Комерційна таємниця

ВСТУП

 

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом  та продуктом його діяльності, а  процес створення, накоплення, зберігання, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в області знарядь  її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями державні кордони практично стають прозорими для обороту інформації. При цьому, чим більша вказана галузь заохочується у комерційний оборот, тим більше виникає потреба у захисті інтересів власників комерційної таємниці.

На сьогодні в Україні, як і у  інших державах світу, в процесі  підприємницької діяльності, при  створенні нових технологій, в  результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, котрі мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень і т. п., які націлені на досягнення підприємницького успіху.

Проблема захисту комерційної таємниці має багато аспектів, серед котрих найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відношень, що виникають у сфері обороту комерційної таємниці.

 

1. Комерційна таємниця в Україні

 

У сучасному бізнесі самим цінним товаром є інформація. Для того, аби мати успішний бізнес, забезпечити  економічну безпеку, уникнути банкрутства, захистити себе і свою компанію від недоброякісної конкуренції та комерційного шпигунства, попередити рейдерські атаки, необхідно перш за все захистити інформацію, котрою ви володієте. Тому потрібно визначитися, яка ж саме інформація входить до поняття конфіденційної і як саме можна захистити дану інформацію.

Закон України "Про інформацію" під поняттям "інформація" розуміє  документовані або публічно оголошені  відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [1]. Деталізоване визначення поняття "інформація" знаходимо в іншому Законі України "Про захист економічної конкуренції" – відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості [2].

Вже згадуваний Закон України "Про  інформацію" (N 2657-ХІІ від 02.10.1992 р.) ввів поняття інформація із обмеженим доступом, котру за своїм правовим режимом розділив на конфіденційну та таємну.

Конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб i поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов (ч.2 ст.30 Закону України "Про інформацію") [1].

До таємної інформації законодавець відніс інформацію, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. І хоча у нормах закону чітко не вказано, що до таємної інформації належить комерційна таємниця, поширена думка, що до поняття "інша передбачена законом таємниця" законодавець вклав саме цей сенс.

Цивільний кодекс України у ст. 505 дає визначення комерційної таємниці, але не говорить про конфіденційність інформації. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці [3].

Згідно з ч. 1 ст. 36 Господарського кодексу України відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону [4].

З правової точки зору, комерційну таємницю часто пов'язують із засобами захисту від неякісної конкуренції  в рамках реалізації права на інтелектуальну власність. Це положення витікає зі змісту пункту VІІІ ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, підписаної в Стокгольмі 14 липня 1967 р. та зміненої 2 жовтня 1979 р., учасником котрої був колишній СРСР, а нині – Україна.

 

2. Склад комерційної таємниці

 

Склад та об’єм відомостей, що складають комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства. Відповідно до Ухвали Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. №611 "Про перелік відомостей, які не складають комерційної таємниці", не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

• документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

• документи про платоспроможність;

• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню [6].

Підприємства, установи та організації зобов'язані подавати перелічені відомості органам державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим юридичним особам відповідно до чинного законодавства, за їх вимогою.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці, повинні мати такі ознаки:

• не містити державної таємниці;

• не наносити шкоди інтересам суспільства;

• відноситись до виробничої діяльності підприємства;

• мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;

• мати обмеження в доступі тощо.

З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної  таємниці варто відносити значну кількість відомостей. Надмірне «утаємничування» може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).

 

3. Неправомірне використання комерційної  таємниці

 

Досягнення успіху в підприємницькій  діяльності дуже часто пов'язане з використанням комерційної таємниці і неможливістю її використання конкурентами. Виділяють такі причини, які становлять основу неправомірного використання комерційної таємниці конкурентами:

• для поліпшення виробничої та комерційної діяльності організації (конкурента), що протиправно заволоділа комерційною таємницею, підвищення конкурентоспроможності продукції та ефективності виробництва, вибору оптимальної стратегії реалізації продукції та торгових переговорів;

• для завдання шкоди власнику комерційної таємниці, протидії реалізації продукції, руйнування виробничих та торговельних зв'язків; зриву торгівельних переговорів та угод; зниження інвестиційних можливостей, підготовки та розповсюдження неправдивих відомостей про власника комерційної таємниці тощо.

Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності, зокрема  комерційної таємниці, визначаються Цивільним кодексом України. Реалізація майнових прав інтелектуальної власності  на комерційну таємницю забезпечується:

• правом на використання комерційної таємниці;

• виключним правом дозволяти використання комерційної таємниці;

• виключним правом перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, в тому числі забороняти таке використання.

Закон України "Про інформацію" визначає, що громадяни, юридичні особи, що володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, отриманою на власні кошти, або такою, котра є предметом їх професійного, ділового, промислового, банківського, комерційного та іншого інтересу та не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи приналежність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (засоби) захисту.

 

4. Документи для захисту комерційної таємниці

 

До основних документів для ведення комерційної діяльності підприємства відносять:

– Статут підприємства;

– Установчий договір.

Вони зареєстровані в установленому законодавством порядку. Документами, котрі регламентують взаємовідносини всередині підприємства, вважаються:

– Колективний договір;

– Правила внутрішнього трудового розпорядку;

– Перелік відомостей, які містять комерційну таємницю підприємства.

Основним документом, у якому обов’язково фіксується положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту, є Статут підприємства. У ньому чітко встановлюється, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Підприємство має право вимагати захисту своїх інтересів у державного та судового органів, включати вимоги щодо захисту комерційної таємниці у всі види угод, добиватися відшкодування завданих збитків у випадку викрадення комерційної таємниці, видавати нормативні документи, що стосуються питань охорони комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи для захисту своєї комерційної таємниці на основі тих положень, які зафіксовані у Статуті.

В Установчому договорі як правило фіксується вимога до учасників співтовариства про дотримання комерційної таємниці та відповідальність за витік такої інформації. У Колективному договорі визначаються взаємні зобов’язання адміністрації та колективу робітників підприємства щодо забезпечення охорони комерційної таємниці.

Необхідно також взяти  до уваги той факт, що інформація, котра становить комерційну таємницю, на відміну від традиційних для права об’єктів, характеризується юридичними властивостями. Ці властивості і визначають відношення, що виникають при її обороті між суб’єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можна віднести наступні:

• інформація за умови включення до обороту певним чином віддаляється від автора або власника, існує у вигляді символів та знаків, тобто окремо й незалежно від автора або власника. Звідси випливає юридична властивість інформації – можливість виступати в якості об’єкта, який може передаватись від одного суб’єкта до іншого, потребує юридичного закріплення факту приналежності суб’єктам, котрі приймають участь в такому її користуванні;

• під час передачі інформації від одного суб’єкта до іншого одна й та ж сама інформація може залишатися у суб’єкта, котрий її передає, та виникати у суб’єкта, котрий її отримує. Таким чином, одна і та ж сама інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Така особливість дозволяє чітко розрізняти інформацію та мовлення. Юридична властивість інформації у цьому зв’язку – це фізична невідривність від автора, власника та користувача. Дана властивість вимагає розробки особливих правових механізмів та застосування їх до інформації при її обороті;

• інформація при включенні до обороту документується та відображується на матеріальному носії. Звідси випливає особливість інформації – її єдність з матеріальним носієм, на котрому вона закріплюється. Це дає змогу ввести для документованої інформації поняття складної складової мовлення – інформаційного мовлення, яке складається із носія інформації та самої інформації, котра відображена на носії.

Інформація, яка не доступна для третіх осіб, має так само свою комерційну таємницю. Отже, повинна створюватись і правова охорона такої інформації. Крім того існує загальнодоступна та загальновідома інформація, яка може мати комерційну цінність, що виникає в результаті її презентування споживачу у певній формі і не є результатом творчої праці. Для обробки такої інформації, тим не менш, потрібні певні витрати. Така інформація також повинна підлягати захисту. Звідси випливає, що при правовій охороні інформації можливий захист її змісту, а можливо і форми.