Економічна інтеграція Іспанії до ЄС,СОТ та розвиток промисловості

Зміст

 

Вступ ………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Економічне положення Іспанії в системі міжнародних економічних відносин……………………………………………………….…………………...5

   1.1 Історичні засади становлення та розвитку  економіки Іспанії………………………………………………………………………………5

   1.2  Фактори, що впливають на розвиток економіки Іспанії……………….11

   1.3 Перспективи розвитку економіки Іспанії ……………………………….13

Розділ 2.  Економічна інтеграція Іспанії до ЄС,СОТ та розвиток промисловості…………………………………………………………………....15

   2.1 Формування та розвиток промисловості Іспанії………………………...15

   2.2 Передумови та наслідки інтеграції Іспанії до ЄС ………………………19

   2.3 Співпраця Іспанії та Світової організації торгівлі ……………………...28

Розділ 3.  Особливості співпраці Іспанії та України…………………………..31

   3.1 Характеристика взаємовідносини Іспанії та України…………………...31

   3.2 Структура експортно-імпортного співробітництва Іспанії та України ..34

Висновок………………………………………………………………………….40

Список використаних джерел…………………………………………………...43

Додаток А ………………………………………………………………………..45

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження: Економіка Іспанії має характер змішаної капіталістичної економіки. Вона є невід'ємною частиною економіки Західної Європи й світу за рівнем розвитку входить у першу десятку країн Європейської співдружності. Іспанія є членом Європейського Союзу вже 20 років згідно " Акту про приєднання Іспанії до Європейського союзу" від 12 червня 1985 року.

     За останнє десятиліття Іспанія стала однією з країн які мають найінтенсивніший темп розвитку серед країн Європи, що тільки укріпило її позицію в очах світової спільноти. Економічне зростання країни і окремих її регіонів, рівень життя населення багато в чому визначаються ефективністю використання природних ресурсів та промисловою діяльністю країни.

Це переважно економіка розвинутої невиробничої сфери, тому що найбільшу її частку становить розвинутий сектор послуг, хоча частка промисловості теж достатньо висока.

     По галузях виробництва внутрішній валовий продукт , як основний показник обсягів виробництва в країні , розподіляється в такий спосіб: на першім місці невиробнича сфера, потім промисловість і в підсумку сільське господарство.

     Така значна питома вага невиробничої сфери в економіці країни обумовлений високорозвиненої й дуже прибутковою галуззю - туризмом. У багатьох регіонах Іспанії туризм і галузі, які займаються його забезпеченням а це : готельне господарство, підприємства масового харчування та інші, - є основним джерелом одержання доходів.

     Іспанія - країна, якій може належати велике демократичне майбутнє. Перед нею відкриті різні можливості - вона може стати і міцним чинником європейського миру, і чинником  подальшого нагнітання напруженості; і бастіоном демократичних порядків на півдні Європи, і вогнищем нової хвилі правої небезпеки.

Метою курсової є визначення історичного, соціального та політичного аспектів формування та розвитку національної економіки Іспанії та її ролі в світовому господарстві.

Для досягнення мети в  роботі  поставлено наступні завдання:

• розгляд становлення історичних засад та розвитку економіки Іспанії
• аналіз розвитку промисловості Іспанії
• вивчення передумов та наслідків вступу Іспанії до Європейського союзу та Світової Організації Торгівлі
• дослідження взаємовідносин України та Іспанії

Об’єктом дослідження є економіка Іспанії.

Предметом дослідження є формування національної економіки Іспанії та її місце у світовому господарстві.

Структура: складається зі вступу, в якому  обґрунтовується актуальність роботи, її мета й цілі, формулювання об’єкту і предмету дослідження; з основної частини курсової роботи, яка  складається з трьох розділів, які починаються постановкою завдання, що розглядається в кожному розділі, а також розкривають його основні сторони та положення; з висновку, який є завершальним етапом виконаної курсової роботи; списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи містить 42 сторінки друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

1 ЕКОНОМІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ІСПАНІЇ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Історичні засади становлення та розвитку  економіки Іспанії

 

