Сучасні концепціх психічного розвитку

 

Сім’я –центр розвитку, особливо поки дитина ще дуже маленька. Тип сім’ї, в якій народжується дитина, може драматично вплинути на її очікування, ролі, переконання і взаємовідносини, а також на подальший життєвий досвід, що буде набуватись, на фізичному, когнітивному, емоційному і соціальному розвитку [1, с.145].

Способи і характер взаємодії  людей у сім’ях мають глибокий і динамічний вплив на розвиток. Кожен член сім’ї може відігравати специфічну роль вінтеракціях з іншими її членами, знаходитись в альянсі з деякими родичами, а не з усіма. Мережа взаємовідносин і очікувань всередині сім’ї є головним фактором, який впливає на соціальний, емоційний і когнітивний розвиток дитини. Соціалізація змушує людей вступати у взаємовідносини з різними соціальними групами, з новими ситуаціями. Суттєвою частиною соціалізації виступає адаптація до таких змін протягом життя. Протягом усього життя Я-концепція індивіда, постійно змінюється і виступає у якості фільтра для пом’якшення впливу оточуючого середовища.

Пол Балтес в 1987 обгрунтовує  теоретичні рамки, які дозволяють проникнути в суть взаємодії історичних змін і змін, обумовлених історичним розвитком. Він припускає, що існує взаємодія трьох основних факторів.

Нормативні вікові фактори – це біологічні і соціальні зміни, які з’являються у людей певного віку, що проживають у межах однієї культури. В цю категорію включається вступ у пубертатний період, деякі фізичні аспекти старіння, а також такі передбачувані соціальні події, як вступ у школу, шлюб, вихід на пенсію, які часто відбуваються у певний час, хоча у різних культурах він варіюється. Нормативні історичні фактори – це історичні події, такі як війни, депресії, епідемії, які одночасно мають вплив на велике число індивідів.

Ненормативні фактори – це індивідуальні події, які відбуваються в житті людини, час настання яких є непередбачуваним (розлучення, безробіття, економічні втрати...) – ці критичні події можуть змінити життєву направленість. Тому розвиток – це більше, ніж просто продукт віку або історії.

П.Балтес припускає, що такі фактори, як раса, стать і приналежність  до певного соціального класу, є посередником, який детермінує тип і наслідки їх впливу. Міра впливу цих факторів також змінюється у відповідності з віком. Діти і люди похилого віку гостріше відчувають на собі вплив нормативних вікових факторів. Підлітки і молоді люди найбільш гостро відчувають на собі вплив нормативних історичних факторів. Ненормативні події можуть відбуватись у будь-який час, але їх наслідки можуть згладжуватись сім’єю і друзями[4, с.149].

Батьки також виступають провідниками та інтерпретаторами норм суспільства і його культури. Культурні цінності, які передаються батьками своїм дітям, пов’язані з установками на такі аспекти повсякденного життя, як їжа, одяг, друзі, освіта та гра. При вивченні сімей в рамках однієї культури, і тих, що репрезентують різні суспільства важливо уникати етноцентризму (тенденція вважати, що установки, звичаї і цінності своєї культури є істиними, точними і однозначно відображають реальний стан речей, а установки, уявлення і цінності інших культур – невірні).

Чим більш різноманітний  устрій в суспільстві, тим сильніший  тиск відчуває сімейна система. Оцінка і передача цінностей, ускладнюється, коли вони не є чітко визначеними і постійно змінюються.

Соціобіологія – це напрямок етології, який орієнтується на вивчення соціальної поведінки людини, яка визначається її біологічною спадковістю. Сам термін був створений Е.О.Уілсоном у 1975р. Центральним терміном соціобіології є поняття пристосування в широкому значенні, яке відображає два шляхи виживання найбільш пристосованих організмів в процесі еволюції. Перший з них – пряме пристосування, запропоноване Дарвіним: виживання індивідуальної одиниці протягом досить тривалого часу, щоб вона могла передати свої адаптивні характеристики наступному поколінню. Другий - непряме пристосування, базується на біологічному зв’язку між батьками і дітьми, сіблінгами, дядьками, тітками з племінниками і навіть між двоюрідними братами і сестрами. Головний мотив в житті людини, на думку соціобіологів, передати наші характеристики наступному поколінню.

