Соціально-психологічні механізми впливу

Досить широке розуміння явища влади веде до визнання її за іманентну властивість  кожної живої істоти (як у Ф. Ніцше) або психічного індивіда (як в А. Адлера). І в тому і в тому контексті  влада постає як невід’ємна сторона, властивість живої істоти, що взаємодіє з оточенням і намагається утвердити власне існування, задовольнити свої потреби, дотримати власних інтересів, захиститися від конкурентних впливів. Для того, щоб бути, треба виявляти себе, заявляти про себе, висловлювати домагання щодо середовища.

Владні потяги пронизують усю сферу психічного життя індивіда, заволодіваючи, в  тому числі, й сексуальною. Можливість чи неможливість задоволення сексуальних  потреб суб’єкта визначається змістом  його стосунків з оточенням, залежить від ступеня домінування оточення над індивідом або індивіда над оточенням. Накладаючи численні табу на сексуальну сферу, соціум обмежує індивіда, упокорює його, але водночас спонукає до реалізації відповідних потреб непрямим чином. Індивід, отже, “вислизає” з-під суспільних заборон і, бодай почасти, здобуває владу над обставинами. Пряме ж задоволення сексуальних потреб тим більш передбачає присутність іншої особи, і контекст такого задоволення набуває ще більш вираженого владно-підвладного характеру.

Чи не найяскравішим  утіленням поєднання сексуальних і владних імпульсів є садизм, де сексуальні і владні потреби задовольняються одночасно, а незадоволення одних унеможливлює задоволення інших. Щоправда, можна вести мову про так званий несексуальний садизм, наявність якого могла б бути додатковим арґументом на користь первинності саме владних потреб, а не сексуальних. Формування несексуального садизму та, очевидно, і несексуального мазохізму може свідчити про різні психічні джерела прагнення влади і сексуального бажання. Десь на дуже ранніх етапах онтогенезу ці дві сфери поєднуються між собою і далі співіснують вельми тісно, хоча їхня первісна природа зовсім різна. А згодом несексуальний садизм звичайно виявляється захисним або компенсаторним варіантом садизму сексуального.

Васютинський  зазначає, що пошук об’єкта для  сексуального спрямування майже  від самого початку набуває характеру  пошуку об’єкта домінування або  підпорядкування.Компенсаторну функцію  виконує не лише маскування сексуальності. Увагу привертає й компенсаторна  функція домінування.

Для особи, яка має значну владну потенцію і для якої застосування владних можливостей не становить  психологічної проблеми, влада здебільшого  не набуває самодостатньої цінності, а її прагнення не перетворюється на один із провідних мотивів активності. Владна функція спрацьовує ніби сама по собі, а здійснення владних повноважень є звичайним модусом активності. Натомість для особи, невпевненої у власних силах, психологічно слабкої, неспроможної до адекватного досягнення, здобуття домінантної позиції, посідання влади виявляється вельми привабливим. Особливо актуальним таке прагнення стає для різного роду невротичних особистостей і є, власне кажучи, одним із найзначущіших елементів конструйованого ними “несправжнього”, вигаданого невротичного світу. У такому неадекватному відображенні дійсності позбавлена реальних владних можливостей особа захищається від усвідомлення своєї малоцінності тим, що уявляє себе істотою владною, спроможною, потентною.

Оскільки в  основі такого фіктивного компенсаторного владного статусу лежить не справжня психологічна міць, а особистісна слабкість, то через будь-які вияви “домінантної” позиції тою чи тою мірою проступає психологічна неадекватність. Відтак зазнавані невдачі, як правило, спонукають індивіда не до належної корекції поведінки, а до ще виразніших намагань зміцнити свою владність. Такі залежності становлять одну з істотних характеристик невротичного кола. І загальна історія людства, і зміст повсякденних людських стосунків дають безліч прикладів свідомої, напівсвідомої чи майже несвідомої активності осіб, які потерпають від комплексу малоцінності і прагнуть заглушити його шляхом здобуття влади над іншими людьми. (Класичним прикладом є комплекс Наполеона, який спонукає низькорослих чоловіків до владного вивищення над оточенням).

