Сучасні концепціх психічного розвитку

1. Вступ
2. Сучасні концепції розвитку психіки
3. Висновок
4. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Проблема розвитку – одна із найбільш складних і актуальних у багатьох сферах наукових знань: філософії, соціології, біології, психології, педагогіці та ін. В психології її можна вважати кардинальною. Намагаючись проникнути в психологічну природу рушійних сил розвитку людини як особистості, психологи проводять різносторонні дослідження. Накопичені знання – з однієї сторони, нові підходи сучасної науки – з іншої, а також вимоги які формуються сучасним суспільством до людини виявляють не тільки відсутні ланки у розумінні розвитку, а й важливі напрямки пошуку, які визначають проблеми розвитку дитинства.

Потреба у вирішенні цих  питань обумовила підвищену увагу  до них, і знайшла відображення в науковій літературі (А.Асмолов, В.Зінченко, М.Мамардашвілі, Ф.Михайлов, К.Поліванов, Д.Фельдштейн, Б.Ельконін, С.Пінкер, П.Балтес, В.Штерн).

Найбільш значні досягнення у цій галузі припадають на першу  третину ХХ ст., і пов’язані з іменами таких відомих вчених, як А.Адлер, А.Біне, Дж.Болдуін, А.Гезелл, Ж.Піаже, Карл і Шарлотта Бюлер, П.Блонський, Л.Виготський, Л.Божович, П.Гальперін, М.Лісіна, Дж.Боулбі, Л.Кольберг. Г.Крайг, У.Бронфенбреннер, Х.Бі та ін.

Проте, не дивлячись на значні результати цих досліджень, єдиного розуміння психічного розвитку поки що не досягнуто. Існує безліч теорій, концепцій і моделей розвитку які прямо заперечують одна одну.

 

 

 

 

СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ

Розвиток – це процес незворотніх, цілеспрямованих і  закономірних змін, які ведуть до виникнення кількісних, якісних і структурних новоутворень психіки і поведінки людини. Основними властивостями розвитку, які відрізняють його від інших змін, є його незворотність, спрямованість і

закономірність. Сам процес розвитку не є універсальним і  однорідним. Це означає, що в ході розвитку діють різнонаправлені процеси: «загальна лінія прогресивного розвитку переплітається із змінами які утворюють так звані тупикові ходи еволюції або навіть направлені в сторону регресу» [4].

Розвиток, перш за все, характеризується якісними змінами, появою новоутворень, нових механізмів, процесів структур. Розвиток – це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині (Л.Виготський, Б.Ананьєв) [4].

Основними формами розвитку є філогенез та онтогенез. Психічний розвиток в філогенезі здійснюється шляхом становлення психічних структур в ході біологічної еволюції виду або соціокультурної історії людства у цілому. В ході онтогенезу відбувається формування психічних структур протягом життя індивіда, онтогенез – це процес індивідуального розвитку людини. Розвиток не зупиняється до кінця самого життя, змінюючись лише за напрямком, інтенсивністю, характером та якістю. Загальними характеристиками розвитку (за Л.Анциферовою) є: незворотність, прогресивність або регресивність, нерівномірність, збереженість попереднього в новому, єдність змінення і збереження.

Онтогенез психіки людини починається з підсвідомих форм, а вже пізніше проявляються елементи свідомості. Одночасно свідомі акти діяльності, повторюючись, стають звичними, неусвідомлюваними компонентами більш складних видів діяльності. В цьому процесі є типологічні та індивідуальні відмінності. Вони проявляються в особливостях нервової системи, розумових, емоційних, вольових якостях. Онтогенез організму визначається спадковістю: злиття двох клітин і розвиток за певною програмою, заданою генотипом.

Спадковість – властивість  організму повторювати у ряді поколінь подібні типии обміну речовин та індивідуального розвитку загалом. Генотипом визначаються анатомо-фізіологічна структура організму, будова нервової системи, стать, група крові, особливості обміну речовин, анатомічні та фізіологічні аномалії, деякі безумовнорефлекторні зв’язки длязадоволення первинних потреб і т.п. Геном людини складається з 3,12 мільярда базових пар. ДНК кожної пересічної людини приблизно на 99,9% ідентична ДНК будь якої іншої нормальної людини. Тільки 0,1% відповідає за біологічний вклад у всі наші індивідуальні відмінності за фізичними і психологічними характеристиками. Генотипічні фактори типізують розвиток, тобто, забезпечують реалізацію видової генотипічної програми. Разом з тим генотип індивідуалізує розвиток. На молекулярному рівні значна частина цих 0,1% індивідуальних відмінностей приймає форму окремих нуклоїдних поліморфізмів (SNPs – single nucleotide polymorphisms – «сніпс»). Сніпс – це варіації нуклеотидів, які зустрічаються в середньому в 1 із 1250 базових пар, що складає близько 5 мільйонів, хоча вважається, що тільки від 10 до 20% із них виконують значимі функції.

