Робота практичного психолога з учнями підліткового віку

      Основні проблеми, з якими звертаються  до психолога батьки: відсутність  у дітей інтересу до навчання, погана пам’ять, підвищена неуважність, неорганізованість, несамостійність, агресивність, неврівноваженість; відносини в сім’ї.

      До  психолога звертаються і самі учні, головним чином з питань своїх  взаємовідносин з дорослими і  однолітками, самовиховання, професійного і особистісного самовизначення, культури поведінки і т.д.     Отже, психологічне значення консультації полягає в тому, щоб допомогти підліткам самоостійно вирішити виниклу проблему. Тільки таким чином вони зможуть накопичувати досвід вирішення подібних проблем і в майбутньому. Проте завжди центральним моментом консультування є процес взаємодії психолога і консультованого, встановлення довірчих взаємостосунків між ними. Дуже часто, як показує практика, у випадку, якщо практичний психолог намагається засипати порадами консультованого - в результаті обидва виявляються незадоволеними консультацією. І це не дивлячись на те, що ті, хто прийшов на консультацію, в більшості випадків хочуть, щоб практичний психолог забезпечив їм швидке розв’язання проблеми, дав відповідь, пораду і, головне, підтвердив їх власне сприйняття ситуації. Сказане особливо часто стосується і викладачів. Психолог повинен допомогти консультованому стати активною особистістю в процесі консультування.

      У компетенцію діяльності практичного психолога в системі освіти входить виявлення особливостей психологічного розвитку підлітка, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідності рівня умінь, знань, навиків, особистісних і міжособистісних особливостей віковим орієнтирам, вимогам суспільства та ін. Тому саме психодіагностика, як діяльність по виявленню психологічних причин проблем, труднощів в навчанні і вихованні, особистісному становленні окремих учнів, особливостей розвитку їх інтересів, здібностей, практичних умінь, сформованості особистісних утворень повинна знаходитися в центрі уваги практичного психолога. Психодіагностика має свої принципові особливості. Її завдання - відповісти на конкретне питання, встановити причину певного психологічного явища. При цьому діагностика причин не самоціль для практичного психолога, вона завжди підпорядкована головному завданню - розробці рекомендацій по розвитку тих або інших здібностей підлітка, подоланню труднощів у процесі його соціального і особистісного становлення та набуття тих якостей, які в майбутньому визначатимуть успішність його професійну орієнтацію та самовизначення.

      Для здійснення ефективної психодіагностики практичний психолог повинен мати відповідну професійну підготовку, яка дозволяє йому користуватися діагностичними методиками, тестами. Необхідно враховувати  доцільність здійснення діагностичних  процедур, вивчити запит педагогічних працівників, батьків, адміністрації  закладу освіти, оцінити мету та спрямованість психодіагностичних методик, коректно використовувати  результати діагностики, надавати рекомендації щодо створення умов для подальшого розвитку дитини, організовувати ефективну  корекційно-розвивальну роботу.

      Для проведення комплексної діагностики  практичний психолог розробляє програму дослідження, де має зазначити актуальність дослідження, об'єкт, предмет, мету, завдання, вікову категорію респондентів, перелік  діагностичних методик, що використовуються.

      При відборі діагностичних методик  для психологічного дослідження  доречно керуватися принципом взаємовідповідності. Якісні та кількісні показники мають  доповнювати один одного. Важливо  враховувати, що структура будь-якого  психічного явища передбачає взаємозв'язок компонентів кожної із трьох основних сфер психіки: пізнавальної, емоційної та поведінкової.

      Психодіагностичні методики мають відповідати таким  стандартним вимогам: відповідати  меті і предмету дослідження; процедура  проведення має бути стандартизованою; діагностична методика має бути репрезентативною, надійною, об'єктивною та валідною і  адаптованою у певному етнічно-культурному  просторі; інструкція до проведення методики не повинна допускати подвійного тлумачення її змісту. [16]

      Необхідно надавати перевагу тим методикам, які  достатньо повно описані та мають  змістовні роз'яснення щодо їх використання. Відповідність діагностичних методик  стандартним вимогам встановлює експертна комісія обласного  центру практичної психології і соціальної роботи. Експертиза психологічного інструментарію здійснюється в установленому порядку  відповідно до Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України (наказ Міністерства освіти і науки  України від 20.04.2001 №330).

