Роль уяви та пам*яті

План

Вступ

1. Поняття про пам'ять . Теорії пам’яті
2. Різновиди пам’яті
3. Запам'ятовування та відтворення - одні із головних процесів пам'яті
4. Забування та його причини
5. Індивідуальні особливості пам'яті
6. Поняття уяви, її функції та характерні риси

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Пам'ять є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на зафіксованих здобутках. Завдяки пам'яті відбувається становлення особистісної ідентичності, усвідомлюється її єдність і цілісність, а людина набуває потрібні для діяльності знання, вміння та навички. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Індивід привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури, що є ланкою зв'язку між минулим, сучасним і майбутнім.

 

У кожен момент життя на людину діє безліч об'єктів. Проте  не всі вони однаково відображаються людиною. Одні предмети і явища, які безпосередньо пов'язані з нею, усвідомлюються ясно і чітко, другі - відступають на задній план, а треті у даний момент взагалі не існують. Отже, усвідомлення середовища має вибірковий характер. Це явище не випадкове, а закономірне, тому що людина усвідомлює ті об'єкти, до яких вона уважна. Відображу вальна діяльність мозку людини організована таким чином, що вона буває спрямована на певні об'єкти, на них зосереджується, в наслідок чого підвищується її ефективність. Увага - форма психічної діяльності людини, що виявляється в спрямованості і зосередженості її свідомості на певних об'єктах, які мають постійне або ситуативне значення. Увага не вважається психічним процесом. Це психічний стан особистості, що виявляється в зосередженості на будь-чому. Цей стан характеризує умови протікання будь-якого пізнавального процесу.

 

 

1. Поняття про пам'ять

Пам'ять — це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення.

Враження, які одержує  людина, відображаючи дійсність через  свої органи чуттів чи в процесі  мислення, не зникають безслідно, а  фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про предмети та явища, що сприймалися раніше. При потребі  набутий досвід може бути відтворений  і використаний у діяльності.

Пам'ять є наріжним каменем  психічного життя людини. Завдяки  пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова  психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються  на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без  запасу уявлень пам'яті неможливими  були б розумова діяльність, створення  образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

Пам'ять — складова пізнавальної діяльності індивіда, причому не лише чуттєвої, а й раціональної, що забезпечує його включення в практичну діяльність (рис. 1).

У пам'яті розрізняють  такі головні процеси: зберігання, відтворення  та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять.

За тривалістю утримання  матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять  поділяють на короткочасну, довготривалу та оперативну.

 

Теорії пам'яті

Упродовж століть створено чимало теорій (психологічних, фізіологічних, хімічних та ін.) про сутність і закономірній пам'яті. Вони виникали в межах певних напрямів психології і тому розв'язували цю проблему з позицій відповідних методологічних принципів.

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні здійснені асоціативним напрямом психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування.

Асоціація - обов'язковий  принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає у  встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для  їх утворення, асоціації поділяють  на три типи: асоціації за суміжністю, асоціації за схожістю, асоціації  за контрастом.

Асоціація за суміжністю - це відображення в мозку людини зв'язків  між предметами та явищами, які йдуть  одні за одними в часі (суміжність у  часі) або перебувають поряд одні з одними в просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю має  місце в тих випадках, коли в  мозку відображаються зв'язки між  предметами, схожими між собою  в певному відношенні (помилкове  сприйняття незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється  при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій  є породжені потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й  причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації  є засадовими щодо міркувань і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна  теорія зазнала від гештальт - психології. Головним поняттям нової теорії було поняття "гештальт " — образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків ґрунтується на організації матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Згідно з вченням Павлова, матеріальною основою пам'яті є  пластичність кори великих півкуль  головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення  та згасання тимчасових нервових зв'язків  є фізіологічним механізмом пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічна основа пам'яті  тісно пов'язана із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс - це акт утворення зв'язку між  новим і раніше закріпленим змістом, що становить основу акту запам'ятовування.

Для розуміння причинної  зумовленості пам'яті важливого  значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення - це досягнення безпосередньої мсти дії індивіда або стимул, що мотивує дію, це збіг новоутвореного зв'язку з досягненням мети дії, а "якщо зв'язок збігся з досягненням  мети, він залишився й закріпився" (І. П. Павлов).

Фізіологічне розуміння  підкріплення співвіднесене з психологічним  поняттям мети дії. Це - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу  механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби воно не могло бути використане  для того, "що буде".

У поясненні механізмів пам'яті  є ще так звані фізична і  біохімічна теорії пам'яті.

Згідно з фізичною теорією  пам'яті проходження будь-якого  збудження через певну групу  клітин (нейронів) залишає після  себе фізичний слід, що приводить до механічних та електронних змін у  синапсах (місце сполучення нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета немовби відбувається обстеження предмета оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової структури.

Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення та активізації нейронних  моделей і є засадовим щодо процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.

Встановлено, що аксони, які  відходять від клітин, з'єднуються  з дендритами іншої клітини або  повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті  виражається гіпотезою про двощаблевий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першому щаблі, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на фунті першої - це власне біохімічна реакція, пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної  пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої  пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів одержаних вражень.

 

2. Різновиди пам'яті

Залежно від того, що запам'ятовується і відтворюється, розрізняють за змістом чотири різновиди пам'яті, а саме: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам’ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими  аналізаторами сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна  пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Фізіологічною основою образної пам'яті є тимчасові нервові  зв'язки першо сигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пай  яті - це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища  в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки  не існують без мови, тому така пам'ять  і називається словесно-логічною. Цей різновид пам'яті ґрунтується  на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам'ять - специфічно людська пам'ять, на відміну  від образної, рухової та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова пай ять виявляється  в запам'ятовуванні та відтворенні  людиною своїх рухів. Виявляється  вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, в праці художника, балерини, друкарки тощо. Вона є основою  створення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової  мови.

Емоційна пам'ять виявляється  у запам'ятовуванні та відтворенні  людиною своїх емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, почуття  ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

Залежно від характеру  перебігу процесів пам'яті останню  поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної  мети щось запам'ятати або відтворити. У тих випадках, коли ми ставимо  собі за мету щось запам'ятати або  пригадати, говорять про довільну пам'ять.

Мимовільна і довільна пам'ять є щаблями розвитку пам'яті  людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють  також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасною називають  пам'ять, яка характеризується швидким  запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні  потреби діяльності і має обмежений  обсяг.

Довготривала пам'ять  виявляється в процесі набування  й закріплення знань, умінь і  навичок, розрахованих на їх тривале  збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називається  пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування і відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в  поточній діяльності. Наприклад, утримання  в думці проміжних числових результатів  при виконанні складних обчислювальних дій. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

 

 

 

 

3. Запам'ятовування та його різновиди

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші й ті тимчасові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.