Менш очевидним, але не менш загальним, ніж потреба домінування, є прагнення підпорядкуватися, бути підлеглим, залежним. Оскільки жива істота чи психічний суб’єкт не можуть існувати поза певним середовищем, то вони ніби приречені на те, щоб якимсь чином до нього устосунковуватися, пристосовуватися до його умов. Цілковита нездатність до такого пристосування означає нездатність до самого існування. У будь-якому вияві влади над оточенням, яку має індивід, завжди має місце і його узалежнення від цього оточення, підпорядкування йому. Адже сама наявність середовища, де індивід має утвердитися, означає залежність від такої наявності.

Порівняно з  домінуванням, підпорядкування має здебільшого менш виразний, часто непомітний характер. Воно виражається не лише в актах інтерсуб’єктної взаємодії, а насамперед у внутрішніх позиціях її учасників. У різних версіях соціального психоаналізу досить докладно відстежено загальнолюдську потребу підкорення авторитетові, ідентифікації з вождем. Найчастіше така ідентифікація відбувається майже автоматично, майже несвідомо і не виділяється її суб’єктами як якийсь особливий феномен. 

Якщо підпорядкування  іншій особі є ніби психологічною суттю процесу ідентифікації, то в протилежному йому за багатьма ознаками процесі проекції таке психологічне підпорядкування втілюється не меншою мірою. Немає сумніву в тому, що в прагненні підпорядкувати себе авторитетові особистість тою чи тою мірою втілює власні проекції. І це хоч би через те, що, по-перше, суб’єкт потребує мати за об’єкт проекції більш чи менш значущу для нього особу, по-друге, ця особа повинна мати певний набір рис, до яких ніби допасовується проекція. А з другого боку, підпорядковуючись іншій особі, суб’єкт і ідентифікується з нею, і проектує на неї свої власні риси й комплекси.

Підпорядкування, так само як і домінування, може виконувати компенсаторну функцію для психологічно слабких індивідів, відігравати роль своєрідного психологічного костура. Основна психологічна вигода підпорядкування полягає, очевидно, у відмові від відповідальності. Можна говорити про два варіанти такої відмови – від відповідальності позитивної і негативної. Відмова від позитивної відповідальності означає, що індивід, передчуваючи свою неспроможність у виконанні певних функцій, наперед відмовляється від них, перекладаючи керівні обов’язки на іншу особу.

Васютинський заключає, що позиція підлеглого суб’єкта у взаємодії, що в більшості випадків має викликати співчуття і намагання підтримати, насправді дає суб’єктові значні переваги, зумовлені його власними недосконалостями. Відчуваючи свою малоцінність у певній сфері, суб’єкт може шукати особу більш успішну, ідентифікація з якою дасть йому своєрідну компенсацію у вигляді почуття впевненості, прилученості до зовнішньої сили.

Уже в самому підпорядкуванні як прямій відмові від узяття на себе більш-менш самостійних владних функцій криється намагання бодай непрямо володіти ситуацією взаємодії. Той, хто підпорядковується, прагне змінити дискурс взаємодії, надаючи йому сприятливішого для себе забарвлення та нейтралізуючи можливі негативні аспекти.

Проте підпорядкування може бути й химернішим, багатоплановим і мати на меті якраз протилежне: здобуття домінантної позиції. Така позиція здобувається в непрямий спосіб, а зайняття позиції підлеглої сторони стає засобом маніпулювання стороною, якій віддається позірна перевага у взаємодії. Двома найтиповішими шляхами такого маніпулятивного підпорядкування є, по-перше, вияв своєї безпорадності і заклики про допомогу, по-друге – увиразнення відповідних переваг іншої сторони. Обидва модуси поведінки передбачають спонукання цієї іншої сторони до вчинення відповідних дій і взяття на себе відповідальності за них.

