Вербальне та невербальне спілкування

 «Вербальне та невербальне спілкування»

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальна характеристика  спілкування

2. Вербальне спілкування

3. Невербальне спілкування

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обмініінформацією, а також у сприйнятті й розумінні партнерами один одного.

Суб'єктами спілкування являються  живі істоти, люди. У принципіспілкування  характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівнілюдини процес спілкування ставає усвідомленим, зв'язаним  вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається

комунікатором, що одержує її – реципієнтом.

Спілкування – це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Виокремлюють такі види спілкування:

• міжособистісне;

• між особистістю і  групою;

• групове і між групове;

• масове;

• довірливе і конфліктне;

• інтимне і криміногенне;

• ділове й особисте;

• пряме й опосередковане;

• терапевтичне і ненасильницьке.

Безумовно, спілкування можливе  лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне і письмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування. 

1. Загальна характеристика спілкування

Звичайно, люди спілкуються  між собою безпосередньо і  використовують для цього мову та мовлення, а також сигнали, які  надсилає наше тіло, зокрема, голос  та його інтонацію, рухи рук, пальців, пози тіла. З розвитком інформаційних технологій люди можуть спілкуватися, перебуваючи на далекій відстані один від одного як у реальному часі, так і тоді, коли їм зручно. Крім того, спілкування між людьми може відбуватися опосередковано завдяки, наприклад, листам, книжкам, малюнкам. Свої думки, переживання люди можуть передавати один одному, використовуючи для цього різні предмети або символи.

У книзі Ярослава Гашека "Пригоди бравого вояка Швейка" розповідається, як два конвоїри (один з них — німець, другий — угорець, супроводжували Швейка в арештантському вагоні вели між собою довгу бесіду. Німець — балакун, любив багато говорити, і весь час щось жваво розповідав. Угорець по-німецьки знав лише "jawohl" та "was". Коли німець щось розповідав, угорець кивав головою і промовляв "jawohl", а щойно той замовкав, він говорив "was?", і німець починав  знову. Крім того, угорець любив жестикулювати  і весь час руками, головою, всім тілом реагував на розповідь німця. Німець був задоволений і продовжував  говорити. І тільки коли приїхали на місце, німець зрозумів, що угорець  зовсім не знає німецької мови. За допомогою  яких засобів вони спілкувалися? Німець використовував слова, а угорець  — жести, рухи тіла. І один засіб  спілкування, і другий займають багато місця в нашому житті.

А якому засобу спілкування  люди надають перевагу? Є така скандинавська  сага про спілкування, яку переказав  академік А.О. Білецький. У ній розповідається, як одного разу між мудрецем-богословом та однооким вікінгом відбувся диспут. Богослов показав один палець, на що одноокий вікінг відповів, показавши два пальці. Богослов показав три пальці, після чого вікінг показав кулак, тоді богослов з'їв вишню і виплюнув кісточку. Вікінг знайшов у своїй кишені аґрус і з'їв його. Тут богослов визнав себе переможеним. "Про що ви сперечалися?" — запитали члени журі у богослова. — "Я показав один палець, вказавши тим, що Бог у світі один. Він же заперечив двома пальцями, що крім Бога-Отця є ще Бог-Син. Я тоді показав три пальці, маючи на увазі, що якщо бути точним, то є ще й Дух Святий. На це він показав кулак, відповідаючи, що все одно Трійця єдина. Я відчув, що перемогти його в богослов'ї не зможу, і змінив тему диспуту. З'ївши вишню, я сказав, що життя солодке. Але й тут він відповів мені дуже влучно: з'ївши аґрус, він ствердив, що треба жити навіть тоді, коли життя й кисленьке", "А про що ви сперечалися?" — запитали в одноокого вікінга. — "Я й не думав з ним сперечатися на богословські теми. Цей зухвалець показав, що в мене одне око. Я йому відповів, що моє одне око варте його двох. Він далі вів своє: у мене й у нього разом три ока. Після того я сказав, що таких нахаб, як він, треба вчити не науковими суперечками, а кулаком. Тому я з'їв аґрус, щоб показати, що життя в нього після цього буде кислим". Із цієї саги видно, що жести допускають неоднозначність інтерпретації повідомлення. Тільки звукова людська мова дає можливість максимально чітко висловити думку і точно, адекватно її сприйняти. На цю перевагу звукової мови вказував ще М.В. Ломоносов, доповнивши, що спілкування жестами можливе тільки на близькій відстані й тільки в світлий час доби.