Сьогодні в контекстуальному підході акцентується увага на тому, як відбувається взаємодія культурних практик, дитини і дорослого в ході розвиткуодночасно на декількох рівнях. Це привело до виникнення теорії екологічних систем.

Як стверджує Г.Крайг, сьогодні найбільш впливовою моделлю  розвитку стала модель екологічних систем, запропонована американським психологом  Урі Бронфенбреннером. Згідно цієї моделі, розвиток людини – це динамічнийпроцес, який відбувається у двох напрямках. З однієї сторони, людина сама реструктурує своє життєве середовище, а з іншої – відчуває вплив зі сторонни елементів цього середовища. Екологічне середовище розвитку складається із чотирьох вкладених одна в одну екосистем, які зображуються за допомогою концентричних кіл [1].

Перша з них – це мікросистема. Вона включає самого суб’єкта і  його найближче оточення: це сім’я, дитячий садок, ровесники по школі, які мають безпосередній вплив на хід психічного розвитку. Інші компоненти мікросистеми оздоровчі органи, товариші по грі, інші соціальні групи, до яких належить дитина, також впливають на її розвиток.

Мезосистема включає в  себе взаємовідносини з мікросистемами. На розвиток дитини можуть впливати події в школі, сім’ї, зв’язки між ними, а також і зв’язки між школою і групою ровесників. При аналізі мезосистеми зазвичай вивчають частоту, якість і міру впливу взаємодії: як відносини в сім’ї впливають на процес адаптації дитини до школи, як спілкування між батьками і вчителями може вплинути на її успішність.

Екзосистема складається  із тих елементів середовища, в  яких дитина не приймає активної участі, але які мають вплив на неї.

Макросистема включає  ідеологію, установки, мораль, традиції, цінності культури які оточують дитину. Саме макросистема встановлює еталони зовнішньої привабливості і рольової поведінки, впливає на освітні стандарти, а відповідно, і на розвиток і поведінку людини.

Особистість дорослої людини може бути описана як набір варіацій з п’яти основних властивостей («велика п’ятірка»): екстроверсія, добродушність, свідомість, невротизм і відкритість [5, с.398]. Екстроверсія характеризується активністю індивіда у соціальній взаємодії, впевненістю у собі, емоційністю, комунікативністю. Добродушність – це теплота і співпереживання у міжособистісних відносинах. Свідомість визначається мірою і силою контролю над імпульсами; здатність рухатись до поставлених цілей, не зупинятись на досягнутому. Індивіду притаманні такі якості як невротизм, або емоційнанестабільність проявляється у мірі, з якою людина сприймає світ як той, що викликає загрозу або стрес. Завершує «велику п’ятірку» відкритість або інтелект, який відображає глибину, складність і якість психічної і практичної життєдіяльності людини [1с.398]. Дослідження свідчать, що «велика п’ятірка» є точним описом структури особистості у пізньому та підлітковому віці, а також у дорослих [1, с.399].

Проте, рано вважати, що «велика  п’ятірка» –це оптимальний спосіб опису особистості дитини. О.Джон і його колеги у дослідженні проведеному в Сполучених Штатах, і Ван Лішуат та Хазелагер в Данії, виявили дві додаткові величини, які описують особистість дитини: роздратованість і рівень активності – ці величини зустрічаються в описах темпераменту. Марі Ротбарт та Джон Бейтс розглядають дані якості як емоційний субстрат особистості – ряд центральних паттернів реагування, які спостерігаються у дуже ранньому віці і проявляються в таких властивостях, як загальний рівень активності, роздратованість або емоційність, правдивість, боягузливість та товариськість. Темперамент – це «основа, на якій формується особистість дітей і дорослих» [5 с.401].

