Перспективи розвитку музейноi справи на Украiнi

Зміст
Вступ..........................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ
       1.1.Історія розвитку музейної справи..............................................................8
       1.2. Нормативно-правова та законодавча база музеїв на Україні.................9
       1.3. Основні напрямки музейної політики.....................................................13
РОЗДІЛ 2. МУЗЕЙНІ ФОНДИ: ВИДИ, НАПРЯМКИ ТА  ПРИЗНАЧЕННЯ
       2.1. Поняття та призначення музейних фондів..............................................16
       2.2. Основний музейний фонд.........................................................................17
       2.3.Науково-допоміжний фонд........................................................................22
       2.4. Фонд сировинних матеріалів....................................................................23
РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЛОВОДСТВА В МУЗЕЇ
       3.1. Облік музейних фондів..............................................................................24
       3.2.Порядок приймання музейних предметів (на постійне зберігання).......27
       3.3. Реєстрація нових надходжень...................................................................34
       3.4. Організація інвентаризації музейних предметів.....................................36
       3.5. Організація обліку музейних предметів...................................................42
       3.6. Організація обліку інших фондів..............................................................46
       3.7. Організація обліку музейних предметів у філіях та відділах.................47
       3.8. Допоміжні форми та додаткові описи......................................................48
       3.9. Організація звірення предметів з обліково-фондовою документацією музею.........................................................................................................................49
       3.10. Зберігання обліково-фондової документації музею.............................53
РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ
       4.1. Сховища музейних фондів та іх обладнання...........................................54
       4.2. Режим музейного зберігання.....................................................................57
            4.2.1. Температурно-воложистний режим.................................................57
            4.2.2. Світловий режим................................................................................65
            4.2.3. Забруднення повітря..........................................................................70
            4.2.4. Біологічний режим.............................................................................74
 РОЗДІЛ 5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ....................................................................................................................88
Висновки та пропозиції............................................................................................92
Список використаних джерел..................................................................................93

Вступ
Музеї - це  культурно-освітні  та  науково-дослідні  заклади, призначені  для  вивчення,  збереження  та  використання  пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян  до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.
Основними напрямами музейної діяльності є  культурно-освітня, науково-дослідна  діяльність,  комплектування  музейних   зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна,  пам'яткоохоронна робота.
Актуальність даної теми полягає у тому, що  з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, а також у зв´язку з поповненням фонду виникає необхідність вивчення таких питань, як інвентаризація та реєстрація нових надходжень.
Об´єктом вивчення даної теми являється система діловодства в музеях – методи обліку фондів, методи та способи складання основних документів.
Мета дипломної роботи – дослідження системи діловодства в музеях: основні вимоги до складання документів (інвентарна картка, інвентарна книга, топографічний опис, складання актів і т.д.), організація обліку та інвентаризації музейних предметів, реєстрація нових надходжень, та деяки інші  питання.
Визначимо завдання роботи:
ü Визначення нормативно-правової та законодавчої бази музейної справи;
ü Визначення напрямків роботи музеів – пріорітети музейної політики;
ü Зробити дослідження  у системі обліку музейних фондів (організація інвентаризації, реєстрації) а також визначити основні вимоги до складання документів ( актів, карток реєстрації тощо) та навести приклади складання поточних та основних документів обліку музейної справи.
ü Визначити основні вимоги щодо зберігання документів;
ü У кінці роботи зробити висновки на навести пропозиції щодо вдосконалення системи музейного діловодства на Україні.  
У даній роботі використовуються наступні терміни:
Музейний фонд України – це сукупність рухомих пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення незалежно від їх виду, місця створення і форми власності, та зберігаються на території України, складається із державної і недержавної частини.
Державна частина Музейного фонду України – це музейні зібрання та окремі пам’ятки, що є державною власністю. Музейні предмети та колекції, які є в музеях, переданих із державної власності у комунальну, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України.
Пам‘ятки – об‘єкти природи, матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства .
Музейний предмет – пам’ятка, яка має історичну і культурну цінність і належить до музейного зібрання. Музейні предмети підлягають обов’язковому обліку, який ведеться у порядку, встановленому Міністерством культури і туризму України.
Музейна колекція – сукупність (комплекс) музейних предметів у складі основного музейного фонду, об’єднаних за однією або кількома спільними ознаками, що має наукове значення як єдине ціле (колекція може бути особиста, меморіальна, тематична, систематична).
Предмет музейного значення – предмет, який має музейну цінність, але не входить до складу музейного зібрання, і виявлений в період наукового комплектування музейних фондів. Предмет музейного значення, який включено до музейного зібрання і пройшов всі стадії наукової обробки, набуває статус музейного предмета
Експонат – музейний предмет, який виставлено для огляду, є структурною одиницею експозиції і складає основу музейної комунікації. Експонатом у музеї може бути як справжній (оригінальний) предмет, так і відтворення, макети-моделі або науково-допоміжні матеріали.
