Структурна психологія свідомості Едуарда Тітченера

Вступ

Тітченер завжди заявляв  про себе як про прихильника системи  Вундта, з якої він познайомився під час свого перебування  в Німеччині. Однак, приїхавши в  США, він зробив у ній вражаючі зміни й розробив свою власну теорію, що одержала назву структуралізму, тобто структурна психологія свідомості, й представлену їм як подальший розвиток поглядів Вундта. У дійсності ж, системи мали принципові розходження, і термін «структуралізм» міг застосовуватися тільки відносно підходу, використаного Тітченером.

Актуальність теми полягає в тому що структурна психологія свідомості Тітченера має справу зі свідомим досвідом, що відіграє важливу роль в поведінці кожної людини. Людина повинна свідомо усвідомлювати кожні свої кроки, рухи, дії, і до поставленої мети іти свідомо.

Об'єктом роботи є система психології Тітченера.

Предмет роботи структурна психологія свідомості Тітченера.

Мета курсової роботи вивчити структурну психологію свідомості Едуарда Тітченера.

У зв’язку з поставленою  метою, мною були сформульовані завдання:

- ознайомитися з психологічною структурною свідомістю Тітченера;

- розглянути психологічні  погляди Тітченера;

- вивчити психологічні елементи свідомості.

У США структуралізм  одержав популярність на початку  нашого століття. Він відігравав помітну  роль у розвитку американської психології протягом двох десятиліть - доти, поки не був відкинутий новими теоріями. Хоча Тітченер безсумнівно був впливовою фігурою у світі науки, проте ще при його житті деякі сучасники почали розробляти свої власні напрямки досліджень.Тітченер зосередив свої зусилля на вивченні елементів психіки і їхнього механічного зв'язку за допомогою асоціації. Однак, він відмовився від використання вундтівского вчення про апперцепцію й сконцентрував свою увагу на самих елементах. З його погляду основне завдання психології полягало у відкритті елементів свідомості, тобто в розкладанні свідомості на частині й визначенні його структури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Життя Тітченера та його система поглядів.

 

1.1 Життєвий досвід Едуарда Тітченера

Більша частина активного творчого життя Тітченера пов'язана з його роботою в Корнельському університеті Нью-Йорка. Кожна його лекція, на якій він незмінно з'являвся одягненим у професорську мантію, являла собою справжня театральна вистава. Сцену для цієї вистави готовили асистенти вченого під його безпосереднім спостереженням. Молодший викладацький склад, займав місця в першому ряді. Через окремі двері входив професор Тітченер і направлявся прямо на кафедру. Він думав, що його оксфордська мантія й професорська шапочка дають йому право вважати себе незаперечним авторитетом. Хоча Тітченер учився у Вундта всього два роки, він багато в чому нагадував свого вчителя - як автократичним стилем керівництва й прийомами читання лекцій, так і бородою.

Тітченер народився в Англії, у Чичестере. Він належав до древнього, але збіднілому роду й звик з дитинства розраховувати тільки на свої неабиякі розумові здатності, завдяки яким зміг домогтися одержання стипендій для продовження утворення. Спочатку він учився в Малвернському коледжі, а потім в Оксфордському університеті, де вивчав філософію й класичну літературу, а пізніше одержав посаду асистента-дослідника на кафедрі фізіології. Перебуваючи в Оксфорді, Тітченер захопився теоріями Вундта, однак цей інтерес не розділявся й не заохочувався ніким з його колег і наставників. Тому не дивно, що він почав поїздку в Лейпциг - тодішню Мекку багатьох учених-пілігримів - де став займатися під керівництвом Вундта й одержав ступінь доктора в 1892 році.

