Сучасна соціальна конфліктологія та її проблеми

У соціології існують два підходи до визначення поняття консенсус. При першому він розглядається як узгодження поглядів і орієнтацій двох і більше суб'єктів конфлікту, яка виявляється у відповідному їх взаємодію при вирішенні життєво важливих питань. Другий підхід аналізує консенсус через способи його досягнення, в процесі яких формується принципову єдність думок, позицій більшості. На думку західних вчених, політичний консенсус виконує в суспільстві дві основні функції: підтримує порядок і знижує можливість використання сили при вирішенні питань, по-друге, він суттєво розширює масштаби співпраці.

Політичний консенсус виступає складним феноменом, що володіє відповідною структурою і різноманітним змістом. Відомий американський політолог Дж. Сарті визначив три рівня політичного консенсусу: консенсус на рівні суспільства (основний консенсус); консенсус на рівні режиму (процедурний консенсус); консенсус на рівні політики. Перший рівень фіксує наявність або відсутність загальноприйнятої в суспільстві системи норм і цінностей. Другий визначає «правила гри», вони звичайно фіксуються в конституціях, законодавчих документах. Третій рівень - процес обговорення і прийняття політичних рішень.

Технології досягнення політичного консенсусу є досить складними і залежать від багатьох факторів. Одним з найбільш важливих аргументів, що визначають конфігурацію, характер формування і реалізацію управлінських рішень в сучасному українському суспільстві виступає його транзитивне, перехідний стан, зміна моделей соціального функціонування.

Для такого етапу суспільного розвитку характерне одночасне присутність кількох потенційних векторів соціальних змін, що балансують між тоталітаризмом і демократією. У контексті цього необхідна зміна самої моделі соціального управління. Сподіваємося, що результатом певних змін стане остаточне подолання пріоритету ідеологічних аргументів у системі управління та використання принципів соціального менеджменту. Окреслена метаморфоза виступає визначальною умовою ефективного управління перманентними соціальними конфліктами, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя.

Соціально-політичні конфлікти в українській макросередовищі вражають своєю строкатістю і різноманіттям. На перший погляд їх можна кваліфікувати як державні і регіональні, традиційні й нові, актуальні і потенційні і т.д. Не варто думати, що способи управління і досягнення консенсусу будуть ідентичними щодо всього спектру конфліктів. Це означає, що практика соціального управління загострює проблему пошуку ефективних методик реагування на перманентно виникають конфлікти і ці методики, швидше за все, суттєво будуть відрізнятися між собою.

На наш погляд, серед найбільш часто використаних управлінських методик реагування на конфліктні ситуації українській макросередовища можна визначити наступні:

методики антикризового управління, використовувані в умовах ескалації конфлікту;

методики комплексного, структурного рішення конфліктів і нейтралізація тих чинників, що провокують їх появу і ескалацію;

методики програмно-цільового управління, що орієнтуються на попередження, профілактику конфліктних ситуацій;

методики забезпечення соціальної рівноваги, які утримують латентний конфлікт від переходу у фазу практичного загострення;

методики, які використовують потенціал самоврядування (переважно в межах локальних соціальних систем).

Ми розуміємо, що запропонований перелік не є повним в контексті соціального управління і може бути суттєво доповненим. Незважаючи на відмінності описаних вище методик, можна визнати правильність наступного тези: соціально-політичними конфліктами необхідно управляти таким чином, щоб не тільки звести до мінімуму втрати, але і максимально збільшити загальну вигоду для сторін, які беруть у ньому участь.

 

Висновок

Позитивні функції конфлікту в соціальній роботі можна позначити таким чином:

Сприяння зняттю напруженості, агресивності;

Виявлення виникаючих протиріч в діяльності працівників соціальних служб, викликаних нераціональним підходом до вирішення проблем клієнтів, недоліком професіоналізму, бюрократичною тяганиною і т.д.

Сприяння змінам кадрового складу соціальної служби з урахуванням мотивації, особистісних якостей, думки працівників;

Введення нових способів організації реабілітаційних заходів з урахуванням побажань клієнтів, поліпшення системи обслуговування;

Встановлення причин та приводів найбільш часто зустрічаються конфліктних ситуацій з подальшим їх усуненням.

Формування навичок регулювання конфліктних ситуацій та їх профілактики.

До негативних функцій конфлікту в соціальній роботі слід віднести:

Порушення сформованої системи надання допомоги клієнтам, зниження ефективності заходів;

Високу конфліктність у колективі, погіршення мікроклімату в соціальній службі;

Зниження мотивації працівників, фрустрацію, депресію, високу плинність кадрів, зниження самооцінки;

Розпад сформованих комунікативних зв'язків, структур взаємодії.

 

Список літератури

1. Степаненкове В. М. Понять соціального конфлікту в теорії Ральфа Дарендорфа / / Социс. -2004 .- № 5.

2. Ручка А. О., Танчер В. В. Нариси історії соціологічної думки .- К, 2002

3. Глухова А. В. Політичні конфлікти: підстави, типологія, динаміка (теоретико-методологічний аналіз). - М, 2007

4. Попова, В.В. Конфліктологія в соціальній роботі: навч. посібник. - Іркутськ: Изд-во БГУЕП, 2006.

5. Козер Л. Функції соціального конфлікту. Переклад з англ. О.А. Назарової - М.: Ідея-Прес, Будинок інтелектуальної книги, 2008.

6. Козирєв Г.І. Основи конфліктології: підручник. - М.: ІД «ФОРУМ»: ИНФРА-М, 2007. Мосіна Л. Управління гнівом / ЛСадровий менеджмент, № 4, 2007.

7. Муладжанова Т. Типи конфліктів / / Кадровий вісник, № 5, 2008.