Внутрішньо-особистісні конфлікти та їх вплив на міжособистісні стосунки

інших стадіях конфлікту ініціатива дій частіше залишається за однією

стороною, то вона може розглядатися як активна сторона, а інша – як пасивна.

Успішне вирішення конфлікту  потребує врахування інтересів усіх учасників

конфлікту. У цьому випадку важливо  мати на увазі не тільки безпосередніх

учасників – тих, між ким саме  розвивається конфліктна взаємодія, але  й інших

осіб чиї інтереси можуть бути зачеплені  даною ситуацією і чия позиція  може

мати вплив на результат конфлікту. Вцілому, вони можуть розглядатися як

пасивні учасники конфліктної ситуації.

                             Умови конфлікту.                            

Під умовами конфлікту розуміють  обставини чи фактори, що визначають його

характеристики і можливості його виникнення. Умови конфлікту, що входять  в

число його структурних характеристик, включають у себе  умови його виникнення

і розвитку. Загалом, під умовами  виникнення розуміють об’єктивні особливості

зовнішньої ситуації, які вважаються суттєвими для виникнення конфлікту. Р.

Дарендорф, описуючи причини соціальних конфліктів, пише про “технічні”,

“політичні” та  “соціальні”  умови  виникнення конфліктів. У  виникненні

соціальних явищ, як правило, суттєву  роль відіграють суб’єктивні фактори,

пов’язані з людьми. І в цьому  випадку дуже важко чи навіть не можливо

визначити ті фактори, які можуть розглядатися як необхідні чи достатні для

виникнення конфлікту.

Причини виникнення конфлікту пов’язані  якимись конкретними діями учасників

ситуації чи обставинами, що виникли. Виявити причину конфлікту –  це значить

зрозуміти, що саме в діях чи поведінці  учасників привело до переходу їх

взаємодії в конфліктні форми.

До умов перебігу конфліктів відносять  фактори, що впливають на його розвиток.

Конфлітологи відносять сюди фактори  ситуації – соціокультурний контекст

конфлікту, безпосередній ситуативний  фон розвитку даної конфліктної  ситуації

тощо.

                            Предмет конфлікту.                           

Іноді також його називають об’єктом – це те, що стає об’єктом протиріч,

несумісних претензій сторін. Предметом  конфлікту може бути конкретний об’єкт,

конкретна можливість (наприклад, одна путівка в санаторій на двох) чи деяка

ціннісне ствердження, що виключає думку іншого або притримування  певних

правил. Предмет конфлікту –  це саме те, через що дискутують, те, що стає

об’єктом переговорів або боротьби учасників взаємодії. Предмет конфлікту, як

правило, пов’язаний з цілями конфліктуючих  сторін, але не всі їх цілі в

конфлікті мають зв’язок із предметом  конфлікту.

                         Дії учасників конфлікту.                        

Структурним компонентом конфлікту, без якого він просто не може існувати, є

також дії його учасників. У сукупності вони утворюють те, що називається

конфліктною взаємодією. Взаємонаправленість  та взаємообумовленість дій

учасників дозволяє говорити не стільки  про дії окремих людей, скільки  про їх

взаємодію. Конфліктна взаємодія, по суті, і є основним змістом процесу

конфлікту.

                           Результат конфлікту.                          

Результат конфлікту як структурний  елемент являє собою завершальну  стадію

розвитку конфлікту.

У конфліктній взаємодії учасники переслідують певні цілі і пов’язані

предметом конфлікту, взаємодією один на одного, збереженням обличчя тощо.

Далеко не завжди вони повністю усвідомлюються учасниками ситуації і тим

більше формулюються у термінах досягнення конкретних результатів.

Та, нажаль, структурні характеристики конфлікту, які є його необхідними

компонентами, не дають можливості прогнозувати розвиток конфлікту. Тому із

практичної точки зору більш  суттєвим є розгляд дій учасників  у контексті

динамічних характеристик.

До динамічних характеристик конфлікту  відносять стадії розвитку конфлікту  й

процесу, що виникають на різних його стадіях:

1.     виникнення об’єктивної  конфліктної ситуації;

2.     усвідомлення її  як конфліктної;

3.     здійснення конфліктної  взаємодії;

4.     розв’язання конфлікту.