У себе на батьківщині  Тітченер збирався стати першопрохідником в області експериментальної психології. Однак, повернувшись в Англію, він виявив, що його колеги досить скептично ставляться до нового наукового підходу, що так полюбився йому. Тому, проробивши в Оксфорді всього кілька місяців, він відправився в США, щоб викладати психологію й керувати науковою лабораторією в Корнелльському університеті. У той рік, коли він покинув Англію, йому було 25 років. Всю частину, що залишилася, життя він провів у Корнелле.

У період з 1893 по 1900 роки Тітченер займався встаткуванням своєї лабораторії, проведенням досліджень і написанням статей, число яких перевалило за шістдесят. У міру того, як його напрямок у психології залучало в Корнелл усе більше й більше студентів, він почав відходити від особистої участі в експериментальній роботі, перекладаючи завдання проведення досвідів на своїх учнів. Таким чином, саме завдяки дослідженням своїх студентів Тітченер зумів нагромадити величезний експериментальний матеріал. За 35 років роботи під його керівництвом були написані понад 50 докторські дисертації по психології, більша частина яких носила безпосередній відбиток його ідей. Використовуючи свій авторитет, він вибирав для студентів теми досліджень, які представляли для нього особливий інтерес. У підсумку це дозволило йому створити власну систему, що одержала назву структуралізму, за його словами, «єдину систему в психології, гідну згадування».

Тітченер перекладав книги Вундта з німецького на англійський. Закінчивши роботу над перекладом третього видання «Основ фізіологічної психології», він виявив, що Вундт уже видав четверте. Тітченер перевів четверте, але до цього часу невтомний Вундт підготував п'яте.

Перелік книг самого Тітченера включає «Нариси психології» (An Outline of Psychology, 1896 р.), «Початковий курс психології» (Primer of Psychology, 1898 р.) і чотиритомна праця за назвою «Експериментальна психологія: посібник із практичних занять» (Experimental Psychology: A Manual of Laboratory Practice), що вважався «однієї із самих значних книг в історії психології». Окремі томи останньої книги, викликали в США сплеск активності в області експериментальної психології й вплинули на ціле покоління вчених, що займалися цією проблемою, Всі підручники, написані Тітченером, користувалися великою популярністю й були переведені на російську, італійський, німецький, іспанський і французьку мови.

У Тітченера було хобі, які відволікали його сили й час від занять психологією. Недільними вечорами він диригував у себе будинку невеликим аматорським оркестром і протягом багатьох років неофіційно вважався «професором музики» Корнелльского університету доти, поки там не відкрився музичний факультет. Інтерес до нумізматики змусив Тітченера узятися - із властивої йому старанністю - за вивчення китайської й арабської мов, щоб мати можливість читати напису на монетах. Тітченер листувався з багатьма своїми колегами, причому більшість його листів були видрукувані на машинці й містили додаткові зауваження, зроблені від руки.

З віком він усе рідше з'являвся  в суспільстві й усе менше  брав участь у науковому житті університету. Тітченер став живою легендою Корнелла, хоча багато викладачів не тільки не були з ним знайомі, але навіть ніколи його не бачили. Більшу частину своєї наукової праці він виконував у стінах домашнього кабінету, проводячи в університеті порівняно мало часу. Після 1909 року він читав лекції один раз у тиждень по понеділках тільки протягом весняного семестру. Доступ відвідувачів до Тітченеру ретельно контролювався його дружиною, що всіляко оберігала чоловіка від випадкових вторгнень. Навіть його учні могли дзвонити йому додому тільки в самих крайніх випадках.

Хоча Тітченер мав деспотичні манери німецького професора, все-таки він міг бути добрим і турботливим відносно своїх студентів і колег - особливо, якщо вони поважали його в тій мірі, у якій він уважав це необхідним. В університеті розповідалися історії про те, як молоді викладачі й аспіранти, без усякого примуса, мили його машину й вставляли шибки в його будинку, спонукувані лише почуттями щирої поваги й замилування.

