Перспективи розвитку музейноi справи на Украiнi

Дозвіл на подібні роботи для іноземних фірм і організацій дається Міністерством культури і мистецтв України.
Кіно- і телезйомки музейних предметів у незадовільному стані збереженості забороняються.
Теле- та кінозйомки проводяться без переміщення і розбирання експонатів.
При проведенні кінозйомок, телевізійних передачах і фотографуванні з метою збереження експонатів музеї зобов’язані забезпечити присутність електрика, зберігача і реставратора.

4.2.3. Забруднення повітря
Крім широковідомої дії змін температури і відносної вологості повітря, великий вплив на стан музейних предметів має газовий склад повітря.
Значну частину домішок повітря складають пил, дими різного походження, сажа. Пил з діаметром часток менше ніж 15 мк довгий час перебуває у зваженому стані і легко осідає на внутрішніх поверхнях, проникаючи крізь незначні щілини шаф і вітрин. Цей пил містить високий відсоток сажі і смол, що мають в результаті сорбції сірчистого ангідриду повітря кислу реакцію металів, що є каталізаторами процесів деструкції.
Усередині музею джерелами пилу є предмети інтер'єру і відвідувачі, однак це пил іншого складу – волокна різного походження, часточки тканин, гуми, шкіри. Хімічно вони можуть бути нешкідливі, але являють собою живильне середовище для розвитку мікроорганізмів і комах.
Сажа пошкоджує камінь. Надзвичайно шкідливі часточки кіптяви для тканин, оскільки їх важко видалити. У старих тканинах відбувається механічне руйнування структури волокон.
Слід пам’ятати, що у нових будівлях протягом двох років бетон і цемент виділяють аерозолі. Їхні частки мають ланцюговий характер і розмір менше ніж 100 нм, що дає змогу їм вільно проходити через мікропористі фільтри. Механізм утворення цих аерозолей не встановлений, але відомо, що їхні частки мають лужність, достатню для руйнування шовку, що втрачає блиск та міцність, знебарвлення пігментів, зміни складу олій, хвороби скла. Лляна олія твердне, стає крихкою та набуває коричневого забарвлення. Крім того, аерозолі, що виділяються з вогкого цементу, осідають на поверхні предметів, пошкоджуючи шкіру, живопис, тканину, папір.
Найнебезпечнішими для музейних предметів серед газових складових повітря є двоокис сірки, що утворюється в атмосфері при спалюванні різних видів паливних матеріалів: вугілля, газу, олій, нафти та ін. Газоподібний двоокис сірки зв'язується з твердими і рідкими частками, зваженими в повітрі, і стає складовою частиною аерозолів. Якщо ці частки рідкі (туман), газ розчиняється в них, а на твердих частках абсорбується. Таким чином, аерозолі з двоокисом сірки здатні проникати практично всюди.
Під впливом сонячного світла та радіації від штучних джерел світла в атмосфері утворюється триокис сірки (1:10 щодо двоокису сірки). При взаємодії з вологим повітрям двоокис й триокис сірки утворять сірчисту і сірчану кислоти. Окислювання двоокису сірки і перетворення її в сірчану кислоту відбувається як у повітрі, так і на поверхні предметів.
Осідаючи на предметах, вона вражає різні матеріали, активно руйнує живопис, викликає корозію металів.
Вологість у понад 70% прискорює реакції взаємодії органічних матеріалів (тканин, паперу, шкіри та ін.) із двоокисом сірки в повітрі, проте ці процеси відбуваються і при відносній вологості 30 – 60%. Під дією двоокису сірки папір, особливо низького ґатунку, жовтіє, робиться крихким по краю аркушів. Уражаються сірчаною кислотою усі вироби, що містять целюлозу.
Волокна тваринного походження (вовна, шкіра, пергамент) по-різному реагують на дію двоокису сірки. Наприклад, вовна вражається менше, ніж шовк. Особливо чутливі до дії сірчаної кислоти рослинні дубильні речовини, якими обробляють шкіру. Більшість синтетичних волокон стійкі до цього впливу, але віскоза, до складу якої входить бавовна, чутлива так само, як і рослинні волокна.
Присутність двоокису сірки в повітрі обумовлює інтенсивну (у 1000 разів сильніше звичайної) ерозію цегли й штукатурки, що постійно зростає, особливо страждає мармур. При цьому вапняні матеріали перетворюються на гіпс.
Аміак – газ, легко розчиняється у воді, реагує із сірчаною кислотою, що є в атмосфері, перетворюючись на сульфат амонію. Сульфат амонію руйнує картон, викликає “посиніння” лаку на картинах. Сірчисті й аміачні сполуки згубно діють на багато фарб, надзвичайно шкідливі для бавовни, лляного полотна.
Гумою й іншими матеріалами, що застосовувалися при виготовленні вітрин виділяється значна кількість сірководню. Сірководень уражає майже всі металеві предмети, викликаючи їх потемніння, впливає на свинцеві білила, сурм'яні фарби.
Озон – найбільш сильний окислювач, що викликає видимі зміни музейних предметів. Він утворюється в результаті природних явищ в атмосфері: фотохімічних реакцій вихлопних газів автомобілів, а також в результаті реакції кисню повітря на ультрафіолетове випромінювання ламп денного світла.