Отже, владно-підвладний зміст пронизує всі сфери міжособистісних стосунків. Кожний суб’єкт – свідомо чи несвідомо, довільно чи мимовільно – займає в них не просто домінантну або підпорядковану позицію, а водночас і ту і іншу. При цьому соціальний характер таких співвідношень може бути доволі очевидним, тоді як психологічний виявляється, як правило, менш однозначним і важче піддається об’єктивній оцінці. Домінування й підпорядкування включаються в загальний контекст особистісного розвитку і виконують складні психологічні функції, пов’язані з адаптацією до зовнішнього і внутрішнього середовища. Особливо вагомими є функції компенсаторні, ступінь адекватності яких істотно зумовлює статус особистості як учасника інтерсуб’єктної взаємодії. [8]

Актуальність  даної теми сьогодні важко переоцінити. Адже сфера політики є найважливішим структурним елементом суспільного життя, одним з головних регуляторів соціальних відносин, що пронизує все суспільство. Сучасна політична ситуація в Україні – явище різнопланове і досить складне. Та найбільш актуальним на сьогоднішній день є конкретний аналіз політичної діяльності різних соціальних груп, вивчення політичних партій і рухів, поведінка і свідомість електорату. На сучасному етапі розвитку людства політичне життя все більше характеризується активізацією масових суспільних рухів. Люди різної політичної орієнтації протестують проти мілітаризації, політики агресії та війни, расової та національної дискримінації, обмеження прав жінок, корупції, хижацького використання природних ресурсів і довкілля. Політичні лідери змушені зважати на позиції масових суспільних рухів, які нерідко висувають певні політичні вимоги. Неабиякими є можливості впливу людей на різноманітні політичні процеси в умовах функціонування місцевого самоврядування. Саме на цьому рівні найефективнішими є узгодження інтересів, установок і настроїв людей та органів влади. Адже більшість із них байдужа до того, що відбувається на вершинах влади, виявляючи водночас неабиякий інтерес до того, що відбувається навколо них.

 Перечитуючи або конспектуючи роботу Ваютинського Вадима Олександровича, – нашого з вами сучасника, доктора психологічних наук,- неважко спроектувати основні положення на сучасних політичних діячів, політичні партії, політичні сил, на нас з вами, як учасників виборчого процесу(електорат), щоб, можливо глибше зрозуміти сутність процесів, що протікають в епіцентрі соціально-політичного життя.

Експеримент

Елен Уолстер, Уільям Уолстер, Джейн Пилявин, Лінн Шмідт. «Гра у неприступність»: намагання зрозуміти феномен важкодоступних жінок. [2]

