Робота з увічнення подій історії Криму

         2.2. Робота з увічнення подій історії Криму

Одним з напрямків історико-краєзнавчої  роботи в Криму в 50-80-х рр. ХХ ст. було створення монументального літопису минулого півострова. Без аналізу та критичної оцінки цієї діяльності загальна характеристика стану краєзнавства в області була б неповною. У досліджуваний період установка пам'ятників, пам'ятних знаків, меморіальних дошок у Кримській області знаходилося під пильним контролем партійних і радянських органів, що залишило свій відбиток на їхній тематичній спрямованості. Політичне керівництво розглядало «монументальну пропаганду» як своєрідний засіб впливу на населення. Характер масових, добре організованих кампаній набувало увічнення героїчних подій Жовтневої революції, Громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

Документом, який спрямовував  увічнення подвигів героїв Великої  Вітчизняної війни, стала постанова  Ради Міністрів України від 30 грудня              1952 р. «Про поліпшення справи спорудження  пам'ятників і монументів та підвищення якості виробництва монументальної й масової політичної та побутової скульптури в УРСР». Піднімаючи коло питань, пов'язаних із проектуванням і спорудженням пам'ятників, постанова Ради Міністрів України, в першу чергу, була спрямована на створення повноцінного, високохудожнього монументального літопису Великої Вітчизняної війни. Саме ці пам'ятники становили значну групу із встановлених у 50-х роках               [87, с. 140].

Констатуючи недоліки, що накопичилися в монументальній пропаганді, уряд України встановлював порядок, згідно з яким проектування пам'ятників і монументів покладалося на Комітет у справах мистецтва при Раді Міністрів України, їх спорудження – на обласні, міські виконавчі комітети рад депутатів трудящих з віднесенням витрат на рахунок відповідних місцевих бюджетів.

Постанова зобов'язувала управління у справах архітектури при  Раді Міністрів України при опрацюванні  генеральних планів міст на головних магістралях, площах, парках і садах  передбачати місця для встановлення бюстів, пам'ятників і монументів. Йому ж доручалося посилити архітектурно-технічний контроль за споруджуваними на території республіки пам'ятниками [305, с. 189-192].

Поширення постанови з 1954 р. і на Кримську область значно активізувало спорудження пам'ятників героям Великої Вітчизняної війни. У містах і селах Криму упорядковувалися братські цвинтари, споруджувались пам'ятники й обеліски.

У серпні 1953 року були виділені кошти  на пам'ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни  в селі Ішунь у сумі 763 тисячі карбованців [324, арк. 4]. Рік за роком збільшувалася сума на благоустрій і ремонт братських могил і пам'ятників. Так, із місцевого бюджету в 1953 р. було виділено – 100 тисяч крб. [325, арк. 6], у 1954 р. – 200 тис. крб.                           [194, арк. 24], а в 1956 р. – 220 тис. крб. [195, арк. 37]. Були споруджені нові пам'ятники й обеліски: у Бахчисарайському районі – 3, Судакському – 1, Ленінському, Джанкойському районах – по 2 [194, арк. 23-24].

Однак зростаюча кількість пам'ятників  не завжди була належного ідейно-художнього рівня, мали місце кількаразові випадки їх будівництва без затвердження в установленому порядку проектів. Вироби монументальної скульптури в більшості випадків виготовлялись із недовговічних матеріалів, внаслідок чого швидко руйнувалися. Низьким був контроль за професійною майстерністю при виконанні монументальної скульптури [305, с. 189]. Примітивні пам'ятники з каменю-ракушняку були встановлені в 1950-і роки в Красноперекопському, Ленінському, Джанкойському, Кіровському районах Кримської області [266, арк. 7].

