Структурний аналіз конфлікту

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ 

«КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

   Реферат

   На  тему: Структурний аналіз конфлікту

   Київ 2011

 

    ПЛАН

   Вступ

1. Сутність  структурного аналізу конфлікту;

2. Сторони конфлікту як один з елементів структури;

3. Предмет і об'єкт конфлікту;

4. Суб'єктивні складові конфлікту;

5. Методика  картографії;

Висновок

Список використаної літератури

 

    ВСТУП

   Конфлікт, як «постійний фактор людської історії» лежить в основі розвитку світу. Історія будь-якого суспільства - це, в тому числі, і історія конфліктів, що супроводжуються психологічними стресами, матеріальними, культурними, людськими втратами. Недарма Бертран Рассел писав: «Всесвітня історіяє сума всього того, чого можна було б уникнути». У минулому, як і в сьогоденні, зіткнення інтересів неминуче. 

   Конфлікт - по суті справи - одна з форм внутрішньовидової та міжвидової боротьби за існування, один з механізмів природного відбору, який змушує нас повністю розкритися в боротьбі з опонентом. У цих умовах знання структури конфлікту дозволяє не тільки управляти конфліктною ситуацією і отримувати користь, як для себе, так і для опонентів, а й передбачити її результат. Аналізу структури конфлікту і присвячена дана робота. 

 

    1. Сутність структурного аналізу конфлікту

   Конфлікт  як багатовимірне явище має свою структуру.

   Структура конфлікту розуміється як сукупність стійких зв'язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність самому собі. Основні компоненти структури конфлікту:

   1. Учасники конфлікту. У будь-якому конфлікті основними дійовими особами є люди. Вони можуть виступати у конфлікті як приватні особи або можуть утворювати різні групи.

   Ступінь участі в конфлікті може бути різною: від безпосереднього протидії до опосередкованого впливу на хід конфлікту.Тому виділяють: основних учасників конфлікту, групи підтримки, інших учасників.

   Основні учасники конфлікту - ті суб'єкти конфлікту, які безпосередньо здійснюють активні дії один проти одного. Деякі автори вводять таке поняття, як «опонент».

   Протиборчі  сторони - ключова ланка будь-якого  конфлікту. Коли одна із сторін йде з конфлікту, то він припиняється. Якщо в міжособистісному конфлікті один з учасників замінюється новим, то й конфлікт змінюється, починається новий конфлікт. Це відбувається тому, що інтереси і цілі сторін у міжособистісному конфлікті індивідуалізовані. У міжгруповому конфлікті догляд або поява нового учасника не впливає на конфлікт. У такому конфлікті незамінність відноситься не до особистості, а до групи.

   Часто в конфлікті можна виділити бік, яка першою почала конфліктні дії. Її називають ініціатором конфлікту

   2. Предмет конфлікту. Як вже зазначено вище, ядром будь-якого конфлікту є протиріччя. У ньому відбивається зіткнення інтересів і цілей сторін. Боротьба, що ведеться в конфлікті, відображає прагнення сторін вирішити це протиріччя, як правило, на свою користь. У ході конфлікту боротьба може затухати і загострюватися. У такій же мірі загасає й загострюється протиріччя.Однак проблема конфлікту залишається незмінною до тих пір, поки протиріччя не вирішиться.

   У більшості випадків суть протиріччя в конфлікті не видно, не лежить на поверхні. Учасники конфлікту оперують такимпоняттям, як предмет конфлікту. У ньому відбивається повсякденне сприйняття основного протиріччя конфлікту.

   Таким чином, предмет конфлікту - це об'єктивно  існуюча або уявна проблема, що служить основою конфлікту. Це те протиріччя, через якого і заради розв'язання якого сторони вступають у протиборство.

   3. Об'єкт конфлікту. Ще одним неодмінним атрибутом конфлікту є його об'єкт. Відразу виділити його в кожному випадку не завжди вдається. Легше визначаються проблема чи предмет конфлікту. Об'єкт лежить глибше, він як би покритий шкаралупою і є ядром проблеми, центральною ланкою конфліктної ситуації. Тому іноді його розглядають як причину, привід до конфлікту.

   4. Мікро- і макросередовище. При аналізі конфлікту необхідно виділяти такий елемент, як умови, в яких знаходяться і діють учасники конфлікту, тобто мікро-і макросередовище, в якій виник конфлікт.

   Такий підхід дозволяє розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як соціальну  ситуацію. На необхідність урахування соціальних умов, в яких протікає конфлікт, вказував відомий вітчизняний психолог В. Мясищев. У соціальне середовище включаються не тільки найближче оточення особистості, а й соціальні групи, представником яких є даний індивід. Врахування цього оточення на рівні мікросередовища і макросередовища дозволяє зрозуміти змістовну сторону цілей, мотивів сторін, а також їх залежність від цього середовища.