Ціль –	дослідити феномен важкодоступних жінок
Суб’єкт –	підлітки, студенти
Гіпотеза -	На ступінь  бажаності жінки впливають два  компонента: а) наскільки суб’єкту важко домогтися жінки; б) наскільки  іншим чоловікам важко домогтися  цієї жінки.
Опис -	проводилось в шести експериментах: Е. Уолстер, Дж. У. Уолстер і Е. Бершейд (Walster, Walster & Berscheid, 1971) провели два експерименти, метою яких була перевірка гіпотези, що підлітки вважатимуть неприступного хлопця або дівчину соціально більш привабливими, ніж легкодоступних . Старшокласникам і випускникам середньої школи  говорили, що експериментатори зацікавлені у виявленні першого враження, яке справляють різні підлітки. Випробовувані переглядали фотографії і біографії однієї пари, а потім їм розповідали, як романтично зацікавився суб'єкт, який виступає в даному експерименті в ролі стимулу (хлопець чи дівчина), своїм партнером після чотирьох зустрічей. Випробуваним повідомляли, що партнер «дуже сильно» сподобався суб'екту-стимулу або ж що у нас немає жодної інформації, або ж що партнер «не дуже сподобався» суб'екту-стимулу. Потім підлітків запитували, наскільки соціально привабливими здалися їм обидва однолітка (тобто наскільки викликають симпатію, наскільки привабливими фізично і т. д.). Дж. Лайонз, Е. Уолстер  і Дж. У. Уолстер (Lyons, Walster & Walster, 1971) провели польове дослідження та лабораторний експеримент, щоб продемонструвати, що чоловіки віддають перевагу побачення з жінкою, яка грає в неприступність. Обидва експерименту проводилися за допомогою комп'ютерної служби знайомств. Експеримент III був польовим. Був встановлений контакт з жінками, що брали участь в комп'ютерній програмі знайомств, після чого їх найняли в якості експериментаторів. Їх проінструктували, як відповідати, коли партнер з комп'ютерного знайомства попросить про побачення. У половині випадків вони, як їм було сказано, зволікали і роздумували три секунди перед тим, як погодитися на побачення. (Ці жінки позначалися як «неприступні».) В іншій половині випадків вони, як їм було сказано, погоджувалися на побачення негайно. (Ці жінки позначалися як «доступні».) Експеримент IV був лабораторним. Консультант розповідав випробуваним, що комп'ютер призначив їм побачення з жінкою. Чоловіків просили зателефонувати жінці з офісу, запросити її на побачення і потім розповісти про перше враження. Ймовірно, потім пара повинна була відправитися на побачення і, в підсумку, повідомити, наскільки ефективні методи комп'ютерних знайомств. Насправді всім чоловікам в якості пари призначалася помічниця експериментатора. У половині випадків жінка розігрувала неприступність, в інших випадках – доступність. У ході Експерименту V дослідники вирішили, що, можливо, варто перевірити гіпотезу неприступності в сексуальному контексті. Е. Уолстер, Дж. У Уолстер і П. Ламберт (Walster, Walster & Lambert, 1971) припустили, що повія, яка стверджує, що вона вибіркова у виборі клієнтів, буде цінитися вище, ніж повія, яка визнає, що вона абсолютно не вибаглива в виборі партнерів. У цьому дослідженні повія виступала в ролі експериментатора. При появі клієнта вона пропонувала йому випити, а потім здійснювала експериментальні дії. У половині випадків, згідно з умовами експерименту, демонструючи, що вона недоступна, жінка стверджувала: «Те, що я зустрічаюся з вами сьогодні, зовсім не означає, що я дам вам свій телефон або що ми зустрінемося знову. Я незабаром збираюся піти вчитися, так що вільного часу у мене майже не залишиться, тому зможу зустрічатися тільки з людьми, які мені подобаються більше за інших ». В іншій половині випадків, згідно з умовами експерименту, демонструючи доступність, жінка такого не говорила. Після цього епізоду спілкування повії і клієнта розвивалося за традиційним сценарієм. Ступінь симпатії клієнта, викликаної цією повією, визначалася  двома способами. По-перше, повія сама оцінювала, наскільки сильно вона сподобалася клієнту. (Наприклад, жінку розпитували про те, наскільки сильно вона сподобалася клієнту; домовлявся він про повторному візиті; як багато він їй заплатив?) По-друге, експериментатор фіксувала, скільки разів протягом наступних тридцяти днів даний клієнт вступав з нею у сексуальні відносини. В експерименті VI у ролі випробовуваних виступали студенти літнього семестру Університету Вісконсіна в кількості 71 людини. Коли випробуваний приходив в офіс комп'ютерних знайомств, йому вручали папки, що містять ввідну інформацію про п'ять жінок. Експериментатор пояснював, що деякі з жінок встигли прийти, вивчити ввідну інформацію на можливих партнерів і виказати своє перше враження. Дві з партнерок випробуваного поки не змогли прийти. Три жінки вже побували