Поняття генів як основних одиниць спадковості були відомі задовго до того, як молекулярна генетика змогла підтвердити їх наявність і значення, визначити біохімічну природу. Ген – це виражений сегмент ДНК, який може мати довжину від декількох сотень до декількох мільйонів базових пар. На сьогодні кількість генів в геномі невідома. Діапазон складає від 30 до 120 тис. Широкий поліморфізм визначає індивідуальні особливості людей. Кількість потенційних варіантів людського генотипа складає 3x10⁴⁷

степінь, а кількість людей які жили на землі усього 7x10¹⁰. Кожна людина – це унікальний генетичний об’єкт, який ніколи не повториться [4 с.67].

Одночасно у людини є величезні  потенційні можливості утворення нових форм поведінки, потреб, розвитку себе як особистості, самоактуалізаціії.

Цей природній потенціал  людини проявляється, перш за все, у  формі задатків. Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише природними можливостями їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в умовах людського існування та діяльності за допомогою засобів, створених людством. Досвід людства засвоюється в процесі спілкування, навчання, виховання, діяльності.

У психічному розвитку індивіда під впливом різних факторів (забруднення середовища, радіація, алкоголь, наркотики та ін.) можуть виникати відхилення від норми, які не є спадковими, а лише вродженими, а тому їх можна попередити [5, c.465].

Когнітивна сфера розвитку включає психічні процеси, що пов’язані  з мисленням та вирішенням проблем. До цієї сфери належать зміни, що відбуваються в пам’яті, сприйнятті, мисленні, творчій уяві та мові. Психосоціальна сфера включає у розвиток особистості та міжособистісних стосунків, зміни в Я-концепції, емоцій, почуттів; Формування соціальних навичок та моделей поведінки. Якісний зміст виділених складових вказує і на їх носіїв. Структура індивіда – це психофізичні властивості людини. Носієм психосоціальних властивостей – є особистість, а когнітивних – суб’єкт діяльності.

Більша частина розвитку, який відбувається протягом життєвого  шляху особистості, є результатом успішної взаємодії між біологією та досвідом. Розвиток загалом не можна визначити як детермінований тільки біологічними або тільки впливом досвіду, розвиток являє собою тривалу динамічну гру цих двох основних причин. Зазвичай, ця проблема зводиться до взаємодії спадковості і середовища [1, с.20]. Ідея цільової детермінації процесу розвиткубула висловлена І.Сеченовим, але найбільш повно розвинута в працях М.Бернштейна. Створена ним загальна теорія побудови рухів викладена в монографії «Про побудову рухів» (1947). У сформульованій ним концепції активної саморегуляції ціль – це «закодована у мозку модель потрібного організму майбутнього»; вона «обумовлює процеси, які варто об’єднати в поняття ціленаправленість. Остання включає в себе всю мотивацію боротьби організму за досягнення цілі і веде до розвитку і закріплення доцільних механізмів її реалізації».

Таким чином, весь складний хід психічного розвитку людини підпорядкований деякій цілі і зміст цієї цілі обумовлює зміст процесу розвитку.

Сьогодні ідея цільової детермінації процесу розвитку найбільш активно розробляється в синергетиці. Одним із основних понять цієї науки є поняття «аттарактор цілі», за допомогою якого позначається «кінцевий» стан системи, що розвивається, ціль її розвитку. Структура системи визначається не тільки минулим; вона формується і розвивається із майбутнього. (Князева Е.Н., Курдюмов С.П., 1994) Активний розвиток в ранньому дитинстві (1 – 3 роки) предметного мислення є індикатором як розвинутої до року сенсомоторної сфери немовляти (процеси відчуття і сприймання), так і образного мислення дошкільника, яке розвивається на основі предметного.

Процес психічного розвитку обумовлений деякою ціллю. Для людини ціль виступає у вигляді результату як певного ідеалу. Згідно П.К.Анохіна, ціль (результат) виконує роль системотворчого фактора, який обумовлює весь хід розвитку системи. В.Г.Ананьєв, вказує, що результатом розвитку людини як індивіда в ході онтогенеза є досягнення біологічної зрілості. Результатом розвитку психосоціальних якостей людини як особистості в рамках її життєвого шляху є досягнення нею соціальної зрілості. Розвиток людини як суб’єкта практичної (трудової) та розумової діяльності реалізується в досягненні нею працездатності та розумової зрілості.

