Визначення властивостей пам'ятi як психiчного пiзнавального процесу. Теорii про природу пам'ятi

     План:

1. Вступ.

2. Поняття про пам’ять, властивості пам’яті, процеси пам’яті.

3. Теорії пам’яті.

4. Висновок.

5. Використана  література. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Вступ.

     Психічні  процеси є базовою основою  людської психіки. Три різновиди  психічних процесів - пізнавальні, емоційні і вольові - утворюють у своїй  сукупності психічну діяльність людини.Психічні процеси, за допомогою яких формуються образи навколишнього середовища, а  також образи самого організму і  його внутрішнього середовища, називаються  пізнавальними психічними процесами. Пізнавальні процеси - відчуття, сприйняття, мислення, уява, пам'ять - формують інформаційну базу, орієнтовну основу психіки. Саме пізнавальні психічні процеси забезпечують отримання людиною знань про  навколишній світ і про саму себе. Ці знання є тим чинником, який при  наявності будь-якого спонукання визначає вибір людиною одного з  багатьох можливих, на кожен даний  момент, напрямків руху і утримує  рух в рамках цього напрямку. Усвідомлювані  людиною потреби також надані йому у формі знань, принаймні  у формі знання про те, що він  чогось хоче. Сама діяльність людини набуває  цілеспрямований, упорядкований характер, завдяки знанню про кінцевий її результаті як про мету, яка існує у свідомості, формі подання про якоїсь конкретної речі або формі абстрактної ідеї.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Поняття про пам’ять, властивості пам’яті, процеси пам’яті.

     Пам’яттю  називають процеси запам’ятання, збереження, відтворення і забування  різноманітного досвіду.

     За  ім’ям грецької богині пам’яті  Мнемозіни їх ще називають мнемічними процесами.На думку Арістотеля, пам’ять  є соціальною спадкоємницею, нашим  безцінним багатством і силою. Завдяки  їй людина у вигляді знань може присвоювати надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє  теперішнє і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам’яті перестає бути особистістю, не орієнтується в часі і просторі.

     Матеріальною  основою процесів пам’яті є здатність  кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди  минулих вражень.

     Пам’ять людини є надзвичайно складною і  багатогранною, а тому залежно від вибраної ознаки її можна класифікувати по різному.

     Види і форми пам'яті:

     1. Генетична пам'ять включає в основному інстинкти і майже не залежить від умов життєдіяльності людини.

     2. Прижиттєва пам'ять є сховищем інформації, отриманої з моменту народження і до смерті. Прижиттєву пам'ять класифікують:

     2.1. За метою діяльності людини:

• Мимовільною пам’яттю називають процеси запам’ятовування і відтворення, в яких відсутня спеціально поставлена мета щось запам’ятати чи відтворити. Мимовільне запам’ятовування відбувається ніби само по собі. Воно виступає як побічний продукт діяльності, яку виконує людина, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам’ятання будь-яких об”єктів є активна взаємодія з ними.
• Довільна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення, коли людина ставить перед собою мету запам’ятати. Тоді запам’ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій, до яких входять включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошук способів організації матеріалу для його запам’ятання і відтворення та ін.

   Мимовільна  і довільна пам’яті являють собою  дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної  пам’яті без спеціальних мнемічних  намірів формується основна частина  людського досвіду. Довільна пам’ять  використовується тоді, коли виникає  необхідність керувати своєю пам’яттю.

     2.2. За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам’ятовується:

• Механічна пам’ять існує в тих випадках, коли не забезпечується розуміння засвоюваного матеріалу. Вона починає діяти тоді, коли матеріал надто важкий для розуміння або коли його розуміння підмінюється простим повторенням. Іноді невірно вважають, що механічне і смислове запам’ятовування є ступенями розвитку пам’яті. Це не так. Механічне запам’ятовування не є обов”язковим Навпаки, з ним треба боротись, бо воно стримує розвиток смислової пам’яті.
• Смислова пам’ять пов”язана з розумінням матеріалу, який запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв”язки, які являють собою різні за складністю системи словесних і образних асоціацій. Запам’ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, пов”язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється, Смислове запам’ятовування розвивається разом з розвитком мовлення і мислення. Воно буває мимовільним і довільним.

       2.3. В залежності від часу збереження матеріалу:

• Сенсорна пам’ять характеризується дуже коротким часом ( до 2 сек.) збереження сприйнятої інформації, яка фіксується в рецепторах ( на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб”єктивно це переживається як відгук події, яка тільки відбулася ( стоїть перед очима, звучить у вухах тощо). Залежно від аналізатора вона має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам’ять. Завдяки сенсорній пам’яті людина одержує можливість розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування.
• Короткочасна пам’ять характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням. Вона пристосована до обслуговування ситуативних моментів діяльності і має обмежений обсяг. Дж. Міллер показав, що залежно від складності об”єктів запам’ятання, він коливається від 5 до 9 об”єктів. І.Хофман вказує, що обсяг короткочасної пам’яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації . Встановлено, що в основі короткочасної пам’яті лежать процеси активного приговорювання, тобто повторення інформації індивідом.
• оперативна пам'ять розрахована на збереження інформації протягом певного, заздалегідь заданого терміну, в діапазоні від кількох секунд до декількох днів;
• Довгочасна пам’ять забезпечує довготривале збереження матеріалу нерідко значного об”єму. Основним механізмом введення інформації в довгочасну пам’ять і її фіксації є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам’яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривале запам’ятання. В процесі збереження поступово відбувається деяка структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткіше виділяється його структура і основний зміст.

