Вплив засобів масової інформації на соціалізацію дитини

Надзвичайні можливості впливу телебачення на психіку та поведінку людини не могли не помітити люди, які «роблять гроші» – пройти повз невичерпне джерело прибутку просто неможливо. Телебачення є виробництвом особливого продукту, споживання якого ніколи не зникне, а саме – споживання видовищ. Те, що ми сьогодні бачимо на екранах наших телевізорів, є закономірним поєднанням природних характеристик телебачення з комерціалізацією цієї сфери товарних послуг. Фахівці з проблеми масової комунікації наділяють сучасне телебачення такими характеристиками: примітивізм, вульгаризація, одномірність, відсутність історизму у відтворені подій, деперсоналізація поведінки, стереотипність мислення героїв, спрощення смислу інформації, не диференційованість, грубість, упередженість під час оцінювання подій, сенсаційність і схематизм, потурання пристрастям і забобонам глядачів [2]. Експлуатація привабливих для великої аудиторії цінностей насамперед має на меті збільшити прибуток від діяльності телебачення. Якщо впливати на підсвідомість людини та зняти табу з деяких морально заборонених тем, то це теж матиме ефект.

Еротика, жахи, відьми, маніяки, привиди, монстри, ніндзі, покемони, потойбічні сили, психічно хворі люди, всілякі пророки, психотерапевти, астрологи, контактери заполонили екран. Під впливом таких сцен емоційна сфера людини розгойдується, ставлення до дійсності стає більш раціональним, росте навіюваність, психічне зараження населення. Звісно, що глядач стає легковірним і слухняним, ним легко маніпулювати та керувати [2].

Аналогічні схеми стимуляції інтересу до товару застосовуються і в дитячій масовій літературі. Сучасна експериментальна психологія провела низку досліджень, які розкривають механізми впливу телебачення на людину, особливо на дітей. Оскільки існує тісний зв’язок між психологічним впливом ЗМІ на особистість і соціалізацію особистості у суспільстві, то спробуємо класифікувати вплив телебачення на психічні процеси, стани та властивості дитини. [3]

Психомоторика. Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані в дитини може розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Вона деякий час не може зосередити свою увагу, не знає, «куди себе подіти».

Сприйняття зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просторового та кольорового зору [6]. Викликають занепокоєння також форма та стиль зображення людей і речей у імпортних мультфільмах: грубі, квадратні або інші неприродні риси обличчя людей.

Уява. У дошкільників активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій. Цьому сприяють казки і оповідання, які читає дорослий або ж сам малюк. Під час прослуховування казок дитина намагається уявити події, запам’ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність образів-шаблонів у цьому віці створюють яскраві уявлення. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає готові образи, її внутрішні образи пасивні та позбавленні індивідуальності.

Пам'ять. Німецькі психологи стверджують, що діти 3 – 5 років, які дивляться телевізор по 2 години на день і довго граються в комп’ютерні ігри, мають проблеми з розвитком пам’яті [6]. Той, хто робить новини на телебаченні, добре знає, як треба подавати інформацію. Яскраві емоційні образи витісняють із пам’яті словесну інформацію, яка подавалася до цього, а ось будь-яка наступна інформація після показу вражаючих сцен запам’ятовується так само добре, як і самі образи. Ці закономірності також виявлені експериментально [2].

Увага. Після перегляду телевізора діти протягом певного часу погано концентрують увагу та можуть почуватися не зовсім добре. Особливо сильно впливає на увагу телереклама. Під час її показу посилюється звук, а динаміка її подачі інша. Крім того, розробники реклами можуть використовувати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізують потребу бути в безпеці (за А. Маслоу – це одна із базових потреб людини), викликають емоційне напруження, відчуття власної самотності. Часто «задіяні» в рекламі значущі для людини афілятивні потреби – тобто потреби бути у групі людей, у тісній і дружній компанії, а також гендерні стереотипи («тільки справжні чоловіки п’ють горілку», «романтичні та красиві жінки курять» тощо). Отже, реклама володіє широким спектром методів психологічного впливу на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спрямований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу [6].

Мислення. Часті нарікання викликає у психологів апеляції до стереотипів повсякденного мислення, поверхове висвітлення подій на телеекрані. Соціально-психологічними дослідженнями встановлена зворотна залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше вона слухає радіо і ще більше читає газети. Друкованій пресі віддають превагу наукові та елітарні кола суспільства, а найзавзятішими телеглядачами є діти, домогосподарки та пенсіонери [3]. Але чи може, власне, саме телебачення негативно впливати на розумовий розвиток людини? Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, перегляд великої кількості телепередач уніфікує погляди, згладжує стадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей». [2]

Реклама підштовхує людину робити передчасні висновки та йти на необдумані вчинки. Діти, які регулярно споживають продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові [2].