Цей сильнодійний окислювач руйнує майже всі органічні матеріали, діє на метали і особливо на барвники.
З усіх окислів азоту, що є у повітрі, найнебезпечніший двоокис азоту, що, розчиняючись у воді, утворює азотну кислоту. У результаті дії двоокису азоту відбуваються знебарвлення фарб, руйнування нестійких лаків, а також гідроліз целюлози, корозія металів, швидке старіння мінералів і настінного живопису. Бавовна, вовна, різні барвники на тканинах руйнуються в присутності різних окислів азоту, концентрація яких збільшується з підвищенням кількості транспорту.
Забруднення повітря сполуками хлору має звичайно місцевий характер. Наприклад, морське повітря несе дрібні часточки солі, що осідають на предметах. Завдяки гігроскопічності сіль накопичує й утримує вологу, що, у свою чергу, підсилює вологість середовища, сприяє появі і росту цвілі. Це серйозна загроза для книг, паперу, археологічного металу, міді, мармуру та ін. пам’яток.
Вуглекислий газ небезпечний для предметів з міді і свинцю, з неорганічних матеріалів.
Наявність у повітрі кисню викликає постійне неминуче старіння органічних матеріалів, інтенсивне вицвітання тканин, барвників, окислювання олій, корозію металів навіть у сухій атмосфері. Особливо небезпечна комбінована дія кисню і світла для органічних матеріалів. На світлі при наявності кисню та забрудненого повітря тьмяніють деякі породи дерева, фарбоване дерево вицвітає, відбувається жовтіння олії, побіління лаку, клеї стають крихкими і стискаються, змінюється колір деяких нових фарб, іноді міняються колір і прозорість скла, тканини вицвітають нерівномірно.
Крім перерахованих шкідливих складових повітря, агресивний вплив на музейні предмети виявляють інші хімічні сполуки, зокрема оцтова, соляна, мурашина кислоти, формальдегід, різні органічні радикали. Ненормативне зберігання експонатів, використання для фондосховищ та експозиційних залів недоцільного устаткування й обробки приміщень невідповідними матеріалами також сприяє нагромадженню шкідливих домішок, що впливають на стан предметів.
У сховищах з контрольованою відносною вологістю повинен бути знижений вміст кисню й агресивних газових складових, пилу, сажі, мікроорганізмів і личинок комах, що пошкоджують колекції. Для максимального уповільнення реакцій старіння музейних предметів необхідно передусім усунути кисень як основний руйнівний фактор.
Для уповільнення процесів старіння музейних предметів з паперу їх необхідно зберігати у вітринах.
Вітрини виготовляються з матеріалів, що не пропускають гази (оргскло) забезпечують герметичність, мають невеликий отвір, закритий фільтром.
Для поглинання диму і шкідливих газів можна ставити фільтри з активованого вугілля з розрахунку 500 м вугілля на 1 м. Частково для відфільтрування шкідливих газів слугує використання речовин, що вступають з ними в незворотну реакцію. Наприклад, для захисту від кислотних забруднень повітря ефективні паперові фільтри просочені карбонатом магнію.
При вході в музей встановлюються спеціальні щітки для очищення взуття від бруду. Доцільно мати для відвідувачів чохли на взуття.
Музей встановлює один санітарний день щомісяця.

4.2.4. Біологічний режим
Стан музейних предметів і колекцій залежить від організації захисту їх від біологічних пошкоджень, які спричиняються мікроскопічними грибами, бактеріями, актиноміцетами, комахами та гризунами.
Біопошкоджень можуть зазнавати окремі музейні предмети, колекції, поверхні конструкцій музейних будівель та приміщень.
Основними факторами, від яких залежить розвиток мікроорганізмів, є температура та відносна вологість повітря в приміщеннях, а також природа самого субстрату, на якому розвиваються біошкідники. Одним із джерел надходження спор мікроорганізмів у музейні приміщення є пил. При порушенні температурно-воложистого режиму можливе зараження та пошкодження мікроорганізмами внутрішніх поверхонь музейних приміщень (стіни, стеля, підлога тощо).
Найбільших збитків музейним предметам завдають мікроскопічні гриби (мікроміцети, міцеліальні гриби). Гриби пошкоджують найрізноманітніші матеріали, але найвразливішими є пам’ятки з органічних матеріалів, такі як графіка, живопис, фотоматеріали, книги, тканини, гербарії, шкіра, дерево, археологічні предмети.
За сприятливих умов мікроскопічні гриби розвиваються також на предметах з неорганічних матеріалів – на гіпсі, кераміці, кам’яній скульптурі, зокрема карбонатних породах, камені (вапно, мармур), можуть розвиватися на склі, викликаючи його корозію.
Осередки розвитку грибів з’являються перш за все в місцях із підвищеною вологістю, запиленістю та зниженою швидкістю повітрообміну. Слід звернути увагу на те, що при дотриманні рекомендованих параметрів температури та вологості, в приміщеннях музею мікроскопічні гриби можуть повільно розвиватися в мікрозонах, що виникають унаслідок утворення застійних явищ повітрообміну в переповнених сховищах, усередині шаф та вітрин, розташованих безпосередньо біля зовнішніх стін будинку. Застійні зони з надмірною вологістю повітря можуть утворитися в проміжках між обладнанням (стелажами, полицями, шафами) та стінами, за умов незадовільного стану будівлі: порушення гідроізоляції, протікання даху, несправність чи відсутність водостоків тощо).
