Ціноутворення

5. Ціна — це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисніть) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності ті/вару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ' ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти. 
Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. їх наявність в ціні є обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити: * акцизний збір, * податок на додану вартість, * націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки. 
Ціноутворення — це процес обгрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури. 
В залежності від того, яку мету переслідує підприємство чи фірма на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення. Такими цілями діяльності підприємства по оптимізації ціни можуть бути: 
виживання на ринку як мету ставлять тоді, коли ринок досяг майже граничної ємності; для збереження життєздатності підприємства можуть встановлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них; 
максимізація прибутку; в цьому випадку зіставляються 
попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і - вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток; 
лідерство на ринку досягається шляхом зниження витрат і 
одержання високого і тривалого прибутку; встановлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку; 
лідерство в якості товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які повинні компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи і забезпечення якості. 
Усі ціни поділяються на дві великі групи: виробничі і споживчі. 
Виробничі ціни — це ціни, за якими реалізується продукція і надаються послуги іншим підприємствам та організаціям. До них належать: 
Гуртові ціни — це ціни за якими державні, колективні та приватні підприємства розраховуються між собою або з гуртовими посередниками за великі партії товарів. Гуртові ціни поділяються на гуртові ціни підприємства та гуртові ціни промисловості. 
Закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торгівельним та іншим фірмам. Закупівельні ціни використовуються також при заготівлі продукції хутрового звірівництва, рибництва, вторсировини. 
Кошторисні ціни — ціни та розцінки, які використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд, їх розширення та переоснащення. 
Тарифи на перевезення всіма видами транспорту та на виробничі послуги. 
Споживчі ціни — ціни на товари і послуги, що реалізуються населенню. До них належать: 
Роздрібні ціни — ціни, за якими населення купує товари у державній, колективній і приватній торгівлі. 
Різновидами роздрібних цін є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи на комунальні, побутові, транспортні, туристичні та інші послуги, ціни на житло. 
За способом встановлення ціни поділяються на: 
державні (встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари; поділяються на фіксовані і регульовані): 
договірні (встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару і можуть змінюватись за взаємною згодою сторін); 
вільні (встановлюються підприємствами самостійно або на договірній основі із врахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і спекуляції); 
ввізні (встановлюються на імпортні підакцизні товари, що оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) і підлягають обкладанню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, виражена в національній валюті). 
Важливу роль у вирішенні завдань науково-технічного прогресу відіграють — лімітні (встановлюються на стадії розробки нової продукції і відображають граничне допустимий рівень її ціни) і ступеневі ціни (ступенева ціна — це гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції). 
Ціни "Франко"— це гуртові ціни, які встановлюються з врахуванням передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві. Найбільш поширеними є ціни: 
а)франко-вагон-станція відправлення (включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи); 
б)франко-вагон-станція призначення (включає всі витрати, пов'язані із доставкою продукції до місця знаходження споживача); 
в)франко-кордон (використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім транспортних витрат по доставці товару до відповідного кордону, включає витрати на його страхування і митні витрати). 
В основі формування гуртових та роздрібних цін (та й будь-яких цін взагалі) лежить собівартість продукції, яка є нижньою межею ціни. При формуванні гуртової ціни підприємства до собівартості продукції, представленої у формі калькуляції, додаються величина прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір (A3) (для високорентабельних і монопольних підакцизних товарів). 
Податок на додану вартість (ПДВ) є частиною новоствореної вартості, яка сплачується у держбюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. ПДВ на матеріальні ресурси, основні засоби, нематеріальні активи для потреб основної діяльності по виготовленню продукції до витрат виробництва і обігу не відноситься. ПДВ включається в ціну продукції за встановленою ставкою до оподатковуваного обороту, який не включає податок на додану вартість. 
Акцизний збір — це непрямий податок, що включається до ціни товарів. 
Сума гуртової ціни підприємства і постачальницько-збутової націнки є гуртовою ціною промисловості. Постачальницько-збутова націнка включає витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій. 
Роздрібна ціна включає гуртову ціну промисловості і торгівельну надбавку (знижку). Торгівельна надбавка покриває витрати торгівельних організацій і забезпечує їм одержання прибутку. Крім того, роздрібні ціни можуть включати спеціальні надбавки за якісні характеристики товару, додаткові послуги тощо. 
Зазначений метод розрахунку гуртових і роздрібних цін має назву витратного методу, поскільки він ґрунтується на використанні даних про всі витрати, пов'язані із виробництвом і збутом продукції. Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що зазначені витрати безпосередньо рівень ціни не визначають. На рівень ціни неабиякий вплив має ринкова кон'юнктура, а саме такі фактори: 
державне регулювання цін; 
конкуренція виробників; 
співвідношення попиту і пропозиції; 
купівельна спроможність грошей; 
якість товару та інші. 
Враховуючи ці фактори, прийняту підприємством ринкову стратегію з метою встановлення оптимального рівня цін, використовуються такі методи ціноутворення: 
1.Метод "витрати+прибуток". За цим методом ціна {Ц) 
обчислюється за формулою: 
Ц = С + П, грн., 
де С — собівартість продукції, грн.; 
П — величина прибутку в ціні, грн. 
Прибуток визначається у відсотках до собівартості, величина яких встановлюється, виходячи із міркувань прибутковості продукції та її конкурентоспроможності. В ринковій економіці сфера застосування цього методу обмежена.

