Роль уяви та пам*яті

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним  і довільним.

Мимовільне запам'ятовування здійснюється без спеціально поставленої  мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість  предметів. Усе, що емоційно сильно впливає  на нас, запам'ятовується незалежно  від нашого наміру запам'ятати.

Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в нашій  свідомості протягом тривалішого часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування мають місце в тих випадках, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі.

Предмети, схожі на вже  відомі нам раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має  велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого  досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і у навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю  завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований  характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умовами успішного запам'ятовування є:

— багаторазове, розумно  організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

— розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових  одиниць;

— розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння  запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння  суті. Воно призводить до формального  засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу  в процесі дії з ним, оскільки лише діючи з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його важливість, установка на запам'ятовування тощо.

Відтворення та його різновиди

Відтворення - один із головних процесів пам'яті. Воно є показником міцності запам'ятовування і водночас наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку.

Найпростіша форма відтворення  — впізнавання. Впізнавання —  це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання  буває повним і неповним.

При повному впізнаванні  повторно сприйнятий предмет відразу  ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються час, місце  та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання має  місце, наприклад, при зустрічі з  добре знайомою людиною або коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже  мав місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення  є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило при написанні  слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають у  свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке явище називається  персеверацією. Під персеверацією  розуміють уявлення, які мають  нав'язливий характер. З'являються  образні пересверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли мас місце сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення  належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо було згадати відразу  після його запам'ятовування.

Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба в пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається згадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю згадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемонічних дій.

Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка включає  в себе поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або  явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих  знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський  одну з головних причин "поганої  пам'яті" вбачав саме в лінощах  пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів нашого минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними  подіями, з важливими в особистому житті датами. Специфічним змістом  цього відтворення є факти  життєвого шляху людини в контексті  історичних умов певного періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість  спогадів різноманітними емоціями, які  збагачують і поглиблюють зміст  відтворення.

 

4. Забування та його причини

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування — процес, зворотний  запам'ятовуванню. Забування виявляється  в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово  забуваються. Другою причиною забування  є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також  від змісту діяльності, її організації  та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена  змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює  утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на засвоєння нового характеризується як проактивна (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику або хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, має назву ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою причиною труднощів  відтворення може бути сильний імпульс - бажання пригадати, яке індукує  гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається  відразу пригадати відповіді  на запитання в білеті й через  хвилювання не може цього зробити. Гальмування  знімається шляхом переведення думки  на інші об'єкти.

Забування - процес поступовий, засадовим для нього є послаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і забуваються.

Як показують дослідження  пам'яті (П. І. Зінчснко, А. А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в діяльності головне смислове навантаження.

Найвищі темпи забування  мають місце відразу після  заучування матеріалу.

Для тривалого утримання  в пам'яті інформації важливо  від самого початку забезпечити  міцне її запам'ятовування і закріплення  шляхом повторення в перші дні  після того, як вона була отримана.

Важлива умова продуктивного  запам'ятовування - осмисленість, розуміння  того, що є його предметом.

 

5. Індивідуальні особливості пам'яті

Кожна особистість має  індивідуальні відмінності пам'яті, які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам'яті індивідуальні  відмінності виявляються в швидкості, точності, міцності запам 'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, потрібних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, та кількістю  допущених помилок.

Міцність запам'ятовування виявляється в тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності  його забування).

Готовність до відтворення  виявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Індивідуальні відмінності  пам'яті можуть бути зумовлені типом  вищої нервової діяльності. Швидкість  утворення тимчасових нервових зв'язків  пов'язана з силою процесів забування  та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування.

При сильному, але не досить рухливому гальмуванні диференціація  вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо в людини сформовані раціональні  способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички - акуратність, точність, відповідальність, - то негативні прояви, зумовлені типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися.

Індивідуальні відмінності  пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується - образний, словесний чи в однаковій  мірі продуктивно той і той.

У зв'язку з цим у психології розрізняють наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний, типи пам'яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням  першої та другої сигнальних систем у  вищій нервовій діяльності людини, але головним чином - умовами життя  та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип  пам'яті частіше зустрічається  у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний-- у вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті має місце  в людей, у діяльності яких не спостерігаються  помітні переваги наочно-образного  або словесно-абстрактного типу.

Враховувати індивідуальні  відмінності пам'яті важливо в  навчальній роботі, щоб максимально  продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати його пам'ять.

 

6. Поняття про  уяву

Уява належить до вищих  пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають  у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього  світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат  своєї праці. Уява виникла і розвинулась в процесі праці людини. За образним визначенням А.Ейнштейна, “уява важливіша за знання, тому що знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції”. Людина має бузліч уявлень, які щоденно виникають у голові. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, найзначущіші уявлення залишаються в паммяті людини й складають уяву. Отже, уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Функції уяви полягають:

1) у моделюванні кінцевого  результату діяльності людини  і тих засобів, які необхідні  для його досягнення;

2) у створенні програми  поведінки людини, коли проблемна  ситуація невизначена; 

3) у створенні образів,  які не програмують діяльність, а підміняють її;

4) у створенні образів  об’єктів з опорою на схеми  та описи. 

Характерні  риси уяви:

1) Уява властива лише  людині і є необхідною умовою  її трудової діяльності.

Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити  і як вона це робитиме. Людина також  заздалегідь уявляє кінцевий результат  своєї праці і цим відрізняється  від найвміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.

2) Уява тісно пов’язана  з мисленням, пам’яттю, відчуттями  та емоціями.

Відокремити уяву від процесів відчуття і пам’яті, а також від  процесів мислення не так уже й  легко. Розв’язанню цього завдання Арістотель присвятив майже всю книгу “ Про душу”.

Уява, як і мислення, виникає  в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується  потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися  ілюзорним, уявним задоволенням їх.

Уява знаходить розв’язання  проблемної ситуації навіть за відсутності  необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу “перескочити”  через деякі етапи мислення й  уявити кінцевий результат. Але саме в цьому й полягає слабкість  процесу уяви, оскільки намічені уявою  розв’язання не завжди правильні.