Соціальна мобільність

У сучасних дослідженнях визнано за доцільне розрізняти мобільність структурну та обмінну (циркулюючу). Структурна мобільність зумовлена змінами в економіці й технології виробництва. До таких змін належать індустріалізація, а пізніше — зростання значення сфери послуг, скорочення чисельності зайнятих у сільському господарстві, зрушення в структурі професій та робочих місць під впливом сучасної техніки і технології. Поступово скорочуються частка порівняно простої трудової діяльності і потреба в ній та збільшується потреба у складній праці. Відповідно зростають вимоги до компетентності та кваліфікації індивідів. Кожне наступне покоління застає вдосконалену порівняно з попереднім періодом структуру робочих місць та місць у навчальних закладах. Щоб відтворити структуру позицій, що зазнала змін, поколінню дітей потрібно не наслідувати заняття і статус батьків, а здійснити мобільність. І це не їх вибір, це ззовні продиктована необхідність.

На відміну від зазначеного вище, обмінна мобільність зумовлюється виключно соціальними факторами. Мається на увазі розширення можливостей здобути вищу освіту, зростання обсягів соціальних гарантій та пільг, що надаються суспільством і державою з метою вирівнювання шансів на досягнення економічного і соціального успіху, а також утвердження домінуючої структури цінностей і мотивації досягнень. Саме цей вид мобільності переважно цікавить соціологів, які прагнуть простежити процес утвердження "м'яких", неконфронтаційних форм нерівності, поліпшення умов існування індивідів та груп.

Отже, мобільність існує, тому що змінюється економічна і професійна структура суспільства, а також більш сприятливими стають умови формування та розвитку індивідуальних здібностей. Однак у соціологічному дослідженні головним джерелом інформації залишається респондент, а все, що пов'язане з його соціальним оточенням, є умовами та передумовами мобільності. Таким чином, вона похідна і від статусних характеристик респондента та його сім'ї. Статусні характеристики, або, як їх ще називають, незалежні змінні — це професійний та освітній статус батьків, їхній дохід, місце проживання респондента до 15-річного віку (соціалізація у місті чи в сільській місцевості впливає на особливості формування ціннісних орієнтацій та домагань), кількість братів і сестер, здобута респондентом освіта, статус першого місця роботи.

Здійснена мобільність, статусні характеристики досягнутої позиції, що визначаються у термінах доходу, престижу, необхідного рівня освіти і компетентності, стають тоді залежними змінними. З'ясувалося, що шанси на досягнення привабливих позицій тим більші, чим престижнішою і високооплачуваною працею зайняті батьки, чим у більшому місті проживав респондент, чим менше у нього братів і сестер.

4. Мобільна поведінка

Нерівномірний розподіл винагород між соціальними позиціями спонукає індивідів прямувати саме до таких, які здатні найповніше задовольнити їхні домагання. Врешті-решт, надавати перевагу кращому, що приваблює, перед гіршим, що дратує, цілком природно. Однак, щоб мобільність відбулася, це "краще" має бути порівняно доступним, а в індивідів має скластися раціональна мотивація на його досягнення. В цьому разі мобільність стає не просто рефлекторною реакцією на зовнішні умови, а значущим вибором індивідами і групами соціального та економічного статусу, який звичайно відбувається з урахуванням наявних умов відтворення життя, цінностей і норм найближчого соціального оточення, уявлень про шляхи та міру задоволення потреб і запитів (про стиль життя), тобто поведінкою.

Індивіди, без сумніву, відрізняються щодо сприйняття запропонованих умов існування, а також здатності й потенціалу пересуватися у стратифікованому соціальному просторі, долаючи наявну нерівність. Погоджуючись із певними критеріями і принципами, вони вибудовують життєві та професійні плани, відшукують чи створюють ресурси, що забезпечують їхню поведінку. До того ж сукупність вчинків, намірів, переваг, нахилів, пов'язаних з мобільністю, є не тільки вимушеними, а й довільними. Мобільність — це випробовування міцності й піддатливості тенденцій середовища інтенціями індивідів. У процесі взаємодії із середовищем властивості зовнішнього світу переосмислюються й реінтерпретуються. Корекція планів і намірів також свідчить про активність індивідів.

Соціальні суб'єкти цілеспрямовано пересуваються між елементами соціальної структури. Звідси виникає ілюзія стосовно того, що мобільна поведінка завжди і в будь-якому разі раціональна, начебто без особливих труднощів можна визначити цілі та мотиви, які індивіди усвідомлюють, а також варіанти, з яких вони вибирають, перш ніж змінити позицію. Справді, частина актів мобільної поведінки є раціональною і здійснюється після роздумів та консультацій. Однак не можна заперечувати й інше. Далеко не завжди поведінка орієнтована на свідомо висунуті цілі, зумовлена добре усвідомленими потребами й інтересами. Немотивовані вчинки, поспіхом прийняті рішення також можуть викликати і справді викликають переміщення. Здавна відомо, що мобільна поведінка є також поведінкою наслідувальною. Індивіди поводяться певним чином саме тому, що так роблять їхні близькі або друзі.

