Договір дарування

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика договору дарування        

1.1 Поняття та загальна характеристика договору дарування

Розділ 2. Елементи договору дарування та порядок його укладення

2.1 Предмет  договору дарування

2.2 Сторони  договору дарування

2.3 Форма  та специфіка укладення договору  дарування

Розділ 3. Відносини, що виникають з договору дарування, проблеми та порядок їх врегулювання

3.1 Права  та обов'язки сторін за договором  дарування та правові наслідки  їх порушення

3.2 Припинення  договору дарування, правові наслідки

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Суспільна значущість договору дарування була підставою  для аналізу його самобутньої  правової природи та створення в  науці різних часів окремих концепцій  цього договору. Зокрема, соціально-правова  сутність договору дарування розкривалася зарубіжними вченими. Однак договір дарування не завжди знаходився в центрі уваги законодавців.

Так, за радянських часів аналізу норм щодо договору дарування було приділено небагато уваги, що пояснюється домінуванням у той період ідеї про нетиповість  безоплатного передання майна у  власність. Цим проблемам присвячено деякі роботи З.І. Шкундіна, М.І. Бару, І.Б. Новицького, К.І. Граве.

Сучасна наука  цивільного права України ґрунтується  на обмеженому колі робіт, у яких досліджено лише окремі аспекти договору дарування (Т. Ніколаєва, Н. Мещерякова, І. Коробейнікова, В. Новікова). Незважаючи на те, що норми  нового ЦК України є чинними вже  понад вісім років, в Україні  дотепер не проведено комплексного аналізу договору дарування.

Зазначене свідчить про необхідність теоретичної розробки оновленої концепції договору дарування, висвітлення його юридичної природи  та сутнісних ознак, визначення суб'єктного  та об'єктного складу, проведення аналізу  реальної та консенсуальної моделей  договору дарування. Проведення такого дослідження дасть змогу сформулювати передумови для розробки шляхів вирішення  проблем, що існують, спрогнозувати й запобігти новим.  

Об'єктом  дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з укладенням, виконанням та припиненням договору дарування.

Предмет дослідження - комплекс правових норм, що утворюють  інститут договору дарування.

дарування договір  укладання порушення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

 

 

1.1 Поняття та загальна характеристика договору дарування

 

За договором  дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (п. 1. статті 717 ЦК України) .

Визначення  поняття договору дарування de facto є  визначенням сфери відносин, які  потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення "відносної" важливості даного блоку  суспільних відносин.

Поняття договору дарування - це формальне закріплення  форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне "форма  передачі майна за договором дарування". Так, згідно ст. 572 Цивільного кодексу  Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність, передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору. Звільнення від майнового обов'язку або, інакше, прощення боргу в якості одного із способів припинення зобов'язання слід вважати двосторонньою угодою (договором), оскільки "презюмується, що для її вчинення потрібне досягнення згоди між кредитором і боржником" [21].

Поряд з вищенаведеними формами здійснення дарування виділяють  також:

o Відмову  від певного права (наприклад,  відмова спадкоємця від спадщини  на користь будь-кого з інших  спадкоємців, держави або окремих  юридичних осіб).

o Передачу  майнового права (вимоги, іпотеки).

o Внесення  коштів батьками у кредитні  установи на ім'я дітей. 

o Відмову  одного з подружжя від частки  у спільному майні на користь  другого з них. 

o Нагородження  державними та міжнародними преміями  за заслуги громадян та організацій  перед державою, народами світу  та ін.

Основним  критерієм, за яким слід відрізняти договір  дарування від усіх інших безоплатних  надань, є вид правовідносин, з  приводу яких виникають права  і обов'язки сторін. Так, "не можуть вважатися даруванням виплати премій працівникам у порядку існуючої системи оплати праці, виплати в порядку соціального захисту населення, приватизація громадянами державного майна на підставі приватизаційних сертифікатів", тобто такі надання, які виникають з правовідносин трудових, соціального забезпечення і т.д.

