Комерційна таємниця

 

5. Охорона інформації, що складає комерційну таємницю

 

Умовно виділяють два  види охорони інформації, тобто два  види інформаційної безпеки: пасивну та активну.

 

Пасивна охорона  комерційної таємниці.

Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає  їй режим відкритості, доступності  для всіх зацікавлених осіб, але  ці особи не можуть використовувати  її в комерційних цілях. Саме власнику належить виняткове право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Такий вид захисту інформації встановлюють патентне та авторське право. Захист інтересів власника інформації у випадку її несанкціонованого використання реалізується у судовому порядку на основі законодавства України.

Прикладів інформаційних  об’єктів, на які їх власники поширюють  пасивну охорону, дуже багато: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (дизайн), товарні знаки, фірмові  найменування, музичні, драматичні, аудіовізуальні, літературні, письмові досягнення різного характеру, комп’ютерні програми, лекції і т. д.

 

Активна охорона  комерційної таємниці.

Активна охорона інформації, більш підходить для охорони  комерційної таємниці від несанкціонованого  власником використання, пов’язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації вузьким колом спеціалістів із числа персоналу, організовує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, які унеможливлюють несанкціоноване копіювання і т. д.

Прикладом інформації, котра  підпадає під активну охорону, та представляє комерційну таємницю, можуть слугувати відомості типу "ноу-хау", тобто відомості технічного характеру  – режими, методики, технологічні карти  і т. п., результати різноманітних досліджень, методи управління, а також інформаційні об’єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник – з міркувань доцільності або безпеки – надає цій інформації режим обмеження в доступі.

 

6. Ліцензування в Україні

 

В нашій країні виділяють кілька систем ліцензування, які класифікують наступним чином:

• ліцензування господарської діяльності відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

• ліцензування окремих видів господарської діяльності (ліцензування банківської діяльності, ліцензування діяльності з надання банківських послуг, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами) відповідно зі спеціальними законами, які регулюють відносини у цих сферах;

• ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;

• ліцензування у сфері інтелектуальної власності.

У Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" є такі визначення:

Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ній виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензійні умови – встановлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при проведенні видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

Ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за дотриманням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері  
ліцензування [7].

Ліцензування складається  з таких основних елементів:

- видача ліцензії;

- переоформлення ліцензії;

- видача дублікатів ліцензії;

- ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів;

- контроль за дотриманням ліцензійних умов з боку тих суб'єктів підприємницької діяльності, які отримали ліцензії;

- видання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов;

- видання розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

- анулювання ліцензії.

Головним органом ліцензування, який визначає основні напрями державної політики у сфері ліцензування, законодавчі основи її реалізації є Верховна Рада України.

Реалізацію державної  політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Якщо розглядати окремо питання ліцензування у сфері  інтелектуальної власності, то тут  поняття ліцензії має дещо інше визначення: це письмове повноваження, котре надається особою, що має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіаром), іншій особі (ліцензіату), про надання їй права на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері [8].

Виділяють види ліцензій: виключна, одинична та невиключна.

1) виключна ліцензія – ліцензія, що надається тільки одному ліцензіату і унеможливлює використання ліцензіаром об'єкта у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

2) одинична ліцензія – ліцензія, що видається лише одному ліцензіату і унеможливлює видачу ліцензіаром ліцензій іншим особам на використання об'єкта у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.

3) невиключна ліцензія – це ліцензія, яка не заперечує можливості використання ліцензіаром об'єкта у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності (тобто субліцензію) іншій особі (субліцензіату) [9].

Оформлюється ліцензія як окремий документ або може бути у складі ліцензійного договору.

За ліцензійним договором ліцензіар надає ліцензіату ліцензію на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства України. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає субліцензіату субліцензію. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіату несе ліцензіат, якщо інше не передбачено ліцензійним договором. Ліцензійний договір укладається на строк, що повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт [10].

Передача ліцензії не підлягає обов'язковій державній  реєстрації, хоча така реєстрація може бути здійснена на вимогу ліцензіару або ліцензіату. Відсутність такої  реєстрації не впливає на чинність наданих прав.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

1. Закон України "Про  інформацію".

2. Закон України "Про  захист економічної конкуренції".

3. Стаття 505 Цивільного  кодексу України.

4. Частина 1, ст. 36 Господарського  кодексу України.

5. Стаття 2, п. VІІІ Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

6. Ухвала Кабінету  Міністрів України від 9 серпня 1993 р. №611 "Про перелік відомостей, які не складають комерційної  таємниці".

7. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

8. Глава 75 Цивільного кодексу України.

9. Стаття 1108 Цивільного кодексу  України.

10. Стаття 1109 Цивільного кодексу  України.