Формування державності в США

1. ПЕРЕДУМОВИ  СТВОРЕННЯ КОНСТИТУЦІЇ  США (1787р)

        На  початку 17 століття на американському континенті з'являються перші раби-негри. Пізніше у колонії в'їжджають вільні переселенці – люди, що залишали метрополію з політичних та релігійних міркувань. Потім – плантатори і буржуа, вільні дрібні фермери. Однорідним це суспільство не було. На соціальні протиріччя накладались протиріччя релігійні, котрі були між різними напрямками протестантизму. Все це були люди, які пізнали смак власності та підприємництва, вільні від феодальних пережитків. Соціальні протиріччя у колоніях були менш гострими, ніж у метрополії, але вони були менш сильними, ніж невдоволення англійським володарюванням. Доказом цього було збереження рабства у Декларації незалежності та Конституції США до перших поправок.[3]

        Ввесь період до американської революції  англійський парламент приймає  закони, які душили промисловість  та торгівлю у колоніях. Вони викликали  обурення в усіх верствах колоніального  суспільства. Паралельно з посиленням гніту метрополії у колоніях зростає прагнення звільнитися від колоніального гніту. З'являються об´єднуючі тенденції, що виявились у встановленні конфедеративних відносин.

          Першорядною формою об´єднуючого  руху у колоніях була конфедерація  – союз незалежних держав. Боротьба  за незалежність у Північній Америці носила характер буржуазної революції. Відбуваючись між англійською і Великою французькою революціями, вона має ряд особливостей. Перша – американській революції не передував феодальний лад. Пояснити це можна тим, що поток колоністів складався з буржуазних чи збуржуазнілих елементів. Американське суспільство не знало спадковитої аристократії, поміщиків та кріпаків, державної демократії привілейованого духовенства. Це суспільство було демократичним за своїм духом, настроями та переконаннями. Це була буржуазна революція у суспільстві, яке вже пережило одну буржуазну революцію. Друга особливість американської революції у тому, що вона переслідувала національно-визвольну мету. Це була боротьба з британським колоніальним гнітом, коли національно-визвольний рух переріс у війну за незалежність.

        5 вересня  1774 р. у Філадельфії  зібрався Перший Континентальний  Конгрес, в якому були представлені  майже всі колонії (окрім Джорджії). Серед делегатів були Джордж  Вашингтон, Бенжамін Франклін, Джордж Адамс. Рішення Конгресу проголошували розрив з британською Метрополією. Фактично це означало початок війни[4].

        10 травня 1775 року у Філадельфії  зібрався Другий Континентальний  Конгрес. У прийнятій декларації  лунав заклик взятися за зброю,  об'єднати війська колоній. Очолив армію Джордж Вашингтон. Почалася війна за незалежність.

        На  подальший хід революційних подій  значно вплинула Декларація прав Вірджінії (Декларація незалежності), яка стала  одним з найважливіших документів у становленні американської конституції. Саме її мав на увазі К.Маркс, коли у листі до А. Лінкольна писав про Америку , як про країну, де виникла вперше ідея великої демократичної республіки, де була проголошена перша декларація прав людини та було дано перший поштовх європейській революції 18 століття. Декларація проголосила, що люди по природі своїй в однаковій мірі вільні і незалежні, вибір рішення та спосіб його сповідання "можуть бути визначені тільки розумом та переконанням, а не силою та насильством"[5].

        4 липня 1776 р. Третім Континентальним Конгресом була затверджена Декларація незалежності. Документ цей був написаний Т. Джеферсоном та відіграв велику роль у розвитку американської демократії та конституціоналізму. За Версальським миром 1783р. Англія визнала незалежність США.

        Проголошення  декларації незалежності бувших англійських  колоній "вільними та незалежними  штатами" означало появу на Атлантичному узбережжі Північної Америки 13-ти незалежних суверенних держав. Це ще не були Сполучені Штати Америки  у сучасному розумінні цього слова, як єдина федеративна республіка, хоч у Декларації вже була назва "Сполучені Штати Америки".

        Не  дивлячись на обмеженість ряду положень Декларації, значення Американської  революції, яку вона увінчувала, було величним: завоювання незалежності, створення єдиної федеративної республіки, конституційне затвердження буржуазних прав та свобод. Вона була найбільшим етапом у становленні американського конституційного ладу. Після війни перед Сполученими Штатами постала необхідність вирішення внутрішніх проблем. Це були: переборювання економічних труднощів та вжиття заходів по укріпленню державно-політичного устрою. Від їх рішення залежала доля досягнутої незалежності.

