Види девіантної поведінки

поступової  деградації [13].

Основним мотивом поведінки стає активне прагнення до зміни незадоволеного психічного стану, який видається нудним, одноманітним і монотонним. Навколишні події не викликають інтересу і не є джерелом приємних емоційних переживань.

Аналізуючи психологічні механізми, що криються в основі різних адикцій, Ц.П. Короленко приходить до висновку про те, що початок формування адиктивного проесу відбувається завжди на емоційному рівні. Існує емоційний стан, що об’єднує різні (фармакологічні і нефармакологічні) адикції. В основі його знаходиться властиве людині прагнення до психологічного комфорту [13].

Розрізняють декілька видів залежностей, серед  яких головне місце займають залежності хімічного і нехімічного походження [19].

Не тільки наркотична, але будь-яка інша прогресуюча залежність (в тому числі, від гральних автоматів – гемблінг, від комп’ютерів – Інтернет залежність (Internet addiction) тощо) призводить до поступового відсторонення від інших видів діяльності і розваг, звужує коло захоплень та інтересів. До подібної поведінки належить і компульсивна потреба бути зайнятим («роботоголіки») [7]. Отже, адиктивна поведінка – також є видом поведінки, що відхиляється.

 

 

4) Дезадаптивна поведінка

Дезадаптивна  поведінка – теоретично таку поведінку можна розуміти широко – як відсутність адаптації до будь-яких вимог і норм. Але такий погляд, по-перше, доречний, скоріше, при соціологічних підходах, по-друге, – не містить пояснення цьому явищу, а лише називає його. (У цьому сенсі зміст даного поняття буде наближатися до дюркгеймівського поняття аномії, коли суспільні обставини зазнають істотних змін, а індивід змушений до них пристосовуватися.) [9].

У психології таку поведінку можна поділити на два великі різновиди, і розуміти її, як загальну характеристику особистості девіанта, що характеризується низькою здатністю до адаптації в нових умовах. Мабуть, така поведінка може бути описана через поняття «ригідність», як особистісна характеристика, або відповідати типу акцентуації – «ті, що застряють». З іншого боку, дезадаптивну поведінку можна розуміти, як конкретну поведінку в конкретній ситуації, в якій індивід не виявив достатньої здібності до адаптації і не зумів адекватно вирішити цю ситуацію [19].

Отже, поняття  «дезадаптивна поведінка» і «поведінка, що відхиляється», мають спільну основу, але вони не є синонімами, скоріше про дезадаптивну поведінку можна говорити як про один з проявів девіантної поведінки.

 

 

5) Асоціальна поведінка

Асоціальна  поведінка – поведінка, що суперечить суспільним нормам і принципам, що виступають у формі аморальних або протиправних дій [4]. Цей термін, на думку А.В. Хоміча, не може претендувати на загальність, оскільки не всяке відхилення асоціальне. Щоб поведінка була асоціальною, необхідно, щоб індивід, який її виявляє, або діяв усвідомлено, і тоді його поведінка – наслідок його переконань, або ж індивід – не соціалізована особистість, – тобто в силу тих чи інших причин не засвоїв моральних і поведінкових норм суспільства, і не діє у відповідності з ними [19].

Такими  причинами за звичай вважаються спадкові передумови, певні 

характерологічні  й патохарактерологічні особливості, дефекти раннього виховання, залучення в асоціальні групи тощо. У всіх цих випадках присутні об’єктивні (тобто ті, що не залежать або слабо залежать від волі індивіда) причини його асоціальної поведінки. У будь-якому випадку, якщо за звичай йдеться про людину осудну, навіть якщо асоціальність її поведінки не усвідомлюється нею у конкретних поведінкових актах, то вона принципово може бути усвідомлена, якщо до цього будуть до кладені зусилля. Таким чином, асоціальна поведінка – окремий випадок поведінки,

що відхиляється.

 

6) Неадекватна поведінка

Неадекватна поведінка – цей термін у ряді попередніх є таким, що найбільш відповідає своїм завданням, а саме: обійняти всі різновиди девіантної поведінки. Однак і він не є в цьому сенсі досконалим, оскільки з логічною необхідністю припускає точне знання і повний опис ситуації, якій поведінка повинна адекватно відповідати. У випадках, коли цей опис, по-перше, можливий, по-друге, однозначний, – в таких випадках термін доречний. Але такі випадки не часті, як може здатися на перший погляд.