Найпоширенішими комахами – шкідниками є жуки-точильники, вусачі, деревогризи, шкіроїди, цукрові лусковиці, жуки-облудники, а також кімнатні мухи та таргани, які можуть пошкоджувати обладнання, конструкції будівель, музейні предмети з найрізноманітніших матеріалів, крім металу, скла, кераміки.
Комахи-шкідники проникають до приміщень музеїв крізь відчинені вікна і двері або заносяться із зараженими речами та експонатами.
Зараженню музейних предметів та обладнання комахами сприяють темні і захаращені приміщення, скупчення мух та інших зимуючих і мертвих комах, наявність чучел, виготовлених без застосування відповідних хімічних сполук, використання деревини, неочищеної від кори без спеціальної обробки, сусідство приміщень, де зберігаються продукти, гнізд птахів, дахів, що протікають.
Найважливішою умовою забезпечення збереження музейних фондів та захисту їх від пошкоджень біошкідниками є здійснення профілактичних заходів (комплексного біологічного контролю, системи біологічного моніторингу).
Головною умовою запобігання біологічних пошкоджень музейних предметів є створення та підтримання нормативного і стабільного температурно-воложистого режиму (55 ? 5 % відносної вологості повітря при температурі 18о ? 1(2)о С).
У будівлях, призначених для зберігання музейних предметів та колекцій, необхідно забезпечити стабільність мікроклімату: усі приміщення музею обов‘язково захищаються від попадання атмосферної вологи та ґрунтових вод.
Провітрювання фондосховищ та експозиційних залів проводиться згідно з існуючими сучасними правилами та рекомендаціями.
Провітрювання шаф, ящиків, сейфів, у яких зберігаються пам’ятки з органічних матеріалів (графіка, книги, тканини, шкіра та ін.) слід не рідше одного разу на декаду відкривати дверцята, висувати полиці та лотки, залишаючи їх відкритими на кілька годин. При раптовому підвищенні відносної вологості повітря в сховищі від провітрювання шаф, ящиків та сейфів слід відмовитися. Необхідно ліквідувати наслідки порушення температурно-вологісного режиму, а за умов його стабілізації – відновити провітрювання.
 Необхідно підтримувати чистоту приміщень, обладнання та музейних предметів, проводити їх знепилення відповідно до інструкції. Визначення мікробіологічного стану повітря у фондосховищах є показником його санітарно-гігієнічного стану, одним із засобів контролю пилоочищення.
У музеях, обладнаних системами кондиціювання, необхідно перевіряти стан повітряних фільтрів, оскільки деякі з них можуть значно забруднюватися клітинами та спорами грибів.
Забороняється зберігати музейні предмети, загортаючи їх у поліетиленову плівку.
Неприпустимим є занесення до фондосховища непросушених предметів.
При здійсненні виставкової діяльності необхідно обов’язково враховувати дані параметрів мікроклімату під час транспортування чи експонування музейних предметів. У разі проведення тимчасових експозицій в приміщеннях з нестабільним температурно-вологісним режимом, при транспортуванні та в інших випадках, коли існує імовірність мінливості температури, якої неможливо уникнути, необхідно вжити відповідних заходів щодо стабілізації вологовмісту повітря у вітринах та контейнерах із застосуванням допоміжних гігроскопічних матеріалів (які б забезпечували тепло- та пароізоляцію) силікагелю, какенгелю тощо.
Категорично забороняється приймати для експонування колекції з інших музеїв, від приватних осіб, якщо виявлено, що предмети заражені біошкідниками.
Обов’язковою умовою попередження пошкоджень музейних предметів біошкідниками є проведення регулярних оглядів стану колекції та приміщень музею.
Здійснення мікологічного нагляду (контролю) полягає у проведенні щорічних вибіркових оглядів музейних предметів і колекцій (навесні та восени) для запобігання появи ознак розвитку грибів, зокрема в музеях з несприятливим температурно-вологісним режимом.
Суцільний мікологічний огляд усіх музейних предметів без винятку проводиться 1 раз у три роки, а також після закінчення робіт з ліквідації наслідків аварійних ситуацій.
Обов’язковий ретельний огляд мають проходити нові надходження до музейних колекцій: предмети, зібрані в експедиціях, що надходять з приватних колекцій або з виставок.
При здійсненні оглядів звертають увагу на всі зміни стану збереженості музейних предметів, фіксуючи їх у відповідних записах.
Найретельніший огляд проводять у приміщеннях з нестабільним температурно-вологісним режимом, у закритих шафах, на стелажах, у кутах приміщень та в інших місцях утворення застійних зон.
З особливою увагою треба оглядати музейні предмети на нижніх поличках стелажів, у шафах біля зовнішніх стін. Дуже ретельно оглядають предмети, що мають сліди зволожень, замокань, деформацій та ін.
Переглядаючи колекції, найпильнішу увагу слід звертати на стан графіки, пастелі, акварелі, книг, предметів із шкіри та дерева, тканин, фотодокументів.