     Економіка Іспанії зародилася за кілька сторіч до нашої ери, коли народи східного Середземномор'я заснували колонії на узбережжі Іспанії, щоб контролювати торговельні шляхи, які проходили через Піренейський півострів . Перемігши своїх супротивників, Рим в II ст. до н.е. встановив панування в цьому регіоні, яке втримував протягом 600 років. Між метрополією й Піренейським півостровом розвивалася торгівля, римляни добували корисні копалини й удосконалювали сільське господарство. Крах Римської імперії й навала варварських народів з півночі привели до занепаду економіки, заснованої на колоніальній торгівлі. В VIII  столітті, коли більша частина Піренейського півострова була захоплена мусульманами, християнські королівства на півночі повернулися до примітивного натурального господарства, заснованого на вирощуванні пшениці й вівчарстві, що було характерно для інших європейських країн у ранньому Середньовіччі. У тих районах, де домінували маври, квітнуло товарне господарство, яке досягло вершини розвитку в X столітті. В XIII-XV ст. мусульманські держави на Піренейському півострові поступово втратили свою міць. [15]

     В XVI -XVII ст. відбулося політичне (але не економічне) об'єднання Іспанії, а також відкриття Америки Колумбом. Потік золота й срібла, який хлинув з Нового Світла, на короткий час забезпечив розквіт економіки Іспанії, за яким пішов затяжний період інфляції й занепаду, що завершився фінансовим крахом у 1680 р.. Це відбулося через те, що значна частина населення перебувала на військовій службі. Ріст цін визначив подорожчання іспанських товарів, що привело до скорочення експорту, і торговельний баланс став досить несприятливим, тому що вітчизняні товари були замінені більш дешевими імпортними. Однією із причин був тривалий спалах релігійної нетерпимості, що супроводжувався вигнанням іспанських євреїв і мусульман, які внесли величезний внесок в економіку країни. В XVIII столітті Іспанія почала засвоювати технологічні нововведення, які стали загальноприйнятими в Західній Європі. Американські колонії являли собою великий ринок для товарів мануфактурного виробництва. Навала Наполеона (військовий та політичний лідер Франції) й втрата американських колоній в XIX ст. ввергнули Іспанію в черговий період застою. В XX ст. Іспанія ввійшла зі слабко розвинутою промисловістю, а в економіці в основному панував іноземний капітал. Це була аграрна країна, що славився маслинами й маслиновим маслом, а також відмінними винами. Промисловість спеціалізувалася в основному на виробництві тканин і обробці металів. Після другої світової війни Іспанія залишилася осторонь від світового співтовариства, як країна з фашистським режимом. По цій же причині США не надали країні економічну допомогу (план Маршалла). План Маршалла- це програма яка була створена у період з 1947-51 рр., в основу якої входило відновлення та створення більш міцної економічної основи для країн Західної Європи. Країна стала розбудовувати замкнену економіку. Це спричинило високий ступінь втручання держави в ринок, уведення ввізних мит, фіксований валютний курс, збільшення частки державної власності. [7]                                                            З 1950- х років Іспанія стала перетворюватися з аграрної країни в країну індустріальну. За обсягом промислової продукції вона посідає п'яте місце в Європі й восьме - у світі. 

     На початку 1960- х років був прийнятий стабілізаційний план, пізніше відомий як "іспанське диво". З 1960 по 1974 р. економічні показники зростали в середньому на 6,6% у рік. Це було вище, чим у будь-якої іншої країни миру (за винятком Японії). [17]

Економічне диво трапилося в період найвищого підйому західних країн і мало зовнішнє походження. Три фактори забезпечили ривок іспанської економіки: це закордонні інвестиції, як тільки були зняті обмеження держави для інвесторів, США й ФРН стали основними джерелами інвестицій; туризм, підйом національних економік розвинених країн Заходу привів до росту рівня доходів, тобто збільшилося число людей, що мають можливість робити іноземні поїздки. Іспанія, володіючи чудовими пляжами, теплим кліматом і високим рівнем сервісу стала основним світовим центром туризму; грошові перекази емігрантів - робітників. З 1959 по 1974 р. більш 3- ох мільйонів іспанців покинули країну в пошуках роботи. Переважна більшість виїхала у Швейцарію, Західну Німеччину й Францію. Ці робітники - емігранти тільки за один 1973 р. перевели додому близько 1 млрд. дол. [18]