Стан роботи зі спорудження пам’ятників зумовив у другій половині              50-х рр. ХХ ст. необхідність систематичного розгляду цього питання на засіданнях бюро Кримського ОК КПУ. У середині 1950-х рр. управління культури облвиконкому порушило питання щодо спорудження нових пам'ятників на Перекопському валу, тому що встановлені у 1944 році тимчасові споруди вимагали заміни. На засіданні бюро Кримського ОК КПУ та облвиконкому 18 жовтня 1957 р. було прийняте рішення про установку                5 листопада 1957 р. на Перекопі заставного каменю у формі конічного обеліска, увінчаного зіркою, висотою до двох метрів. Пам'ятник героям Громадянської та Великої Вітчизняної воєн тут планувалося спорудити до 1958-1959 рр. [326, арк. 139]. У 1958 році було затверджено проект пам'ятника на Перекопському валу [327, арк. 57], а у 1959 р. встановлено його.

Робота зі спорудження монументів, меморіальних дощок активізувалася у період підготовки до ювілейних  дат. Так, у період підготовки до святкування 50-річного ювілею Російської революції 1905-1907 рр. ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР згідно з постановою від 19 серпня 1955 р. планували виявлення та увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з подіями 1905-1907 рр. в Україні. У Кримській області в список пам'ятних місць були внесені: у Сімферополі – місце мітингу, розгромленого чорносотенцями 17 жовтня            1905 року, у міському саду (вул. Леніна), у с. Партизани (колишнє с. Сабли) – місце виступу селян 1 травня 1905 р. у маєтку поміщика Давидова, в          Євпаторії – будинок, де розміщувалась явочна квартира РСДРП, у Феодосії – місце мітингу матросів броненосця «Потьомкін» і жителів міста 22-23 червня                1905 р. [196, арк. 4-5].

Трохи пізніше, до 40-ї  річниці Жовтневої революції  вище політичне керівництво та уряд України 13 серпня 1957 р. прийняли постанову, яка передбачала роботи з благоустрою історичних місць та пам'ятників, присвячених подіям Великої Жовтневої соціалістичної революції і Громадянської війни на Україні. На території Кримської області були встановлені меморіальні дошки: у Сімферополі – на головному корпусі шкіркомбінату, працівники якого в січні 1918 року разом із моряками Чорноморського флоту брали активну участь у збройному повстанні за встановлення радянської влади; на будинку № 9 по Червоноармійській вулиці в м. Керчі, де в 1920 р. знаходився підпільний революційний комітет більшовиків і на будинку № 21 по вулиці Петра Алексеєва – місці розміщення Керченського міського підпільного більшовицького комітету; у Євпаторії – по вулиці Чернишевського, на будинку № 2, у якому в 1918 році формувалися перші загони Червоної гвардії і розміщувалась перша міська рада робітничих депутатів; біля озера Сиваш, на схід від Перекопського перешийка,                             де 8 листопада 1920 року частини Червоної Армії форсували Сиваш                    [305, с. 207-208].

Водночас в області  активно споруджувались пам'ятники В. І. Леніну.  На рубежі 50-60-х років  ХХ століття, як відзначав відомий  дослідник монументальної скульптури М. В. Воронов, концепція трактування образу               В. І. Леніна в монументальному мистецтві починає певним чином змінюватися. [87, с. 82]. У наказі Міністра культури УРСР Р. Бабійчука                     26 грудня 1959 року також вказувалося на необхідність дотримуватися нового трактування образу В. І. Леніна: «Далеко не всі споруджені пам'ятники мають дійсно високий  художній рівень. У композиційному рішенні ряду з них наявні одноманітність та шаблон, недостатньо використовуються засоби розгорнутого композиційного рішення, які дали б можливість  більш повного розкриття образу. Часто автори намагаються передати лише портретну схожість, що збіднює образне рішення, знижує ідейно-художній рівень твору, його громадсько-виховний вплив на глядача». Відповідно до установок партії та уряду в Кримській області надалі передбачалося проведення заміни пам'ятників В. І. Леніну, виконаних з недовговічних матеріалів і на недостатньо художньому рівні. Так, у перспективному плані на 1959-1969 рр. передбачалося установити пам'ятники та погруддя В. І. Леніну загальною вартістю 2200 тис. крб., у т. ч. у Сімферополі перед Будинком Рад                            (800 тис. крб.), у центрі Євпаторії (150 тис. крб.), у центрі Керчі (150 тис. крб.), у Феодосії (500 тис. крб.), в Алушті (600 тис. крб). Засоби та матеріали рекомендувалось взяти з фондів міст та районів, відрахувань від прибутків місцевої промисловості [328, арк. 90-92]. Більше всього коштів було витрачено на монумент, встановлений у Сімферополі 1 листопада 1967 р. напередодні 50-річчя Жовтневої революції на площі у центрі міста. Він був відлитий в бронзі і встановлений на постаменті з червоного полірованого граніту.

