Внутрішньо-особистісні конфлікти та їх вплив на міжособистісні стосунки

Чим сильніший дисонанс, тим більше людина буде намагатися послабити його або

повістю усунути. Ситуацією когнітивного дисонансу може бути конфлікт, що

переживає людина при прийнятті  рішення, якщо вона не впевнена в ньому.

Напевно, нам також відомий стан “переконування” себе у правильності

прийнятого рішення, за допомогою  допоміжних аргументів, доказів тощо.

Дисонанс виникає як наслідок протиріччя двох знань: “Я прийняв рішення” і  “Я

не впевнений, що це рішення вірне”. Таким чином, когнітивний дисонанс зачіпає

і такі важливі явища, як виправдання  власних дій чи аргументів вибору.

Механізм послаблення когнітивного дисонансу “працює” не тільки на послаблення

чи переборення внутрішніх конфліктів, але й дозволяє нам відходити  від

міжособистісних відносин. Так, у прикладі про “зраду товариша”, людина може

переглянути своє відношення до його вчинку, сказавши сам собі, що він  був вже

не таким уже й поганим, як спочатку здалося. Звичайно, в реальності ці зміни

у внутрішній системі уявлень проходять  тяжко, оскільки супроводжуються

емоційними переживаннями, які  можуть бути болісні. Та всі ці явища  приймають

характер конфлікту тільки в  тому випадку, коли переборення дисонансу

переживається як складна психологічна проблема, що зачіпає значущі для  людини

уявлення, переконання, цінності і  тому робить її вирішення тяжким.

     2.3. Рольові конфлікти              

Проблеми, що суперечать одна одній, і  торкаються діяльнісної сфери життя

особистості, можуть переживатися як рольові конфлікти. Одним із способів

опису людини як суб’єкта діяльності є використання уявлень про сукупність

його ролей. Виникнення протиріч між  різними рольовими позиціями  особистості,

її можливостями і відповідною  рольовою поведінкою може привести до виникнення

рольових конфліктів.

Традиційно розрізняють два  основних види рольових конфліктів, що виникають на

внутрішньо особистісному рівні. Це, по-перше, конфлікт “Я-роль”, протиріччя,

що виникають між вимогами ролі та можливостями особистості. Людина може

займати посаду, яка передбачає необхідність швидкого прийняття рішень, що не

властиво їй. Також людина може або вибрати роль, чи зрадити собі,

відмовившись від ролі, або ж  знайти компромісний спосіб зняття чи послаблення

цього протиріччя. Суб’єктивні переживання, що виникають у людини у подібній

ситуації називають конфліктом “Я-роль”, чи особистісно-рольовим.

Інший варіант рольових конфліктів – це міжрольові конфлікти, коли різні

рольові позиції особистості і  відповідна їм рольова поведінка  є несумісними,

що перетворюється для людини в  серйозну психологічну проблему. Наприклад,

роль керівника приписує людині контроль за дотриманням дисциплінарних та

інших вимог членами його групи, що легко може вступити в протиріччя, якщо

відносини між ним та його співробітниками  дружні. Іншим типовим і, можливо,

найбільш поширеним міжрольовим  конфліктом є протиріччя між професійною  та

сімейними ролями.

Типовими факторами, що визначають інтенсивність рольового конфлікту,

вважається міра сумісності – несумісності різних рольових очікувань

(поведінки, що вимагає роль); жорсткість, із якою ці вимоги  ставляться;

особистісні вимоги самого індивіда, його відношення, установки, направленість

до рольових очікувань тощо.

     2.         5 К. Хорні про внутрішньо особистісний конфлікт

К. Хорні так розкриває внутрішні  конфлікти людини. Вона говорить про  те, що

дуже часто в житті наші інтереси, переконання стикаються з інтересами й

переконаннями людей, що нас оточують. А оскільки такі сутички між нами й

оточуючими носять повсякденний характер, то  внутрішні конфлікти складають

невід’ємну частину людського  життя.

Людина має виключне право вибирати, але іноді це право стає тяжкою ношею. Ми

можемо вибирати між протилежними бажаннями. Наприклад, ми можемо хотіти

залишитися одні чи побути з товаришами; можемо хотіти вивчати медицину, а

також музику. Також можливий конфлікт між бажаннями й обов’язками: ми можемо

хотіти побути з дорогою нам  людиною в той час, коли хто–небудь знаходиться в

біді, потребує нашої допомоги. Нарешті, можливий конфлікт між двома множинами

цінностей. Наприклад, коли ми переконані, що необхідно погодитися на

ризиковану роботу у військовий час, і також переконані, що зобов’язані

захистити свою родину.