У більшості випадків конфлікт зумовлений об’єктивною ситуацією. Але певний

час вона може не усвідомлюватися. Тому цю стадію названо стадією потенційного

конфлікту. Об’єктивація здійснюється лише після усвідомлення об’єктивної

ситуації як конфлікту. Саме усвідомлення породжує конфліктну поведінку. Та

нерідко реальний конфлікт виникає  тоді, коли об’єктивних умов конфлікту  не

має. Тому психологічного аналізу  потребують передусім випадки неадекватного

та удаваного конфлікту. Саме тому, що внутрішній аспект ситуації, яка  виникає

між учасниками конфлікту, зумовлює їхню реальну поведінку,   важливо  ретельно

проаналізувати фактори, що спричиняють  відхилення від реальності та механізми

впливу цих відхилень на перебіг  конфлікту.

Усвідомлення ситуації, як конфліктної, завжди має емоційне забарвлення.

Виникнення та вплив емоцій на перебіг  конфлікту є дуже важливою проблемою

адекватного розв’язання конфліктних  ситуацій і вимагає спеціального аналізу.

Конфліктні дії різко загостряють  емоційний фон перебігу конфлікту, а

негативні емоції, що виникають у  цей час, у свою чергу, стимулюють конфліктну

поведінку. Взаємні конфліктні дії  здатні змінювати, ускладнювати первинну

конфліктну структуру, що породжує нові чинники конфліктних дій. Стадія

конфліктної поведінки може призвести  до ескалації конфлікту, зміни його

характеру, типу. З іншого боку, під  час конфліктних дій учасники стикаються з

реальністю, яка коригує первинні образи ситуації, що може привести до

адекватного розуміння конфліктної  ситуації, сприяти її адекватному

розв’язанню.

Під час розв’язання конфлікту  можливі його переходи з одних  форм в інші.

Наприклад, внутрішній конфлікт може перейти в зовнішній або навпаки. Це

відчувається, коли конфлікт розв’язується  не повністю, коли блокується

конфліктна поведінка, спрямована зовні, але внутрішнє прагнення  до

конфліктної поведінки не згасає. Воно лише стримується, що породжує внутрішнє

напруження, внутрішній конфлікт.

Не можна ототожнювати конфлікт із стадією конфліктної поведінки. Це значно

складніше явище. Але перехід до конфліктної поведінки означає  нову стадію

конфлікту, найбільш відкриту, гостру. Способи розв’язання конфлікту

спрямовані передусім на ліквідування конфліктної поведінки.

     Розв’язання, вирішення – це заключна стадія розвитку конфлікту. Вона

можлива завдяки перетворенню самої  об’єктивної ситуації, а також  унаслідок змін

образів ситуації, що виникли в  учасників конфлікту. Крім того, в  обох цих

випадках можливе подвійне розв’язання  конфлікту: часткове, коли долається

тільки конфліктна поведінка, але  залишається внутрішнє прагнення  до конфлікту,

воно лише стримується; і повне, коли конфлікт ліквідується як на рівні

фактичної поведінки, так і на внутрішньому рівні. Повна ліквідація конфлікту

шляхом зміни об’єктивної ситуації можлива тоді, коли задоволені особистісні

потреби учасників конфлікту.

Таким чином, аналіз динамічних характеристик  конфлікту передбачає опис того,

як із деякої сукупності зовнішніх  умов виникає конфлікт, як відбувається саме

конфліктна взаємодія і як конфлікт вирішується.

     II. Особистісні конфлікти

     2.1. В. С.  Мерлін: опис психологічних конфліктів 

Найбільш розвинута й послідовна система поглядів на психологічні конфлікти  у

вітчизняних дослідників представлене у працях В. С. Мерліна, який присвятив

психологічним конфліктам окремий  розділ у книзі “Проблеми експериментальної

психології особистості”.

По Мерліну, психологічний конфлікт – це стан більш чи менш довгого

деградування особистості, що виражається  в загостренні існуючих раніше чи

нових протиріч, що виникли недавно, між різними сторонами, властивостями,

відношеннями й діями особистості.

Психологічний конфлікт виникає при  визначених умовах. Зовнішні умови  повинні

бути такі, що задоволення будь-яких глибоких, активних мотивів і відношень

особи або стає зовсім неможливим або стає під загрозу. Виникнення цих

зовнішніх умов конфлікту неминуче внаслідок обмежень, о диктує суспільне

життя, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів  виникають

інші, незадоволені. Проте, психологічний  конфлікт виникає тільки якщо ці

зовнішні умови породжують визначені  внутрішні умови, які являють  собою

протиріччя між різними мотивами і відношеннями особистості чи між  її

можливостями й прагненнями. Саме тому, підкреслює Мерлін, психологічні

конфлікти можливі тільки у людини. І ще одною необхідною умовою

психологічного конфлікту є  його суб’єктивна невирішеність  ситуації.