Огляд книг розпочинають з палітурок, обрізів, потім розглядають передній та задній форзаци, внутрішні перегини палітурок. Книжні блоки після огляду поверхні переглядають по сторінках, при цьому особливу увагу звертають на сторінки, на яких є сліди замокань.
При здійсненні огляду графіки, що зберігається у папках, на лотках, уважно розглядають кожен аркуш. Обов’язково перевіряють відреставровані графічні твори, у процесі реставрації яких використовується клей із борошна.
Станковий живопис на полотні починають оглядати із зворотного боку (особливо уважно місця на полотні під підрамником), потім торцеві частини та лицьовий бік. Для ретельного обстеження додатково використовують, окрім прямого, бокове освітлення.
Ікони на стелажах та в шафах оглядають із зворотного та лицьового боків, звертаючи особливу увагу на торцеві поверхні та шпонки.
У фонді тканин складені предмети розгортають, обстежують складки, місця деформацій, замокань.
У колекціях комах джерелом вологи та причиною розвитку грибів можуть бути торф’яні пластинки на дні коробки або ящика у разі появи мікроорганізмів в ентомологічних ящиках необхідно вилучити з них комах, старанно просушити, а згодом усунути шкідників.
Якщо під час проведення зазначених оглядів на поверхні музейних предметів чи на обладнанні, внутрішніх поверхнях музейних приміщень виявлено ознаки розвитку мікроорганізмів – нальоти різного кольору, діаметра, консистенції, пігментні плями чи інші прояви розвитку грибів (здуття, відшарування, осипи поверхневих шарів матеріалів тощо) – необхідно зробити відповідні записи та викликати спеціалістів для проведення мікро- та мікологічного дослідження.

Визначення спеціалістами-біологами видів мікроорганізмів, що розвиваються у місцях пошкоджень, сприяє правильному вибору ефективних заходів знешкодження, проводиться також з метою визначення ступеня шкідливості мікроорганізмів щодо музейних предметів та можливого впливу на здоров’я людей, які працюють в музеї, та відвідувачів.
У разі виникнення екстремальних ситуацій (аварії систем тепло- та водопостачання, пожежі, повені тощо) у музеї мають бути розроблені та затверджені відповідні плани заходів з ліквідації їх наслідків. Необхідно заздалегідь забезпечити запас обладнання та матеріалів для проведення цих заходів: фени, вентилятори, фільтрувальний папір, бавовняну тканину тощо.
Музейні предмети обов’язково евакуюють з аварійного фондосховища.
Щоб попередити розвиток грибів при аварійних ситуаціях, необхідно застосовувати спеціальні методи висушування музейних предметів.
При значному замоканні предметів, крім звичайних методів висушування шляхом розстановки предметів, використання фенів, вентиляторів, прокладок та пресування (для паперу та книг), можливим є застосування методу заморожування (у морозильних камерах при температурі близько – 18оС) предметів, що постраждали, з подальшим прискореним висушуванням у вакуумній камері.
Вироби з тканини після просушування очищають м’якою щіткою або м’яким пензлем. Усі інші види обробки здійснюються досвідченим спеціалістом.
При потребі проводять дезінфекцію приміщення та обладнання (без музейних предметів), використовуючи відповідні засоби.
В аварійних фондосховищах (після звільнення їх від музейних предметів) вологу видаляють шляхом підігрівання з перехресною вентиляцією, просушують обладнання та стіни, виправляють дефекти штукатурки та фарби.
Необхідно запобігати проникненню комах у приміщення музею із навколишнього природного середовища. Для цього навесні та влітку всі вікна, кватирки, вентиляційні отвори мають бути захищені сітками з діаметром отворів не більше ніж 1,5 мм. Рами у вікнах мають бути без щілин.
Предмети, що надходять з експедицій, не слід тримати разом з основними колекціями.
У разі придбання предметів для музею у будинках, заражених шкідниками, необхідно вказати в документі надходження на можливе зараження предмета.
Двічі на рік (весною перед відчиненням вікон та восени після зальоту комах на ночівлю та зимівлю) треба вичищати пилососом місця скупчення зимуючих комах – між рамами, за плінтусами тощо.
Не менше одного разу на рік необхідно проводити загальний профілактичний огляд музею для виявлення зараження комахами. Огляд роблять весною, перед тим, як розкрити вікна.
Ботанічні та зоологічні колекції слід оглядати тричі на рік: у квітні–травні, липні і вересні.
Огляд на зараження комахами-шкідниками починають із вікон і підлоги під ними, потім оглядають віддалені від світла бічні та задні стінки меблів, зокрема знизу.
Щоб запобігти зараженню музейних колекцій жуками-шкідниками деревини (жуками-точильниками, вусачами, деревогризами, довгоносиками-трухляками), предмети, що привозяться з експедицій, мають обов’язково проходити через ізолятор. Для перевірки на зараження точильниками предмет треба витримувати в ізоляторі не менше одного літнього сезону з метою визначення необхідності подальшої інсектицидної обробки.
Ретельний огляд мають проходити предмети, які надходять з інших музеїв України, від приватних осіб, чи музеїв з-за кордону, зокрема підставки, пакувальний матеріал тощо. Найнебезпечніший, а тому й небажаний час для проведення виставок – весна-літо, коли відбувається виліт більшості жуків-шкідників деревини.