     Еволюція іспанської економіки за останні десятиліття характеризується прогресуючою відкритістю зовнішньому світу і її повною інтеграцією в міжнародну економіку. Цей процес почався наприкінці 50- х років з "плану лібералізації ", продовжився потім у рамках Кращого Договору з ЄЕС 1970 року, і важливою формальною кульмінацією став вступ Іспанії в Європейське Співтовариство в 1986 році. Іспанська економіка пережила період швидкого поширення й створення робочих місць за роки, що пішли за нашим вступом у ЄЕС. У той же час, іспанські виробничі структури піддалися швидкої модернізації перед особою конкуренції ззовні. Найбільш динамічні підприємства й споживачі виграли від створення цього величезного загальноєвропейського ринку. У червні 1989 р. пезета(валюта в Іспанії між 1869 та 2002 рр.) стала частиною Європейської Валютної Системи, а в лютому 1992 р. Іспанія зняла абсолютно всі обмеження на переміщення капіталів. Економічний спад, що вибухнув на початку 1990- х років, був частково пов'язаний з дефіцитом платіжного балансу після 1989. Хоча доходи від туризму й знизили цей дефіцит в 1992, особливо завдяки проведенню літніх Олімпійських ігор у Барселоні й всесвітньої виставки "Экспо-92" у Севільї, у цьому секторі економіки виявилися ознаки застою. Більшість інвестицій продовжували направлятися в традиційно привілейовані райони (Барселона, Мадрид) на шкоду депресивним районам (Астурія). Нееластичний ринок праці продовжував гальмувати спроби скорочення високого рівня безробіття. [2]

     Вже на початку 90- х років почали з'являтися симптоми економічної перенапруги, що відбилися в інфляції і погіршенні платіжного балансу. Іспанська економіка пережила наслідки цього у вигляді економічного спаду (в 1993 р. у ВВП відзначене негативне сальдо в розмірі 1,2%), скороченні зайнятості й наступної девальвації песети. В 1994 р. Іспанія знову вступила у фазу відносного відновлення, хоча усе ще страждала від наслідків, викликаних швидкоплинною, але інтенсивною економічною депресією. Повне повернення на шлях економічного розвитку відбулося в 1996 році, у значній мірі завдяки ліберальним реформам, проведеним у життя новим Урядом, сформованим після виборів у квітні 1996 року. В економічному розвитку Іспанії за 1991-1997 рр. чітко прослідковуються два різні по тенденціях і результатам періоди. Перший (1991-1993) характеризувався циклічним спадом промислового  виробництва й наступною глибокою депресією, що охопила практично всі сфери економіки. Після досягнення в 1993 р. нижчої крапки господарського спаду економіка Іспанії з 1994 р. увійшла в період стабілізації й розвитку. Пожвавлення , яке почалося до кінця 1995 р. перейшло у фазу підйому, що тривав протягом усього 1997 р. Спочатку головним конъюнктуростворюючим фактором був експорт, вплив якого з початку 1996 р. поступився  місцем внутрішньому споживанню. У структурі внутрішнього споживання найбільш високою динамікою характеризувалися приватні інвестиції. Як і в більшості інших європейських країнах, частка споживання й попит, незважаючи на процес, що почався, оздоровлення економіки, було відносно повільним. Скорочення особистих доходів майже на 19т обумовлене заморожуванням темпів росту заробітної плати й зменшенням соціальних витрат у ході реформування системи виплат допомог у зв'язку з безробіттям. В 1994-1997 рр. середньорічні темпи росту експорту становили майже 13% проти 5,3% за попередній чотирирічний період. Це стало прямим результатом кількаразової девальвації песети. У структурі експорту як і раніше виділяється група напівфабрикатів (40% вартісного обсягу вивозу), а також група промислових товарів, темпи росту якої, починаючи з 1994 р. у середньому щорічно перевищували 20%. Збільшення експорту супроводжувалося ростом імпорту, динаміка й частка якого у ВВП свідчить про високу залежність економіки країни від ввозу енергоресурсів і напівфабрикатів.[22] Імпорт споживчих товарів ріс більш повільними темпами. За минулий семирічний період 68,7% експорту направлялося в ЄС, 4,9%- у США, 1,3% - у Японію, 16,9%- у країни , що розвиваються. Імпорт розподілявся в такий спосіб (в %) : ЄС - 60,9, США - 7,3. Японія - 3,6, країни , що розвивається - 18,8.Економічний підйом сприяв збільшенню темпів росту зайнятості населення й скороченню безробіття з 24,6% наприкінці 1993 р. до 21,9% в 1997 р., однак цей показник як і раніше є найвищим в ОЭСР. Швидше всього зросло число зайнятих у будівництві, повільніше - у сфері послуг, що поглинає майже 60% економічно активного населення. [3]