Музейний облік пам‘яток (музейних предметів і колекцій) – це визначення кількості, складу і стану в одиницях обліку та відображення їх у фондово-обліковій документації музеїв. Він фіксує їх належність до певних класифікаційних груп, забезпечує їх організаційну упорядкованість, можливість адресного пошуку та контроль за їх належністю і станом. Музейний облік складається з двох стадій: первинної реєстрації і наукової інвентаризації.
Одиниця обліку – предмет або група предметів (колекція, комплект), зареєстрований в фондово-обліковій документації під одним номером.
Облікова документація – система документів, яка складається з документів первинної реєстрації (акти про приймання і видачу) та інвентарних книг – книг надходжень основного фонду, надходжень науково-допоміжного фонду, тимчасових надходжень, обліку сировинних наукових матеріалів, реєстрації актів і документів наукової інвентаризації, котрій підлягають музейні предмети основного фонду, що надійшли на постійне зберігання. До облікової документації належать також книги реєстрації самих облікових документів.
Реєстрація первинна – перша стадія обліку музейних фондів, під час якої фіксуються основні відмінні ознаки предметів музейного значення в книзі надходжень (КН) основного або науково-допоміжного фонду на підставі результатів його попереднього вивчення.
Інвентаризація наукова– друга стадія обліку основного фонду, коли фіксуються результати вивчення музейних предметів з метою юридичного закріплення предмета за відповідною музейною збіркою і охорони наукових даних про нього.
Інвентарний номер – порядковий номер обліку музейного предмета за інвентарною книгою. Інвентарний номер проставляється на предметі в процесі наукової інвентаризації, складає частину облікового позначення.
Склад музейних фондів – сукупність конкретних предметів і матеріалів, що утворює певну музейну збірку. Структура музейних фондів визначається згідно з профілем того чи іншого музею і регулюється процесом комплектування та вивченням музейних колекцій, а також особливостями їх збереження.
Наукова та практична цінність полягає у тому, що з розвитком музейної справи на України, виникає необхідність детального вивчення обліку музейних фондів та предметів, але  ця галузь діловодства – музейне діловодство  - не достатньо розвинуто на Україні, тому виникає потреба у вивченні та досліженні системи діловодства (організації діловодства) в музейній справі.
Дипломна робота складається з 4 розділів, переліка використаної літератури, та додатків.
У першому розділі висвітлюються такі важливі питання, як нормативно-правова та законодавча база музеїв  (визначення основних законів, що регулюють музейну справу на Україні, визначення Центральним  органом виконавчої влади у сфері музейної справи)  а також висвітлені основні приорітетні напрямки музейної політики.
Другий розділ присвячен музейним фондам (надаються основні визначення, та описуються основні фонди – основний, науково-допоміжний та сировинних матеріалів).
У третьому розділі наведені основні вимоги  обліку фондів, організація інвентаризації  та реєстрації, вимоги до складання документів – актів, карток надходження та ін. Цей розділ присвячен темі дипломної роботи – організації діловодства, у цьому розділі визначаються основні питання обліку.
Четвертий розділ присвячен перспективам розвитку музейної справи, а також обліку документів та наведена Програма розвитку.
Далі наведені висновки та закінчує дипломную роботу перелік використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ МУЗЕЙНОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ
1.1. Історія розвитку музейної справи
На певному етапі стали зберігати  предмети, пов'язані з релігійними уявленнями та естетичними потребами. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції – з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеуми.
У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї – як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспільства. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були не чим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і на певних умовах ("у понеділок, вівторок та п'ятницю відчинено для всіх, у кого чисте взуття" – Хофбург, Відень, 1792 р.; "у середу та суботу, за виключенням дощових днів" – Прадо, Мадрид, 1820р.).
Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. В цей період відбувалося становлення ряду суспільних дисциплін одночасно з накопиченням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попередниками музеїв були в княжу добу бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. – колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї.
Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ приватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових досліджень, а з часом – і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелектуального рівня його членів. Історія музейної справи – це історія людства. Historia est vitae magistra (історія – вчитель життя). Цей вислів видатного давньоримського політичного діяча та оратора Цицерона.
Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.
Музейна справа  уособлює  національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.

1.2.Нормативно-правова та законодавача база музеїв на Україні
Закон України “Про музеї та музейну справу” від 29.06.1995р. зі змінами та доповненнями  регулює  суспільні  відносини  в  галузі  музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування,  вивчення,  збереження  та  використання  пам'яток природи, матеріальної і  духовної  культури,  діяльності  музейних закладів в Україні.