До 1968-1969 рр. планувалося замінити за рахунок місцевих бюджетів 12 скульптур  у містах і районах Криму, орієнтовна вартість яких складала               220 тисяч карбованців. Крім передбачених на заміну, у містах і селах області нараховувалося більше 80 скульптур і погрудь В. І. Леніну низького художнього рівня, встановлених у 40-50-х роках [198, арк. 21-22].

У монументальній пропаганді 60-80-х рр. ХХ ст. основна увага приділялася  спорудженню пам'ятників В. І. Леніну, яких в містах та селах Кримської  області було встановлено 150. Так, у 1967 р. на його честь були встановлені  одинадцять пам'ятників із 137 споруджених. Однак вони не відповідали естетичним вимогам, виготовлялися з недовговічних матеріалів. У Кримській області в с. Ковильне Роздольненського, с. Кольцове Сакського,               с. Широке Сімферопольського районів спорудження пам'ятників до 100-річчя з дня народження В. І. Леніна було здійснено без особливого поліпшення естетичного вигляду [59, с. 88]. За даними інформації управління культури облвиконкому щодо проведеного комплексу робіт у сфері охорони пам'яток історії в 1971 році, з 184 скульптур і погрудь В. І. Леніну тільки 23 були виконані з міцних матеріалів [202, арк. 10].

Провідне місце у  справі спорудження пам'ятників, пам'ятних  знаків, меморіальних дошок у всіх областях УРСР, у т.ч. і Кримській, займало увічнення пам'яті воїнів та мирних жителів, які загинули в боротьбі з фашизмом. Конкретною програмою подальшої роботи у цьому напрямі була постанова вищого політичного керівництва країни «Про увічнення пам'яті радянських воїнів, які загинули в період Великої Вітчизняної війни» (1960 р.). У ході його реалізації відділ адміністративних органів ЦК КПРС розіслав на місця пропозиції по увічненню пам'ятних місць військових подій, підготовлені Генштабом Збройних Сил СРСР. Запропонована програма була розрахована на десять років, її завершення планувалось до 25-річчя Перемоги. Так, у районі Севастополя пропонувалось спорудити пам'ятники та обеліски воїнам 19-ої батареї берегової оборони Чорноморського флоту, яка вела кровопролитні бої на 7-му кілометрі Балаклавського шосе, особовому складу торпедних катерів Чорноморського флоту, військовим льотчикам, які відзначились при обороні та визволенні Криму в 1944 року, а також учасникам оборони Севастополя, які боролися на останньому рубежі                            35-ї батареї (мис Херсонес). Бойові дії по визволенню Криму в                             1943-1944 роках мали увічнити пам'ятники в Сімферополі, Феодосії, Керчі. До 25-річчя Перемоги у 1970 р. монумент на честь воїнів-визволителів було встановлено тільки у Феодосії. Авторами пам’ятника були художник                    С. І. Малишев і архітектор В. Д. Гурін [329, с. 159].

Крім того, у постанові  «Про увічнення пам'яті радянських воїнів, які загинули в період Великої  Вітчизняної війни» планувалося  спорудження               19 пам'ятників партизанам і підпільникам. Два з них вважалося доцільно встановити в Сімферополі та Севастополі до 25-річчя повного звільнення українських земель (1969 р.) від фашистських загарбників [87, с. 144-145].