        У 1782 р. у Нортгемптоні (штат Масачусетс) відбулися конвенти, які прийняли резолюції, засуджуючи вирок боржникам. Головував у цьому русі С.Елі, закликавший бідноту озброїтись та боротися за прийняття конституції. Цей рух, як і ряд інших, носив стихійний, неорганізований характер, що визначило його поразку. Так і було і з повстанням у 1787р. під керівництвом Даніеля Шейса - дрібного фермера у штаті Масачусес. Повстанці вимагали переділу землі та відміни боргів. Це було спробою народних мас вирішити економічні питання революційним шляхом. Підсумком повстання було те, що представники правлячих класів зрозуміли необхідність переглянути систему влади у бік її укріплення і централізації. Повстання було поштовхом для прискорення прийняття нової конституції. Не дивлячись на жорстоке придушення повстання Шейса, невдовзі після цього був скликаний Конституційний конвент.

        Нова  конституція була вимогою всього суспільства. Але якщо народ чекав  справедливу конституцію, яка б  відповідала його інтересам, то представники заможних класів розраховували за новою  конституцією встановити в країні "закон  та порядок", закріпити законодавчу владу заможних, щоб позбавитися "жахів демократії, що не контролюється".

        Делегати  конституційного конвенту, що взяли  на себе місію розробки нового законодавства, привласнили собі право регулювати інтереси різних класів та груп населення суворо у відповідності з інтересами багатих власників.

2. Декларація незалежності 1776 рік

1 липня 1776 року  Континентальний конгрес, відповідно  до прийнятого раніше резолюцією, приступив до обговорення питання  про проголошення незалежності.

Погляди Джефферсона, що знайшли вираження в Декларації, відбивали досвід самих американських колоній, їхні власні демократичні традиції, що склалися за півтори сотні років з часів підстави перших американських поселень.

Декларація незалежності стверджувала: всі люди створені рівними, всі вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких — життя, свобода і прагнення щастя. Для забезпечення цих прав установлюються уряди. І коли будь-яка форма правління стає згубною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд.

«Звичайно, обережність, — було сказано в Декларації, — радить не змінювати уряду з  неважливих або тимчасових причин». Але коли довга низка зловживань розкриває намір віддати народ  під владу необмеженого деспотизму, то народ «не тільки має право, а й зобов'язаний скинути такий уряд». Саме таким і було правління короля Великобританії. На доказ цього висновку Декларація перелічувала далі всі зловживання і кривди, вчинені королем та урядом Великобританії щодо колоній ( відмова затвердити корисні для колоній закони, свавільний розпуск законодавчих органів, податковій тягар, заборона переселення емігрантів, розквартирування війська без згоди колоністів, скасування суду присяжних та ін.), які давали останнім підставу для розриву державних зв'язків з Англією.

Декларація незалежності від імені і за уповноваженням народу проголошувала: «...колонії є  і по праву повинні бути вільними і незалежними Штатами. З цього  часу вони звільняються від усякого  підданства британській короні і будь-який політичний зв'язок між ними і британською державою зовсім поривається». Колонії проголошували своє право на суверенітет, право оголошувати війну й укладати мир, вступати в міжнародні зв'язки, здійснювати всі ті права, які має незалежна держава.

Декларація незалежності була зустрінута з величезним ентузіазмом. Водночас Декларація виражала класові  інтереси буржуазії і плантаторів, тому в ній не обумовлювалися права  корінного населення Америки  — індіанців. Всупереч проголошеним у Декларації принципам з її проекту був викреслений пункт, що засуджував рабство і торгівлю рабами, як «жорстоку війну проти самої природи людства». І все-таки проголошені в Декларації ідея рівності людей, право народу на революцію і утворення нового уряду мали величезне прогресивне значення. З прийняттям Декларації незалежності завершився перший етап американської революції і розпочався другий — формування нової держави і перемоги над її супротивниками.

