Електронні бібліотеки як етап розвитку інформаційних технологій

Друга фаза проекту, розпочата в 1999 p., передбачала початок використання інформаційних ресурсів цифрових бібліотек у всіх суспільно значущих сферах діяльності суспільства.

Потрібно зазначити, що кінцевий результат проекту не відповідав великому об­сягу фінансування, оскільки навіть університети, що координували проект, створили інформаційні сховища обсягом лише в кілька десятків тисяч документів. Причиною цього стали обмеження, що випливають з авторського права.

В Європі здійснюється проект «Bibliotheca Universalis», що ставить за мету створення глобальної мережі електронних бібліотек. Започаткований під егідою Ради Європи у 1995 р., проект реалізується під проводом країн «Великої сімки». Було заплановано сформувати велику, розподілену колекцію наукових знань, і забезпечити можливість надання доступу до неї користувачам через всесвітню мережу. Основною концепцією проекту «Bibliotheca Universalis» є міжнародна співпраця провідних бібліотек країн «Великої сімки». Однак, у рамках цього проекту, як і американського «Ініціатива цифрових бібліотек», поки що не досягнуто вагомих результатів, оскільки не розв'язано проблему авторського права.

Певного прогресу досягнуто в Росії, де є досить «ліберальний» підхід до проблеми авторського  права. Наприклад, «Библиотека Максима Мошкова», створена на аматорських засадах, є однією з найбільших електронних бібліотек Росії й світу. Започаткована у 1994 році, бібліотека поповнюється електронними документами, що надсилаються авторами, зацікавленими довести свою інтелектуальну продукцію до світової спільноти засобами Інтернету та користувачами-ентузіастами. Також можна відзначити «Публичную электронную библиотеку Євгения Пескина», що нараховує близько 1 тис. творів класиків російської літератури та бібліотеку «Российская фантастика», яка існує з 1996 p. і має понад 1,5 тис. книг 280 авторів.

Варта уваги і  «Национальная электронная библиотека» (НЕБ) Росії - найбільший у світі електронний  архів російськомовних документів, матеріалів газет, журналів, радіо- і  телестанцій, а також інформаційно-аналітичних агенцій Росії, країн СНД, Балтії та далекого зарубіжжя. Проект зародився в 1994 р. як проект Національної служби новин Росії, і проблема авторського права розв'язувалася в рамках єдиного інформаційного об'єднання. Як технологічний засіб для роботи з фондами придбано систему повнотекстового пошуку Textract, програмне забезпечення, що було розроблене для аналітичних систем правозахисних органів США, Європи та Австралії. Основна інформація надається користувачам НЕБ на комерційних засадах, де бібліотека виступає посередником. Постачальники самостійно визначають вартість своїх матеріалів.

В Україні роботи з формування електронних бібліотек  лише набирають обертів.

Однією з перших ініціатив у  цьому напрямі стало рішення  інформаційно-бібліотечної ради Національної Академії Наук (НАН), в якому доручили Науковій бібліотеці України ім. В.Вернадського (НБУВ) організувати передачу в науково-дослідні установи НАН України копій електронного каталогу і відповідно установам організувати передачу до НБУВ своїх загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів (каталоги і картотеки, комп'ютерні файли-верстки академічних журналів, електронні версії праць співробітників науково-дослідних установ НАН України) для створення електронної наукової бібліотеки НАН України.

Ще одним кроком у розвитку ЕБ в Україні є створення Національної системи електронного інформаційно-бібліотечного  ресурсу, складової Національної програми інформатизації (НПІ). Це передбачало, в свою чергу, формування зведених електронних каталогів відомчих і територіальних об'єднань бібліотек, баз даних ретроспективної національної бібліографії України та комплексу тематичних баз даних з реферативною, фактографічною, оглядово-аналітичною інформацією; забезпечення доступу до інформаційних ресурсів системи через Інтернет і входження українських бібліотек до глобальної мережі електронних бібліотек.

Більша частина робіт з інформатизації у межах НПІ спрямована на створення  інформаційно-аналітичних систем органів державної влади (Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, МВС, РНБО, Мінекономіки, Рахункової палати, Міноборони та ін.). Важливим напрямком роботи є координація діяльності владних структур різного рівня з питань виконання НПІ, у тому числі забезпечення сумісності та інтеграції відповідних мереж.