Один з його учнів, Карл Далленбах, приводив висловлення Тітченера про те, що «нема чого навіть сподіватися стати сьогоденним психологом, не навчившись колись курити». Не дивно, що багато хто з його студентів почали курити сигари - принаймні, у присутності знаменитого вченого. Інша аспірантка, Кора Фридлайн розповідала, як під час обговорення її доповіді в Тітченера, що постійно курив сигари, раптово задимилася борода. Це трапилося саме в момент його виступу, що ніхто зі слухачів не насмілювався перервати. Нарешті, зібравшись із силами, Кора Фридлайн вимовила: «Я вибачаюсь, професор, але у вас зайнялися бакенбарди». У результаті інциденту постраждали не тільки борода Тітченера, але і його сорочка й навіть нижня білизна.

Турбота Тітченера про своїх студентів не закопчувалася із закінченням ними університету, як не закінчувалося при цьому і його вплив на їхнє життя. Приміром, Даллепбах після одержання ступеня доктори збирався йти працювати в медичну школу, але Тітченер домігся для нього місця викладача в Орегонском університеті. Далленбах думав, що його вчитель схвалить прийняте їм рішення працювати в школі, але виявився не правим. «Я змушений був поїхати в Орегон, тому що він (Тітченер) не бажав, щоб час, витрачений на моє навчання й спільні дослідження, виявилися для нього витраченими дарма».

Відносини Тітченера із психологами, які не входили в його групу, іноді приймали натягнутий характер. Незабаром після свого обрання в члени Американської асоціації психологів він заявив про свій вихід із цієї організації, тому що асоціація відмовилася виключити зі своїх рядів одного вченого, обвинуваченого їм у плагіаті. Розповідають, що друзі Тітченера протягом багатьох років продовжували платити за нього членські внески, тільки щоб він як і раніше залишався її членом.

Починаючи з 1904 року група психологів, що назвала себе тітченеровськими експеременталістами стала проводити регулярні зустрічі, присвячені обговоренням результатів своїх досліджень. Тітченер сам установлював порядок проведення цих зустрічей, визначав теми для дискусій і вирішував, кого з гостей варто запросити. Неписане правило забороняло присутність жінок під час обговорення робіт. Один зі студентів згадував, що Тітченер хотів «перебувати в кабінеті, обкутаному клубами тютюнового диму, і чути живі доповіді, які можна переривати питаннями й критикувати, не стискуючи себе присутністю дам, тому що... для паління вони вважалися занадто цнотливими створеннями».

Кілька студенток з коледжу  Брин Moop, штат Пенсільванія, висловили  побажання бути присутнім на зборах групи, але одержали відмову. Один раз їм все-таки вдалося проникнути в приміщення, де слухалися доповіді, і сховатися там під столом. Наречена Боринга й інші студентки перебували в сусідній кімнаті, «прислухаючись до мов, що доносились через відкриті двері, палко бажаючи почути, що ж являє собою насправді та психологія, якою займаються чоловіки. Того разу їм вдалося залишитися непоміченими».

Незважаючи на те, що Тітченер продовжував забороняти жінкам бути присутнім на зустрічах групи, у питанні рівноправності підлог він дотримувався самих передових поглядів. На свої курси в Корнелле він почав приймати аспіранток задовго до того, як це стали робити в Гарвардському й Колумбійському університетах. З 56 його учнів, що захистили докторські дисертації, більше третини склали жінки. «По числу докторських дисертацій, написаних під його керівництвом жінками, з ним не міг зрівнятися жоден з його сучасників». Тітченер захищав жінок, що прагнуть зайняти викладацькі посади, хоча такі дії здавалися його колегам надто сміливими. Відомий випадок, коли він зміг домогтися призначення викладачем однієї зі своїх учениць, навіть незважаючи на заперечення декана.