     2.4. За матеріалом, яких зберігається у пам'ятті:

• когнітивна пам'ять - процес збереження знань. Знання, отримані в процесі навчання, виступають спочатку як щось зовнішнє по відношенню до особистості, поступово перетворюються на досвід і переконання людини;
• Емоційна пам’ять полягає у запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів. Безпредметних переживань немає, а тому вони завжди запам’ятовуються разом з об’єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби і інтереси людини, як складаються її стосунки з іншими людьми, Тому емоційна пам’ять має дуже важливе значення в житті людини.
• особистісна пам'ять забезпечує єдність самосвідомості особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

     2.5. За модальністю:

• Словесно-логічна пам’ять – це специфічно людський вид пам’яті, що проявляється в запам’ятовуванні і відтворенні наших думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв”язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам’ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. В ній провідна роль належить другій сигнальній системі. На відміну від раніше названих видів пам’яті, які в простіших формах є у тварин, ця пам’ять властива тільки людині. Від неї залежить розвиток всіх інших видів пам’яті. Всі чотири види пам’яті є у всіх людей, але рівень їх розвитку залежить від основної діяльності, якою люди займаються.
• Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів і уявлень про предмети і явища та властивостей і зв”язків між ними. Вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою, залежно від аналізаторів, які використовуються при запам’ятовуванні. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам’яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більше узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні образи – яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам’яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам’ять зустрічається у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам’яті є передусім нервові зв”язки першосигнального характеру при участі другої сигнальної системи. Рухова пам’ять полягає в запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Така необхідність виникає при різних видах людської діяльності. Вона є основою для формування навичок ходьби, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам’яті є фізична вправність людини. Цей вид пам’яті ґрунтується на першосигнальних і другосигнальних нервових зв”язках.

     До  процесів пам’яті відносять запам’ятовування, збереження, відтворення і забування.

     Запам’ятовування  – це процес пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення  нового матеріалу шляхом пов”язування його з раніше набутим. Воно є закономірним продуктом діяльності суб”єкта з  об”єктом і має вибірковий характер. Характеристики запам’ятовування матеріалу  визначаються мотивами, цілями і способами  діяльності особистості.

     Залежно від того ставиться перед людиною  мнемічна задача чи ні запам’ятовування поділяють на мимовільне і довільне. При мимовільному запам’ятовуванні людина не ставить собі за мету щось запам’ятати і не використовує для  цього ніяких засобів, тобто мимовільне запам’ятовування не є спеціально цілеспрямованою дією. Воно є побічним результатом діяльності, яка спрямована на виконання інших завдань. При  довільному запам’ятовуванні людина, що спонукається певними мотивами, ставить перед собою задачу щось запам’ятати і застосовує певні  засоби для досягнення мети. Як за метою, так і способом досягнення мимовільне і довільне запам’ятовування є двома  ступенями розвитку запам’ятовування. Спочатку у дитини виникає мимовільне запам’ятовування і тільки пізніше  воно стає довільним.

     Збереження - процес пам’яті, що забезпечує утримання  результатів запам’ятовування протягом тривалого часу. В значній мірі воно залежить від міцності запам’ятання та використання матеріалу в діяльності. Чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для  людини, тим довше зберігається в  її пам’яті.(Рубінштейн). Німецький  вчений Г. Еббінгауз (1850-1909), проводячи  експерименти із запам’ятовуванням  беззмістовних складів установив, що через деякий час після запам’ятання відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам’яті , є обернено пропорціональним до його об’єму. Чим краще матеріал зберігається, тим легше потім  його відтворити.

     Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті. В його основі лежить актуалізація раніше закріпленого матеріалу  шляхом переведення його з довгочасної  пам’яті в короткочасну. При цьому  відбувається деяка його реконструкція, яка залежить від обсягу матеріалу, часу його збереження і міцності запам’ятання. Відтворення може відбуватися з  різним ступенем трудності, а тому виділяють  його окремі види: впізнавання, власне відтворення і пригадування. Впізнавання  – це відтворення об’єкту в  умовах його повторного сприймання. Воно пов’язує наш досвід з сприйманням оточуючих предметів і дає можливість правильно орієнтуватися в навколишньому світі. За допомогою мнемічних операцій відбувається співставлення перцептивного образу з образом, який зберігається в пам’яті. Впізнавання буває різним за своєю чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Швидкість і повнота впізнавання залежать від повноти і міцності запам’ятання. Якщо запам’ятання було міцним, то впізнавання може відбуватися як миттєвий мимовільний акт. Так, поглянувши на обличчя добре знайомої людини, ми зразу встановлюємо хто це. Але нерідко впізнавання буває неповним і тому невизначеним. Тоді воно проходить як складний довільний процес. Наприклад, при сприйманні обличчя людини може виникнути відчуття знайомого, але встановити хто це зразу не вдається. Тоді ми намагаємося встановити де зустрічалися з цією людиною, при яких обставинах це було і т.д.