Контрольна робота з “Спеціальне документознавство”

Для нормативних  документів національного рівня  встановлено такі індекси:

ДСТУ - національний стандарт;

ДСТУ-П - пробний стандарт;

ДСТУ-Н - настанова, кодекс усталеної практики;

ДК - державний  класифікатор;

ДСТУ-ЗТ - технічний  звіт.

Повне позначення національних стандартів України, кодексів усталеної практики та інших нормативних  документів загальнодержавного застосування, прийнятих національним органом стандартизації, складається з відповідного індексу, реєстраційного номера наданого йому при прийнятті (до п'яти цифр) і відокремленого знаком „двокрапка” року його прийняття. У позначенні національного стандарту України, що входить до комплексу стандартів, в його реєстраційному номері перші цифри (від 1 до 99999) з крапкою визначають комплекс стандарту, наступні цифри (від 1 до 999) - реєстраційний номер, наприклад ДСТУ 3.27:2003.

Якщо стандарт складено з кількох самостійних частин, їх реєстраційні номери складають з номера стандарту і номера частини, відокремленої знаком дефіс.

Національний  стандарт України, прийнятий впровадженням  міжнародного чи регіонального стандарту, і який не містить технічних змін (є ідентичним), має позначення, що складається з індексу „ДСТУ” і позначення відповідного першоджерела. При цьому замість року прийняття міжнародного чи регіонального стандарту вказується рік прийняття національного стандарту. Наприклад, національний стандарт України, оформлений на підставі застосування автентичного тексту міжнародного стандарту ISO 22001:2000 позначається ДСТУ ISO 22001:2004.

Для нормативних  документів інших рівнів встановлено  такі індекси:

СОУ - стандарт організацій;

ТУУ - технічні умови;

СТУ - стандарт наукового, науково-технічного чи інженерного товариства чи спілки.

У позначенні стандарту  організацій рекомендовано після  індексу вказують групу згідно з  державним класифікатором ДК 009 - перші  три цифри кодового позначення виду економічної діяльності (КВЕД). Далі, через дефіс - код суб'єкта стандартизації, якому належить право власності на документ, згідно з „Єдиним реєстром підприємств і організацій” - вісім знаків. А вже потім - реєстраційний номер, що надається організацією, і рік прийняття стандарту.

Позначення стандарту  наукового товариства може складатися з індексу, абревіатури товариства і реєстраційного номера, що надається  за порядком, встановленим цим науковим товариством, та року прийняття цього  стандарту.

Позначення технічних  умов складається з індексу документа - ТУУ; групи згідно з ДК 009; коду підприємства чи організації, які є власниками технічних умов згідно з „Єдиним реєстром підприємств і організацій”; порядкового номера - три знаки, що проставляється власником оригіналу документа та року прийняття ТУ. Наприклад, ТУУ 15.8-24106105-002:2004.

Стандарт - це нормативний документ, розроблений на підставі консенсусу, затверджений визнаним органом, спрямований на досягнення оптимального рівня упорядкування в певній галузі. У стандарті встановлюються для загального і багаторазового використання загальні принципи, правила, характеристики, що стосуються різних видів діяльності чи їх результатів. Стандарт базується на узагальнених результатах наукових досліджень, передових технічних досягненнях і результатах практичного досвіду. Використання стандарту повинно нести оптимальну вигоду для суспільства.

Враховуючи міжнародний  досвід стандартизації можливими видами стандартів є: основоположний стандарт, термінологічний стандарт, стандарт на методи випробувань, стандарт на продукцію, стандарт на процес, стандарт на послугу, стандарт на сумісність, стандарт з відкритим значенням.

Основоположний  стандарт - нормативний документ, що містить положення загального чи директивного характеру для конкретної галузі. Переважно виступає як стандарт чи як методичний документ, на підставі якого можна розробляти інші стандарти.

Термінологічний стандарт - це нормативний документ, в якому об'єктом стандартизації є терміни. Такий стандарт містить визначення (пояснення) терміну, приклади його застосування тощо.

Стандарт  на методи випробувань встановлює методики, правила, процедури різних випробувань і сумісних з ними дій (наприклад, добір зразка).