Основні положення документа, представленого Генеральним штабом і Міністерством оборони СРСР, вплинули на формування комплексних планів спорудження пам'ятників на честь Великої Перемоги. У постанові Ради Міністрів УРСР від 16 травня 1967 р. Міністерству культури, Держбуду України спільно з облвиконкомами та ОК КПУ було доручено подати пропозиції про спорудження в 1967-1970 рр. пам'ятників. Вже 21 липня                  1967 р. бюро Кримського ОК КПУ та облвиконкому прийняло постанову «Про спорудження в Кримській області пам'ятників у 1967-1970 рр.» і додаток до неї з переліком пропонованих до спорудження пам'ятників. За рахунок коштів господарств, громадських організацій, місцевого бюджету планувалося спорудити 18 пам'ятників, у тому числі 12 – на честь полеглих у роки Великої Вітчизняної війни [239, арк. 192-195]. У документі також передбачалося будівництво меморіального ансамблю в Керчі, який би увічнював подвиг героїв Аджимушкайської оборони та Ельтигенського десанту [240, арк. 97]. Хоча роботу планувалося виконати в 1970 р., вона ще не була почата й у            1972 р. [266, арк. 10]. Меморіальні комплекси в силу відсутності фінансування були споруджені лише на початку 80-х рр. ХХ ст.

Однак нові постанови  щодо встановлення пам’ятників приймалися скоріше, ніж реалізовувалися попередні. Нові плани щодо проектування і спорудження пам'ятників героям і подіям Великої Вітчизняної війни були пов'язані з постановою Ради Міністрів УРСР від 14 лютого 1975 року, спеціально присвяченої питанням монументального увічнення всенародного подвигу. В документі планувалося спорудження монументів Вічної Слави в ряді міст УРСР, у тому числі – у Сімферополі. Ще значніше розширила програму спорудження пам'ятників і монументів постанова Ради Міністрів УРСР від 10 січня 1978 р., якою до 1980 р. планувалося здійснити проектування 36 нових пам'ятників. Серед них – пам'ятник танкістам (Героям Радянського Союзу) у селі Героївське Кримської області.

Перспективні програми монументальної пропаганди, спорудження  пам'ятників, присвячених подіям і  героям Великої Вітчизняної війни, реалізовувалися в ході діяльності Кримської організації УТОПІК. З ініціативи міських і районних організацій Кримської організації УТОПІК вже                         до 1968 року в ряді місцевих населених пунктів були встановлені                              75 пам'ятників воїнам, які загинули в 1941-1945 рр. Пам'ятники виготовлялися з довговічних матеріалів й по проектах професійних скульпторів і архітекторів [268, арк. 103]. Серед них виділялися: меморіал на пагорбі Малий Дарсан у Ялті, пам'ятник-обеліск із барельєфом жертвам фашистського терору в Євпаторії [266, арк. 7]. На початку 1970-х років за рахунок засобів Кримської організації УТОПІК було споруджено: меморіальний комплекс у пам'ять радянських громадян, розстріляних і замучених фашистами                         в 1943-1944 р. у с. Дубках Сімферопольського району; скульптурні пам'ятники радянським воїнам-визволителям у Первомайському і Совєтському районах; пам'ятний знак на Ак-Монайських позиціях у Ленінському районі; меморіальний знак підпільній диверсійній групі Єфремова в Сімферополі [330, арк. 36].

Питання щодо спорудження  та реставрації обелісків, пам'ятних знаків вирішувались у процесі проведення республіканських оглядів пам'ятників на честь річниць знаменних подій історії. Напередодні 30-річчя Перемоги відповідно до постанови Президії правління УТОПІК, колегії Міністерства культури, Держбуду республіки, Секретаріату ЦК ЛКСМУ від 7 червня                 1974 року в Україні було проведено республіканський громадський огляд пам'ятників і пам'ятних місць Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.               [161, арк. 2]. Це сприяло упорядкуванню воєнних меморіальних кладовищ, ремонту пам’яток та встановленню нових. Так, севастопольське спеціалізоване управління механізації вчасно та якісно упорядкували братське кладовище воїнів 128-ї Туркменської стрілецької дивізії. Рибопромислове об'єднання «Атлантика» побудувало пам'ятний знак на могилі воїнів підводного човна Щ-203 на цвинтарі комунарів. Всього трудовими колективами міста лише за період проведення огляду було споруджено шість пам'ятників і обелісків, закладено Парк Перемоги в районі Стрілецької бухти [331, арк. 5-7].