З точки зору біологічних  теорій, особистість представлена наступним чином. Кожна людина народжується з характеристиками генетичних передумов паттернів реагування на оточуюче середовище та інших людей. Вчені данного напрямку вважають, що властивості темпераменту передбачені генами і є вродженими. Генетичні відмінності пов’язані з варіаціями в фундаментальних фізіологічних процесах. Деякі теоретики (Derryberry & Rothbart, 1998; Gunna, 1994; Nelson, 1994; Bates, 1998), які вивчали темперамент, вважають, що основні відмінності у поведінці залежать від варіацій базових фізіологічних паттернів, особливо від реактивності нервової сиистеми, тобто, темперамент базується на фізіологічних реакціях, а не є простим набором набутих звичок. Поведінка характерна певному типу темперамента, зберігається на протязі періоду дитинства і в дорослому житті. Базові паттерни темперамента можуть закріплюватись або змінюватись в результаті взаємодії властивостейтемперамента з оточуючим середовищем. Не дивлячись на суттевий вплив генетики на темперамент вона не визначає долю людини – залишається значний простір для впливу оточуючого середовища. Одним із факторів, який сприяє закріпленню вроджених особливостей дитини, полягає в тому, що кожен впливає на вибір досвіду. Дуже товариські діти встановлюють контакти з іншими людьми; діти з низьким рівнем активності частіше вибирають спокійні заняття. Різноманітні фактори оточуючого середовища сприяють закріпленню базового темпераменту, створюючи основу його стійкості і стабільності в більш пізньому віці. Ці ж фактори можуть привести до появи нових паттернів поведінки у дитини або допомогти їй контролювати екстремальні форми базових фізіологічних реакцій.

Темперамент розглядається  як біологічно обумовлений стиль взаємодії з оточуючим світом. Американські психологи виділяють три головних різновиди темпераменту: легкий, важкий і той, що «повільно розігрівається» [3, с.150].

Легкий темперамент (відповідає сангвінічному типу) визначається як рівний, адаптивний, в міру інтенсивний стиль поведінки, яка сприймається як позитивна. Важкий (приблизно відповідає холеричному типу) характеризується інтенсивною, непостійною, шокуючою поведінкою, яка зазвичай супроводжується негативними емоціями. «Той, що повільно розігрівається»(флегматичний) асоціюється з тим, при якому діти довго

 дивлячись на початкову замкнутість, з часом і при належній підтримці адаптуються і позитивно реагують на оточуючий світ. Меланхолічний тип залишається за рамками американської класифікації [3, с.150].

Діти з «важким» темпераментом  частіше демонструють різні види емоційних порушень або поведінкових проблем, ніж діти з менш екстремальним темпераментом. В категорію проблем входять такі паттерни, як підвищена агресивність, депресія, тривога та гіперактивність [5, с.411]. «Важкий» темперамент не завжди провокує девіантну поведінку, він скоріше сприяє вразливості дитини. Такі діти менш успішно справляються з серйознимижиттєвими стресами. Проте в позбавленому стресів середовищі більшість дітей проходить через період дитинства без суттєвих проблем у поведінці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Отже, пояснюючи унікальність особистісного розвитку дослідженняТвчених концентруються навколо трьох домінуючих теоретичних методів, які є продуктом біологічних теорій, теорій научіння і психоаналітичних теорій. Біологічні пояснення темпераменту особистості концентруються на генетичних відмінностях в паттернах або стилях реагування на людей. Також отримано дані того, що специфічні відмінності в неврологічних і хімічних реакціях лежать в основі проявів відмінностей у поведінці. Проте темперамент не повністю детермінований спадковістю або фізіологічними процесами, що протікають в організмі, хоча вроджений темперамент дитини дійсно впливає на формування її взаємовідносини з оточуючим світом і впливає на реакції інших людей. Традиційні представники теорій научіння підкреслюють роль базових процесів научіння, наприклад підкріплення у формуванні індивідуальної поведінки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бернштейн Н. Физиология движений и активность. – М., Мысль,1990 – 321с.

2. Крайг Г., Бокум Д. Психология развития. – СПб.,: Питер, 2008. – 940с.

3. Мацумото Д. Психология  и культура. – СПб.:ЕВРОЗНАК, 2002. –  416с.

4. Петрошевскій А.В., Ярошевський М.Т. Психологія. Підручник для вищ. Пед. Ун. - 2-е вид. - М.: - Видавничий центр "Академія", 2000. - 512с.

5. Психологія особистості: Під. Ред. Ю.Б. Гіппеннрейтер. - М:, 1985

6. Психология человека от рождения до смерти. – Спб.: ЕВРОЗНАК, 2001. –

656с.

7. Х.Би. Развитие ребенка. – СПб.: Питер, 2004. – 768с.