На думку Мерліна значення дослідження  психологічних конфліктів визначається

їх роллю в розумінні структури  й розвитку особистості. Загальне значення

конфліктів у психічному житті  людини визначається тим, що у психологічному

конфлікті змінюються попередні і  формуються нові відношення особистості;

змінюється й сама структура  особистості. Таким чином, розвиток і вирішення

конфлікту являє собою гостру форму  розвитку особистості. Та проте, роботи

Мерліна не отримали продовження в  психології і не стали основою  подальшого

теорії конфліктів.

     2.2. К. Левін про мотиваційні конфлікти

Більш важливою в психології стала  традиція дослідження внутрішньо

особистісних конфліктів, закладена  Левіном, який виводив конфлікти  не із

внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу потреб, що виникають  у

життєвій ситуації індивіда. Предметом  його уваги стали конфлікти, що

з’являються у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації

протилежних один одному чи несумісних мотивів. Опис цього виду конфліктів, що

належить Левіну, вважається класичним. Він розглядав три варіанти

психологічних конфліктів.

Перший випадок конфлікту –  коли людина постає перед необхідністю вибору між у

рівній мірі привабливими альтернативами, що вгаємо виключають одна одну.

Обов’язковою умовою виникнення конфлікту  є те, що мотиви несумісних дій

актуалізуються одночасно і  мають рівну силу, у протилежному випадку конфлікту

не було б, так як ми просто вибирали б більш значуще для нас  або реалізували

б свої бажання послідовно. Класичною  ілюстрацією такого типу конфлікту

вважається випадок “буріданова  осла”, що в кінці кінців помер  із голоду, тому

що так і не зміг вибрати між  двома рівними по величині копицями сіна. Ця

ситуація, коли “хочеться того й  іншого”, може прийняти достатньо драматичний

характер, якщо мова йде про вибір  між чимось чи кимось у рівній мірі

необхідним чи дорогим для людини. Наприклад, в подібній ситуації опиняється

молодий чоловік, мати й дружина  якого через погані між собою  відносини

ставлять дорогу їм людину перед  неможливим для нього вибором.

Другий випадок конфлікту передбачає вибір між двома в рівній мірі

непривабливими можливостями. Як і  в першому типі конфлікту, вибір  із “двох

зол меншого” тяжкий рівною інтенсивністю  мотивів уникнення. Погане сімейне

життя заставляє чоловіка вирішувати – чи підтримувати сімейні відносини, що

не склалися, чи розлучитися з  дитиною, постійне спілкування з  якою буде не

можливе у випадку розлучення із дружиною.

Нарешті, третій тип конфлікту, по Левіну – це коли одна і та ж ціль,

можливість чи вибір у рівній мірі приваблива й неприваблива, має  “і плюси, і

мінуси”. Внутрішня боротьба у  цьому випадку пов’язана з  вирішенням “за і

проти”: чи погоджуватися на більш  перспективну, але не цікаву роботу. Ті

ситуації можуть перетворюватися  і в дуже не простий життєво  необхідний вибір.

Наприклад, продовжувати існувати у  світі наявного нудного існування,

стабільної роботи, поганих сімейних відносин і при цьому жити не власним

життям, чи втративши все, почати все  з початку?

Типи конфліктів Левіна вважаються мотиваційними, оскільки їх змістом  є

боротьба мотивів.

Другий варіант внутрішніх конфліктів людини – це когнітивні конфлікти, в

основі яких – зіткнення несумісних уявлень. Згідно ідеям когнітивної

психології, людина прагне до узгодженості своєї внутрішньої системи уявлень,

переконань, цінностей і відчуває дискомфорт у випадку протиріч, що виникають.

Наприклад, дехто, із ким ви добрі  друзі, вчиняє погано по відношенню до вас.

Виникає протиріччя двох уявлень –  “він мій друг” і “друзі так  не роблять”,

емоційне переживання знайоме  багатьом.

Ця проблематика описується в психології теорією когнітивного дисонансу  Л.

Фестінгера. У відповідності з  нею, люди прагнуть до зменшення неприємного  для

них стану дискомфорту, пов’язаного  з тим, що індивід одночасно має  два

“заняття” (поняття, думки), психологічно неузгоджених, що суперечать одне

одному. Це і є когнітивний дисонанс. Фестінгер приводить приклад  про людину,

яка знає, що палити шкідливо, але продовжує  це робити. Його два знання –

“знаю, що палити шкідливо” та “знаю, що палю” – суперечать одне одному.