     Одна з головних заслуг уряду - поетапне проведення найглибшої за всю історію країни податкової реформи з метою більш слушного розподілу податкового тягаря, демократизації, модернізації й адаптації системи оподатковування до вимог і нормативам ЄС. Реформа, зокрема , передбачала введення податків на власність та спадщину; податків на додану вартість замість безлічі інших видів податків і поборів; модернізацію системи соціального страхування, а головне створення більш ефективної системи збору податків, штрафні санкції до неплатників податків. Це дозволило за порівняно короткий проміжок часу забезпечити найвищий у ЄС приріст податкових вступів у скарбницю. В 1991-1997 рр. їхня частка у ВВП становила в середньому близько 40% проти 30% в 1980 р.[4]

 

     В цей час в основний обсяг бюджетних вкладів входить податок, привілегіює  над  прибутком компаній (який становить 35%), прибутковий податок з фізичних осіб (для резидентів він становить від 2 до 25%) і податок на додану вартість (з 1966 р. - 15%), тобто податки, що фінансують систему соціального страхування. В Іспанії ставка цього податку для працюючих дорівнює 6%. Додатково до цього, як і в більшості інших європейських країн, податки до фонду соціального страхування зобов'язані платити й підприємства. Звичайно вони обчислюються в розмірі 22% загальної суми виплаченої заробітної плати. Оскільки вже до початку 90- х років реформування податкової системи привело до значної фіскальної консолідації, перспективу подальшого росту прибуткової частини бюджету уряд зв'язував не зі збільшенням ставок оподатковування, а насамперед з активним заохоченням економічної діяльності за допомогою інвестиційних пільг і кредитів економічної діяльності та появою нових платників податків (фізичних і юридичних осіб) внаслідок природного росту населення, створення нових підприємств і фірм, а також доходів від приватизації підприємств держсектора.[28] Пріоритетний напрямок бюджетної політики в 1991-1997 рр. - твердий урядовий контроль над витратною частиною бюджету, а за останні три роки - значне (майже на 1%) скорочення поточних витрат, що різко зросли за 1991-1993 рр. Мова йде, насамперед , про скорочення державного споживання, у тому числі капіталовкладень (за рахунок військових витрат), закупівель і послуг при підвищенні їх вартості, заробітної плати, а також субсидування державного сектору. В 1997 р. загальний обсяг державних субсидій склав 1,8% ВВП проти 2,3% в 1991 р. Основним при виділенні бюджетних коштів підприємствам було не покриття їх збитків або фінансування поточних витрат, а найсуворіше цільове використання - на реструктуризацію й модернізацію малорентабельних підприємств. Другим напрямком є скорочення витрат за роки постфранкистских демократичних перетворень виплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, другий за обсягом видаткової статті бюджетних асигнувань. Число зайнятих у держсекторі становить 15% економічно активного населення (5% в 1975 р.). По-третє, тенденцію до скорочення продемонстрували й державні соціальні витрати, що становлять 16% ВВП. Нарешті, по-четверте, активні пошуки способів економії бюджетних витрат велися й на шляху раціоналізації системи обслуговування державного боргу. [28] В 1998 р. економічний ріст досяг 3,8%, практично збільшивши на один відсоток середній показник для великих європейських держав. В 1998 р. остаточно сформувалася ця модель росту та відновлення економіки: за прогнозами ріст ВВП складе 3,8%, а дефіцит бюджету на рівні 1,9% (менше, чим передбачене Програмою Конвергенції). Політична й суспільна стабільність також являються важливим фактором у досягненні позначених економічних показників. Підтримка провідних націоналістичних політичних сил державного бюджету й суспільний консенсус між профспілками й підприємцями в тому, що стосується колективних договорів і трудових відносин, також стали факторами, що виявили вирішальну допомогу в здійсненні процесу конвергенції, що й забезпечили стабільність, необхідну для досягнення економічного росту. [2]