Стандарт  на продукцію містить вимоги до продукції, що забезпечують відповідність продукції її призначенню; може бути так званим повним і неповним. Повний стандарт встановлює не лише вищевказані вимоги, а й правила добору проб, проведення випробувань, пакування, зберігання тощо. Неповний стандарт містить окремі вимоги до продукції (лише стосовно показників якості, лише до правил постачання тощо).

Стандарт  на процес, стандарт на послугу - це нормативні документи, в яких об'єктом стандартизації відповідно є процес (наприклад, технологія виробництва) чи послуга (наприклад, туризм, побутові послуги, автосервіс, транспорт, банківські послуги тощо).

Стандарт  на сумісність встановлює вимоги, що стосуються сумісності цілого продукту, а також його окремих частин (деталей, вузлів). Такий стандарт може бути розроблений на систему загалом, наприклад, систему вентиляції, сигналізаційну систему тощо.

Стандарт  з відкритим значенням. У деяких ситуаціях певну норму (чи кількісне значення окремої вимоги) визначають виробники (постачальники), а в інших - споживачі. Тому стандарт може містити перелік характеристик, що конкретизуються в договірних відносинах. Це - стандарт з відкритим значенням.

Окремим видом  нормативних документів із стандартизації є комплекс стандартів, який об'єднує взаємопов'язані стандарти, якщо вони мають спільну мету і встановлюють узгоджені вимоги до взаємопов'язаних об'єктів стандартизації. У комплекси (системи) стандартів для нормативного забезпечення в певній сфері діяльності, як правило, об'єднують загально технічні та організаційно-методичні стандарти. Такі комплекси охоплюють галузі промисловості та виробництва, а часто стають і міжгалузевими (наприклад, Єдина система конструкторської документації тощо). До систем, які не можна назвати міжгалузевими, бо мають загальнодержавне значення, відносять комплекс основоположних стандартів національної стандартизації.

Український національний інформаційний фонд стандартів (Національний фонд стандартів), класифікаторів техніко-економічної інформації, а також міжнародних (регіональних) стандартів, правил, норм і рекомендацій із стандартизації, національних стандартів закордонних країн організовує і веде Держспоживстандарт у взаємодії з міністерствами і відомствами, підприємствами і організаціями, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, громадськими організаціями тощо.

Національний  фонд стандартів складається з Головного  інформаційного фонду стандартів Держспоживстандарту; Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO; інформаційних фондів стандартів як спеціалізованих організацій, так і відповідних структурних підрозділів міністерств, відомств, установ та організацій.

7. Загальна характеристика  перфорованого документа

На перфорованому  документі інформація записана шляхом перфорування (пробивання) чи вирізання в різних комбінаціях певної кількості отворів (перфорацій) в заданій послідовності. Кожна перфорація містить в собі інформаційну одиницю, а сума прорізів чи пробивок -- повну інформацію, яка може складатися з тисячі і більше одиниць (якщо використовується поєднання кількох отворів).

Інформацію на перфорованому документі отримують  за допомогою перфоратора -- пристрою для записування інформації шляхом пробивання отворів в перфоносіях.

Залежно від  призначення документи на перфоносіях  поділяють на три типи:

1) для управління  пристроями автоматик при виконанні  різних операцій у процесі  виготовлення і контролю спроектованих  виробів;

2) для управління, обробки, перетворення інформації  при проектуванні виробів на ЕОМ;

3) для використання  в процесі обробки і перетворення.

За матеріальною конструкцією носія перфоровані документи поділяють на карткові (перфокарти, апертурні карти) і стрічкові (перфострічки).

Перфокарти і  перфострічки згруповують у види за такими ознаками:

- за каналом  сприйняття -- перфокарти і перфострічки  відносяться до візуальних документів;

- за матеріальною  основою -- штучні, паперові (частіше  за все), рідше пластмасові (перфокарти) і целулоїдні чи лавсанові  (перфострічки);

- за призначеністю  для сприйняття - машиночитані (перфокарти машинного сортування) і людиночитані (перфокарти ручного сортування);

- за розташуванням  матриці - перфокарти з краєвою  і внутрішньою перфорацією;

- за способом  кодування -- вирізні з перфорацією,  вирізуваною в процесі кодування, і пробивні з перфорацією, одержуваною при кодуванні;

- за способом  обробки -- перфокарти ручного  і машинного сортування;

- за цільовим  призначенням - облікові, довідкові,  бібліографічні, інформаційні, діагностичні, навчальні. 