Нарешті, не виключена можливість, що один і той самий індивід в різних ситуаціях може виявити різну ступінь адекватності, як і різні люди в одній і тій самій обстановці також можуть повести себе по-різному. Перше відноситься до проблематики психології особистості та психології індивідуальних відмінностей, тоді як друге – до сфери інтересів та компетенції соціальної психології. Отже, на перший погляд, формально можна констатувати збіг змісту цих понять, однак насправді це не так – неадекватна поведінка не завжди є девіантною поведінкою, швидше про неї можна говорити як про вид поведінки, що відхиляється.

 

 

7) Деструктивна поведінка

Деструктивна поведінка – це руйнівна поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, яка призводить до порушення якості життя людини, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивним перекручуванням сприйняття і розуміння того, що відбувається, зниження самооцінки і емоційним порушенням, що у підсумку призводить до стану соціальної дезадаптації особистості, аж до її повної ізоляції. Інакше кажучи, деструктивна поведінка проявляється в схильності людини до саморуйнування.

До основних типів деструктивної поведінки відносяться адиктива, антисоціальна, суїцидна, конформістська, нарцистична, фанатична і аутична. Ці типи поведінки дезінтегрують особистість в соціологічному плані. Кожен з названих семи типів порушень поведінки за певних умов може привести людину до катастрофи, а деякі з них можуть бути надзвичайно небезпечними для суспільства, представляти загрозу сучасної цивілізації [15].

У соціальному плані можлива ситуація руйнування старих суспільних норм і засад – дії індивідів (груп, соціальних верств) в цьому випадку розумно розглядати двояко: як наслідок об’єктивних передумов, і як джерело, рушійну силу змін, що відбуваються. При цьому можлива будь-яка ступінь усвідомлення поведінки.

У психологічному сенсі цим «щось» можуть бути ситуації міжособистісної взаємодії:

– ситуації, потенційно мають явну можливість позитивного вирішення;

– ситуації з легко прогнозованим або  стереотипним дозволом – типові ситуації [19].

В обох цих  випадках результат залежить від  дій індивіда, і якщо вони зашкоджують, їх можна назвати деструктивними. Дії індивіда перетворюють ситуацію в конфліктну або не сприяють вирішенню вже сформованого конфлікту. Так чи інакше, питання про психологічні характеристики

такої людини зберігає першорядну важливість.

У персонологічному і біографічному аспекті допустимо розглянути цей термін і з іншого боку – коли будь-яка систематична поведінка індивіда приводить його до ситуації регресу, деградації, особистісного розпаду.

Нарешті, можна  спробувати віднести до деструктивної поведінки і періоди переоцінки індивідом своєї системи цінностей. Словом, деструктивна поведінка – також є видом девіантної поведінки [19].

 

 

 

8) Акцентуйована поведінка 

Акцентуйована поведінка  – це поведінка, яка  детермінована вираженими характерологічними особливостями ін- дивіда – акцентуаціями [16]. Акцентуація характеру – це крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надзвичайно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних впливів при хорошій і навіть

підвищеній стійкості до інших. Тобто акцентуація – це свого роду «ахіллесова п’ята» особистості, оскільки вона створює внутрішню схильність до тих чи інших поведінкових відхилень від нормативних зразків. Як досить типове характерологічне ускладнення в духовно-моральних структурах особистості, акцентуація не є різновидом соціально-психологічної патології. Проте вона суттєво ускладнює процес соціалізації, вносить в його динаміку додаткові протиріччя мотиваційного і поведінкового характеру і привертає індивідів до девіацій. Таким чином, акцентуйована поведінка також є видом девіантної поведінки.

 

9) Агресивна поведінка.

В одних  випадках агресія може мати інструментальний характер, тобто виступати для досягнення якоїсь мети (вбивство з корисливих мотивів, фізичне насильство при пограбуванні, погрози з метою вимагання). В інших випадках при насильницьких злочинах вона безпосередньо проявляється як ворожа поведінка.

Агресивна поведінка може бути результатом  спадковості. Зразками для наслідування можуть виступати родичі, однолітки, інші визначні люди. Особливу роль у підтримці агресивної поведінки відіграє делінквентна субкультура – асоціальна група, банда, нарешті, місця позбавлення волі – всі ці соціальні інститути формують стійку агресивну поведінку.

В інших  випадках агресивна протиправна  поведінка може бути невротично обумовленою, наприклад, якщо вона мотивується сильною тривогою і неусвідомлюваним почуттям провини. Схильність до протизаконних дій також спостерігається в разі антисоціальної спрямованості особистості, для якої вороже ставлення до інших людей є стилем життя. Наступна форма агресивної поведінки може бути пов’язана з органічними порушеннями нервової системи. Такий правопорушник схильний до насильства переважно внаслідок афективності, застрявання на переживаннях, імпульсивності чи інтелектуального зниження. Окрему (нечисленну) групу правопорушників складають також ті психотичні хворі, хворобливий стан яких супроводжується несподіваними невмотивованими вибухами агресії (що рідко буває пов’язано з їх стійкої антигромадської

спрямованістю) [7].