Як бачимо, спілкування  відбувається за допомогою різних засобів. Під засобами спілкування розуміють  те, як людина реалізує зміст та ціль спілкування. Виокремлюють вербальне (мовленнєве, словесне) спілкування  та невербальне (несловесне). Засобом  вербального спілкування є мова, невербального — жести, міміка, пантоміміка, інтонація, паузи, система "контакту очима". Цей засіб спілкування  для нас наче менш відомий, але  він має велике значення. Як правило, в житті вербальні (мовленнєві) та невербальні засоби спілкування  використовуються нами в єдності. Часто  на несвідомому рівні ми супроводжуємо  нашу мову жестами, мімікою для того, щоб слова були яскравішими, більш  щирими та переконливими [1, c.78]. Іноді ж вербальні та невербальні засоби вживаються окремо одне від одного, але люди розуміють їх і взаємодіють завдяки цьому між собою.

Останнім часом у зв'язку з поширенням комп'ютерних мереж  і появою Інтернету почали говорити про віртуальне спілкування. Люди також  можуть спілкуватися, використовуючи різні символи, предмети тощо. Добір  засобів спілкування залежить від  загальної культури людини, її знань  про психологічні механізми спілкування  та вмінь користуватися ними.

 

2. Вербальне спілкування

Вербальне або мовленнєве спілкування— це засіб, пов'язаний з використанням мови. Іншими словами, мовленнєве спілкування — це комунікативний акт. За допомогою мовлення передаються інформація, думки, почуття.

Культура мовленнєвого спілкування  охоплює дві складові: культуру говоріння  та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про  іншу — що вона вміє не тільки слухати, а й чути. Що при цьому мають  на увазі?

Розглянемо характеристику "говоріння". Це механізми побудови висловлювань відповідно до індивідуальних особливостей людини, що говорить. Цей особливості використаної лексики, і володіння граматикою, і багатство асоціацій, і продуктивність чи стереотипність мовлення, його динамічність, прояв за допомогою слів певного ставлення до співрозмовника. Конструюючи висловлювання, ми стимулюємо іншу людину до створення внутрішнього образу, подібного до того, що йому передається. При цьому відбувається розв'язання конкретних комунікативних задач відповідно до мети мовлення й особливостей ситуації. Висловлювання конструюються відповідно до граматичних правил, а з погляду психології вони несуть у собі переконуючий вплив.

Мова і мовлення тісно пов'язані  між собою. Немає мовлення без  мови і немає мови без мовлення. Мова — це засіб чи знаряддя спілкування  між людьми, а мовлення — це акт  вживання людиною мови для спілкування. Мовознавці вивчають мову як знакову систему, що використовується для спілкування, а психологи — мовні акти, пов'язані з поведінкою людей.

Мова є універсальним засобом  передавання інформації про природу  та про всі сторони буття людини й людського суспільства, а також  про себе саму. Мабуть тому ще античні  поети (зокрема, Гесіод) стверджували, що мова є найкоштовнішим скарбом  людей. Вона поєднує людей більше, ніж класова, партійна, релігійно-конфесійна належність, більше, ніж історія  народу, а іноді навіть більше, ніж етнічне походження. "Хто якою мовою думає, той до того народу належить", — писав В. Даль — син датчанина і німкені, який народився і зростав в Україні, а потім став великим російським ученим, творцем знаменитого тлумачного словника російської мови. Мова — це суспільне явище і головний засіб спілкування людей, вираження їхніх думок і почуттів. За допомогою мови ми здобуваємо знання, зберігаємо їх у нашій пам'яті, передаємо їх іншим людям і використовуємо в міру потреби в нашому житті. Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні: 1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду; 2) засіб інтелектуальної діяльності (сприймання, мислення, уява); 3) засіб передачі інформації [2, c. 93].

Культура мови є одним з головних показників культури людини загалом, широти та глибини її знань та думок. Свої особливості мають як письмова, так  і усна мова. Остання відрізняється  більш короткими реченнями, має  емоційну забарвленість. Слово відбиває внутрішню культуру людини, є її характеристикою. Пауло Коельо у  книзі "П'ята гора" пише: "З  усіх видів смертоносної зброї, які  здатна придумати людина, найстрашніше, найсильніше — слово. Кинджали та списи залишають сліди крові, стріли видні на відстані. Отруту можна  знайти завчасно й уникнути смерті. Слово ж знищує непомітно". Тому менеджеру слід завжди думати насамперед про те, щоб сказане ним слово не образило іншу людину, не принизило її гідності. До того ж важливо дбати про те, щоб не допускати неправильного вживання слів, помилок в їх говорінні, неправильної побудови речень. Марк Твен колись сказав, що відмінність між правильним і майже правильно сказаним словом, як між блискавкою та світлячком.