      Відповідність діагностичних методик стандартним  вимогам зменшує ризик шкоди  підліткові, робить недоречним накопичення психологом діагностичного матеріалу. Використання одержаної інформації в роботі з педагогічними працівниками, батьками, дітьми та підлітками, сприяє оптимізації навчально-виховного процесу, підвищенню довіри педагогічної спільноти до діяльності психологічної служби та ефективності роботи практичного психолога закладу освіти.         Основою практичної психологічної діагностики служить цілісне вивчення особистості підлітка в її взаємодії з навколишнім середовищем, стверджував Л.С.Виготський. Він попереджав, що «ми ніколи не зрозуміємо до кінця людську особистість, якщо розглядатимемо її статично, як суму проявів, вчинків і т.п., без єдиного життєвого плану цієї особистості, її лейтмотиву, що перетворює історію життя людини з ряду незв’язних і розрізнених епізодів в зв’язаний, єдиний біографічний процес. Всякий розвиток в теперішньому базується на минулому розвитку і має перспективу розвитку в майбутньому».

      Науковий  аналіз проблем і узагальнення досвіду  роботи практичних психологів показує, що в рамках психологічної служби освіти не може йтися окремо про  корекцію або розвиток. Тут повинен  існувати діагностично-корекційний, діагностично-виховний (або розвиваючий) напрям як єдиний за своєю суттю напрям роботи.

      Психолог  не просто ставить діагноз і розробляє  програму подальшого розвитку тих або  інших сторін у становленні особистості, здібностей учня, але і стежить  за виконанням даних їм рекомендацій і значною мірою сам здійснює частину коректувальної, виховної (розвиваючої) роботи. У діагностиці необхідне уміння вирішити психологічну проблему, правильно поставити питання, отримати потрібну інформацію від педагогів, батьків, підлітків, проаналізувати цю інформацію і сформулювати висновок, що має спрямованість на аналіз конкретного, одиничного випадку.

      Таким чином діагностично-корекційна діяльність в навчальному закладі повинна  здійснюватися в наступній послідовності:

• вивчення практичного запиту і формулювання психологічної проблеми;
• висунення гіпотез про причини явищ, що спостерігаються;
• вибір методу дослідження і використання методу;
• формулювання психологічного діагнозу, який повинен обов’язково містити і прогноз подальшого розвитку підлітка, причому прогноз ніби в двох напрямах: за умови, що з підлітком буде своєчасно проведена необхідна робота та за умови, що така робота з ним своєчасно проведена не буде;
• розробка рекомендацій, програми психокоректувальної або розвиваючої роботи з учнями;
• здійснення цієї програми, контроль за її виконанням.

      Поза  сумнівом, ця схема не є жорсткою по суті, проте вона можлива для  практичного застосування залежно  від типу навчального закладу  освіти.

          О. Бовть вважає, що корекційна робота проводиться в  тому випадку, якщо в результаті психодіагностики або консультуванні виявлені відхилення від норми в поведінці або  психічному розвитку людини.

    Т.О. Ломова визначає корекційну роботу, як вплив психолога на певні психічні функції, якості або форми поведінки  особистості, спрямований на подолання  цього відхилення. Цей вплив завжди здійснюється на основі подання про  вікову норму психічного розвитку (наприклад, норму у розвитку пізнавальних, емоційних, вольових процесів, норми поведінки  і особистісних якостей). Виходячи з  цього, психолог будує програму корекційної  роботи.

      Корекційні  заняття з підлітками зазвичай проводяться  практичним психологом  індивідуально  або в групі протягом тривалого  часу. Метою таких занять може бути, наприклад, корекція неадекватних емоційних  реакцій на ті чи інші події, зміцнення  самовладання, розвиток емоційного самоконтролю, корекція особистісних якостей, форм поведінки, норм соціальної взаємодії людини.

          Розглянемо корекційну роботу практичного психолога з  підлітком у випадку його агресивності. Адже відомо, що це досить важливе поведінкове  утворення саме підліткового віку. Корекція агресії у підлітка повинна  починатися зі з'ясування її причин. Якщо агресія не є сигналом порушення в емоційно-мотиваційній сфері, то корекційні дії можуть бути спрямовані не на її усунення, а на пом'якшення та недопущення негативних наслідків агресивної поведінки підлітка. Крім того, в цьому випадку необхідно відповідно підготувати батьків до адекватного сприйняття агресивних реакцій дитини. В інших випадках, коли агресія є проявом порушення емоційно-мотиваційної сфери особистості, дії психолога чи вихователя повинні бути спрямовані на корекцію агресивних дій дитини.

