Самооцінка молодших школярів

 

  ВСТУП

  Однією з найбільш значних і актуальних тем у психології можна вважати проблему становлення самосвідомості і самооцінки особистості. У рамках дослідження самосвідомості самооцінці відводиться провідна роль - вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідного рівня його розвитку.

Молодший  шкільний вік не випадково вважається найбільш значущим для становлення самооцінки учня. Цей вік - період усвідомлення дитиною себе, мотивів і потреб у світі людських відносин. Тому важливо у цей період закласти основи для формування диференційованої адекватної самооцінки. Все це дозволить дитині правильно оцінити себе, реально розглядати свої сили до завдань і вимог соціального середовища, у відповідності з цим самостійно ставити перед собою цілі і завдання.

Проблема  становлення самосвідомості і самооцінки як її компонента, розглядалися в роботах: Ананьєва Б.Г., Божович Л.І., Виготського Л.С., Леонтьєва A.H, Мерліна B.C, Рубінштейна С.Л., Століна В.В., Чесноковой І.І., Шорохової Є.В. Самооцінка - це необхідний компонент розвитку самосвідомості, оцінне ставлення людини до самої себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей. Самооцінка є одним з істотних умов, завдяки чому індивід стає особистістю. Вона формує у індивіда потребу відповідати не тільки рівню оточуючих, але й рівню власних особистісних оцінок. Правильно сформована самооцінка виступає не просто як знання самого себе, не як сума окремих характеристик, але як певне ставлення до себе, передбачає усвідомлення особистості як деякого стійкого об'єкта. Самооцінка є центральним ланкою довільної саморегуляції, визначає напрямок і рівень активності людини, її ставлення до світу, до людей, до самого себе. Являє собою складний за психологічною природу феномен. Вона включена в безліч зв'язків і відносин з усіма психічними утвореннями особистості і виступає в якості важливої ​​детермінанти всіх форм і видів її діяльності та спілкування. Витоки вміння оцінювати себе закладаються в ранньому дитинстві, а розвиток і вдосконалення його відбувається протягом усього життя людини.  
 Самооцінка дозволяє зберегти стійкість особистості незалежно від мінливих ситуацій, забезпечуючи можливість залишатися самим собою. В даний час все більш очевидно вплив самооцінки молодшого школяра на його поведінку, міжособистісні контакти.

Актуальність даної теми полягає у тому, що одним із аспектів особистісного розвитку є становлення самооцінки – найважливішого органу душевного життя, яким регулюється поведінка і діяльність людини.

Об’єктом даної роботи є самооцінка дітей молодшого шкільного віку.

Предметом даної роботи виступають умови формування самооцінки та її роль у розвитку особистості дитини.

Метою даної роботи є вивчення психолого-педагогічних особливостей формування оцінки та самооцінки у дітей молодшого шкільного віку. В ході даної роботи завданнями є:

• описати закономірності загального та психологічного розвитку дітей молодшого шкільного віку,
• вивчити роль самооцінки  у формуванні особистості,
• проаналізувати  умови розвитку адекватної самооцінки,
• розглянути психолого-педагогічні особливості формування позитивної оцінки та самооцінки у дітей молодшого шкільного віку. 
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

               

1.1. Загальні закономірності розвитку молодшого школяра

 

Молодшими школярами вважають дітей  віком від 6-7 до 10-11  років, які навчаються у 1-4 класах сучасної школи. Цей віковий період завершує етап дитинства. Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є прийняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством. [9; с.165]

Психічний і  особистісний розвиток дитини цього  віку зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку - навчанням у  початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція.

Анатомо –фізіологічні особливості розвитку молодшого школяра проявляються в тому, що протягом молодшого шкільного віку продовжується ріст і розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла. Однак темп росту дітей обох статей уповільнюється, а збільшення ваги прискорюється. За цими показниками хлопчики випереджують дівчаток. Кістковий апарат відзначається гнучкістю, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. Активно розвивається м’язова система , збільшується вага всіх м’язів щодо ваги тіла, що сприяє зростанню фізичної сили, підвищенню здатності організму до відносно тривалої діяльності.

Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще не досконало  координують здійснювана дрібними м’язами рухи.  Протягом молодшого  шкільного віку діти набувають здатності  розподіляти навантаження на різні  групи м’язів. Їхні рухи стають координованішими,  точнішими, удосконалюється техніка письма.