Ще один проект, "Створення регіональних інформаційних порталів та інформаційних  центрів на базі публічних бібліотек" (2001-2003 pp.), здійснюють спільно Міжнародний фонд "Відродження" та Міністерство культури і мистецтв України. У рамках цього проекту було визначено, що загальний обсяг баз даних, створених науковими бібліотеками, сягає понад 2,5 млн. записів. З них понад 1,2 млн. складають електронні каталоги. В 11 бібліотеках читачі мають можливість самостійно користуватися наявними в цих установах базами даних. Власні веб-сайти розробили 14 бібліотек. Електронні видання наявні у фондах 21 бібліотеки. Представлені вони як електронними аналогами друкованих видань (75%), так і самостійними електронними виданнями (25%). Основну масу електронних видань у бібліотеках розміщено на CD-ROMax та DVD-ROMax загальною кількістю понад 2,2 тис. дисків.

Слід відзначити інформаційно-аналітичну правову базу даних "Ліга-Закон", яку використовують 16 бібліотек, та сайт Верховної Ради України, база даних якого налічує близько 70 тис документів.

4. Сучасні проблеми розвитку електронних бібліотек

Сьогодні бібліотеки України не можуть похвалитися значними досягненнями та високим рівнем фінансування програм створення електронних бібліотек. Однак ентузіазм тримається на найвищому рівні. З початку 90-х років 24 бібліотеки розробляли різноманітні за тематикою проекти щодо інформатизації, фінансування яких дуже часто було комбінованим і відбувалося, як шляхом залучення бюджетних коштів, так і за рахунок спонсорської допомоги, грантів.

Необхідно підкреслити , що створення  електронних ресурсів в ОУНБ потребує додаткових фінансових та кадрових резервів. Цілком очевидно, що необхідно вводити в штат бібліотек посади з достатнім фінансуванням, щоб утримати фахівців з комп’ютерних технологій, програмування, web-дизайну. Створення електронних копій документів досить недешева та і нелегка, як здається на перший погляд, справа. Оцифровування однієї сторінки тексту оцінюється приблизно від 0,8 грн. до 1,5 грн. Для порівняння та ж сама робота у США коштує $5. Отже, щоб створити електронну бібліотеку на професійному рівні необхідно, перш за все, створити сприятливі фінансові умови, а ініціативу та зусилля на цьому шляху виявили більшість бібліотек України.

Однак фінансування не єдина проблема, яка стоїть перед бібліотеками. Перешкодою на шляху формування фондів електронних  бібліотек стає авторське право, а точніше, відсутність у законодавстві чіткого визначення прав книгозбірень на рахунок зберігання і надання можливості користуватися електронними версіями друкованих видань у наукових, освітянських і культурологічних цілях в онлайновому режимі. Законом про авторське право дозволяється сканування друкованих видань і репродукування в архівних цілях, проте можливість операцій обмежена. Тому на даний час бібліотекам необхідно отримати від авторів ліцензію на зберігання, необмежений перегляд, завантаження і друкування матеріалів, що знову ж таки залежить від наявності коштів.

Слід відзначити підвищену увагу  ІФЛА до вирішення вказаної проблеми. На 62-й Генеральній конференції  цієї федерації (Пекін, 25 -31 серпня 1996 р.) було прийнято заяву, яка відбиває офіційну позицію ІФЛА з питань авторського права в електронному середовищі. У ній наголошено, що користувачам бібліотек мають бути надані такі можливості:

    * «читати, прослуховувати  чи переглядати приватним чином  у бібліотеці чи в режимі  віддаленого доступу наявні у  вільній торгівлі матеріали, використання яких захищено авторським правом;

    * знайомитися в режимі  перегляду з загальнодоступними  матеріалами, захищеними авторським  правом;

    * для приватного користування  чи з освітньою метою, самостійно  чи за допомогою бібліотекарів  копіювати в розумних межах електронні документи, захищені авторським правом».

У заяві відзначається також, що «виготовлення бібліотекарями електронних  копій матеріалів, захищених авторським правом, і їх тимчасове зберігання в системі електронної доставки документів не слід вважати порушенням авторських прав». «ІФЛА» також вважає необхідним законодавче закріплення за бібліотеками та архівами можливості переводу в цифрову форму захищених авторським правом текстів і зображень з метою забезпечення їх збереження і консервації. Потрібне й законодавче закріплення практики надання обов'язкового примірника електронних документів. Однак, офіційна позиція авторитетної міжнародної організації, якою є ІФЛА, поки що не знайшла законодавчої підтримки в національних нормативних актах. Не є винятком і наша держава. У Законі України «Про обов'язковий примірник документів» передача визначеному колу бібліотек комп'ютерних версій друкованих видань для них не передбачається.