Є недоліки мовлення, які заважають  встановленню контакту між людьми: коли слова звучать нечітко, начебто  у роті "каша"; коли людина весь час покашлює або зловживає словами-паразитами. Неправильно поставлений наголос, використання жаргонізмів, плутання слів, близьких за звучанням, але різних за значенням та ін. можуть стати причиною того, що партнер по спілкуванню не розумітиме вас і не захоче більше мати з вами справу. Чистота мови не тільки є ознакою освіченості людини, але вона є однією з комунікативних якостей мови. Для того щоб бути успішним у своїй діяльності, менеджеру слід постійно контролювати себе, щоб позбавлятися тих чи інших вад у мовленні. Відомий американський менеджер Лі Якокка писав, що від культури мови нерідко залежить успіх бізнесу. Нерідко буває, що через необачно сказане слово претендент не отримує бажаного місця роботи, а перспективний працівник — підвищення по службі.

Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один із засобів пізнання, один із аспектів світобачення. Тільки за останніх 500 років у світі внаслідок  війн, епідемій, геноциду й асиміляції щезло декілька тисяч мов. Проте є приклади того, що мови можуть відродитися: наприклад, іврит. Ця мова понад дві тисячі років вважалася мертвою, а нині нею говорять приблизно 5 млн чоловік. Наша українська мова — це лише одна із шести тисяч мов, що існують на земній кулі. Вона має складну історію розвитку, особливо в радянські часи. Треба виправляти становище і повернути Україні рідну мову, її природний престиж, виховувати в суспільстві культуру мови як засіб спілкування народу, запоруку піднесення культури країни загалом. Про її зберігання та культуру слід дбати кожному з нас, у тому числі й менеджерам, які весь час спілкуються з іншими людьми.

Культура слухання має не менше  значення, ніж культура говоріння. Невміння слухати нерідко є основною причиною неефективного спілкування, непорозумінь і навіть конфліктів. Дослідження  вчених свідчать, що високою культурою  слухання володіють лише деякі із тих людей, що спілкуються.

Кажуть, що природа дала людині два  вуха й один язик, тим самим визначивши, що треба більше слухати, аніж говорити. Слухати — це означає адекватно  сприймати повідомлення, аналізувати  стан співрозмовника та причини, чому він так каже.

Чому ми не вміємо часом вислухати  і зрозуміти партнера по спілкуванню? Тому що наша увага нестабільна, вона коливається. Так звані думи спотворюють зміст повідомлень. Наш емоційний стан також відволікає увагу від того, про що говорить співрозмовник, і ми відключаємося. Зафіксовано навіть феномен "перцептивного перекручення". Виявилося, що люди здатні змінювати або ж узагалі не сприймати ту інформацію, яка їм видається небезпечною, тривожить, викликає почуття невпевненості, не відповідає уявленню про себе чи про ту картину світу, яка для них є надійною. Якщо людина не хоче, то може не чути критику на свою адресу або не запам'ятати чиєсь прохання, виконати яке важко. За дослідженнями вчених лише 10 % людей вміють по-справжньому слухати інших. Аналітики з Гарвардського університету вивчали здатність людей слухати інших. Згідно з отриманими ними даними, відразу після завершення розмови середньо-статистичний респондент пам'ятав лише 50 % з того, що сказав його співрозмовник (хоч він був упевнений у тому, що слухав дуже уважно). Через вісім годин після розмови людина забувала третину прослуханої інформації. Через два місяці в пам'яті залишилося лише 23 % з того, що було прослухано. Буває так, що і менеджер, якого переслідує власна думка, глибоко не вникає в аргументи іншого (підлеглого, клієнта, партнера по бізнесу), і як результат — ображена людина і не вирішена справа [3, c.89].

Спеціалісти наголошують натому, що активному слуханню слід вчитися  так само, як вчаться писати та читати.

Слухання — це активна діяльність, своєрідна робота, їй передує бажання  почути, інтерес до співрозмовника. Те, як людина реагує на повідомлення іншого, залежить від рівня ЇЇ моральності, її культури. Слухати партнера і  здійснювати вербальний зворотний  зв'язок можна по-різному. Психологи  розрізняють такі типи реакцій людини на говоріння співрозмовника: оцінювання, тлумачення, підтримку, уточнення, чуйність та розуміння.

 

3. Невербальне спілкування