ради Міністрів може скасувати  розпорядження чи наказ міністра.

У Конституції визначено  порядок формування уряду. Зокрема, Президент призначає Голову Ради Міністрів і за його пропозицією  призначає Уряд у складі, запропонованому  Головою Ради Міністрів, протягом 14 днів з часу першого засідання  Сейму або прийняття відставки  Ради Міністрів. Призначення Президентом  Голови Ради Міністрів відбувається одночасно з формуванням Ради Міністрів.

Голова Ради Міністрів, не пізніше як протягом 14 днів з дня  призначення його на посаду, подає  Сеймові програму діяльності Ради Міністрів  разом з пропозицією виразити вотум довіри (процедура інвеститури  уряду). Сейм виражає вотум довіри абсолютною більшістю голосів.

У разі непризначення Ради Міністрів, Сейм протягом 21 дня абсолютною більшістю голосів обирає Голову Ради Міністрів, а також запропонований ним склад Ради Міністрів. Президент  затверджує обраний таким чином  Уряд та приводить його до присяги.

У разі непризначення Ради Міністрів, Президент призначає  Голову Ради Міністрів та за його пропозицією  – Раду Міністрів, проте за умови, що Сейм виражає вотум довіри більшістю  голосів.

Пропозицію щодо призначення  міністрів закордонних справ, оборони  та внутрішніх справ Голова Ради Міністрів  подає, ознайомившись із думкою Президента.

У разі непризначення Ради Міністрів, Президент може розпустити Сейм або протягом 14 днів призначити Голову Ради Міністрів та Раду Міністрів  на строк, не довший за шість місяців. Якщо до спливу цього строку Сейм не виразив вотуму довіри цьому Урядові, то Президент розпускає Сейм.

Після виборів президента, якщо навіть обрана та ж сама особа  на новий строк, уряд формується заново.

Голова Ради Міністрів  та міністри у присутності Президента складають присягу такого змісту:

«Стаючи на посаду Голови Ради Міністрів (міністра), урочисто присягаю зберігати вірність положенням Конституції, а благо Вітчизни та благополуччя громадян завжди вважати своїм найвищим обов'язком».

В Польщі уряд, будучи створеним  главою держави, парламентом, не підкоряється вказівкам своєї партії; вважається, що він не може служити інтересам  партії, а повинен відстоювати  загальнодержавні інтереси. Фактично ж, в складі уряду знаходяться  саме лідери партії, але головну  роль відіграє не центральний орган  партії, а її парламентська фракція.

Голова Ради Міністрів  подає Президентові заяву про  відставку Уряду у випадках, якщо:

1) скликається новообраний  Сейм;

2) Рада Міністрів або  Голова Ради Міністрів відмовляються  від подальшого виконання своїх  обов'язків;

3) Сейм не виражає Раді  Міністрів вотуму довіри;

4) Сейм виражає вотум  недовіри.

У випадку, якщо Голова Ради Міністрів подав заяву про  відставку Уряду через причини, про які йдеться вище, Президент  приймає відставку. Приймаючи відставку  Уряду, Президент доручає йому виконання  обов'язків доти, доки не буде призначено нову Раду Міністрів.

Відповідальність міністрів  можлива за порушення закону при  виконанні службових обов’язків, за кримінальні злочини (державну зраду  та ін.), за порушення службових обов’язків. Вона може бути політичною, кримінальною, цивільною і дисциплінарною. Політична  відповідальність можлива перед  парламентом, президентом і прем’єр-міністром. Відповідальність перед парламентом  виражається у винесенні ним  вотуму недовіри уряду, у відмові  в довірі уряду (це питання ставиться  за ініціативою самого уряду) і як наслідок – звільнення уряду чи міністра у відставку.

Сейм може виразити вотум  недовіри Раді Міністрів абсолютною більшістю голосів. Пропозиція про  вотум недовіри може бути внесена  не менш як 46 депутатами та поставлена на голосування не раніше як через  сім днів з дати її внесення.

У випадку, якщо рішення щодо вотуму недовіри не було прийнято, повторна пропозиція з цього питання може бути внесена через три місяці з дати голосування за попередньою  пропозицією. Цей строк не застосовується, якщо таку пропозицію вносить не менш ніж 115 депутатів.

Сейм, виразивши вотум  недовіри, водночас обирає нового Голову Ради Міністрів, доручаючи йому сформувати Уряд. Таким чином можна говорити про наявність в даному випадку  такої форми вотуму недовіри, як «конструктивний» вотум недовіри.

Якщо Сейм виразив вотум  недовіри, не обравши водночас Голову Ради Міністрів, Президент приймає  відставку Уряду або розпускає  Сейм.

Крім того, Сейм може виразити вотум недовіри окремому міністрові. Міністр, якому Сейм виразив вотум  недовіри, подає у відставку, а  Президент приймає її. Міністр  може відмовитися від подальшого виконання своїх обов'язків, подавши  заяву про відставку на ім'я  Голови Ради Міністрів.

Політична відповідальність перед главою держави виражається  в усуненні міністра (звільненні у  відставку) президентом.

Політична відповідальність перед прем’єр-міністром також  виражається у вимозі прем’єра до міністра подати у відставку, зокрема  у випадку протиріч з принципових  питань.

Політична відповідальність уряду і міністрів має важливу  особливість: вона можлива не тільки за правопорушення, але і без них, що частіше всього і буває. Тому вона і називається політичною. Парламент  виражає недовіру уряду і міністрам  за прорахунки в роботі, упущення, вважаючи політичну лінію уряду чи міністра неправильною та ін. За цими ж підставами застосовує форму політичної відповідальності президент чи прем’єр-міністр.

Таким чином, можна відмітити, що члени Ради Міністрів несуть перед  Сеймом солідарну відповідальність за діяльність уряду, а також індивідуальну  – за справи, що підлягають їх компетенції  чи доручені їм Головою Ради Міністрів.

Форма кримінальної відповідальності міністрів за злочини, вчинені при  виконанні службових обов’язків полягає в тому, що парламент не розпускає уряд, а лише пред’являє звинувачення. В даному випадку міністр  підлягає судовій відповідальності, але судить його не звичайний суд, а особливий – Державний трибунал.

Цивільна відповідальність виражається в позовах по відношенню до уряду і міністрів за завдану  фізичним чи юридичним особам шкоду  у випадку порушення законів  при виконанні службових обов’язків.

Дисциплінарна відповідальність індивідуальна. Вона виражається у  стягненнях, що накладаються на міністрів  президентом чи прем’єр-міністром  за упущення по службі.

За пропозицією Голови Ради Міністрів Президент може вносити  зміни в обов'язки окремих міністрів.