Відкритий міжрегіональний  університет розвитку людини інститут                

                                     «Україна» 

                                                                      Соц.-гуманітарний факультет 
 
 
 
 

           

           Реферат з дісциплини:

                  «Документознавство та архівознавство» 
 
 
 
 
 
 

                                                                                         Виконала:

                                                                                         студентка 6 курсу

                                                                                         спеціальності «Переклад»

                                                                                         Селезньова І.В.

                                                                                         Перевірила:

                                                                                         Борко Т.М. 
 

                                     м. Миколаїв 2011

                                                  План: 

Вступ

1.Документознавство  як наукова дісциплина

2. Стан та перспективи документознавства на сучасному етапі

3. Джерела в документознавстві

4. Місце документоведення в системі наук

Висновок

Список використаної літератури

 

                                          Вступ

 

      Становлення документознавства як самостійного напрямку наукової діяльності відбувалося  на початку ХХ століття. Його засновником  став відомий бельгійський вчений Поль Отле. Він запропонував назвати нову науку що вивчатиме документаційну діяльність бібліологією або документологією, що було б пов`язано з ототожненням книги та документа. Предметом нової науки стали процеси, пов`язані з пошуком, збирання, систематизацією і поданням в користуванні різних видів документів. І хоча остаточне формування відбулося в ХХ столітті, йому передувала величезна наукова робота, викликана необхідністю вивчення такого важливого елементу людського життя як документування. 

      Поняття „документ” є центральним, фундаментальним в документознавстві.  Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що є об`єктами практичної діяльності зі створення, збору, аналітико-синтетичної обробки, зберігання, пошуку, розповсюдження та використання документної  інформації в суспільстві.

      Документ  – формалізоване, узагальнююче поняття, що характеризує матеріальний об`єкт, в якому на конкретному матеріальному  носії за допомогою різних знакових систем при застосуванні різних способів документування закріплюється соціально  важлива інформація для передачі її в просторі і часі.

      Поняття „документ” існує дуже давно і  з точки зору гносеології нараховує  вже  кілька століть. Існує дуже багато визначень даного поняття. Слово  „документ”  (від лат. Documentum –  взірець, доказ, свідоцтво) походить від дієслова „docere” – вчити, навчати.

      Систематизація, узагальнення різних значень, що включає  поняття „документ”, класифікація його різних видів, стандартизація і  уніфікація всіх процесів, що пов`язані  з документуванням, вдосконалення  методів та способів документування – ось далеко не повний перелік завдань теоретичного і практичного документознавства на сучасному етапі.

1. Документознавство як наукова дисципліна

 

      Існує багато тлумачень  поняття документознавства і  жодне з них не є загальновизнаним. Це є закономірним, оскільки документознавство – термін багатоаспектний, структурно-розгалужений, такий що стосується різних боків документа та документно-комунікційної діяльності – явищ не менш складних та багатопланових. Таким чином цей термін слабко піддається однозначному тлумаченню, тим більш короткому визначенню.

      Документознавство – наука про документ та документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення та функціонування документів, що виробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем методів їх діяльності.

      Документознавство досліджує документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації.  Це комплексна наука про документ та документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел в суспільстві.

      Формування документознавства  як наукової дисципліни передбачає визначення основних її складових: об`єкта, предмета, методів, понятійного апарату – в їх єдності та цілісності тобто як системної наукової дисципліни.

      Об`єктом  документознавства є комплексне вивчення документа як системного об`єкта, спеціально створеного для зберігання та розповсюдження (передачі) інформації в просторі і часі.

      Предмет документознавства – є створення наукового знання про документ в його єдності матеріальної та інформаційної складових, про закономірності його створення та функціонування в суспільстві.

      Становлення і розвиток документознавства  в Російській імперії.

      Зародження документознавства  в Російській імперії (а відповідно й на Україні, як її складовій)   було пов'язано з так називаним “практичним” документознавством, тобто зі створенням правил роботи з документами і вимог до самих документів на практиці, у діловодному процесі, у прикладній сфері. Практичне документознавство виникло з появою палеографії (науки про розвиток писемності, про древні рукописи) і дипломатики (науки, що вивчає форму і зміст правових актів), тобто ще в 16-17 сторіччях. Уже тоді в Росії з'явилися уніфіковані документні форми, що складалися з окремих випадків, що узагальнювалися в канцеляріях і потім офіційно закріплювалися. Діловодна практика і надалі робила постійний і істотний вплив на процес становлення науки про документи.

      Н.В.Варадінов, зокрема, розділяв діловодство на 1) теоретичне і 2)практичне. Він уперше ввів в обіг і сам термін “теоретичне діловодство”. У теоретичному значенні, на його думку, діловодство являє собою “науку, що викладає правила складання ділових паперів, актів і самих справ”, а також вивчаючу “зовнішні” і “внутрішні властивості” ділових паперів. Практичне ж діловодство – це “загальний порядок виробництва справ у присутніх місцях за даними законами формам і по сталих зразках ділових паперів”.

      Розвиток  документознавства  на поч. ХХ ст.