в офісі і оцінили випробуваного поряд з іншими чотирма потенційними партнерами. У папках цих жінок малося п'ять форм вибору партнера. Випробуваному показували форми, які представляли собою оціночну шкалу, варіюється від «однозначно не бажаю побачення» (0) до «однозначно бажаю побачення» (+10). У кожній формі робилася відмітка. Імовірно ця позначка показувала, наскільки жінці сподобався даний потенційний партнер для побачення. (На цьому етапі випробуваному повідомляли його ідентифікаційний номер. Оскільки всі партнери були позначені номерами на формах, цей ідентифікаційний номер дозволяв випробуваному визначити, як кожна жінка оцінювала перспективу побачення з ним і з іншими чотирма партерами.) Експериментатор просила випробуваного ретельно вивчити як вступні анкети, так і форми вибору побачень всіх потенційних партнерок, щоб вирішити, з ким він хоче піти на побачення. Потім вона залишала випробуваного. Експериментатор поверталася після того, як випробовуваний заповнював анкети першого враження. Потім вона запитувала, з якою з жінок він вирішив зустрітися. Після того як випробуваний визначався у виборі, експериментатор розпитувала, які фактори вплинули на його вибір. Часто чоловіки, що вибрали вибірково доступну жінку, говорили: «Вона вибрала мене, і тому я відчув себе по-справжньому добре» або «Вона виглядає більш розбірливою, ніж інші». Доступна жінка часто зустрічала відмова з боку випробовуваних, які виражали невдоволення: «Вона, мабуть, страшно потребує побачення - вона насправді могла б піти з будь-яким». Неприступна жінка була одного разу описана як «виклик», але частіше зустрічала відмова через те, що вона «зарозуміла» або «надто розбірлива».
Результати -	У двох перших експериментах дослідники зазнали невдачі, намагаючись довести, що сторонні спостерігачі сприймають важкодоступну людини як особливо «цінну». Три інших експеримента не підтвердили, що прихильник сприймає важко досяжне побачення як особливо цінне. Перед шостим експериментом  дослідники прогнозували, що вибірково неприступна жінка (доступна для мене, але неприступна для будь-якого іншого) буде подобатися більше за неприступних жінок, доступних або нейтральних (жінок, про яких немає інформації). Результати в цілому підтвердили гіпотезу. Вивчивши вибір чоловіків, дослідники побачили, що розбірлива жінка більш популярна, ніж будь-яка з її суперниць. Була проведена перевірка за критерієм хі-квадрат щоб визначити, наскільки випадково розподілялися результати вибору. Результати розподілялися не випадковим чином (Х2 == 69,5, df = 4, р <0,001). Майже всі випробовувані воліли побачення із розбірливою жінкою. Коли дослідники порівняли частоту, з якою вибиралися її чотири суперниці (в сукупності), вони побачили, що розбірлива жінка отримала набагато більше своєї частки побачень (% 2 "68,03, df = 1, р <0,001).Вони також провели аналіз, щоб визначити, розрізняються чи ні по популярності жінки абсолютно неприступні, абсолютно доступні і ті, чия популярність невідома. Дослідники побачили, що не розрізняються (% 2 = 2,86, df = 3).
Висновки -	Дані експериментів повністю підтверджують гіпотезу: розбірливу жінку в більшості випадків воліють її суперницям. Причина її популярності очевидна. Чоловіки приписують їй всі достоїнства абсолютно неприступних і абсолютно доступних жінок і жоден з їхніх недоліків. Таким чином, після п'яти невдалих спроб зрозуміти феномен «неприступності» виявилося, що дослідники, в кінцевому рахунку, зрозуміли цей процес. Жінка може посилити власну привабливість, якщо надбає репутацію неприступної, а потім своєю поведінкою дасть зрозуміти романтичному обранцеві, що відчуває до нього ніжні почуття.
Значення -	Актуальність  теми в усі часи.

 

 

  

 

 

Література

1. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние  – СПб, 2000.

2. Кабаченко  Т. С. Методы психологического  воздействия: Учебное пособие.  – М.: Педагогическое общество России, 2000.

3. Лебон Г.  Психология народов и масс. Пер.  с фр. А. Фридмана и Э. Пименовой.  – С.-Петербург: изд. Ф. Павленкова, 1896.

4. Одайник В.  Психология политики. Политические  и социальные идеи К. Г. Юнга. – СПб: «Ювента», 1996.

5. Фрейд З.  Психология масс и анализ человеческого «Я». – М.: «Современные проблемы», 1925.

6. Шибутани Т.  Социальная психология. – М.: «Прогресс», 1969.

7. Манипулятивное  воздействие и рефлексивное управление / Психологический журнал, № 6, Т. 17, 1996, с. 139 – 144.

8. Васютинський В.О. Домінування і підпорядкування на терезах інтерсуб’єктвної взаємодії // Соціальна психологія. - 2003., № 1. – с.40-50.

 

9.Общественное животное. Исследования под ред. Э. Аронсона. Том 2, изд. Прайм-Еврознак, 2003г.- 352с.