Мобільна поведінка — це складний процес вибору цілей переміщення, спроб здійснити їх, а також процес своєчасного коригування програм дії. Очевидно, соціально-економічна ситуація в суспільстві, нерівність у винагороді різних позицій, міра індивідуальної та групової закріпленості за видами праці й територіями визначають основну частку мотивів та можливостей для здійснення мобільності. Комплекс подібних умов становить конкретну примусову силу, що до певної міри дозволяє мобільність або забороняє її.

Проте орієнтації на майбутню соціальну позицію складаються переважно в сім'ї, що явно чи латентно нав'язує життєві та соціальні пріоритети. Задаючи конкретне бачення світу, образ бажаного майбутнього, ставлення до наявних умов існування, формуючи очікування та домагання, визначаючи умови задоволення їх, сім'я надає фінансову та емоційну підтримку професійним і життєвим планам підростаючого покоління. Невдалі спроби досягти бажаного потребуватимуть зміни програми дій, можливо, навіть зниження рівня домагань, складання нових планів, знаходження компенсації нереалізованим задумам, спонукатимуть до пошуку нових ресурсів для досягнення мети.

Мобільна поведінка є своєрідною комунікацією між суспільством (державними структурами і господарським механізмом) та індивідом (групами індивідів). Державні структури, соціальні інститути, механізми ринкової і неринкової економіки спонукають та примушують до певного типу поведінки і до конкретних напрямів мобільності. Індивіди та групи індивідів підпорядковуються цим вимогам або намагаються зберегти відносну свободу самовизначення, досягти нормальних та прийнятних умов існування. Ставлення до навколишніх соціально-економічних реалій диференціює індивідів. Одні погоджуються із запропонованими соціумом правилами гри, приймають нав'язувану ієрархію цінностей і стандартів поведінки, інші не погоджуються і не приймають. Одні докладають максимальних зусиль до виконання накреслених планів, інші впадають у відчай від першої ж невдачі. Одні перебувають у постійному пошуку ресурсів, що допоможуть привести до намічених цілей, інші нічого для цього не роблять.

5. Наслідки мобільності

Два очевидні підсумки мобільної поведінки постають перед індивідом. Якщо мобільність відбулася, той, хто здійснив її, переконується у дієвості існуючих принципів та норм, у справедливості соціального устрою. Вербально, на словах, і діями він ладен демонструвати прихильність до домінуючих цінностей, лояльність до наявного устрою. А коли спроба соціального сходження не вдалася, коли внаслідок різних обставин індивід опинився на "соціальному дні", то й результатом швидше за все буде аномія. Розвиткові подібної хвороби, без сумніву, сприяє невдалий особистий досвід просування у стратифікованому просторі. Інші наслідки не такі помітні й значно рідше обговорюються в соціологічній літературі, проте вони не менш важливі для усвідомлення процесів диференціації і стратифікації в суспільстві.

Між класами і групами відбувається постійний обмін індивідами, внаслідок якого чисельність одних елементів соціальної структури зростає, інших — зменшується. Для групи такі коливання чисельності мають певні наслідки.

У тих групах і верствах, які масово залишають індивіди, спостерігаються посилення однорідності, зниження загального рівня кваліфікації та компетентності. В історії нашої країни неважко віднайти такі приклади. Мабуть, саме такими були наслідки масової мобільності з селянства до робітничого класу. І тепер сільську місцевість залишає передусім найбільш здібна та освічена частина дорослого населення. Зустрічний потік з міста в середині 90-х років не міг компенсувати втрат. Візьмемо інший приклад. Економічна криза останнього десятиліття призвела до того, що різко збільшився відплив з професійних груп наймолодших, найбільш ініціативних та підприємливих, а в перспективі, напевне, найкомпетентніших. Наукові співробітники, кваліфіковані інженери та робітники просувалися до позицій, що могли задовольнити їхні матеріальні потреби, внаслідок чого знижувались якість та потенціал груп, які вони залишали.