На практиці для визначення рівня відповідальності та виду покарання, важливо розрізняти патологічну і непатологічну форми агресивної поведінки. Непатологічна форма, як правило, характеризується негрубою вираженістю розладів поведінки й здатністю до компенсації за сприятливих умов. Наприклад, агресивна поведінка підлітків може носити характер вікових реакцій і не порушувати в цілому їх взаємин із оточуючими. Патологічна ж агресія, навпаки, пов’язана з якісними змінами складових насильницької поведінки, обумовлених хворобливими змінами психічної діяльності та їх динамікою. Можна виділити такі ознаки патологічних змін:

 

• агресивна поведінка зі змінами в емоційній сфері й виникненням афективно-злісних реакцій;
• агресивна поведінка з наявністю надцінних ідей помсти, ненависті, образи;
• садистична агресія, головною ознакою якої є порушення в сфері потягів, які проявляються, зокрема, в переживанні позитивних емоцій при заподіянні фізичного болю чи моральних страждань іншій людині [7].

 

Наприклад, у разі патологічної агресії звичайне критичне зауваження може спровокувати такий рівень злості, при якому порушується свідомість і людина, не пам’ятаючи себе, скоює вбивство. Особливий випадок агресивності представляють серійні й зовні майже не мотивовані протиправні дії. На думку Е. Фромма, вони носять характер злісної руйнівності й садистської жорстокості, виникають раптово і несподівано для оточуючих та

близьких  людей [18]. Така форма агресії, на думку автора, не має явних біологічних чи економічних причин і є реальною проблемою людства.

Прагнучи  відповісти на питання про природу протиправної агресії, А.Бандура та Р. Уолтерс досліджували соціальні умови становлення і особистісні особливості підлітків зі стійкою антигромадською поведінкою. На думку авторів, підлітки з асоціальною агресією істотно відрізняються від своїх більш успішних у соціальному плані однолітків. Вони частіше і більш безпосередньо висловлюють свою агресію (особливо вдома). Автори допускають, що нездатність встановлювати позитивні стосунки з батьком є одним із вирішальних чинників формування у хлопчиків антигромадської спрямованості [3].

Агресивні підлітки, які порушують закони, не довіряють оточуючим, уникають ситуацій, в яких можуть виявитися в емоційній залежності. Вони менш доброзичливо ставляться до однолітків, часто змішують секс і агресію, практично не відчувають провини за агресивну поведінку. Вони багато в чому нагадують маленьких дітей, чиї імпульси підпорядковуються більше зовнішнім, а не внутрішнім обмеженням. Такі підлітки діють практично на шкоду собі, тому що в результаті своїх дій ще більше позбавляються уподобань і потрапляють під жорсткий контроль представників влади, до яких не відчувають ні довіри, ні поваги. Проте в умовах жорстко регламентованого зовнішнього контролю (в місцях позбавлення волі) вони нерідко відчувають себе комфортно, часом навіть більш ніж на волі.

Той факт, що незважаючи на повторні й серйозні покарання агресивна антисоціальна поведінка важко викорінюється, приводить багатьох дослідників до висновку, що такий порушник практично не здатний вчитися на досвіді. Можливо це пов’язано з тим, що заслужене покарання практично ніколи не йде негайно за проступком чи не призначається зовсім. Впевненість у тому, що агресія (злочин) залишиться безкарним грає істотну роль у підтримці антисоціальної поведінки [7].

Таким чином, агресивність і девіантність тісно  пов’язані. Агресивну поведінку також можна назвати видом поведінки, що відхиляється.

 

10) Конфліктна поведінка.

Психологічний словник визначає конфлікт як протиріччя, що важко розв’язати і як таке, що пов’язане з гострими емоційними переживаннями [16]. А.Я. Анцупов і А.І Шипілов пропонують таке визначення: під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі взаємодії, що полягає в протидії суб’єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціями [2].

Як стійка особистісна риса може виражатися в тому, що потенційно нейтральну ситуацію такий індивід схильний сприймати конфліктно, загрозливо для себе, або ж – як можливість для реалізації своєї схильності до реформаторства, сутяжництва тощо. Конфлікти можуть супроводжуватися агресивною поведінкою, а також конфлікти можуть бути підґрунтям