Продовжується ріст серцевого м’яза. Артерії дещо ширші, ніж у дорослого, що зумовлює особливість його артеріального  тиску. Частота серцевих скорочень стає стійкішою, але під впливом рухів, негативних чи позитивних емоцій вона швидко змінюється.

Вага мозку  першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодшому  шкільному віці відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих  півкуль головного мозку, що створює  можливості для цілеспрямованої  вольової поведінки, планування і виконання  програм дій. Нервовій системі властива висока пластичність, що забезпечує її здатність фіксувати впливи середовища, готовність реагувати на них. Підвищується рухливість нервових процесів, що дає  змогу швидко змінювати поведінку  відповідно до вимог вчителя. В молодшого  школяра вища, ніж у дошкільника, урівноваженість процесів збудження  та гальмування, хоча процеси збудження  все-таки переважають. [9; с.166]

Зростає роль другої сигнальної системи  в аналізі і синтезі вражень  від зовнішнього світу, утворенні  тимчасових нервових зв’язків. Виробленні нових дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. У дітей  добре розвинені всі органи чуття, деякі з них мають певні  особливості. Так, очі завдяки пластичності кришталика можуть швидко змінювати  свою форму залежно від пози під  час читання і письма.

Фізичний розвиток молодшого школяра  зумовлений дозріванням організму, що відкриває  нові можливості для  його діяльності, розгортання та поглиблення  зв’язків із соціальним оточенням. Водночас дозрівання стимулюються і впливами зовнішнього середовища, про що свідчить загальне прискорення фізичного  розвитку дітей.

Соціальна ситуація розвитку молодшого  школяра обумовлюється тим, що початок шкільного навчання знаменує собою зміну способу життя дитини. Це принципово нова соціальна ситуація розвитку особистості. Дитина починає усвідомлювати, що вона виконує суспільно важливу діяльність – вчиться – і значущість цієї діяльності оцінюють люди, які її оточують.

Навчальна діяльність – цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками. Цей новий  вид діяльності має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в нову позицію щодо дорослих і однолітків, змінює її самооцінку, перебудовує взаємини в сім’ї.

Шкільне життя  вимагає систематичного та обов’язкового  виконання багатьох правил, що в  свою чергу вимагає вміння регулювати свою поведінку, підпорядковувати довільну діяльність свідомо поставленим  цілям.

Спочатку дитина захоплена навчанням, мало вступає в соціальні контакти з однолітками і певний час  відчуває себе чужою. Стосунки молодших школярів з однолітками регламентовані переважно нормами «дорослої  моралі», тобто успішністю в навчанні, виконанням вимог дорослих. Характерною  ознакою взаємин молодших школярів є те, що їхня дружба заснована, як правило, на спільності зовнішніх життєвих обставин і випадкових інтересах ( сидять за однією партою, живуть в одному будинку  тощо) [9; с.168]

Становлення і розвиток особистості  у молодшому шкільному віці охоплює  такі фази, як адаптація ( пристосування  до нових соціальних умов), індивідуалізація (вияв своїх індивідуальних можливостей  і особливостей) та інтеграція ( включення  у групу ровесників). Школяр потрапляє  у зовсім нову для нього групу  ровесників-однокласників, якою керує  педагог. Порівняно з вихователем  він є більш авторитетним, оскільки, використовуючи арсенал оцінок, впливає  на їхні стосунки з іншими дорослими, передусім з батьками, формує ставлення  дорослих до дитини та її ставлення  до себе як до «іншого».

Одним з найбільш характерних новоутворень цього  віку є довільність психічних  процесів. Довільність виявляється  в умінні свідомо ставити цілі, шукати і знаходити способи їх досягнення, долати труднощі та перешкоди. Молодший школяр здатен долати свої бажання  і здатен керувати своєю поведінкою на основі заданих зразків, що сприяє розвитку довільності як особливої  властивості психічних процесів і поведінки.