Як співвідносяться особливості мислення дітей та їхнє сприйняття телебачення? Діти мають небагатий досвід, їм важко порівнювати телевізійну інформацію з власними прикладами, тому надумані телеісторії сприймаються ними як реалістичні. У 5 – 7 років діти впевнені, що реклама говорить правду. Старші діти не такі вже довірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню дорослого щодо реалістичності інформації. [6]

Мова та мовлення. Психологи встановили, що регулярний перегляд телевізора навчає дітей особливого стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет обговорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно. Д. Біглз-Рус та І. Гет дійшли аналогічного висновку: переказування дітьми історій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше незрозумілих слів, ніж тих самих історій, побачених по телебаченню [6]. Останні дослідження психологів України показали, що кожна третя або четверта дитина дошкільного віку страждає на затримку розвитку мовлення або його порушення. [2] Спостерігається дивна ситуація – у батьків з’явилося більше вільного часу, але тим менше вони віддають його спілкуванню з дітьми. Усе більше місця у структурі спілкування займає “німий ефір” (батьки разом із дітьми сидять біля екрана телевізора або одна із сторін біля комп’ютера) або спілкування лише за потребами: «Дай», «Відійди», «Не чіпай», «Так», «Ні» тощо. [12]

Фантазія та творчі здібності. У науці відомі блокатори розвитку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як поверховість і спрощення інформації, однобокий підхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність живого діалогу з ним, стереотипізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальних перспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпевненість у собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляху розвитку творчого потенціалу людини. Низка досліджень підтверджує наші положення. [6]

Діти з маленьких містечок, де не розвинена система телекомунікацій, проявляють меншу стереотипність поведінки й набагато вищі творчі здібності.

Діти складають більш оригінальні продовження історій, початок яких вони прослухали по радіо, порівняно з тими, початок яких вони побачили по телевізору.

Дошкільники, які багато дивляться телевізор, рідше грають з уявним товаришем, мають нижчий рівень уяви.

Діти, які ростуть в умовах “німого ефіру”, мало здатні до активного творчого мислення, вони постійно чекають, що важлива інформація прийде ззовні, не продукують власні ідеї та судження, у них виникають стандартні зорові образи та емоції. [6]

У дітей, які дивляться телевізор понад 10 годин на тиждень, за оцінками експертів, на чверть знижується творчий потенціал. [2]

Регулярний перегляд телевізійних шоу, де використано з метою реклами нові іграшки, перешкоджає розвиткові уяви у дітей старшого дошкільного віку.

Дітям заважає проявляти фантазію перегляд жорстоких мультфільмів і фільмів зі сценами насильства.

Сцени жорстокості на телеекрані не мають стимулюючого впливу на дітей з багатою яскравою уявою – зворотне твердження є міфом.

Емоції. Сильне занепокоєння у психологів викликає поява в дітей страхів і розглядів емоційної сфери після перегляду телевізора. Найбільші нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. За статистикою, 37% дітей у США (в обстежені брали участь діти, які відвідують дитячий садок, і школярі від першого до шостого класу) налякані або стривожені сюжетами теленовин [2]). Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей з нормальною здоровою психікою настає стан так званої “сенсибілізації”, тобто підвищення чутливості до несправедливості, співчуття до страждань інших. Однак якщо насильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться телевізор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенсибілізації розвивається стан “десенсибілізації” – зниження чутливості: «Когось б’ють, над кимось знущаються – хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини. Інші факти: діти, які постійно споживають продукцію ЗМІ, мають примітивні почуття; напружене очікування розв’язки небезпечної ситуації в кіно викликає психологічне збудження, яке повільно знижується, а також може трансформуватися в певну дію.

Емоційно та драматизовано на екрані подаються новини. Часом складається враження, що деяким телеведучим, особливо політичним коментаторам, притаманна істеричність як риса характеру. Добре відомо, що істероїдні особи мають чудову властивість навіювати іншим будь-які істини. Можна так інтерпретувати, так перекрутити події, що істерик сам починає вірити в те, що вигадав, не кажучи вже про глядачів, які мало що знають про справжній стан речей. Доказ: часто діти впродовж довгого часу повторюють певні фрази з реклами, деякі дорослі відчувають нав’язливе, мимовільне прокручування подумки тексту реклами. Після етапу такої емоційної обробки людини настає етап неусвідомленого наслідування нею запропонованого рекламою стилю поведінки. Переривання змістових телепередач або високохудожніх драматичних чи трагічних кінофільмів рекламою викликає у глядача розчарування, роздратування, почуття ошуканості. Після таких епізодів навряд чи діти співчуватимуть героям.