Слід зазначити, що множинність форм здійснення дарівних дій не обов'язково повинна міститися  у диспозиції норми, оскільки для  визнання договору дарування необхідна  сама безоплатність переходу майна  або майнових прав та згода сторін на вчинення дарування.

Цивільний кодекс України встановлює, що договір дарування  можливий як односторонній, так і  двосторонній, як реальний, так і  консенсуальний, безвідплатний [31].

Про те, що договір  дарування за ЦК може розглядатись як одностороння угода свідчать такі положення: дарувальник вправі відмовитись  від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, а останній - якщо негайно заявить про відмову  від прийняття дарунку (ст. 722 ЦК). Тому автори вважають, що договір дарування  може посвідчуватись в нотаріальному  порядку лише в присутності дарувальника, який має намір в наступному передати і дарунок, і договір дарування  обдарованому. Це положення може мати місце на практиці при попередньому посвідченні договору дарування  перед весіллям, днем народження тощо. Коли ж весілля не відбулось, дарувальник  вправі звернутись до нотаріуса і  сам скасувати такий договір, якщо визнати договір дарування  одностороннім правочином.

Але не слід плутати наведений вище правочин з договором дарування з обов'язком  передати дарунок у майбутньому (ст. 723 ЦК), оскільки останній вважається посвідченим як двосторонній правочин. Характерними рисами цього правочину  є те, що не зважаючи на одностороннє зобов'язання за цією угодою дарувальника, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка  або відшкодування його вартості. Це положення зобов'язує дарувальника навіть більше ніж обдарованого належним чином зберігати дарунок, оскільки, як зазначалось раніше, в разі розірвання договору дарування обдарований  зобов'язаний повернути дарунок  лише тоді, коли він зберігся в натурі.

Договір дарування  з обов'язком обдаровуваного на користь  третьої особи (ст. 725 ЦК) передбачає істотні умови, які висуваються  до обдарованого. Так, за договором  дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію  майнового характеру на користь  третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо).

Слід відмітити, що це положення стосується лише третіх осіб, а не дарувальника. При цьому, деякі умови цього підвиду  договору дарування важко однозначно сприймати. Виходить, що обдарований  приймаючи дарунок одночасно  бере на себе зобов'язання виплатити  частину вартості дарунка третій особі. Вважати, що обдарований буде сплачувати більше ніж отримує, не має  підстав, але з урахуванням індексації та несвоєчасної сплати дарунок може бути за вартістю меншим від обов'язків  обдарованого [11].

Отже, аналізуючи вище викладене, можна зробити висновок, що односторонній чи двосторонній характер договору залежить від наявності  прав та обов'язків у сторін. Так, якщо договір не містить обов'язку обдарованого вчинити певні дії  на користь третіх осіб, то такий  договір є одностороннім. В цьому  разі обдарований має лише права (отримати дарунок), а зобов'язаною стороною є дарувальник (передати майно обдарованому). Якщо в договорі зазначено обов'язок обдарованого вчинити певні дії  на користь третіх осіб, то такий  договір є двостороннім. За загальним  правилом, відповідно до п. 2 ст. 717 ЦК договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або  немайнового характеру, не є договором  дарування. Винятки з цього правила  становлять статті 723, 725-727 ЦК. Згідно ст. 723 сторони можуть укласти договір  дарування з умовою передання  майна обдарованому в майбутньому  через певний строк (термін) або у  разі настання відкладальної обставини. У разі настання строку (терміну) або  відкладальної обставини обдарований  має право зажадати передання  йому дарунка, який визначений у договорі дарування. Якщо дарувальник, незважаючи на настання умови, ухилятиметься від  виконання свого обов'язку, обдарований  має право вимагати від останнього передання дарунка або відшкодування  його вартості. Якщо до настання умови, визначеної в договорі, помре дарувальник  або обдарований, договір дарування  припиняється.

Окрім цього, на обдарованого може бути покладений обов'язок вчинити певну дію майнового  змісту або на користь третьої  особи (передати грошову суму чи інше майно у власність, сплачувати грошову  ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про  виселення тощо). Вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку має право дарувальник, а в разі його смерті, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним - особа, на користь якої має бути виконаний цей обов'язок (ст. 725). У разі ухилення обдарованого від виконання обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості (ст. 726).

Законодавець  передбачає можливість як реального, так  і консенсуального договору дарування. Слід зазначити, що ЦК УРСР передбачав лише реальність даного договору, оскільки в радянський період консенсуальний договір дарування вважався неприпустимим  із точки зору моралі, бо в такому випадку обдарований мав би право  вимагати у примусовому порядку  повернення дару. Зміни у теперішньому кодексі зумовлені проголошенням  принципу свободи договору, за яким сторони можуть надати чинність договору до моменту передачі речі, якщо це не суперечить законодавству. Право власності  на дарунок виникає з моменту  його прийняття. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої  згоди, він вважається прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить  про його відхилення. Прийняття документів, які посвідчують право власності  на річ, інших документів, які посвідчують  належність дарувальникові предмета договору дарування, або символів речі (ключів, макетів тощо) вважається прийняттям дарунка (ст. 722 ЦК) [12].

Основна кваліфікуюча ознака, за якою договір дарування  відрізняється від договорів  про передачу майна у власність, це його безоплатність. Щодо безвідплатності, то цікавою є точка зору російських вчених А.П. Сергєєва та Ю.К. Толстого: "На перший погляд відсутність зустрічного  задоволення, тобто безоплатність  зобов'язання, не відповідає природі  цивільного права, оскільки майнові  відносини, котрі входять у його предмет, традиційно сприймаються як матеріально-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж  макроекономічного закону вартості у повній мірі проявляється лише в  сплатних зобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається своєрідний обмін товарами (речами, товарами, послугами). Однак, і безоплатні правовідносини, так само як і абсолютні правовідносини (для яких взагалі не властивий  поділ на "сплатні - безоплатні"), також можуть відчувати дію закону вартості, хоч, і не настільки відчутно. Так, правовідносини власності безпосередньо  не пов'язані з грошовим обміном, зате вирішення питання про належність особам тих чи інших речей є  необхідною підставою для участі цих осіб в цивільному обороті, а  об'єм і характер належних їм речових прав здебільшого передбачають зміст майбутніх зобов'язальних відносин. Основним, мабуть, є те, що річ не втрачає притаманну їй якість товару і тоді, коли вона переходить від однієї особи до другої безоплатно" [13].

Безоплатність дарування, фактично - це відсутність  зустрічної еквівалентної вимоги. Німецький  вчений Вальтер Шенрат слушно зауважує, що договір дарування виступає антиподом  договору купівлі-продажу: "Завдяки  даруванню, так як і при купівлі-продажу, остаточно передається право  власності або інше майнове право  від однієї особи до іншої - тільки без зустрічного задоволення" [21]. Заперечував можливість будь-яких зустрічних дій з боку обдарованого В.В. Луць - він вказував, що "зі всіх безвідплатних угод виділяється  дарування. Дарувальник не тільки не отримує майнового еквіваленту, але й його власне майно так, чи інакше, в більшій чи меншій мірі зменшується внаслідок дарування. Вчинення обдарованим будь-яких майнових надань на користь дарувальника з  приводу чи у зв'язку з даруванням (або прийняття на себе, обдарованим  зобов'язання такого змісту) позбавляє  угоду якості дарчого договору" [24].

Однак, неправильно  було б розуміти безоплатність договору дарування буквально, оскільки дарувальник  як власник майна вправі вимагати певного еквіваленту за надане майно. Даний еквівалент є умовним (якщо під даруванням, не хочуть приховати  договір купівлі-продажу з порушенням прав третіх осіб), хоча зазначення умови  в договорі є гарантією вільного розпорядження власником своїм  майном.