Законодавство України про музеї та музейну  справу  базується на Конституції  України   і  складається  з Основ законодавства  України  про  культуру,  цього  Закону   та   інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним  договором,  згода  на  обов'язковість якого надана Верховною Радою України,  встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про музеї та музейну справу,то застосовуються правила міжнародного договору.
За своїм профілем музеї поділяються на такі види:  історичні, археологічні, краєзнавчі,  природничі,  літературні,  мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.На основі ансамблів,  комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи,  історії,  культури та територій,  що становлять особливу історичну,  наукову  і  культурну  цінність,  можуть  створюватись історико-культурні заповідники,  музеї-заповідники,  музеї  просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Музейні  колекції та музейні предмети, віднесені до державної частини  Музейного  фонду  України,  не  підлягають  відчуженню за винятком обміну на інші  музейні  колекції  та  музейні  предмети.
Рішення  про  обмін  музейних  колекцій та музейних предметів,  що належать до державної частини Музейного фонду України, приймається Міністерством  культури  і мистецтв України.

Музейний фонд  України  є  національним  багатством  України, невід'ємною складовою частиною культурної  спадщини  України,  яка охороняється   законом.   Положення   про  Музейний  фонд  України затверджується  Кабінетом Міністрів України.
Формування Музейного фонду України здійснюється згідно з чинним законодавством шляхом:
¨придбання  пам'яток   Міністерством   культури   і   мистецтв України,   іншими   центральними  органами  виконавчої  влади,  їх органами на місцях,  органами місцевого самоврядування в межах  їх повноважень  -  за  рахунок  коштів  Державного  бюджету України і коштів  місцевих  бюджетів та музеями - за рахунок власних коштів.
¨передачі музеям у встановленому порядку  пам'яток,  виявлених під  час  археологічних,  етнографічних,  науково-природничих   та інших  експедицій,  будівельних,  ремонтних   або   реставраційних робіт,  у  тому  числі  з  дорогоцінних  металів  і  дорогоцінного каміння, та скарбів;
¨безплатної  передачі    музеям    пам'яток    підприємствами,установами, організаціями і громадянами;
¨передачі  музеям  пам'яток,  конфіскованих  згідно  з  чинним законодавством;
¨повернення в Україну розшуканих пам'яток, які були  незаконно вивезені;
¨передачі пам'яток, вилучених  на митниці;
¨поповнення  музейних  зібрань  іншими  способами,  що  не суперечать чинному законодавству.
Центральним  органом виконавчої влади у сфері музейної справи є   Міністерство культури   і  мистецтв  України,  яке  здійснює організаційно-методичне  керівництво  у  цій  сфері.  Міністерство культури  і мистецтв України реалізує національну музейну політику в  Україні;  формує  вимоги  щодо  державного статистичного обліку музеїв,  створених на території України; визначає державні потреби щодо  музейного  обслуговування  та  нормативи, що гарантують його належний  рівень;  створює  спеціалізовані організаційні структури для  науково-методичного  та  матеріально-технічного  забезпечення музеїв;  здійснює  координацію  робіт по об'єднанню музеїв в єдину інформаційну  систему; організує навчання та фахову перепідготовку музейних  працівників;  здійснює  контроль  за  діяльністю музеїв, заснованих на державній та комунальній формах власності, обліком і збереженням Музейного фонду України; організує наукові дослідження в  галузі  музеєзнавства
Інші  центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого  самоврядування  здійснюють  керівництво підвідомчими їм музеями.
Держава  гарантує  захист  майнових  прав  музеїв  усіх  форм власності.  Вилучення  державою  у  музеїв  їх  фондів  та  іншого закріпленого за ними майна може  здійснюватися  лише  у  випадках,передбачених законами України.
В музеях  історія повинна подаватися як сторінка історії культури країни, а не як опис розвитку тієї чи іншої  дисципліни або епізодів з життя тої чи іншої людини, тому в історії культури  музеї відіграють особливу роль. На ниві історії України працювало багато вчених, досягнення яких сприяли її розвитку і залишили глибокий слід в історії. В музеях України широкі кола громадськості можуть наочно ознайомитись з усіма етапами її розвитку, визначити її місце в загальнокультурному процесі. Тому проблема історичних музеїв як осередків нашої історичної і культурної пам'яті, історичного та культурного виховання фахівців і всього населення має важливе значення. В основу фондової, експозиційної, просвітницької діяльності музеїв України покладені загальні принципи та методичні рекомендації, які розроблені музеєзнавцями, але вони мають і свої особливості, пов'язані як з характером самих українських музеїв, так і з специфікою музеїв різного профілю.