    До  способів корекції ж самооцінки агресивних підлітків відносяться всі методи і прийоми, що сприяють розвитку позитивного самосприйняття особистості. До найбільш ефективних форм роботи в цьому плані відносяться психологічне консультування, метод психологічного тренінгу в малих групах. Відомими своїми успіхами у розвитку позитивного самосприйняття є психокорекційні групи.

          Застосування корекційних  методів повністю залежить від характеру  тих причин, які зумовили агресивну  поведінку. Вибір методики корекції відбувається з урахуванням конкретного  випадку і конкретного підлітка. Це необхідно враховувати при  використанні нижчевикладених корекційних  методів, запропонованих С.О Кузіковою: 1) ігнорування агресивної тенденції, нефіксованої на неї уваги оточуючих; 2) включення агресивної дії в  контекст гри і надання їй нового соціально прийнятного, емоційно наповненого  сенсу. Цим забезпечується можливість для підлітка розрядки агресивних тенденцій  без шкоди для відносин з оточуючими (наприклад, у грі "козаки-розбійники" агресивній дитині доцільно дати роль розбійника і т.п.); 3) встановлення заборони на агресивні дії дитини (не дозволяти  підлітку проявляти агресії); 4) активне  підключення психолога в ігровій  ситуації до розгортання або «розтягування» агресивних дій, в основі яких найчастіше лежить страх; 5) психодрама: довільне викликання афекту з подальшим катарсисом, дозволом, зняттям емоційного напруження.

  І. А. Фурманов зазначає, що особливе місце в корекційній роботі слід приділяти навчанню підлітків навичкам позитивного спілкування, взаємодії з іншими членами соціуму, вмінню вирішувати конфлікти, слухати та розуміти інших, дотримуючись соціальних норм і правил. При цьому, що корекційну роботу з підлітками потрібно будувати не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності, а як цілісну усвідомлену діяльність.         А.А. Романов вважає, що у роботі практичного психолога з підлітками групи ризику слід ефективно використовувати методи групової психологічної корекції. Це дає змогу підлітку розглянути свою поведінку ніби з погляду іншої людини, тобто об'єктивно, а також відпрацювати навички реагування у складних ситуаціях. Обговорюючи вчинки, необхідно запитувати, що відчуває підліток, як і коли він співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові.

      Отже, роботу практичного психолога можна розглядати як своєрідне поле взаємодії практичного психолога з підлітками, їх викладачами, викладачами і батьками, в центрі якого знаходяться інтереси підлітка як особистості, що формується. Ефективність функціонування роботи практичного психолога досягається лише тоді, коли психолог і педагог (викладач), з одного боку, стають однодумцями, а з іншою - чітко розрізняють свої функції і можливості: педагог не підміняє психолога, психолог - педагога. Вони можуть успішно співпрацювати лише за умови чіткого виконання своїх функціональних обов’язків і довіри один до одного.  Тобто психологу в навчальному закладі слід тісно співпрацювати з викладачами; без такої взаємодії не буде ніякої значної користі від роботи, яким би професійним він не був.

      Безумовно, успішне вирішення складних завдань  навчання і виховання підлітків у процесі їх особистісного становлення в значній мірі залежить від діяльності всього педагогічного колективу навчального закладу, від кожного педагога, його професійної майстерності, ерудиції, культури. Опора на досвід викладачів, які протягом довгого часу постійно, спілкуються з учнями, спостерігають їх в різноманітних ситуаціях, необхідна в роботі практичного психолога. Він, крім того, здійснює синтез педагогічного досвіду з даними психологічної науки. Взаємодоповненість позицій психолога і педагога в підході до підлітка, їх тісну співпрацю на всіх стадіях роботи і з окремими учнями, і з навчальними групами слід розглядати як необхідну умову забезпечення роботи практичного психолога.

     Отже  підведемо підсумки. Основні функції роботи практичного психолога - відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 27.08.2000 №1/9–352 - у закладі освіти та здійснення професійної діяльності за такими напрямами: