Види відчуттів

Однією з причин зниження слуху є вплив аномально сильних звуків, шуму (небажаних звуків) чи надлишкової звукової стимуляції. У людей, чия робота пов'язана з тривалим перебуванням під впливом голосного шуму, послаблення слуху - професійне захворювання. Гучна рок-музика, прослуховування портативних плеєрів знижують слух.

Потенційна загроза послаблення слуху внаслідок впливу шуму підвищеної інтенсивності є завжди. Цей процес прогресує повільно, тому його не просто зауважити. Людина, чий слух знизився через вплив надто голосних звуків, здатна сприймати тільки досить інтенсивні звуки, що погіршує стан її аудіальної системи.

Нюхові відчуття. Потенційними стимулами нюхової системи є випари або речовини, що легко випаровуються, - одоранти (лат. odorans - пахучість). Щоб викликати нюхове відчуття, тверді і рідкі речовини спочатку мають перейти в газоподібний стан. Більшість стимулів нюхової системи - органічні сполуки. Жоден хімічний елемент у вільному стані (атомарній формі) не має запаху.

Для нюхових відчуттів не існує первинних запахів, тому класифікація їх ґрунтується на інтроспекції (самоспостереженні) та суб'єктивних відчуттях.

Людина сприймає запахи завдяки нюховим рецепторам - нюховим клітинам, розташованим на слизовій оболонці з обох боків носової перегородки, у верхній частині носової порожнини. їх близько 10 млн, у собаки - у 20 разів більше. Нюхові клітини мають форму паличок, колбочок і закінчуються точковими булавами, в яких є чутливі волокна. На них діє повітря з молекулами пахучої речовини, які викликають нервовий процес. Коливаючись під впливом подразнення, вони передають по нервових шляхах імпульси в кору головного мозку. Нюхову чутливість знижують хронічний нежить і куріння.

Від нюхових рецепторних клітин відходять ниткоподібні нервові закінчення, що утворюють нюхові волокна, з'єднані з нюховою цибулиною мозку через синаптичну структуру (клубочок). Нюхова цибулина посилає нейронні імпульси в кілька зон головного мозку. Одна з них - таламус, з'єднаний із лобовою ділянкою кори головного мозку. Має вона зв'язок і з деякими відділами лімбічної системи (зоною, що безпосередньо стосується опрацювання інформації, пов'язаної з пам'яттю й емоціями).

Інтенсивність запаху залежить від концентрації пахучої речовини - кількості тих молекул, що досягли рецепторних клітин. Стимуляція однією пахучою речовиною активує одну групу рецепторних клітин, нейронна активність яких відповідає певному профілю. Стимуляція іншим одорантом активує іншу групу рецепторних клітин, частина з яких може також відреагувати і на перший стимул. Ті самі рецепторні клітини в різних поєднаннях з іншими можуть брати участь у кодуванні інформації про різні одоранти. Спеціалізація їм не властива.

Основними аномаліями нюхової здатності є порушення механізму надходження одорантів у нюхову систему та її сенсоневралгічні порушення. Причинами можуть бути пошкодження нюхового епітелію, розрив волокон нюхового нерва, руйнування нюхових клітин унаслідок травми голови, деякі вірусні й інфекційні захворювання (грип, гепатит), бронхіальна астма, пухлини, що стискають нюхову цибулину чи тракт, хімічні опіки нюхових рецепторів унаслідок удихання токсичних сполук (аміак, кокаїн, випари свинцю, сульфату цинку). Втрата здатності вловлювати і розпізнавати запахи може бути симптомом хвороби Альцгеймера і шизофренії. На чутливість до деяких одорантів впливає і гормональна насиченість людини. Наприклад, жінки на різних етапах менструального циклу неоднаково чутливі до мускусного запаху.

Запахи інформативні - вони насторожують, повідомляючи про наявність отруйних газів, пожежу і неякісну їжу. Людина, яка зовсім втратила нюх або має знижену чутливість до запахів, нездатна сприймати сигнали небезпеки, що посилаються повітрям. Дисфункція нюхової системи погіршує якість життя. Вона може вплинути на харчування, роботу органів травлення, вагу тіла, емоційний стан, навіть спричинити важку депресію.

Жінки чутливіші до запахів, ніж чоловіки. З віком катастрофічно зменшується здатність до розпізнавання пахучих речовин, запам'ятовування запахів. Здатність до ідентифікації запахів максимальна у 20-40 років, після чого вона помітно знижується.

Тривала стимуляція одним одорантом підвищує поріг чутливості до нього, сприяє нюховій адаптації - зниження чутливості нюхового аналізатора до певних запахів. Через те людина не відчуває запахів власного тіла, не сприймає аромату парфумів після того, як скористалася ними. Досить кількох хвилин перебування на кухні, щоб не зважати на запахи страв.

Людина здатна визначати джерела значної кількості знайомих запахів. Деякі з них пов'язані з людським тілом. Шеститижнева дитина вже вирізняє свою маму за запахом.

Запах тіла людини може бути джерелом інформації про її емоційний стан. Він може асоціюватися з подіями і сприяти їх запам'ятовуванню. Емоційну реакцію здатні викликати навіть несильні запахи. Ті, що асоціюються з приємними подіями, зумовлюють позитивні емоції.

Нюхові відчуття добре розвинуті у тварин, особливо в собак. У людини вони сигналізують про чистоту повітря, свіжість страви тощо. Завдяки цьому вона розрізняє приємні та неприємні запахи, що важливо у професійній діяльності (дегустаторів, пожежників). Особливо розвинені вони у сліпих, сліпоглухонімих людей.

Сприймання запахів забезпечує тварин і людину інформацією про хімічні стимули, розташовані на відстані або близько. Для багатьох тварин нюх - життєво важлива умова ефективної взаємодії з оточенням. їх статева поведінка й інші життєво важливі форми поведінкової активності визначаються саме нюхом. Нюхова система найсильніше впливає на функціональну поведінку нічних тварин, дії яких спрямовуються винятково невізуальною інформацією.

Смакові відчуття. Сприймання смаку та запаху виникає завдяки стимуляції спеціалізованих рецепторів хімічними речовинами. Основа смакових і нюхових відчуттів - хімічна стимуляція. Між ними існує і функціональний зв'язок - вони є джерелами єдиного сенсорного враження. Зниження чутливості до запахів відчутно позначається на розрізненні смаку.

Смакові відчуття спричиняє дія на рецептори смакового аналізатора харчових і нехарчових речовин. Органом смаку є язик, кожна ділянка якого сприймає свій смак: солоне - краї, кисле - боки; гірке - корінь, солодке - кінчик. Хімічні сигнали - посередники в переданні безперервного потоку інформації, могутні спонукальні сили, що викликають миттєві біологічні і поведінкові реакції. Хімічні стимули здатні спричинити первинні смакові відчуття, якщо вони будуть розчинені у слині. Однак не всі речовини можуть викликати смакові відчуття: слабкими стимулами є маслянисті речовини. Витертий насухо язик не відчуватиме смаку, бо для цього потрібно розчинити активні речовини у слині.

Основними рецепторами смаку є смакові цибулини - спеціалізовані органи, розташовані в невеликих ямках порожнини рота, гортані, на внутрішній поверхні щік, піднебінні. Особливо багато їх на поверхні язика. Людина має 9-10 тис. смакових цибулин.

Рецептори смаку пов'язані різними нервовими волокнами. Імпульси від смакових рецепторів, розташованих у передній частині язика, сприймаються волокнами барабанної струни лицьового нерва. Тривала стимуляція язика розчином речовини зумовлює зниження чутливості до неї, навіть втрату її. Смакові відчуття впливають і накладаються одне на одне, що унеможливлює прогнозування результату одночасної стимуляції кількома джерелами смакових відчуттів.

Підвищений потяг до конкретної їжі нерідко є наслідком особливостей дієти чи фізіологічної потреби організму. Новонароджені діти мають вроджену відразу до гірких і кислих речовин. Приблизно до 4-х місяців зовсім байдужі до солоних розчинів, потім починають надавати їм перевагу. На формування смакових переваг впливають спадковість і оточення. Використання багатьох соусів, спецій і приправ зумовлене культурними традиціями. Представники одних культур та етнічних груп вживають у їжу те, що інші вважають неїстівним.

Шкірні відчуття. Вони є наслідком реагування рецепторів на тиск, дотик, температуру (холод, тепло), біль. Належать до них дотикові, температурні та больові відчуття.

Дотикові відчуття. Шкіра реагує на фізичні властивості об'єктів і поверхонь. Через неї людина отримує інформацію про те, з чим вона безпосередньо контактує, - властивості об'єктів і поверхонь, яких торкається і які торкаються її. Вона відчуває тепло, холод, а також маслянистість, тягучість, вологість, шорсткість, гладкість, лоскіт, сверблячку, вібрацію тощо. Торкаючись різних об'єктів, розпізнає їх об'ємні (тривимірні) характеристики, приймає рішення на основі тілесних відчуттів - тактильної (отриманої шкірою) і кінестетичної (отриманої від м'язів, сухожиль, суглобів пальців і кистей рук) інформації.

Найрозвиненіші дотикові відчуття на кінчиках пальців, губах і язиці. Вони виникають через подразнення нервових клітин Мейснера (тільки у формі диска) і Пучіні (тільки у формі цибулин), що є у шкірі. Одні з них подразнюються тиском, інші - дотиком. Збудження у цих клітинах передається через спинний мозок у задню частину центральної борозни тім'яної ділянки кори головного мозку. Дотикові відчуття пов'язані з руховими, тільки за єдності настає відчуття поверхні предмета. Важливу роль вони відіграють у трудовій діяльності.

Рецептори шкірного відчуття не зосереджені в одній, чітко окресленій сенсорній структурі (сітківка - для зору, вушна раковина - для слуху). Вони розміщені майже по всьому шкірному покриву і не тільки сприймають відчуття, а й виконують інші функції. Втрата шкірної чутливості спричинює втрату здатності рухатися (не відчуваючи поверхні, неможливо зробити найпростіші рухи), розмовляти (анестезія язика, рота, губ) тощо.

Сприймання шкірою інформації відбувається внаслідок безпосередньої механічної стимуляції поверхні тіла або термічної стимуляції її джерелом теплової енергії. Така інформація сприймається через шкіру, волосся і нігті.

Механічна стимуляція шкіри сприймається спеціалізованими рецепторами - механорецепторами. Нервові волокна, пов'язані з ними, передають нейронний імпульс головному мозку провідними шляхами спинного. Чутливість різних ділянок шкіри до подразників неоднакова. Одні сильніше реагують на тиск, інші - на тепло, холод, біль тощо.

Дотик може бути пасивним (людина не контролює сприйняття стимуляції, коли їй на шкіру кладуть різні об'єкти) іактивним (активний контроль сприймання стимулів, наприклад при підніманні об'єктів). Найчутливіші до тактильної стимуляції частини тіла, які виконують «дослідницьку» роль, - пальці, кисті рук, певні ділянки рота і кінчик язика, а також шкіра ніг, передпліч і тулуба.

Пальці винятково чутливі до точкових подразників і мають дуже низький поріг тактильної чутливості, тому деякі активні дотики ними є джерелом різноманітної складної інформації. На цьому ґрунтується система Брайля - алфавіт для сліпих. Переміщуючи палець по шорсткуватих сторінках, знайома з цією системою людина може прочитати за хвилину 20 слів (середня швидкість читання зрячих людей - 250 слів).

Рука - унікальний інструмент, пристосований до вивчення форми об'єктів. Обмацуючи поверхні, можна отримати уявлення про їх структурні особливості. Коли рука торкається об'єкта, роблячи різні рухи, одержувана шкірними рецепторами інформація поєднується з кінестетичною. Кінестетичне відчуття має мінімум два джерела механічної стимуляції - рухи суглобів і руки, м'язів та сухожиль.

Тривалий монотонний тиск або дотик призводить до зниження, навіть втрати шкірної чутливості: настає адаптація до дотику. Наприклад, потрібно небагато часу, щоб не відчувати тиску ремінця від годинника на зап'ясті.

Температурні відчуття. Шкірний покрив регулює теплообмін між тілом і середовищем через отримання або віддачу тепла. Ці процеси пов'язані з температурними відчуттями людини, тобто відчуттями холоду і тепла. Виникають вони внаслідок стимуляції шкіри температурою, регулюючи тепловий обмін між організмом та середовищем. Якщо температура тіла нижча від температури середовища, виникає відчуття тепла, коли вища - відчуття холоду. Ці відчуття спричиняє дія подразника на температурні колбочки - кінцеві нервові закінчення. При підвищенні температури надлишкове тепло із внутрішніх органів надходить у мережу капілярних підшкірних кровоносних судин, потім через шкіру - у повітря. Одночасно відкриваються шкірні пори, заповнені потом, при випаровуванні якого шкіра охолоджується. Коли температура тіла значно знижується, тепловий потік до шкіри припиняється, пори закриваються (ефект «гусячої шкіри»), людину починає трясти: рух м'язів супроводжується виділенням тепла, унаслідок чого вона поступово зігрівається.

На тепло і холод реагують різні терморецептори, що є під шкірою на неоднаковій глибині: рецептори холоду - близько до поверхні, рецептори тепла - глибше. Цим зумовлена вища чутливість до холоду, ніж до тепла.

Різні частини тіла мають неоднакову термічну чутливість: шкіра спини чутливіша до холоду, обличчя - до тепла. Термічна чутливість шкіри схильна до адаптації до температури - пірнувши у воду, людина спершу відчуває холод або тепло, поступово це відчуття слабне, і вода залежно від попереднього термічного відчуття здаватиметься трохи прохолодною чи ледь теплою.

Тривала стимуляція холодом або теплом знижує термічну чутливість, тобто підвищує межові значення холодної і теплової чутливості. Така стимуляція впливає і на чутливість до тепла. Адаптація до нього знижує поріг чутливості до холоду, підвищує чутливість до стимуляції ним. Тривала стимуляція холодом знижує поріг теплової чутливості, відчуття тепла виникає під впливом нижчих температур, ніж звичайно. За повної адаптації до термічної стимуляції людина не відчуває ні тепла, ні холоду і стимул сприймається як нейтральний.

Больові відчуття. Виникають під дією механічних, термічних, хімічних, електричних та інших подразників, які пошкоджують, руйнують тканини. При цьому можливе відчуття болю: тупого, різкого, довготривалого, короткочасного. Больові відчуття сигналізують про небезпеку, захищаючи організм: подразник збуджує периферійні закінчення розташованих у шкірі нервових волокон (на 1 см² їх приблизно сотня). Збудження передається через спинний мозок до головного, унаслідок чого настає відчуття болю. Це відчуття не має точної локалізації, часто супроводжується стражданням, незадоволенням.

Надмірна термічна стимуляція загрожує травмою шкіри. Коли температура шкірного покриву наближається до екстремальних значень (шкіра сильно нагрівається або охолоджується), термічне відчуття змінюється на болюче. Хвороблива термічна стимуляція викликає негайну реакцію, що захищає організм від шкідливого впливу екстремальних температур, іноді - і від смерті. Сприймання болю попереджає організм про потенційну загрозу його життю. Багато стимулів, що викликають біль, потенційно небезпечні. За певних умов інтенсивна термічна стимуляція може завдати організму серйозної шкоди.