Іншим новоутворенням є внутрішній план дій. Виконуючи  завдання з різних навчальних предметів, діти шукають найзручніші способи, обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби їх реалізації. Також в даному віковому періоді виявляється вміння організовувати навчальну діяльність. Планування, контроль, саморегуляція набувають  іншого змісту, бо дія в системі наукових понять вимагає чітке виокремлення взаємопов’язаних етапів. Навчатися вчитися є одним із основних завдань молодшого школяра, що передбачає засвоєння таких дій як самоконтроль, само оцінювання, зміст якого полягає у фіксуванні відповідності чи невідповідності результатів засвоєних знань, навичок вимогам навчальної ситуації, самоорганізації, усвідомленні мети і способів її досягнення. [9; с.173]

Наступним новоутворенням даного віку є рефлексія. Необхідність розрізняти зразки суджень і самостійні спроби в їх побудові сприяти формуванню у молодших школярів уміння ніби збоку  розглядати й оцінювати власні дії  та думки. Це вміння є основою рефлексії  – осмислення своїх суджень і  вчинків з точки  зору їх відповідності  задуму та умовам діяльності; самоаналіз. Свідченням її є здатність бачити особливості власних дій, робити їх предметом аналізу, порівнювати  з діями інших людей. Молодший школяр на відміну від старшого дошкільника, починає орієнтуватися на загальнокультурні  зразки, якими він оволодіває у  взаємодії з дорослими. Рефлексія  змінює пізнавальну діяльність молодшого  школяра, його ставлення до себе й  до оточення, погляд на світ, змушує не просто приймати на віру знання від  дорослого, а й випробовувати  власну думку, власні погляди, уявлення про цінності тощо.

За концепцією Д.Б. Ельконіна, у молодшому віці формуються такі важливі особистісні утворення, як почуття соціальної і психологічної компетенції ( за несприятливого розвитку – неповноцінності, неспроможності), а також почуття диференціації своїх можливостей. На думку науковця, стимулювання в цей період компетентності є важливим фактором формування особистості. [3; с.56]

Молодший  шкільний вік особливо сприятливий  для розвитку мотивації досягнення успіхів у навчальній, трудовій, ігровій діяльності дітей. Згодом цей  мотив стає досить стійким, домінує  над мотивом уникнення невдач, прискорює розвиток різноманітних  здібностей дитини.

На мотивацію  досягнення успіху впливають такі особистісні  новоутворення як самооцінка та рівень домагань. За даними психологічних  досліджень,  для індивідів, які мають сильну мотивацію досягнень успіху і низьку мотивацію уникнення невдач, характерна адекватна самооцінка і високий рівень домагань. Тому для розвитку мотиву досягнення успіху необхідно дбати також про формування адекватної самооцінки та належного рівня домагань.

Змінює мотив  досягнення успіхів усвідомлення дитиною  своїх можливостей, а на основі цього  – віри в свої сили. Вона починає  усвідомлювати, що недостатньо розвинені  певні здібності можна компенсувати збільшенням зусиль, особистими стараннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Розвиток психічних процесів дітей молодшого шкільного віку

 

У молодшому  шкільному віці продовжують розвиватися  основні пізнавальні процеси (пам'ять, сприймання, увага, мислення, мовлення, уява). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередкованість. Цьому сприяють основні види діяльності дитини: навчання, гра, спілкування, художня  діяльність, праця тощо.

Процес навчання пред’являє нові вимоги до сприймання молодшого школяра, оскільки для  засвоєння навчальної інформації необхідна  довільність  та усвідомлення перцептивної діяльної.  Учні сприймають соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитись і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Вже у першому класі школяр вироблює вміння сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Наприкінці молодшого шкільного віку спостереження стає спеціальною діяльністю, розвивається спостережливість як риса характеру.

Особливо  в перших класах провідною залишається  мимовільна увага, оскільки учнів приваблюють  лише зовнішні об’єкти, подій, явищ , що заважає проникнути в їх суть, ускладнює  самоконтроль за навчальною діяльністю.

У молодших школярів формується довільна увага. Цьому сприяє чітка організація  їх дій за зразком, а також дій, якими вони можуть керувати і які можуть контролювати. Протягом перших років навчання увага дітей ще не стійка. В 1-2 класах її стійкість вища при виконанні зовнішніх дій і нижча при виконанні розумових. Тому в їх навчальній діяльності мають чергуватися розумові заняття із заняттями зі складання схем, малюванням, кресленням тощо.

Дітям даного віку ще важко розприділяти увагу. Особливо це помітно під час написання диктантів, коли необхідно одночасно слухати, пригадувати правила, виконувати їх і писати. На початку молодшого шкільного віку у дітей також ще не сформовані навчальні вміння та навички, що заважає їм швидко переходити від одного виду навчальних занять до іншого. Це свідчить про недостатній розвиток такої важливої властивості уваги, як переключення. Однак до кінця першого класу учні оволодівають  довільністю уваги і легко переходять від одного виду діяльності до іншого.