Сучасні принципи менеджменту

У керівника мусять бути розвинутими організаційні здібності, вміння згуртувати колектив, мобілізувавши його на виконання прийнятих рішень, досягнення поставлених цілей. Л.Толстой писав, що мудрість не в тому, щоб знати як можна більше, а в тому, щоб знати, які знання найпотрібніші, тобто мову треба вести про систему знань.

Сучасний менеджер повинен мати фундаментальні знання з макро- і  мікроекономіки, наукового менеджменту, теорії лідерства, соціології, психології і права, інформаційної технології і комп'ютерної техніки. Добра  теоретична підготовка й досвід практичної роботи є передумовою того, щоб менеджер володів:

1) мистецтвом керівництва, навичками  роботи з людьми;

2) політичною культурою;

3) комплексним, системним підходом  до праці;

4) здібністю генерувати ідеї;

5) творчою уявою, сучасним економічним мисленням;

6) комп'ютерною грамотністю;

7) правильним стилем життя й  роботи, культурою ділового спілкування;

8) іноземними мовами, насамперед  англійською.

В процесі професійної діяльності і постійного самовдосконалення, менеджер розвиває управлінські уміння.

Ефективний менеджер вищого рівня  повинен уміти:

1) мислити масштабно, вирішувати  стратегічні проблеми;

2) діагнозу вати організаційну  систему;

3) оперативно приймати й реалізовувати  нестандартні рішення;

4) спрацьовуватися з людьми і  мотивувати їх до високопродуктивної праці;

5) раціонально організовувати свою  працю й працю підлеглих;

6) об'єктивно підбирати, оцінювати  й розставляти кадри;

7) створювати сприятливий психологічний  мікроклімат;

8) орієнтуватися в людях, розуміти  їх характери, здібності і психологічний

стан;

9) володіти собою в будь-якій  ситуації;

10) вести переговори.

На практиці ефективність управлінської  діяльності залежить, з одного боку, від досвіду і якості менеджера, а з другого - від його здібностей.

Слід наголосити на 8 принципах досягнення удосконалення менеджером згідно рекомендацій гуру:

1. Схильність до дії (дії практично  будь-які);

2. Близькість до покупців –  вивчення і орієнтація на споживацькі  переваги;

3. Автономія і підприємство –  розподіл корпорації на невеликі компанії і заохочення в них незалежного мислення і конкуренції;

4. Продуктивність через людей  – формування у всіх працівників  усвідомлення значущості їх особистих  зусиль, які будуть винагороджені  у випадку досягнення компанією  успіху;

5. Спрямовуючі цінності – вимоги підтримки керівником контактів з основним бізнесом фірми;

6. Прихильність – зберігайте  ті види бізнесу, в яких компанія  найбільш компетентна;

7. Проста форма, небагато чисельний  штат – невелика кількість  управлінських рівнів, обмежена  кількість менеджерів на більш високих рівнях;

8. Одночасна наявність умов –  створення атмосфери лояльності  провідним цінностям компанії, в  результаті чого створюються  умови толерантності у відношенні  до всіх працівників організації  чи підрозділу.

2. підготовка менеджерів в сша японії західній европі

Особливості підготовки менеджерів в  США, Європі та Японії.

     На сьогоднішній день  в світі існує три основні  моделі побудови

 системи  бізнес-освіти. Перша  – традиційна, котру можливо   назвати

 європейською,   вона   основана  на   підготовці   кваліфікованого

 керівника.  В  рамках  цієї  моделі  виділяється,  по-перше,  вища

 професійна   освіта,   що  дає  базові  знання   і   спеціальність

(інженерну,   економічну,  юридичну,  тощо),   котра   має   пряме

 відношення  до технічної, економічної чи управлінської  діяльності

 підприємств,  по-друге, підвищення  кваліфікації керівників,  котре

 отримується  вже  в   процесі практичної  роботи,  як  правило,  на

 короткотерміновій  основі. Останнє ставить своєю  метою  придбання

 слухачами   спеціальних   знань  та  умінь,  котрі   необхідні   для

 конкретної роботи в області  управління і господарської діяльності.

 Сюди  ж приєднується і  професійна перепідготовка, як більш  основна

 форма   розвинення  знань   та  умінь  майже  до  отримання   нової

 спеціальності в області  бізнесу, менеджменту і підприємництва.

     Друга   модель,   американська,  основана  на  утворенні   так

 називаного  професіонального  менеджеру. Вона передбачає  отримання

 вищої  професійної освіти  в області менеджменту на базі    диплома

 про  вищу  освіту  в  обємі бакалавру по любій з   спеціальностей  –

 інженерної, гуманітарної та  інших, часто ця спеціальність   не  має

 прямого  відношення до  діяльності господарських  організацій,  хоч

 спеціальність  “бакалавр  ділового адміністрування”  в  США  також

 існує  і  має  велику  популярність. Але, в  рамках  американської

 моделі,  перед  тим як отримати вищу  професійну освіту  в  області

 менеджменту,  людина повинна мати деякий  досвід практичної  роботи,

 що  з   середини  зрозуміти, що таке  бізнес і менеджмент  реального

 життя.  Тільки після цього вона вибирає  “карєрний шлях” менеджеру і

 знову   повертається  в  систему   вищої  професійної  освіти,   для

 придбання серйозних знань  в області бізнесу та менеджменту,  котрі

 стають  для нього головною професією.

     Третя модель – японська, це  явний опонент американській  моделі

 формування  професійних менеджерів, тут існує  всього  три  основні

 школи   бізнесу, головним чином для підготовки тих, хто  має  намір

 працювати  за кордоном. Керівників тут готуюсь  самі фірми на основі

 концепції   “освіта  через досвід”, планомірно  переміщаючи  їх  по

 різним  посадам.  Це  дає  можливість  дізнатися  специфіку  різних

 аспектів  бізнесу  і досконально вивчити  всю фірму.  Лише  у  віці

 близько  35 років співробітники мають шанс  отримати першу керівнику

onq`ds На японських фірмах навчаються всі від робочого до президента, і

 головна   відповідальність за це покладається на керівників кожного

 з підрозділів,  старші навчають молодших.

     Більшість  західноєвропейських   країн,  серед  котрих  Італія,

 Франція,  Іспанія,  Нідерланди, дотримуються  змішаної  моделі,  в

 котрій   поєднуються  традиційна  європейська   система  вузівської

 підготовки  з американською. Тривалість навчання  в них професійних

 менеджерів  звичайно декілька менш, ніж в  США, але більше  значення

 має   робота  над  проектами, практика  на  фірмах  і  інші  методи

 “навчання  діями”, де “академічного” компоненту значно менше ніж  в

 традиційних  програмах. Основна мета передових  європейських країн і

 багатьох   американських  програм  –   дати  людині  нову  “карєрну

 перспективу”.