Перфокарта  -- носій інформації, призначений для використання системами автоматичної обробки даних. Перфокарта подає інформацію наявністю чи відсутністю отворів у певних позиціях карти.

Головною перевагою  перфокарт була зручність маніпуляції  даними -- в будь-якому місці колоди можна було додати карти, видалити, замінити одні карти іншими.

На обох боках  неперфорованої частини картки друкується чи пишеться від руки різний текст, наприклад, на бібліографічній картці -- анотація статті, на картці обліку кадрів -- особисті дані про співробітника тощо.

Перфокарти  ручного сортування (або «ручні» перфокарти) дозволяють за допомогою найпростішого і дешевого устаткування приблизно вдесятеро швидше здійснювати такі трудомісткі операції, як сортування, групування і добір інформації, тобто дають можливість багатоаспектного пошуку. Вони можуть використовуватися в бухгалтеріях, поліклініках, бібліотеках, інформаційних службах, школах тощо.

Перфокарти ручного  сортування поділяють на карти з  внутрішньою і зовнішньою перфорацією.

Перфокарти з  внутрішньою перфорацією називають візуальними, або суперпозиційними перфокартами.

Карти-грати. Таку назву ці карти отримали за негативним принципом кодування, коли на матриці, де кожен осередок відповідає одній карті, всі отвори пробиті (перфоровані), окрім одного, що відноситься до даної карти.

Зведені фотографічні карти. Ці карти є одним з шляхів модернізації одноаспектного системного пошуку. Цей метод зводиться до того, що всі карти з однією головною ознакою репродукуються на одну фотографічну карту того ж формату. На одній такій карті поміщається 200-400 карт, а при ультрамікрорепродуціюванні -- до 10 тисяч.

Клясерні  карти забезпечені одним чи кількома кишенями, щоб розмістити в них фотокадри окремих документів невеликого обсягу: листів, патентних описів, фірмових проспектів, рентгенівських знімків та ін. В одних випадках клясерна карта -- це модернізована форма футляра, що забезпечує не лише збереження, а й багатоаспектний пошук, в інших -- альбом («клясер»), досьє, справа.

В апертурну карту вмонтований кадр мікрофільму, відрізок неперфорованої плівки чи мікрофіша. Такі карти ще називають перфорованими картами типу «джекет». На відміну від клясерної, апертурна карта розрахована на документи великого обсягу із стабільнішою інформацією. На карті вирізується вікно -- «апертура» -- і вставляється в нього частіше за всього прозора мікрофотокопія з двостороннім текстом.

Розрізняють два  види апертурних перфокарт: 1) карти  з рамкою з липкої надтонкої плівки по контуру апертури для вкладення  чи вклеювання мікрофільму; 2) карти з кишенею з прозорої безбарвної плівки для монтажу кадрів мікрофільмів шляхом вкладення їх у конверт. Апертурні перфокарти бувають ручного і машинного сортування.

Основним типом  апертурної перфокарти можна вважати 80-тиколонкову перфокарту з апертурою (вікном, що калібрувалося) формату Д (30х41 мм), в яку вклеюється один кадр неперфорованого 35 мм мікрофільму.

Апертурні перфокарти К-5 (207х147 мм) і К-6 (147х105 мм) з краєвою  перфорацією застосовуються при  створенні фондів технічної документації, а також для зберігання малих за обсягом інформаційних документів. На вмонтованому в перфокарту мікрофільмі можна розташувати при зменшенні в 22 рази 8 сторінок тексту.

На перфокарті апертура займає поле від колонки 54 до колонки 76. Монтаж мікрокадрів у  бланки апертурних перфокарт здійснюється з рулонного мікрофільму. Для цього розроблене і серійно випускається відповідне устаткування -- ручні пристрої (продуктивність 400 кадрів на годину), напівавтоматичні пристрої (з такою ж продуктивністю), а також пристрої автоматик (продуктивність 2 тис. кадрів на годину).