Вид, сфера дії й інтенсивність  таких конфліктів визначаються в  більшій мірі

тією цивілізацією, в якій ми живемо. Якщо цивілізація стабільна і  традиції

стійкі, то різноманітність досяжним нам виборів обмежена і діапазон можливих

конфліктів між індивідами вузький.  Однак дивує те, що значна частина  людей

не усвідомлює конфлікту, і тому не бере участі в їх вирішенні. Дуже часто

люди пасивні і підкоряються волі випадку. Вони не знають де знаходяться; вони

вступають у компроміси, не усвідомлюючи цього; вони є учасниками конфлікту,

не підозрюючи про це.

Оскільки конфлікти часто стосуються переконань, віри чи моральних цінностей,

їх визнання передбачає, що ми розвиваємо свою особистісну систему цінностей.

Просто запозичені переконання, що не є частиною нашого “Я”, не мають

достатньої сили, щоб визвати  конфлікт чи слугувати провідним  критерієм при

прийнятті рішень. Такі переконання, якщо на них здійснюється дія, дія  легко

замінюється іншою. Якщо ми просто запозичуємо  цінності, що є в нашому

оточенні, то конфлікти дуже важливі  для нас не виникають. Навіть якщо ми

визнаємо існування конфлікту  як такого, ми повинні бути готовими відмовитися

від одного з переконань, що вступає  в протиріччя. Але здатність до

усвідомленої відмови буває  дуже рідко, тому що наші почуття і  переконання

пов’язані один з одним, а також  можливо тому, що в процесі їх аналізу

більшість людей не відчувають себе захищеними й щасливими настільки ,щоб від

чогось відмовитися. Нарешті, прийняття  рішення передбачає готовність і

здатність нести за нього відповідальність. Останнє включає ризик прийняття

хибного рішення й готовність розділити  його наслідки без звинувачення інших.

Воно передбачає наявність переконань – “це мій вибір, мій вчинок”  і потребує

великої внутрішньої сили й незалежності.

Усвідомлена участь у конфлікті, хоча це і може приносити страждання, може

бути безцінною гідністю. Чим  більше ми беремо участь у вирішенні  своїх

внутрішніх конфліктів, тим більшу внутрішню свободу й силу ми набуваємо.

Тільки тоді, коли ми готові витримати  цей головний удар, ми можемо

наблизитися до ідеального стану –  бути “капітаном свого корабля”.

Хорні вважає, що нормальний конфлікт стосується фактичного вибору між двома

можливостями, обидві з яких його суб’єкт  знаходить однаково бажаними, чи між

переконаннями, кожне з яких він  однаково цінує. Тому людина може прийняти

рішення, яке вона зможе виконати навіть якщо воно здається їй важким і

потребує зречення якогось роду.

На мою думку, підхід К. Хорні  до визначення внутрішньо-особистісного

конфлікту схожий на підхід Левіна, коли він розглядав внутрішньо-особистісні

мотиваційні конфлікти. У двох цих  теоріях конфлікт виникає через  потребу

вибирати між двома чи більше можливостями, цінностями, переконаннями, але цей

вибір людині зробити тяжко.

Перейдемо до розгляду міжособистісних  конфліктів.

     III.             Міжособистісні конфлікти

     3.1.         Позиція К.Левіна: задоволення потреб

Міжособистісні конфлікти –  це ситуації протиріч, сутичок між  людьми.

Міжособистісний конфлікт може бути визначений як ситуація протистояння

учасників, що сприймають та переживають  значущу психологічну проблему, яка

потребує свого вирішення і  викликає активність сторін, направлена на

переборення протиріч, що виникли, і  вирішення конфліктної ситуації в

інтересах обох чи однієї зі сторін.

Перші теоретичні й експериментальні дослідження були виконані Левіном. До

міжособистісних конфліктів в описах Левіна відноситься випадок, який він

розкриває як “конфлікт між особистими й примусовими силами”, тобто  протиріччя

між особистісними потребами людини і зовнішньою об’єктивною примусовою силою.

Зокрема, Левін аналізує положення  дитини, що опинилася в такій ситуації. Він

пише: “Сила, що спонукає дитину С  зі сторони людини Р, може бути представлена

як результат поля домінування  тієї людини над дитиною, яка означає  не що

інше, як те, що Р може створювати спонукаючі чи обмежуючі сили”.

Сімейний конфлікт став наступною  темою в роботах Левіна. Цей  конфлікт, на

думку автора, дуже важко вирішується, так як його спецефічні властивості

роблять забезпечення адекватного  приватного простору досить складною задачею.