Першою аспіранткою, що захистила докторську дисертацію по психології, була Маргарет Флой Уошберн. Крім того, вона виявилася й першої із всіх учнів Тітченера, що одержала докторський ступінь. «Тепер він сам не знає, що із мною робити», - згадувала вона пізніше. Уошберн не змогла надійти в аспірантуру Колумбійського університету, як збиралася зробити спочатку, оскільки туди не приймали жінок. Однак її прийняв Тітченер, і після захисту дисертації в Корнелльському університеті вона почала свою успішну кар'єру вченого-психолога. Уошберн була автором серйозного дослідження із проблем порівняльної психології «Розум тварин» і стала першою жінкою-психологом, вибраної в Національну академію наук. Вона виконувала посаду президента Американської психологічної асоціації й була засновником Вассарського коледжу - «одного із самих значних центрів дослідження проблем психології в нашій країні». Ми згадуємо про успіхи Уошберн, щоб звернути увагу на ту підтримку, що Тітченер робив психологам-жінкам у продовження всього свого життя. Для них він охоче розорював двері своєї лабораторії, тримаючи їх закритими для багатьох психологів-чоловіків.

Близько 1910 року Тітченер почав писати книгу, у якій збирався найбільше повно відбити свою систему поглядів. На жаль, він помер у віці 60 років від пухлини мозку, перш ніж зміг закінчити роботу. Після його смерті кілька глав цієї книги були опубліковані в наукових журналах, а потім і в окремому виданні. Говорять, що в Корнелльському університеті дотепер можна побачити заспиртований мозок Тітченера.

 

1.2 Психологічна система поглядів

Згідно Тітченеру, предмет психології полягає у вивченні свідомого досвіду, тому що саме такий досвід залежить від випробуваного суб'єкта. Цей вид знань відмінний учням, що досліджують традиційні проблеми природних наук. Наприклад, звуки й світло є предметами вивчення й фізики, і психології. Однак фізики досліджують явища з погляду протікання фізичних процесів, а психологи вивчають, як вони спостерігаються й сприймаються людьми.

Як затверджував Тітченер, всі інші науки, крім психології, незалежні від випробуваного суб'єкта. Для пояснення цієї думки він пропонував розглянути простий приклад. Нехай температура повітря в кімнаті становить 85 градусів по Фаренгейтові. Очевидно, що це значення не буде залежати від того, є хтось у кімнаті чи ні. Однак, коли в кімнаті присутні спостерігачі й повідомляють про те, що вони страждають від спеки, то таке сприйняття залежить від їхніх переживань. Згідно Тітченеру, подібний тип досвіду і є єдиним справжнім предметом вивчення психології.

Тітченер попереджав, що при вивченні свідомого досвіду не можна допускати так званої помилки стимулу - тобто змішання психічних процесів сприйняття об'єкта й впливу самого об'єкта. Наприклад, спостерігачі, які бачать яблуко й описують його просто як яблуко, не визначаючи колір і форму, які вони також сприймають, роблять «помилку стимулу». Об'єкт спостереження, на думку Тітченера, повинен описуватися не повсякденною мовою, а мовою термінів усвідомленого його сприйняття.

Коли спостерігачі фокусують свою увагу на стимулах об'єкта, а не на психічних процесах, вони не можуть відрізнити те, що вони знали про  цей предмет раніше (тобто те, що в нашім прикладі називається яблуком) від свого безпосереднього сприйняття його в цей момент. Всі спостерігачі насправді знають про яблуко те, що воно червоне, блискуче й кругле. Коли вони описують що-небудь ще, крім кольору, яскравості й геометричних характеристик, вони витлумачують своє сприйняття об'єкта, не спостерігаючи його, - тобто мають справу з опосередкованим, а не безпосереднім досвідом.

Титченер визначав свідомість як суму наших переживань, що існують у  цей момент часу, а розум як суму наших переживань, накопичених протягом життя. Свідомість і розум багато в чому схожі - за винятком того, що свідомість містить у собі психічні процеси, що відбуваються в сучасний момент, а розум містить у собі загальний підсумок цих процесів.