Вольова сфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить довго дивитися телевізор, то вона привчається діставати задоволення, нічого при цьому не роблячи. Психологи стверджують, що більшість із 20 мільйонів безробітних Європи – це телеінваліди, байдужі та бездіяльні. [6]

Щоб реклама була ефективною та стимулювала процес купівлі, механізм її дії будують, формуючи у споживачів умовні рефлекси. До стимулів, які викликають у більшості людей позитивні емоції, “прив’язують” товар, який потрібно прорекламувати. Після певної кількості повторень реклами на телебаченні у глядача формується умовний рефлекс, наприклад, коли він бачить у реальному вимірі автомобіль певної марки, то він відчуває не зовсім усвідомлені, але приємні відчуття. Це відбувається тому, що під час реклами цього автомобіля поряд із ним стояла красива жінка. Саме тому, дивлячись футбол, п’ємо пиво, граючи в теніс, вживаємо мінеральну воду тільки певної марки.

3.3. Зарубіжний досвід громадського контролю над ЗМІ.

Місцева влада деяких регіонів США, а також ділові кола намагаються здійснити контроль над тим, чим розважається їх молодь. В Далласі, наприклад, місцеві общини ввели систему градацій фільмів, яка включає три ступеня оцінки картини. Об’єднана общинна рада Клівленда прийняла рішення, за яким забороняється радіостанціям транслювати пісні з відверто сексуальним і непристойним змістом. У Х’юстоні общинна Федерація благопристойності поставила заслони пікетувальщиків навколо магазину, де видають на прокат відеокасети з фільмами або продають журнали, зміст яких батьки вважають непристойним. [12]

Тиск американської громадськості примусив індустрію розваг піти на деякі поступки. У країнах введено кодування фільмів, які випускаються за особливою системою символів із рекомендаціями для дітей відповідного віку (після 16 років, після 18 років і після 21 року). Використовуючи певні прийоми (особливий ключ) для блокування від дітей спеціальних каналів для показу порнографічних фільмів. Розпочався випуск відеозаписів і платівок з написом “тільки з дозволу батьків”. Відео клуби та інші заклади еротичного спрямування концентруються в певних кварталах, їх існування, на думку захисників відео бізнесу, є необхідним, оскільки забезпечує право будь-якої людини на вибір і самовиявлення в умовах демократії.

Навчальне телебачення є одним із засобів становлення дитячої особистості. Воно найбільш повно відтворює прагнення школярів прилучитися до ціннісних орієнтацій дорослих. Інтенсивно розповсюджується навчальне телебачення в Західній Європі. Англійська компанія Бі-бі-сі виходить в ефір щорічно з навчальними програмами, обсяг яких становить понад 400 годин. Передачі дивляться практично у всіх школах. Кожний десятий заклад початкової освіти і всі середні навчальні заклади мають не тільки телеприймачі, а й записуючу відеоапаратуру.

Пошук можливостей щодо мобілізації уяви, емоцій, інтелекту учнів за допомогою засобів масової інформації постійно триває. Вже з початку 80-х років і Франції дослідною роботою з питань аудіовізуального навчання охоплені всі загальноосвітні школи країни. В багатьох коледжах та ліцеях є автономні телевізійні системи. Педагоги Франції спочатку прагнули підвищити ефективність викладання виключно за допомогою кабельного телебачення. Але згодом було зроблено висновок про те, що таке рішення є недостатнім для розв’язання посталих проблем. Тоді виникла ідея створити фонд аудіовізуальної документації. В таких фондах почали збирати діапозитиви, відео та звукозаписи – своєрідні досьє з різних навчальних тем і програм. Матеріали досьє почали транслювати у класи. Другий загальнонаціональний експеримент, який проходив у Франції, мав назву “Активний юний телеглядач”. Його завдання – навчити школярів “читати” телесюжети, сприяти вихованню та розвитку молодої глядацької аудиторії. Допомогу дітям надавали як учителі, так і батьки, що пройшли спеціальне стажування в аудіовізуальних навчальних центрах.