Договірні ціни. Їх рівень визначається на засадах домовленості між виробником продукції (продавцем) і споживачем (покупцем) при укладанні між ними договорів купівлі-продажу. За такими цінами аграрні підприємства реалізують свою продукцію переробним підприємствам (молоко- і маслозаводам, м’ясокомбінатам, елеваторам тощо) та різним заготівельним організаціям (посередникам). За взаємною згодою сторін вказані ціни можуть коригуватися відповідно до зміни кон’юнктури ринку і платоспроможності населення.

2. Вільні ринкові ціни. Вони формуються під впливом попиту і пропозиції, що склалися під час реалізації продукції. З урахуванням дії цього фактора виробник самостійно визначає рівень даних цін. Різновидом вільних ринкових цін є біржові ціни (на зерно, соняшник, цукор, олію, партії тварин тощо), а також ціни, за якими підприємство чи посередник реалізує продукцію через власну торговельну мережу. Держава може справляти побічний вплив на формування вільних і договірних цін через економічні важелі (умови кредитування, оподаткування) і проведенням відповідної антимонопольної політики.

3. Регульовані ціни. Держава справляє регулюючий вплив на рівень цін на окремі види сільськогосподарської продукції через механізм встановлення заставних цін. Так, згідно з Указом Президента України «Про невідкладні заходи по стимулюванню виробництва і розвитку ринку зерна» (червень 2000 р.) такі ціни введені на зерно з метою подолання негативних наслідків сезонних і кон’юнктурних коливань обсягів продажу і цін на цей вид продукції і на хлібопродукти. Вказана мета мала досягатися через закупівлю Державною акціонерною компанією «Хліб України» зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання зернових за заставними цінами.

6.  зовнішня торгівля — це торгівля будь-якої країни світу з іншими країнами товарами або послугами, що складається з оплачуваного експорту та оплачуваного імпорту. 

В основу систематизації форм міжнародної торгівлі за критерієм специфіки регулювання покладено наявність відповідних міждержавних і багатосторонніх угод, які визначають тип торговельного режиму данної країни з кожною окремою країною партнером.

 
     Форми міжнародної торгівлі розділяють на три види:

1. За критерієм об’єкта:

• торгівля сировиною;
• торгівля паливом;
• торгівля продовольством;
• торгівля напівфабрикатами;
• торгівля готовими виробами ( виробничого та невиробничого призначення;
• торгівля послугами: виробничими, транспортними, експедиторськими, консультаційними,посередницькими, маркетинговими, обліковими.

2. За  критерієм взаємодії суб’єктів МТВ:

• традиційна торгівля ( експорт-імпорт товарів та послуг);
• торгівля кооперуємою і спеціалізованою продукцією,  що здійснюється на основі довгострокових угод;

- зустрічна торгівля  ( бартер, операції з давальницькою сировиною, операції на компенсаційній основі).

3. За критерієм  регулювання МТВ:

1. Звичайна МТ – здійснення регулювання в повному обсязі відповідно до національного законодавства;
2. Дискримінаційна МТ – введення обмежень державою на експортно-імпортні операції;
3. Преференційна торгівля – торгівля при здійсненні якої застосовуються пільги ( податкові, митні);

      Найпоширенішою серед  цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів.

Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції.         

 
Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає  інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.[1, с. 375]

 
Розрізняють також методи здійснення торгівлі:

1. Прямий ( при даному методу торгівлі не використовуються посередники);
2. Непрямий ( у процесі торгівлі беруть участь посередники).

     Також розрізняють  види посередників в залежності від їх ролі та призначення в процесі торгівлі:

• прості посередники ( до них відносять  фізичних та юридичних осіб приватного права, що сприяють пошукові партнерів і укладанню міжгосподарських контрактів, але не беруть участь у їхньому виконанні);
• повірнені посередники ( це фізичні та юридичні особи, що проводять  угоди від імені і за рахунок довірителів, що підписали контракт);

 - комісіонери ( це фізичні та юридичні особи, що укладають міжнародні господарські контракти від свого імені, але за рахунок комітентів ( продавців і покупців), що при цьому несуть комерційний ризик);

- консигнатори ( фізичні та юридичні особи, що приймають товар на свій склад ( консигнаційний), реалізовують його, а нереалізований повертають його власнику);

- агенти ( фізичні та юридичні особи, що роблять операції від імені і за рахунок своїх клієнтів, але не  підписують міжнародного господарського контракту);

- збутові посередники ( фізичні та юридичні особи, що здійснюють перепродаж товарів від свого імені, роблять покупцям послуги сервісного характеру, рекламують продукцію; а також збутові посередники, що називаються дистриб’юторами);

- дилери ( незалежні фізичні та юридичні особи, що здійснюють  перепродаж товарів довірителів від свого імені і за свій рахунок).

7. Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

Важливими суб'єктами інфраструктури є товарні і фондові біржі  та біржі праці. Товарна біржа — це асоціація фізичних і юридичних осіб, яка здійснює оптові торговельні операції за стандартами і зразками у спеціальному місці. На біржі укладаються угоди на купівлю-продаж товарів, складаються ціни, формується попит і пропозиція товарів. Товарна біржа виконує такі функції:

1) збалансовує попит і пропозицію;

2) упорядковує ринок товарних  і сировинних ресурсів;

3) стимулює розвиток ринку;

4) виконує роль економічного  індикатора (покажчика). Біржі поділяються  на універсальні та спеціалізовані. Біржі, на яких об'єктом торгівлі є окремі товари або групи товарів, називають спеціалізованими. А ті, що торгують широким асортиментом товарів, називають універсальними.

Фондова біржа — це організаційно оформлений постійний ринок цінних паперів. На фондовій біржі, з одного боку, здійснюється купівля-продаж цінних паперів, формується їх ціна, урівноважується попит і пропозиція, а з іншого — акумулюються грошові кошти підприємств, кредитно-фінансових установ, держави та приватних осіб, які спрямовуються на виробниче інвестування.

Предметами торгівлі на фондових біржах є акції та облігації акціонерних товариств і облігації державних позик. Фондові біржі є надзвичайно важливим елементом ринкової економіки та ринку капіталів. Вони виконують такі функції:

1) здійснюють мобілізацію фінансових  ресурсів і спрямовують їх у довгострокові інвестиції;

2) забезпечують фінансування державних  програм і боргів;

3) організовують вторинний ринок  цінних паперів, на якому перепродуються  акції та облігації, які циркулюють в обігу;

4) визначають реальні ціни акцій  та облігацій тих чи інших компаній.

Розбудова ринку цінних паперів  в Україні є об'єктивною необхідністю. Але вона потребує створення належної правової бази та механізму державного регулювання випуску та обігу цінних паперів, формування системи фінансових інститутів, спеціалізованих інвестиційних компаній та банків, брокерських контор, консультатційно-посередницьких та аудиторських фірм, фондових бірж та аукціонів.

Міжнародні  товарні аукціони

За своєю сутністю аукціон є публічним торгом, що споріднює його з товарною біржею. Але від біржі його відрізняють такі особливості: на аукціоні торгівля ведеться тільки наявним товаром; аукціонні товари відрізняються тим, "що часто не підлягають стандартизації, в т. ч. за параметрами якості; правила всіх аукціонів передбачають попереднє ознайомлення покупців або їх представників з виставленими на торг партіями приблизно однакових за якістю товарів (лотів). 
Міжнародні товарні аукціони є спеціально організованими, періодично діючими у певних місцях ринками, на яких шляхом публічних торгів у заздалегідь обумовлений час і в спеціально призначеному місці проводиться продаж попередньо оглянутих покупцем товарів, які переходять в його власність за умов пропозиції найвищої ціни. 
Таким чином, поняття аукціон у міжнародній торгівлі має три значення: 
– як спеціально організований товарний ринок, на якому здійснюється процес продажу–купівлі товару, що складається з певних етапів — підготовки, огляду товару, аукціону (торгу), оформлення контракту; 
– як безпосередній торг за товар, який відбувається між аукціоністом (особою, що проводить торг і представляє інтереси організаторів і продавців) та покупцями; 
– як комерційна структура, що організовує, готовить і провадить продаж товарів за допомогою торгу. 
Аукціони як комерційні організації можна класифікувати за такими критеріями: джерела отримання прибутку, функціональна спрямованість, форма організації торгівлі (рис. 3.11). 
Аукціони, джерелами отримання прибутку яких є різниця в цінах, скуповують за свій рахунок у виробників товари, диктуючи, як правило, закупівельні ціни, і перепродають їх оптовим посередникам або безпосередньо споживачам. Інший тип аукціонів здійснює перепродаж товарів незалежних від них виробників на комісійних засадах.  Переваги міжнародних аукціонів полягають у тому, що вони дозволяють створювати відкриту конкуренцію, виявляти ціну товару та швидко його реалізовувати у великих обсягах