Найбільш яскраво ідея про людину як «цільову систему» і  про те, що «система цілей створює систему засобів», була представлена у праці В.Штерна (Stern W) [2, с.85-86] Одним із перших психологів, який поставив у центр своїх досліджень аналіз розвитку особистості дитини, був В.Штерн. Його теорія отримала назву теорії конвергенції. Дискусія психологів про те, що ж визначає процес дитячого розвитку – спадковість чи довкілля – призвела до теорії конвергенції цих двох факторів.

В.Штерн вважав, що психічний  розвиток – це не просто прояв вроджених властивостей і не просто сприймання зовнішніх впливів. Це – результат конвергенції внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя. Проте він прагнув розглядати періоди дитячого розвитку по аналогії з етапами розвитку тваринного світу та людської культури.

Теорія конвергенції –  це найбільш поширена концепція сучасної психології. А існуючі в її рамках теорії відрізняються лише трактуванням взаємодії спадковості і середовища, дозрівання та навчання, біології і культури, вроджених та набутих здібностей у ході психічного розвитку. При вивченні ролі досвіду в динаміці поведінки ключовими є проблеми активності суб’єкта в процесі розвитку та часу, коли здійснюється той чи інший вплив середовища. В.Штерн вважав, що дитина – це біологічна істота, але через вплив соціального середовища вона стає людиною. [4, с.35]. Психічний розвиток в уявленні В.Штерна – це саморозгортання наявних у людини задатків, які направляються і визначаються тим середовищем, в якому живе дитина. Так, в ігровій діяльності він виділяв форму незмінну і пов’язану з вродженими інстинктами, які сприяють соціалізації дітей.

Дослідники, які вважають, процес розвитку по-своїй суті пасивний («механістичний»), відзначають, що людина головним чином реагує на події, які відбуваються в оточуючому нас середовищі. Згідно цієї точки зору, нами рухають передусім наші бажання і мотиви у поєднанні із зовнішнім впливом оточуючих людей і середовища загалом. Розвиток детермінується у значній мірі винагородами і покараннями, які ми отримуємо. На думку Грейс Крайга, активний людський Розум взаємодіє з суспільними і природними силами, і ця взаємодія детермінує наші справи, наше формування [1, с.62].

За допомогою біоекологічної моделі визначаємо, що кожен процес, який відбувається у мікросистемі, перебуває під впливом зовнішніх систем. Поняття «ніша розвитку», в якій виростає дитина, виникло на основі широких досліджень, проведених Чарльзом Супером і Сарою Хакнесс в Кенії. Атори досліджували вплив інтерактивних процесів на те, що відбувається в мікросистемі.

В поняття ніші розвитку входять:

1. повсякденні фізичні  і соціальні умови;

2. практика виховання  і догляд за дітьми;

3. психологія батьків  або тих хто опікується дітьми [1, с.144].

Всі ці компоненти, що накладаються один на одного знаходяться в стані динамічної реципропної взаємодії, створюючи унікальний світ, в якому живее кожна дитина. Навіть діти однієї сім’ї живуть в різних нішах розвитку, які постійно змінюються протягом дитинства і в наступні періоди життя.

Компоненти ніші розвитку

Не всі батьки безумовно  притримуються виконання культурних традицій

Повсякденні фізичні  і соціальні умови Умови життя, такі як розмір і тип життєвого простору, умови  і порядок сну і вживання їжі; соціокультурні умови, такі як розмір сім’ї, наявність чи відсутність сиблінгів, членів розширеної сім’ї (дяді, тітки, бабусі, дідусі), а також всіх інших людей, з якими дитина взаємодіє дома і в безпосередній близькості від неї.

Практика виховання  дітей і догляд за ними Підходи до специфічних питань виховання дітей, догляд за ними, є нормативними для сім’ї і, у ширшому маштабі для культур, наприклад: міра формальності або неформальності навчання, орієнтація, що виховується на залежність або незалежність від інших людей.

Психологія батьків, або тих хто опікується дітьми Система переконань, яка  базуються на культурних стереотипах, батьків та інших людей, які опікуються дитиною, в тому числі їх очікування що до поведінки і розвитку дітей, а також їх уявлення про те, що правильно, а що –ні якими вони, в свою чергу, наділяють своїх вихованців.