При огляді деревини з приводу зараження жуками-шкідниками особливу увагу необхідно звертати на надходження музейних предметів останніх двох-трьох років.
При виявленні на предметі свіжих отворів з купками або цівками бурового борошна його негайно відправляють в ізолятор.
При виконанні різноманітних робіт у музеї або на його території будівельні риштування, стелажі тощо дозволяється виготовляти тільки з ретельно очищеного від кори і висушеного дерева, оскільки під залишками кори є личинки вусачів, рогохвостів та інших деревоточильників.
З метою профілактики потрапляння жуків-деревоточильників до дерев’яної будівлі музею та запобігання її пошкодженню необхідно регулярно та ретельно очищати навколишню паркову зону від сухих дерев і гілок, проводити своєчасний ремонт даху, здійснювати належне та правильне влаштування ринв, провітрювання підвалів, періодично проводити знищення кущів, які ростуть безпосередньо біля будівлі музею.
Щоб уникнути первинного зараження музейних предметів через незахищені, нефарбовані дерев’яні поверхні (торцеві частини, дрібні втрати захисного шару, дірки від цвяхів, місця дотику поверхонь) необхідно додатково захистити їх, покривши лаком, олійною фарбою, воском із скипідаром тощо. Добре захищає деревину просичення її сечовино-формальдегідною смолою.
Одноразове покриття оліфою не захищає від проникнення жуків-шкідників.
Профілактичні заходи щодо зараження міллю спрямовуються на створення умов, які перешкоджають проникненню молі до приміщень та їх розвитку, дають змогу своєчасно виявити осередки розвитку молі на початкових стадіях.
Категорично забороняється використання технічної повсті для утеплення конструкцій або опалювальної системи в будівлях і на території музею.
Цементна обмазка повстяного покриття не може слугувати захистом, оскільки вона пробивається зсередини гусінню молі.
Категорично забороняється використання вовняних та напіввовняних тканин для оформлення експозицій.
Забороняється використовувати для відвідувачів капці на повстяній підошві.
Необхідно всюди замінити технічну повсть на штучні матеріали.
Треба закрити решітками вікна на даху будівлі музею для попередження гніздування голубів (під покрівлею, на даху), оскільки гнізда є джерелом зараження приміщень музею міллю.
Перед закладанням предметів на зберігання, їх необхідно добре вичистити та просушити. Питання щодо засобу чистки кожного конкретного предмета вирішує реставратор.
Предмети з вовни і хутра, а також вироби з інших тканин, що розміщені поруч з ними, наприкінці весни – на початку літа необхідно просушувати на відкритому повітрі в теплу, суху погоду не менше 4 годин на день. Під час просушування предметів ретельно чистять шафи, де вони зберігаються. Після просушування вироби треба очистити від залишків молі, покласти в шафу, в якій розкласти або підвісити мішечки з репелентом – речовиною, що відлякує комах. Наявність репеленту перевіряють не менше одного разу на квартал.
Слід пам’ятати, що репеленти, до яких належать лавандова олія, камфора, далматська ромашка, полин, листя горіха, махорка тощо тільки відлякують комах, але не знищують їх. До того ж їх застосування може бути небезпечним: висихаючи, рослини втрачають ароматичні властивості і стають харчовим субстратом для комах. Деякі рослини можуть шкодити музейним предметам, наприклад, махорка викликає пожовтіння хутра. Антимолеві препарати фумігаційної дії (“Антиміль”, “Дезміль”, “Молемор” тощо) призначені не для відлякування, а для знищення молі в герметизованих об’ємах. У низьких концентраціях їх пари не відлякують метеликів молі. Їх не слід застосовувати як репеленти в негерметизованих музейних сховищах.
Музейні предмети з вовни та хутра за відсутності герметичних шаф необхідно зберігати в окремих бавовняних мішках або чохлах з регулярним проведенням відповідних оглядів.
Вироби, до складу яких входять вовняні нитки, волосся, хутро, шкіра слід зберігати окремо від суцільно бавовняних, лляних і шовкових. При ізольованому зберіганні шовкові вироби, як правило, міллю не пошкоджуються.
Для своєчасного виявлення осередків зараження міллю музейні предмети треба оглядати не рідше одного разу на місяць. На зараженість міллю спочатку треба перевіряти забруднені і закриті від світла місця.
При здійсненні огляду на зараження музейних предметів шкіроїдами треба враховувати, що вони можуть потрапляти до музею з горищ, підвалів, гнізд птахів. У приміщеннях жуки-шкіроїди скупчуються на вікнах, личинки шкіроїдів живуть на захищених від світла поверхнях та залишають у місцях харчування волосаті линочні шкірки або (під книгами) купки пилоподібної порохні.
Обстеження музею на зараження шкіроїдами треба починати з огляду підвіконня, плафонів світильників, у яких часто накопичуються шкіроїди, які летять на світло.
У фондосховищах треба починати огляд з вовняних та хутряних виробів, хромової та хромтанідної шкіри, чучел. Шкурки личинок жуків, що залишилися після линяння, можуть свідчити про можливе зараження шкіроїдами.
