Історія розвитку юридичної психології

Однак необхідно відзначити, що далеко не всі юристи й психологи того періоду розділяли негативне відношення до показань свідків. Серед них насамперед варто назвати найвідомішого російського юриста О. Ф. Коні. Він різко виступив проти висновків В. Штерна і О. Гольдовського. Він говорив: "Не можна приховувати, що дослідження Штерна вкрай однобічні, не можна також приховувати й той факт, що в сутності це проти свідків, суддів й особливо присяжних засідателів".

Вчені М. О. Лазарєв і В. І. Валицький вказували на те, що положення Штерна не будуть мати значення для практики, що найважливіше зло при показаннях свідків — не мимовільні помилки, а свідома неправда свідків, що поширена більш, ніж прийнято вважати: майже три чверті свідків говорять неправду. Відомий психолог Б. М. Теплов відзначав, що навіть при повній суб'єктивній сумлінності авторів результати психологічних експериментів будуть визначатися теорією, якою вони керуються.

У своїх психологічних дослідженнях В. Штерн та інші вчені проявляли нерозуміння особливостей психічного відбиття об'єктивної дійсності. Так, сутність мимовільної пам'яті вони розглядали як випадковий результат пасивного відображення мозком діючих на нього факторів. Огляд різних теорій пам'яті в психології показав, що "основним і загальним для них пороком є те, що на пам'ять не вивчалась як продукт діяльності, і насамперед практичної діяльності суб'єкта, а також й як особлива, самостійна ідеальна діяльність". Це було однією з основних причин, що породжували як механістичні, так й ідеалістичні теорії пам'яті.

Розвиток суспільних наук породжує прагнення розібратися в причинах злочинності, дати наукове обґрунтування діяльності соціальних інститутів, які займаються її попередженням. Таким чином, у XIX ст. починає складатися новий підхід до вирішення даної проблеми, суттю якого є прагнення розкрити причини злочинної поведінки і на цій основі скласти програму практичної діяльності по боротьбі зі злочинами й злочинністю.

У середині XIX ст. Ч. Ломброзо одним з перших спробував науково пояснити природу злочинної поведінки з позиції антропології. Теорія Ломброзо знаходить послідовників й у наш час. її відображення можна знайти в сучасних теоріях, таких як теорія хромосомних аномалій Клайнфельтера, у фрейдистських і неофрейдистських вченнях про агресію и руйнівні потяги. Очевидно, що якщо додержуватися логіки антропологічної теорії Ч. Ломброзо, то боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися шляхом фізичного "знищення або довічної ізоляції засуджених". Такий підхід у поясненні природи злочинної поведінки був підданий серйозній, справедливій критиці вже з боку сучасників Ломброзо, коли злочинність досліджувалась з позицій соціального явища.

У цілому дослідження в галузі юридичної психології мали широкий діапазон. Це не тільки проблеми використання судово-психологічної експертизи, психології дізнання, психологічні проблеми правопорушень, а й проблеми щодо особистості правопорушника, психології судочинства і т. ін. В той час складається ціла школа юридичної психології, яку гідно представляють такі імена юристів і психологів, як О. Р. Ратінов, В. Ф. Пірожков, О. Д. Глото-чкін, О. Г. Ковальов, О. М. Столяренко, В.О. Бакесв, В. Л. Васильєв, О. В. Дулов, К.І. Шихриманян, М. И. Енікеєв, Г. Г. Шиханцов, Ф. В. Глазирін, М. М. Коченов, В. Г. Десв, А. І. Ушатіков, О. Н. Су-хов, В. В. Романов, О. А. Сітковська та ін.

У закордонній юриспруденції першими монографічними роботами з юридичної психології традиційно вважають публікації німецьких вчених — К. Еккартегаузена "Про необхідність психологічних пізнань під час обговорення злочинів" (1792) і І.Х. Шауманна "Думки про кримінальну психологію" (1792).

Кінець XIX — початок XX ст. знаменні й тим, що з'явився ряд фундаментальних психолого-юридичних праць. Так, німецьким ученим Гансом Гроссом в 1898 р. публікується монографія "Кримінальна психологія". У ній автор знайомить юристів з досягненнями' психології для поліпшення слідчої й криміналістичної діяльності.

На рубежі століть у роботах німецьких психологів В. Штерна,

Марбе, М. Вертгеймера ретельним дослідженням стали піддаватися питання правдивості, облудності показань свідків, прояву об'єктивних і суб'єктивних факторів у суді.

Значним досягненням у розробці психологічного інструментарію є створення методики асоціативного експерименту, який дозволяв виявляти правдивість/облудність у показаннях злочинців (Карл Густав Юнг, К. Марбе, В. Штерн, М. Вертгейнер).

У 20—30-ті pp. XJC ст. закордонні вчені стали активно впроваджувати в практику правового регулювання методичні наробітки таких шкіл психології, як психоаналіз, біхевіоризм, психотехніка. Так, завдяки дослідженням психоаналітиків Ф. Александера,. Г. Штауба, А. Адлера, Б. Карпмена, Б. Бромберга й ряду інших вчених була виявлена роль неусвідомлюваної сфери особистості в злочинній поведінці, а також доведено, що злочинні наміри й особливості девіантної поведінки часто є наслідком ранньої психічної травматизації, яка визначилася неадекватним механізмом психологічного захисту й життєвого стилю, дефектом у таких підструктурах особистості, як "Супер-его" і "Его".