Статті  Конфедерації 1781 рік

Статті конфедерації – це фактично перша Конституція США 1781р. Хоча в ході війни проти Англії вирішувалися головним чином військові задачі, повсталі колонії, оголосивши себе штатами, активно оформлювали державність. В 1775 – 1778 рр. В усіх 13 штатах були прийняті конституції, які відкривалися заявами, подібними заявам Декларації незалежності. Майже повсюдно були прийняті біллі про права, які проголошували свободу слова, совісті, зібрань, недоторканість особи і ін. Конституції оголошували скасованими привілеї земельної аристократії, забороняли визискувати ренту і ліквідували інші пережитки феодалізму. Політична влада зосередилася в руках буржуазії і плантаторів. 15 листопада 1777 р. Конгрес схвалив першу Конституцію США, яка увійшла в силу під назвою Статті конфедерації і вічного союзу, ратифікована штатами 1 березня 1781 р. Нова республіка була слабко централізована, загальнодержавного президента не передбачалося, за окремими штатами фактично зберігалася майже повна самостійність. Засновувався, щоправда, однопалатний конфедеральний конгрес, але відсутність у нього примусової влади робила його позбавленим реального значення.

В загальному підсумку Статті конфедерації відображали прагнення  повсталих проти британського панування  американців надійно захистити  свої свободи від зловживань центральної  влади.

Таким чином, Сполучені  Штати являли в цей період не союзну державу, а союз держав, центральний  уряд якого не мав достатньо владних  повноважень. Вищий орган конфедерації – однопалатний, фактично не володів  правом втручатися у внутрішні справи штатів. Вирішення будь-яких питань, що входили до компетенції конгресу передбачало згоду не менш 9 з 13 штатів. Фактично за штатами зберігалася повна самостійність в таких справах, як введення податків і мит, утримання армії і флоту. Природно, саме по собі прийняття Конституції 1781 р. Мало певне позитивне значення, так як знаменувало собою крок уперед на шляху єднання сил незалежності і централізації країни. Однак цього було не досить – проголосивши республіку, вказана Конституція встановила форму державного устрою у вигляді нетривкої конфедерації.

Державно-правова  структура конфедерації виявилася  такою, що не передбачала постійного виконавчого органу. Єдиним спільним законодавчим органом був вищезгаданий конгрес, в котрому кожний штат мав  один голос. Нарешті, Конституція зберегла безправне становище негрів і індіанців, виключених з категорії “американський народ”.

 Ситуація, що склалася  після прийняття Декларації незалежності  об’єктивно показала слабкість  конфедерації як нового державного  утворення, необхідність використання в ньому федеративних начал: кожний зі штатів, як вже зазначалося, приступив до розробки і утвердження своєї конституції. Це витікало з рішень II Конгресу. Окрім того, процес конституційної творчості досить швидко розвивався в окремих штатах і до проголошення Декларації незалежності. В січні 1776 р. Була прийнята конституція в Нью-Хемпширі, в березні – в Південній Кароліні.

3. Конституція 1787 року

Конституція 1787 року була не першою, яку американці написали або ухвалили. У період, що саме передував  1787 рокові, кожен із штатів, які складали Сполучені Штати, за деякими винятками (Конектікут і Род-Айленд) затвердив писану конституцію і керувався нею у своєму внутрішньому житті. Деякі з тих, що зібралися у Філадельфії, відіграли активну роль і у державному процесі. Конституція 1787 року була не лише першою загальнодержавною конституцією. У той самий час, коли Конвент дискутував і дебатував у Філадельфії, у Нью-Йорку відбувалося засідання Конгресу Сполучених Штатів, який обговорював питання національної політики, Конгресу, який отримав свої повноваження на підставі угоди — Статей Конфедерації і Вічної Унії, — укладеної делегатами від тринадцяти штатів у листопаді 1777 року і оголошеної офіційно ратифікованою штатами у березні 1781 року. Конституційний Конвент 1787 року у Філадельфії був по суті скликаний цим Конгресом.

Важливо зауважити, що хоча конституцію 1787 року було написано делегатами-представниками штатів, у  ній декларувалося, що то є влада, делегована від “народу Сполучених Штатів” — твердження, яке викликало чимало дискусій. Проблема полягала у тому, що країна керувалася конституцією — Статтями Конфедерації і Вічною Унією — яку, за її власним висловом, можна було змінювати і доповнювати тільки за наявності згоди “легіслатур кожного штату”. Положення про можливість внесення поправок цілком відповідало керівним принципам Статей, а саме принципом суверенності окремих штатів, а цієї суверенності нова конституція не визнавала. До того ж, Конгрес скликав Конвент для перегляду Статей Конфедерації, однак всі визнавали, що конституція, яку породив Конвент, була чимось більшим за перегляд Статей; вона була чимось зовсім новим як за своїм принципом, так і за своїми положеннями. Вона визнала суверенність не кожного окремого штату, а радше народу Сполучених Штатів. Відтоді у конституцію закладено протиріччя між народним суверенітетом і суверенітетом штату.