 

    2. Сторони конфлікту   

    Розглянемо більш детально сторони конфліку. Основними дійовими особами є люди. Вони можуть виступати у конфлікті як приватні особи (сімейний конфлікт), як офіційні особи (конфлікт по вертикалі) або як юридичні особи (представники установ та організацій). Крім того, учасники конфлікту можуть утворювати різні угруповання й соціальні групи аж до таких утворень, як держава. Дослідники відзначають, що посилення, ескалації конфлікту відбувається таким шляхом: міжособистісний конфлікт переростає у груповий, а він, у свою чергу, в общеколлектівних [1]. 

    Ступінь участі в конфлікті може бути різною: від безпосереднього протидії до опосередкованого впливу на хід конфлікту. Виходячи з цього, виділяють: основних учасників конфлікту; групи підтримки; інших учасників.

    Основних учасників конфлікту називають сторонами або протиборчими силами. Це ті суб'єкти конфлікту, які безпосередньо здійснюють активні (наступальні або захисні) дії один проти одного. Деякі автори вводять таке поняття, як «опонент», що в перекладі з латинської означає заперечує, супротивник у суперечці.

    Часто виділяють таку характеристику опонента, як його ранг, тобто рівень можливостей опонента щодо реалізації своїх цілей в конфлікті, «сила», що виражається в складності та впливовості його структури та зв'язків, його фізичні, соціальні, матеріальні й інтелектуальні можливості, знання, навички та вміння, його соціальний досвід конфліктної взаємодії. Так Аненков і Шипілов виділяють, наприклад, такі ранги опонентів [2]:

• Опонент 1 рангу - людина, що виступає від свого власного імені і переслідує власні інтереси;
• Опонент 2 рангу - окремі індивіди, що переслідують групові інтереси;
• Опонент 3 рангу - структура, що складається з безпосередньо взаємодіють один з одним груп;
• Опонент 4 рангу - державні структури, які виступають від імені закону.

    Елвін Тоффлер виділяє, відповідно до західних стандартів, три найбільш важливих джерела сили: насильство, багатство і знання. Насильство він вважає низькоякісної силою. Воно може бути використано як позитивно, так і негативно. Воно набагато гнучкіші, ніж примус силою. Тому багатство є сила середньої якості.

    Сила найвищої якості виходить з застосування знань. При цьому помилкові і двозначні факти, поряд з правдивими фактами, науковими законами, релігійними поглядами, є зброєю силової гри і виступають формами знання. Знання виступає найбільш демократичним джерелом сили. 

    Характер і сили примусу і покарання, які є в розпорядженні владних структур.

    Сила є здатність до ефективного дії і протидії. Але її міць залежить від взаємин з іншого боку і проявляється у взаємодії соціальних груп. Коротко кажучи, дії та протидії є властивостями сили; вони констатують силу в дії.

    Будь-який ресурс, який виступає підставою сили, ефективний тільки в тому випадку, якщо індивіди підтверджують цей ресурс. Ресурс індивіда тільки тоді дає силу, коли він має деякий вагу в контексті тих відносин, де він використовується.

    Практично завжди в будь-якому конфлікті за опонентами стоять сили, які можуть бути представлені окремими індивідами, групами і т.д. Вони або активними діями, або своєю присутністю, мовчазною підтримкою можуть докорінно впливати на розвиток конфлікту, його результат. Звідси походить і їх назва - групи підтримки. Навіть якщо врахувати, що окремі інциденти в ході конфлікту можуть проходити без свідків, результат конфлікту багато в чому визначається їх існуванням.

    До інших учасників конфлікту відносять:

    · Підбурювачів, провокаторів, їх мету спровокувати конфлікт для досягнення власних інтересів;

    · Посередників, медіаторів і суддів, які сприяють зменшенню гостроти або повного припинення конфлікту;

    · Організаторів конфлікту, тих, хто його планує і керує його протіканням;

· Жертв конфлікту [3].   
3. Предмет і об'єкт конфлікту

    
Учасники конфлікту оперують таким поняттям, як предмет конфлікту. Предмет конфлікту - це об'єктивно існуюча або уявна проблема, що служить основою конфлікту. Це протиріччя, через якого і заради якого сторони вступають у протиборство.  
Образ конфліктної ситуації - це відображення предмета конфлікту у свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії. У психології відома теорема Томаса: Якщо ситуація сприймається людьми як реальної, реальними будуть і її наслідки. 

   · Конфліктна ситуація об'єктивно існує, але не усвідомлюється учасниками (конфлікт не наступає до усвідомлення),

   · Конфліктна ситуація об'єктивно існує, але усвідомлюється учасниками з тими чи іншими відхиленнями (частково зрозумілий конфлікт), 

   · Конфліктна ситуація об'єктивно не існує, але усвідомлюється учасниками як конфліктна (помилковий конфлікт),

   · Конфліктна ситуація об'єктивно існує, при цьому адекватно усвідомлюється учасниками.