В 20—30-ті pp. XX ст. пік активності спостерігався й у психотехнічному забезпеченні правового регулювання. Керуючись методологічними орієнтирами, сформульованими засновником психотехніки Гуго Мюнстербергом, його послідовники прагнули розробити психологічний інструментарій для вирішення таких основних завдань: по-перше, щодо попередження порушень права; по-друге, щодо з'ясування складу злочинів; по-третє, щодо трактування юридичних випадків (рішення й приведення у виконання покарання); по-четверте, щодо психологічного забезпечення праці співробітників правоохоронних органів (розробка професіограм, професійний відбір, наукова організація праці і т. ін.). Як серед закордонних, так і вітчизняних вчених у психотехнічних розробках пріоритетним було вивчення особливостей насамперед слідчої і судової діяльності (А. Хельвнг, К.І. Сотонін та ін.).

У закордонних країнах в 30—70-ті pp. одержали подальший багатоплановий розвиток як теоретичні розробки, так і різнобічні підходи в створенні інструментарію психодіагностики, психокорекції й психотерапії. Для пояснення причин злочинності й особистості злочинця у цей період було запропоновано багато психологічних теорій. У закордонних оглядових публікаціях з юридичної психології в якості вузлових виділяються такі підходи: біо-психологічні теорії; психоаналітичні теорії; теорії рис особистості; теорії емоційних проблем; теорії класичного, соціально-когнітивного навчання; теорії Я-концепції; теорії інформаційного соціального контролю; теорії соціопатичної особистості; теорії розумових моделей та ін.

З огляду на психологічну складність феномена особистості деякими авторами здійснювалися спроби інтеграції різнопланових ідей з вищевказаних підходів. Так, Х.Ю. Айзенком (1977), Дж. Уи-лсоном і Р. Херрштайном (1985) проводилися дослідження по об'єднанню ідей з теорій навчання і теорії рис особистості, а Т. Хі: рши, Д. Елліотом, А. Оліном і Дж. Уілсоном (1985) — ідей з теорій емоційних проблем та інформаційного соціального контролю.

В останні десятиліття XX ст. активізуються дослідження в таких галузях, як проблематика комплексної науки віктимології (дослідження злочинів з позицій відносин-й особистості жертви), як виявлення ролі феномена "стигматизації", тобто "суспільного своєрідного таврування" на розвиток злочинців (по Е. Сатерленду), як вивчення "системи злочинної поведінки" (через вивчення групового способу життя злочинців, генезису їхніх специфічних субкуль-тур), як аналіз ефективності різних виправних програм (по Кларку, через вивчення впливу психотехнологій ресоціалізації та реабілітаційного впливу на зниження рецидиву).

Проблеми юридичної психології завжди привертали пильну увагу українських дослідників. На початку XX ст. вивчалися такі проблеми:

— динаміка злочинності і її співвідношення із соціально-економічною динамікою розвитку держави;

— соціальні джерела злочинності;

— процес утворення злочинної особистості;

— вплив діяльності пенітенціарних органів на особистість злочинця;

— загальні питання юридичної психології (предмет, система, методи, історія, зв'язки з іншими науками);

— правосвідомість і правова психологія;

— психологічна характеристика юридичної діяльності;

— кримінальна психологія, психологія злочинця й злочину;

— психологія попереднього слідства;

— психологія кримінального судочинства;

— судово-психологічна експертиза;

— психологічні особливості неповнолітніх правопорушників;

— кримінально-виконавча психологія;

— етика й психологія правовідносин у сфері підприємницької діяльності;.

— психологічні закономірності виникнення й розвитку "тіньової економіки";

— психологія організованої злочинності та ін.

У ці роки в Україні були перекладені й видані праці таких учених, як Г. Гросс, О. Липман, Е. Штерн, М. Герінг, Г. Мюнсберг, А. Гельвіг та інших, що, звичайно, вплинуло на вітчизняні дослідження. Особливе значення цьому приділяли юридичні суспільства Києва, Харкова й інших міст. Спеціальні кабінети й лабораторії були організовані у всіх великих містах України: Києві, Харкові, Одесі, Львові. Однак у 30—60-ті pp. дослідження в галузі юридичної та іншій галузях психології були згорнуті. Вони відновилися тільки в середині 60-х pp., коли було прийнято постанову про поліпшення юридичної освіти й подальший розвиток юридичної науки. З 1971 р. стали проводитися наукові конференції по юридичній психології. У цей час рішенням теоретичних і прикладних питань юридичної психології займалися багато видних українських юристів і психологів (М.В. Костицький, В.Е. Коновалова, У.Ю, Шепитько, 3. І. Мітрохіна, B.C. Медведєв, Н.В. Алікіна та ін.). Вони розглядали не тільки проблеми особистості злочинця, психічних механізмів вчинення злочину, а й питання профілактики правопорушення, психологічних основ проведення попереднього слідства. Українські вчені вивчали різні аспекти особистості співробітників органів правосуддя, вирішували завдання щодо профвідбору, профпідготовки і т. ін.

Тепер у правоохоронних органах працює багато психологів. Крім того, є значна кількість спеціалізованих наукових центрів й академічних інститутів, де ведуться цілеспрямовані дослідження із проблематики юридичної психології.

4