Живильним середовищем для розвитку шкіроїдів та облудників можуть бути мухи, що залітають восени в приміщення музею на зимівлю.
Не рекомендується зберігати предмети з тканин, одяг, шкури тварин шарами в шафах та скринях. Такі музейні предмети необхідно розвішувати.
Слід обмежити чи припинити використання для озеленення території навколо музею таких рослин: спіреї, горобини, глоду, шипшини, яглиці, купиря, квіти яких притягують жуків-шкіроїдів та сприяють їх концентрації.
Чучела та шкури тварин, які призначені для довготривалого зберігання, підлягають повній обробці та вичинці.
У разі виявлення музейного предмета, пошкодженого комахами, його розміщують в ізоляторі з метою уникнення зараження інших музейних предметів.
Обгортання зараженого комахами предмета папером не захищає від подальшого розповсюдження шкідників і може застосовуватися лише як тимчасовий засіб на короткий термін. Загортання предметів у поліетиленову плівку не допускається, оскільки це може призвести до розвитку мікроорганізмів, зокрема за умов несприятливого температурно-вологісного режиму.
При появі ознак розвитку біошкідників пошкоджений предмет необхідно перенести в сухе ізольоване приміщення, ізолятор чи ізолювати за допомогою гігроскопічних матеріалів від інших навколишніх предметів, щоб запобігти зараженню інших музейних предметів.
Рішення про проведення дезінфекції чи дезінсекції музейних предметів, приміщень, обладнання може прийматися лише за наявності результатів мікологічного чи ентомологічного обстежень, обґрунтованих рекомендацій та висновків відповідних спеціалістів.
Треба враховувати, що антимікробна обробка музейних предметів – крайній, вимушений засіб, який проводиться тільки за наявності обґрунтованих рекомендацій. Особливу увагу необхідно звертати на всі дані про результати дії дезінфектантів на матеріали музейних предметів, досвід практичного застосування того чи іншого засобу або речовини, цінність та унікальність предметів, які мають оброблятися умови їх зберігання та використання після обробки тощо.
Усі дезінфекційні роботи мають виконуватися в окремому приміщенні-ізоляторі.
Для проведення дезінфекційних та дезінсекційних заходів дозволяється викоpистовувати pегламентовані для музеїв засоби.
Багато препаратів, які випускаються промисловістю та рекомендовані для застосування у побуті, не прийнятні в музейній практиці. Тому в кожному конкретному випадку потрібна консультація спеціалістів щодо можливості застосування таких препаратів у музеях.
Антимікробну обробку музейних предметів здійснюють реставратори чи досвідчені фахівці, які пройшли спеціальну підготовку.
Після дезінфекції необхідно провести контрольне мікологічне обстеження для підтвердження можливості повернення музейних предметів до фондосховища чи експозиційної зали, а для попередження рецидиву їх розміщують в умовах нормативного температурно-вологісного режиму.
Застарілі пошкодження грибами на поверхні предметів (різні структурні фрагменти грибів, які за несприятливих умов з часом висохли) можна видаляти механічно з використанням спеціального вакуумного пристрою, за допомогою пилососів із спеціальними насадками та потужністю, що регулюється, або в спеціальному витяжному столі.
Чучела, шкури після вилучення біошкідників обробляються у спеціальний спосіб та відповідним антисептиком, яким дезінфікуються шафи, коробки, ящики тощо, в яких зберігалися пошкоджені предмети.
Знищувальні заходи до комах-шкідників застосовуються у разі, якщо виявлено зараження колекцій. При цьому важливо визначити спочатку можливість застосування нехімічних методів знищення, або правильно вибрати хімічні засоби.
Знищення жуків-шкідників деревини проводиться методом фумігації (обробка газом у спеціальних камерах) просоченням розчинами сильнодіючих інсектицидів з довготривалою залишковою дією фізичними методами – виморожуванням або висушуванням.
Вибір засобу в кожному конкретному випадку залежить від розмірів зараження, виду комахи-шкідника, характеру зараження. У деяких випадках доцільно застосовувати ці засоби комплексно.
Засіб обробки від молі вибирають в залежності від виду пошкодженого матеріалу.
Для захисту від молі тканин, одягу та інших предметів використовують піретроїдні препарати або інші інсектицидні чи репелентні препарати, які рекомендовані для застосування у музейній практиці.
Протимольні препарати фумігаційної дії забезпечують відповідний ефект тільки при використанні герметичних об’ємів (дезкамер), у яких створюється необхідна для знешкодження молі концентрація парів препарату.
Протимольні засоби необхідно періодично міняти, оскільки міль звикає до них.
При зараженні фондосховищ шкіроїдами фумігаційна обробка музейних предметів у спеціальній камері повинна проводитися з одночасною дезінсекцією приміщення.
Фумігація матеріалів, які заражені шкіроїдами, – найефективніший засіб їх знищення.
Гербарії, заражені хлібним точильником, слід обробляти спеціальними препаратами в дезінсекційній камері.
При зараженні сховищ жуками-облудниками (прикидашками, крихітними бурими жучками 3 – 5 мм довжиною) – весною, перед відчиненням вікон – полиці, на яких зберігаються заражені предмети, найближчі вікна, стіни і підлога під полицями або шафами та біля обробляються довгодіючими контактними інсектицидами. Обробку повторюють у наступний сезон.