      Однак у наступні десятиліття, аж до революції 1917 р., документознавчі дослідження  не одержали скільки-небудь серйозного продовження, за винятком, мабуть, робіт  інженера-шляховика И.И.Ріхтера, що побачили світло на початку 20-го сторіччя. В них містилися окремі теоретичні узагальнення і визначення ряду понять. Крім того, автор почав небезуспішну спробу класифікації “діловодства і справозбереження казенних залізниць”.

      Прихід  до влади більшовиків супроводжувався  подальшим розвитком практичного  документознавства в напрямку уніфікації документів, починаючи від окремих документних форм і закінчуючи створенням уніфікованих систем документації. Однак із самого початку в літературі з документознавства піднімалися і деякі теоретичні питання (зокрема, у книгах П.В.Верховского, С.Н.Голубова, Н.В.Русинова).

      Визначене відображення документознавчі проблеми знайшли в 1920-і роки й у дослідженнях в області керування. Тоді в Радянському  Союзі була створена ціла система  науково-дослідних, госпрозрахункових, відомчих і громадських організацій, що займалися питаннями наукової організації керування. Склалося кілька самостійних шкіл управлінської думки: школа А.К.Гастева (Центральний інститут праці), напрямок П.М.Керженцева, школа Е.Ф.Розмирович (Інститут техніки керування при Наркоматі Робочо-Селянської інспекції СРСР). Питаннями наукової організації праці й удосконалюванням діловодства займався також ряд інших організацій.

      Мабуть, найбільш плідно ця робота велася в  Інституті техніки керування. Його співробітники “вирішували великі теоретичні проблеми діловодства: термінологічній, організаційно-технологічні, уніфікації і стандартизації документів, класифікації документів, зв'язку діловодства й архівної справи”. Тут був підготовлений і в 1931 р. виданий проект “Загальних правил документації і документообігу”, у якому узагальнювалися теоретичні дослідження і практичний досвід вітчизняних і закордонних учених.

      Однак крутий поворот, що відбувся в СРСР на рубежі 1920-х – 1930-х років, привів до істотних змін у всіх сферах життя радянського суспільства. Він супроводжувався масовими політичними репресіями, що важкою ковзанкою пройшлися по науковим і управлінським кадрам. Дослідження в області документознавства були згорнуті. Виключеннями стали окремі напрямки, що були орієнтовані або на виконання соціального замовлення тоталітарної влади (удосконалювання системи обліку радянських громадян, введення паспортної системи), або проводилися в рамках деяких великих відомств (раціоналізація бухгалтерської, кадрової документації і т.п.).

      Разом з тим у період сталінізма створювалися визначені передумови для розвитку документознавства в майбутньому. Справа в тім, що на початку 1930-х рр. у Москві був відкритий державний  історико-архівний інститут (МДІАІ), покликаний готувати фахівців вищої кваліфікації для роботи в державних архівах, а потім і працівників державного діловодства. У МДІАІ почалося викладання навчального курсу “Загальне діловодство” первісно в рамках навчальної дисципліни “Теорія і практика архівної справи”, а з 1942 р. був уведений самостійний курс “Історія й організація діловодства в СРСР”. У 1943 р. уперше з'явився і сам термін документознавство.

      3. Стан та перспективи документознавства на сучасному етапі

 

      Новий етап у розвитку вітчизняного документознавства почався в 1990-і роки, коли під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів відбулася істотна зміна інформаційно-документаційних процесів. У Росії відбулася зміна політичного й економічного ладу, у роботі з документами стали широко використовуватися новітні комп'ютерні технології, країна стала швидко входити у світовий інформаційний простір. Пріоритетний розвиток у наукових дослідженнях у цей час одержують такі напрямки як інформаційно-документаційний менеджмент, електронний документообіг, різні аспекти захисту інформації, проблеми експертизи цінності документів, створення електронних архівів і інші. Інакше кажучи, подальший розвиток документознавства як комплексної наукової дисципліни стимулюється все зростаючими й істотно зміненими соціально-політичними, економічними, культурними, технічними й іншими потребами.

      Результати  наукових досліджень обнародуються  в монографіях і статтях, у  дисертаціях і виступах на наукових конференціях, знаходять висвітлення  в учбово-методичних посібниках, у  методичних рекомендаціях для органів  керування і т.д. Із середини 1990-х років у Росії виходить спеціалізований інформаційно-практичний журнал “Діловодство”. Теоретичні і практичні питання документознавства, історичні його аспекти знаходять висвітлення також на сторінках журналів “Вітчизняні архіви”, “Вісник архівіста”, “Секретарська справа”, “Служба кадрів”, “Керування персоналом” і деяких інших.

      На  початку 1990-х років відчувається необхідність у створенні науки  про документ або комплекс наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука (А.В. Соколов), документаційно-інформаційна наука (Г.Н. Швецова-Водка) і т.п. Ядро такого комплексу наук про документ складають бібліотеко-, бібліографо-, книго-, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об'єкта, створеного спеціально для передачі інформації.

      Кожна з цих областей знання має свої спеціальні задачі, форми і методи роботи з документами, однак теорія й історія документа є загальними для них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься насамперед функціональний аналіз документів, вивчення їхніх особливостей як матеріальних об'єктів із зафіксованої в них інформацією, питання класифікації і типологізації документів і т.п. Вивченням загальнодокументних питань і покликано займатися документознавство.