Перед усім, природа потреб, що задовольняються  в сім’ї, дуже різноманітна.

Подружжя мають по відношенню один до одного цілі комплекс очікувань,

пов’язаних із їх ролями. Конфлікти  іноді виникають, якщо зачіпають  найбільш

значущі потреби людини. Створення  сім’ї пов’язане з вітальними потребами й

незадоволення цих потреб створює  напруження. Умови задоволення індивідуальних

потреб у сім’ї є достатній  простір вільного руху. Левін приводить  приклад

опису життєвого простору чоловіка (простору професійного й соціального  життя,

дому, дітей тощо), показуючи, що фактично вільним для нього залишаються  зони

“життя в офісі” і “гру в  гольф”.

3.2.          М. Дойч: залежність від конфлікту

В рамках ситуаційного підходу міжособистісні конфлікти розглядаються в

контексті загальної системи взаємодії. Поняття міжособистісних відношень

описує широкий діапазон форм людської взаємодії, що відрізняються змістом,

направленістю, інтенсивністю, глибиною контактів тощо. Дойч пропонує

розрізняти такі фундаментальні виміри міжособистісних відносин:

1.      Кооперація – конкуренція. Такі відношення, як “близькі

друзі”, чи “колеги”, відносяться  до кооперативного полюса вимірювання, такі як

“політичні опоненти”, “особисті  вороги” – до конкурентного.

2.      Розподіл – влади. Також позначається як “домінантність -

підпорядкованість”. “Бізнес - колеги”  та “близькі друзі” знаходяться на одному

полюсі, “батько - дитина ”, “учитель - учень” на  підпорядкованому.

3.      Орієнтація на задачу – соціально-емоційна орієнтація.

“Близькі друзі” – соціально  орієнтовані, “бізнес – конкуренти”  – орієнтовані на

задачу.

4.      Формальний – неформальний характер відносин. Дойч

відмічає, що в неформальних відносинах визначення дії, часу і переміщення

залишається за їх учасниками, тоді як у формально регулюючих відносинах

взаємодія учасників детермінується головним чином соціальними нормами  і

правилами. Відносини в середині організацій мають тенденцію  бути більш

формальними, а в клубі відпочинку неформальними, відносини між рівними  частіше

мають неформальний характер, чим  відносини між нерівними.

5.      Інтенсивність і значимість. Цей параметр відображає

глибинний чи поверхневий характер відносин і пов’язаний із ступенем

взаємозв’язку їх учасників. Відносини  в парах “продавець – клієнт”  мають

поверхневий характер, а в парах  “дитина - батько” інтенсивний.

Відповідно цим вимірам Дойч виділяє 16 типів соціальних відносин. Серед  них

вісім типів характеризують  конкурентну  взаємодію, в рамках якої можуть

складатися дуже різноманітні відносини. Це особисті вороги і подружні пари,

що розлучаються, противник у  грі і суперники в бізнесі, хуліган та його

жертва. Їх взаємодія може приймати найрізноманітніші форми.

     3.3.         Основні стилі поведінки при вирішенні конфлікту

Загальновідомо, що при конфліктних  ситуаціях учинки людей можуть набувати

різних форм. Відомі спеціалісти  в галузі психології К. Томас та Р. Кілмен

виділяють п’ять основних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, що

спираються на власний стиль, стиль  інших учасників конфлікту, а  також на

стиль самого конфлікту.

Стиль  поведінки у кожному  конкретному випадку конфліктної  ситуації

визначається ступенем прагнення  задовольнити власні інтереси

(діючи активно чи пасивно)  та інтереси протилежної сторони  учасників

конфлікту (діючи спільно або  індивідуально).

Якщо реакція людини пасивна, то вона прагнутиме вийти з конфлікту, якщо

реакція активна, то вона – розв’язуватиме конфлікт. Прагнення до спільних дій

викликає спробу розв’язати конфліктну ситуацію разом з іншими її учасниками.

Прагнення до індивідуальних дій спричиняє  пошук шляху вирішення проблеми  або

ухилення від її вирішення. Виділяють  п’ять стилів поведінки при вирішенні

конфліктів, що включають спільні  та індивідуальні дії, а також  пасивну  та

активну поведінку.

Той , хто використовує стиль конкуренції, завжди активний і прагне

розв’язувати конфлікти власними способами. Він не зацікавлений у  співпраці з

іншими, але здатний до вольових рішень, прагне передусім задовольнити власні

інтереси за рахунок інших, нав’язуючи своє рішення. Такий шлях ефективний, коли