У разі виявлення осередків розвитку лусковиць (безкрилих комах близько 1 см довжиною, які люблять тепло та вологу і виїдають окремі місця верхнього шару паперу та вибірково – акварельні фарби) контактними інсектицидами обробляють стіни і підлогу навколо музейного обладнання, плінтуси і щілини в підлозі, а також ділянки біля джерел вологи.
При зараженні приміщень музею тарганами і блохами слід звертатися за допомогою у міську чи районну санепідемстанцію.
Дезінсекційна обробка музейних предметів та приміщень, у яких вони зберігаються, повинна проводитися тільки спеціалістами, які пройшли відповідне навчання та інструктаж щодо роботи з музейними цінностями і токсичними речовинами за умов наявності відповідних рекомендацій, наданих фахівцями-ентомологами.
Речовини або сполуки, які застосовуються для здійснення знищувальних або профілактичних заходів у музеях, щодо біологічних шкідників повинні відповідати таким основним вимогам:
а) не змінювати фізико-хімічних характеристик музейних матеріалів
б) не призводити до створення агресивного середовища, яке прискорює старіння культурних цінностей
в) не шкодити здоров’ю людей.
При роботі з біоцидами необхідно дотримуватись особистої безпеки: працювати в спецодязі, гумових рукавичках (перевірених до обробки на цілісність), ніс і рот захищати від попадання краплин розчинів респіратором або вільною марлевою пов’язкою з ватною прокладкою, очі – окулярами, волосся прикривати головним убором.
Обов’язково виконувати рекомендації щодо терміну провітрювання після проведення заходів знищення біошкідників.
Робота з предметами, обробленими хлор- та фосфорорганічними інсектицидами, виконується в рукавичках. При переміщенні таких предметів незахищеними руками і після роботи з інсектицидами слід негайно помити руки і обличчя з милом.
Робочі місця зберігачів фондів чи реставраторів не повинні розміщуватися в приміщеннях, де постійно застосовуються репеленти чи інші препарати, а також провітрюються предмети після обробки біоцидами.

РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ
Музеєзнавство в Україні має багато проблем у всіх сферах діяльності: науково-дослідній, фондовій, науково-просвітницькій, видавничій. Існуючі музеї України накопичили великий досвід роботи, але поряд з тим, у них чимало недоліків та проблем: в ряді музеїв немає музейної ради, не розроблено єдиного списку та каталогу  музеїв України, погано налагоджені зв'язки з музеями інших профілів, науково-дослідними інститутами, майже відсутній обмін спеціалістами, не проводяться спільні наукові дослідження, працівники  музеїв майже не беруть участі в міжнародних конференціях, конгресах, симпозіумах, виставках. В багатьох музеях України працівники мають великий практичний досвід наукової роботи, і це дозволяє їм працювати на високому професійному рівні. Кожна "нова ідея" проходить всі етапи свого народження, перш ніж буде втілена в життя. Саме завдяки таким методам роботи музеям України приділяється важливе місце в системі музейної справи, бо вони не лише врахували світовий досвід, а багато в чому піднісли рівень музейної справи на вищий щабель.
Для подальшого якісного розвитку музейної справи в Україні треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - зміцнення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення збереження історико-культурної спадщини. Серед основних завдань даної програми - забезпечення соціально-економічних та правових умов для ефективної діяльності музеїв, історичних пам'яток та інших цінних культурних об'єктів; підтримка і розвиток мережі музеїв; забезпечення підготовки та підтвердження кваліфікації музейних кадрів, їх правовий та соціальний захист; сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи; впровадження у діяльність музеїв сучасних інформаційних технологій; створення новітньої реставраційної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослідними та реставраційними матеріалами тощо. Треба передбачити проведення ремонту та реставраційних робіт у всіх музеях столиці.
Від реалізації вищенаведених пропозицій очікується насамперед покращення стану музеїв України, створення умов для зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази цих культурних закладів. Щодо соціального ефекту, то тут сподіваються на покращення умов зберігання пам'яток музейного фонду України, на збільшення відвідувачів, і тим самим залучення їх до національних та світових культурних надбань. Крім того,  з її виконанням також підвищиться роль музеїв в освітянській сфері, вихованні молоді тощо. Також вона сприятиме пожвавленню міждержавного співробітництва, входженню музеїв  України до міжнародних організацій.
На сьогоднішній день в Україні діє близько 400 державних та комунальних музеїв. У їх фондах зберігається понад 11 млн. пам‘яток. Протягом року музеї та заповідники відвідує близько 17 млн. чоловік. Згідно програми розвитку музейної справи, головною метою було розширити музейну мережу, зміцнити матеріально-технічну базу музеїв та заповідників, розробити науково-методичні та інструктивні матеріали, забезпечити охорону та збереження пам‘яток Музейного фонду, а також впровадити в діяльність музеїв сучасні автоматизовані інформаційні технології.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України, у державну власність і сферу управління Мінкультури передано Національний музей у Львові.
Як планувалося, Спільно з Національним музеєм історії України та Центром інформатики розроблено Порядок занесення унікальних пам‘яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання, науково-технічне обґрунтування, комп‘ютерну програму та діючу модель реєстру на 1 тис. музейних предметів.
На реалізацію заходів Програми, розрахованих на музейні заклади, які підпорядковані Міністерству культури і мистецтв України на 2002-2005 рр. передбачено фінансування у сумі 37,4 млн. грн.
На зміцнення матеріально-технічної бази музейних закладів Програмою передбачено фінансування у сумі 24,9 млн. грн. Протягом 2002-2004 років фактично використано 10,3 млн. грн.
Обсяги видатків на утримання музейних закладів задовольняють мінімальну потребу і забезпечують тільки видатки на оплату праці, енергоносії, охорону та комунальні послуги. Не вистачає коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сучасної охоронно-пожежної сигналізації, оновлення музейного обладнання, поповнення музейних фондів.
Крім цього, недостатньо проводиться комплексне обстеження фондових приміщень та аналіз стану збереження пам‘яток державної частини Музейного фонду України. Повільно здійснюється комп‘ютеризація музейної галузі. Не виділені кошти на створення комп‘ютерної бази даних для проведення реставраційної наукової експертизи ННДРЦУ, головною проблемою якого залишається відсутність самостійного приміщення.
Відсутність фінансування не дозволяє розпочати реконструкцію Національного художнього музею України, завершити роботу по створенню Державного реєстру національного культурного надбання.
З метою координації виконання заходів Програми, розрахованих на музейні заклади, підпорядкованих місцевим органам виконавчої влади відділ аналізу та прогнозування музейної справи Міністерства культури і мистецтв України щорічно аналізує звіти відповідних управлінь культури, якими розроблено регіональні Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року. В стані розробки програма «Музейний Фонд України».
 Цілий спектр проблем відкривається по музейній справі.
 Нагальним нині у музейній справі є внесення змін та доповнень до Закону України “Про музеї та музейну справу” для врегулювання проблем по наступних питаннях :
- Збереження цінностей у музеях різних форм власності (державної та недержавної);
 - Збереження і передача церковного майна та предметів сакрального мистецтва;
- Заборона продажу складових музейних колекцій ( так званих “нераритетних пам’яток”), бо все, що перебуває у музеях і колекціях є національним надбання і мусить бути збереженим для майбутніх поколінь;
- Заборона відчуження музейних споруд, передання музейних земель під цивільне будівництво;
- Задіяння авторського права в музейній роботі,
 - Залучення благодійних фондів,
 - Гарантії іноземних інвестицій у розбудову українських музеїв;
 - Потребує нагального вирішення проблема функціонування Національного науково-дослідного реставраційного центру, сьогодні позбавленого власного приміщення.

Висновки та пропозиції
Отже, облік має дуже велике значення в музейній справі. Для подальшого якісного розвитку музейної справи в Україні треба затвердити программу програму розвитку музейної справи. Її мета - зміцнення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення збереження історико-культурної спадщини. Серед основних завдань даної програми - забезпечення соціально-економічних та правових умов для ефективної діяльності музеїв, історичних пам'яток та інших цінних культурних об'єктів; підтримка і розвиток мережі музеїв; забезпечення підготовки та підтвердження кваліфікації музейних кадрів, їх правовий та соціальний захист; сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи; впровадження у діяльність музеїв сучасних інформаційних технологій; створення новітньої реставраційної бази, оснащення музеїв сучасними науково-дослідними та реставраційними матеріалами тощо. Треба передбачити проведення ремонту та реставраційних робіт у всіх музеях столиці.
Від реалізації вищенаведених пропозицій очікується насамперед покращення стану музеїв України, створення умов для зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази цих культурних закладів. Щодо соціального ефекту, то тут сподіваються на покращення умов зберігання пам'яток музейного фонду України, на збільшення відвідувачів, і тим самим залучення їх до національних та світових культурних надбань. Крім того,  з її виконанням також підвищиться роль музеїв в освітянській сфері, вихованні молоді тощо. Також вона сприятиме пожвавленню міждержавного співробітництва, входженню музеїв  України до міжнародних організацій.

Список використаних джерел
1. Арутюнов СА., Жуковская Н.Л. "Святые" реликвии: миф и действительсность.- М.Высшая школа, 1987. – 390с
2. Бесстужев-Рюмин К.Н. Русская история. - СПб., 1991.- 580с.
3. Бондар М.М., Мезенцева Г.Г., Славін Л.М. Нариси музейної справи. - К., 1959. – 466с.
4. Брайчевський М.Ю. Скарби знайдені і незнайдені. - К., 1985.- 320с.
5. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К., 1991.- 470с.
6. Дукельский В.Ю. Музейный предмет // Советский музей. - №1. - М., 1986.- 600с.
7. Каргер М.К. Древний Киев.- М.-Л., 1958.- 480с.
8. Мезенцева Г.Г. Музей Украины.-К., 1959.- 650с.
9. Омельченко Ю.А. Предмет музейного значення на терені краєзнавства // VII Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство України: традиції і сучасність." - К., 1995.-422с.
10. Шмит Ф.И. Исторические, этнографические, художественные музеи. Очерки истории и теории музейного дела. - Харьков, 1999.- 378с.

http://ua-referat.com