Рішенням цієї проблеми могло б  стати внесення до Закону України «Про обов'язковий примірник документів» доповнення про передачу видавництвами цифрових копій творів друку для депозитарного зберігання визначеному колу книгозбірень, серед яких обов’язково мають бути ОУНБ. Таке рішення створило б передумови для становлення України як одного із лідерів серед країн СНД та Європи у створенні електронних бібліотек.

Проблематичним є процес нагромадження  і збереження електронної інформації. Він часто носить випадковий характер. Наприклад, створювані в рамках традиційної  видавничої діяльності електронні оригінали-макети, матеріали телеконференцій, що виставляються для доступу в Інтернеті, після закінчення деякого часу знищуються. У першому випадку можна відтворити макет видання, однак це потребує додаткових зусиль, у другому – інформація втрачена назавжди.

Особливу проблему становить інвентаризація електронної інформації, що включає  в себе визначення самостійних одиниць  даної продукції, їх опис, облік та каталогізацію. Розглядаючи одиниці  електронної інформації не можна  не згадати ГОСТ 7.83-2001 на електронні видання, підготовлений Держстандартом Росії, та затверджений як міждержавний стандарт між семи країнами СНД, куди входить і Україна. В ньому визначені деякі важливі терміни та дається характеристика електронних видань. Наприклад електронний документ визначається як документ на інформаційному носії, для використання якого необхідні засоби обчислювальної техніки. Електронне видання – це електронний документ (група електронних документів), що пройшов редакційно-видавничу обробку, призначений для розповсюдження у незмінному вигляді та має вихідні дані.

Очевидно, що нашим провідним бібліотекам  потрібно оперативно працювати над  створенням вітчизняних стандартів бібліографічного опису. Формати бібліографічних  і реферативних записів однозначно встановлюються групою взаємопов'язаних державних та міжнародних стандартів. Їх дотримання вважається обов'язковим і при підтримці каталогів та картотек на паперових носіях. Однак, відхилення від цих стандартів позначається лише на якості довідково-бібліографічного апарату традиційної книгозбірні. Електронні ж бібліотеки без чіткого дотримання стандартів взагалі не можуть стати складовими елементами світового інформаційного простору.

Потрібно також наголосити, що недостатньо  розроблене і лінгвістичне забезпечення банків комп'ютерної інформації. Для розв’язання цієї проблеми необхідно залучення філологів, бібліотекознавців та спеціалістів у галузі інформатики.

Необхідно окремо зупинитися на проблемі створення електронних документів. Воно здійснюється, як правило, трьома шляхами, а саме:

    * клавіатурне введення  даних;

    * сканування з паперових  носіїв та наступне конвертування  у файл для подання в мережу  Інтернет;

    * конвертування поданих  електронних оригінал-макетів довільного  формату у HTML чи PDF-формат, що є стандартом de facto у всесвітній мережі.

На даний час для наповнення власних ресурсів Тернопільська  ОУНБ використовує тільки перші два  шляхи. Набір та верстка бібліотечних видань здійснюється на комп’ютерах  бібліотеки, а файл зверстаного видання архівується і розміщується на сайті бібліотеки. Другий шлях використовується для оцифрування рідкісних екземплярів краєзнавчої літератури. Використанню третього планується в перспективі.

Що ж заважає бібліотеці максимально  наповнити електронні фонди літературою, на яку не розповсюджується авторське право? Недостатнє фінансування тягне за собою і відсутність обладнання та відповідного програмного забезпечення, а низькі посадові оклади - кваліфікованих спеціалістів. Використання непрофесійного обладнання сповільнює процес сканування одного друкованого видання на декілька днів, а то і тижнів. Наступним іде процес розпізнавання тексту, перевірки на наявність помилок, оптимізація малюнків, що не тільки ускладнює процес створення електронної копії, але й ставить питання використання якісного програмного забезпечення. Однак, ціна програми для розпізнання текстів Fine Reader перевищує 500 грн., а набір програм для конвертування у HTML чи PDF формати коштує не одну тисячу гривень.

Додатковою проблемою стає розміщення та збереження електронної копії на сервері. Оплата за використання сервера провайдера зростає із збільшенням кількості документів та об’єму скачуваної інформації. Придбати власний сервер з відповідним програмним забезпеченням та проплачувати трафік доступу до нього – поки що перспектива. Для реалізації проекту LEAP Тернопільська ОУНБ придбала сервер, але його потужності достатньо тільки для підтримки локальної мережі бібліотеки.