Взагалі створення будь-якого історичного музею неможливе без знання законів і принципів музеології, без вивчення пам'яток історії , які є основою науково-експозиційних комплексів і визначають профіль музею та його "філософію". Евристика (мистецтво знаходження істини, визначення пам'ятки), семантика (вивчення внутрішнього змісту предмета), джерелознавство, основні та допоміжні історичні дисципліни, психологія сприйняття, архітектурно-художнє проектування озброїли музеологію наших днів численними спостереженнями та методиками, які дають можливість створювати науково обгрунтовані програми комплектування фондів музеїв, вести наукове проектування експозицій, удосконалювати свою наукову діяльність. Всі ці методики повинні бути взяті до уваги людьми, які створюють музеї.
Богатограніша роль музею як наукового історичного закладу, в якому українську спадщину зосереджено не тільки для зберігання та експонування, але й для проведення науково-дослідної роботи, з подальшим періодичним виданням праць з історії України. Таким чином, музеям України притаманний багатомасштабний зв'язок соціальних функцій. Він задовольняє суспільну потребу у збереженні та використанні предметів оточуючого світу як елементів історичної пам'яті, документальних засобів соціальної інформації, естетичних цінностей та розповсюджує інформацію у вигляді експозицій та виставок.

1.3. Основні напрямки музейної політики
Національна  музейна  політика - це  сукупність  основних напрямів  і  засад  діяльності  держави  і  суспільства  в  галузі музейної справи.
Основними напрямами національної музейної політики є:
¨збереження  історичних пам'яток та інших  об'єктів,  що становлять  культурну цінність;
¨повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за  її  межами;
¨забезпечення соціально-економічних, правових і наукових  умов для ефективної діяльності музеїв;
¨сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;
¨підтримка і розвиток мережі музеїв;
¨забезпечення підготовки та  підвищення  фахової  кваліфікації
музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;
¨бюджетне фінансування (у тому числі на  дольових  засадах)  і пріоритетне  матеріально-технічне    забезпечення    розробки    і реалізації державних, регіональних  і  місцевих  програм  розвитку музейної справи;
¨забезпечення охорони музеїв;
¨підтримка фундаментальних і прикладних  наукових  досліджень,пов'язаних з музейною справою;
¨сприяння  міжнародному  співробітництву  в  галузі   музейної справи.
Музей діє на підставі статуту (положення),  що затверджується його засновником чи засновниками.
У статуті (положенні) музею визначаються:
1)назва музею, його статус,  склад  засновників,  їх  права  та обов'язки;
2)організаційна структура, основні  завдання та напрями діяльності;
3)джерела надходження коштів і  їх  використання,  склад  майна музею, порядок його реорганізації та ліквідації, умови  збереження музейного зібрання у разі ліквідації музею;
4)інші умови діяльності музею.
Відповідно чинного законодавства, Музейний  фонд  України  -  це  сукупність  рухомих  пам'яток природи,  матеріальної  і  духовної  культури,  які мають художнє, історичне,  етнографічне  та  наукове  значення , незалежно  від  їх  виду,  місця  створення  і  форм власності, та зберігаються  на території України, а також нерухомих пам'яток, що знаходяться  в  музеях України і обліковані в порядку, визначеному Законом України “Про музеї і музейну справу”
Згідно з даним Законом до Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться  за  межами  України  і  відповідно  до    міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну.
Музейний фонд України складається з державної  і  недержавної частин.
До  державної   частини   Музейного  фонду  України  належать музейні зібрання та окремі пам'ятки, що  є  державною  власністю.Музейні  колекції  та  музейні предмети,  що знаходяться в музеях, переданих  із  державної  власності  у  комунальну  власність,   є державною  власністю  і  належать  до  державної частини Музейного фонду України.  При передачі музеїв державної  форми  власності  у комунальну   власність   музейні   колекції  та  музейні  предмети залишаються у державній власності і належать до державної  частини Музейного  фонду України.  Порядок віднесення музейних колекцій та музейних предметів,  а також окремих пам'яток до державної частини Музейного  фонду України визначається Положенням про Музейний фонд України.  Контроль за станом обліку,  збереження,  використання та переміщення державної частини Музейного фонду України здійснюється Міністерством культури і мистецтв України.  Перелік музеїв (в тому числі   музеїв   системи   Національної   академії  наук  України, Українського товариства  охорони  пам'яток  історії  та  культури, Педагогічного товариства України,  інших самоврядних організацій), в яких зберігаються музейні колекції та  музейні  предмети,  що  є державною  власністю  і  належать  до  державної частини Музейного фонду   України,   затверджується   Кабінетом  Міністрів  України.
До  недержавної  частини  Музейного  фонду  України  належать музейні  колекції  та  музейні  предмети,  що  не віднесені або не підлягають  віднесенню  до  державної  частини   Музейного   фонду України,  в  тому  числі  пам'ятки,  що є власністю громадських та релігійних   організацій,   окремих   громадян  та  їх  об'єднань.
Музеї,  а  також   підприємства,    установи,    організації, громадяни, які  є  власниками  музеїв,  зобов'язані  забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти його поповненню.