Не настільки однозначними є наслідки для тих елементів соціальної структури, до яких вливаються основні потоки мобільних індивідів. Насамперед вони стають неодноріднішими. Внаслідок зростання чисельності периферійних прошарків стираються межі групи. Стає неможливим чітко визначити сталі центри груп, вони розпадаються або втрачають виразність під натиском мобільних індивідів, практично непомітно перетворюючись на неадаптовані прошарки, де накопичується основна маса схильних до виходу з груп. Такий розвиток подій був характерний для примусово здійсненої індустріалізації, під час якої в найкоротший історичний термін робітниками за статусом, але не за звичками та побутом стали мільйони колишніх селян. Не виключене також протиставлення ядра та периферії групи, що ґрунтується на розпізнаванні корінних та некорінних членів у межах явного чи латентного конфлікту ("кадрові" робітники та ін., корінні жителі та приїжджі).

З іншого боку, зростання неоднорідності може мати і позитивні ефекти. Асиміляція мобільних індивідів вимагатиме корекції системи цінностей, ідеалів, стандартів поведінки. Нова якість групи виникає в процесі взаємодії гетерогенних елементів, попередніх та привнесених тими, хто здійснив мобільність. У побутовому уявленні цьому відповідає вливання "свіжої крові". Проте, якщо статусні групи поступаються лише надзвичайній енергії та наполегливості окремих "вискочок", то сучасні класи та професійні групи утворюють сполучену систему, в якій переміщення індивідів відбувається більш-менш вільно, внаслідок чого проникнення сторонніх поглядів та звичаїв перетворюється на постійний чинник. Крім того, відкритість групи чи категорії для рекрутування нових членів перешкоджає перетворенню її на пастоподібне соціальне утворення.

Не тільки з групами, а й з індивідами, які здійснили мобільність, дещо відбувається. Вихідці з конкретного прошарку населення мають певний комплекс цінностей, сподівань та домагань. З ним вони приходять у нову для себе спільноту. Порівняно стабільні світогляд і світосприймання, специфічний спосіб життя, переконання, уподобання — з усім цим доводиться розлучитися або модифікувати їх. До того ж інерційність надбаного комплексу значна, він складається роками, і відразу змінити його не вдається. Індивіди, які перемістилися, деякий час становлять неорганічні елементи групи, і це виявляється іноді дуже чітко в життєвому влаштуванні, звичаях, спілкуванні.

Адаптація до нових вимог і нового середовища є іноді досить тривалим процесом. При цьому малоймовірно, що відбувається просте витіснення одних цінностей та норм іншими. Два крайніх випадки визначають межі можливих наслідків. По-перше, відносно безболісна інтеграція з групою якщо не самого індивіда, який здійснив мобільність, то принаймні його дітей. По-друге, втрата усіх орієнтирів, виникнення вироджених маргінальних станів і орієнтацій, іншими словами, та сама аномія, однак на тлі втрати коренів і неспроможності сприйняти нові культурні зразки, призвичаїтися до нового середовища. Та найбільш імовірно виникає низка змішаних, перехідних форм і станів свідомості, звичаїв, очікувань та домагань, навичок спілкування і поведінки.

6. Мобільність в Україні

Сучасне українське суспільство є суспільством змішаного типу, в якому статус і приписується, і досягається, де діють фактори, що спонукають до мобільності та перешкоджають їй. Дефіцит багатьох видів ресурсів, істотні відмінності у рівні та якості життя в сільській місцевості та місті, у великих і малих містах — все це визначає основну різницю потенціалів, яка змушує індивідів рухатися до місць скупчення благ і послуг.

Однак система прописки, відсутність ринку житла, низькі доходи переважної більшості населення помітно звужують канали мобільності. Тим часом протягом кількох останніх десятиліть мобільність була і масовою, і інтенсивною, можливо, швидше вимушеною, ніж добровільною.

За життя одного покоління українське суспільство з переважно аграрного перетворилося на індустріальне. Якщо в 1940 р. 47 % працездатного населення становили селяни, то на початку 90-х років зайнятих у сільському господарстві було тільки 14 %.

До того ж статус селянина практично не успадковується. Для молодого покоління переїзд із села до міста є нормою. Свої життєві плани юнаки та дівчата пов'язують зі зміною статусу, передбаченого народженням у певному населеному пункті. У рідній місцевості їх нічого не приваблює й не тримає. Не приваблює повсякденне життя в обмеженому колі трудових занять з труднощами задоволення елементарних життєвих потреб, практично цілковитою відсутністю сучасних засобів комунікації та навчальних закладів, низькою якістю освіти в середній школі.

За таких умов мобільність сприймається і батьками, і дітьми як життєва необхідність. Батьки, зі свого боку, не бажають дітям долі, яка навіть віддалено нагадує їх власну. З існуючими соціальними та економічними умовами життя батьки звиклися, але не вважають їх прийнятними для своїх дітей. Неприйняття наявних реалій, їх невідповідність домаганням та очікуванням спонукає, якщо не сказати змушує, здійснювати мобільність.