Психологія спілкування

     Також особливим моментом у спілкуванні  є те, що позитивне відношення до нас зі сторони співрозмовника породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкиданню (чи неуважності) негативних, і, навпаки, - явне негативне відношення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і виділяти негативні. Так проявляється дія фактора "відносини до нас".

     Сприйняття будь-якого співрозмовника одночасно і вірне і невірне, правильне і неправильне, воно більш точне у відношенні головних у даний момент характеристик, по яких ми будуємо поведінку, і менш точне у відношенні інших.

     У міжгруповій взаємодії схематичне, стереотипне сприйняття найчастіше буває виправдане і приводить до потрібних результатів, оскільки воно в даному випадку правильне. Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей як соціальних істот головне - визначення питання про групову приналежність партнера. Помилкою же є те, що стереотипізація викликає визначену оцінку невідомих, "тих, що не відносяться до справи" властивостей і якостей, що може привести до неадекватного спілкування  за межами ситуації першого враження, коли спілкування стає міжособистісним і буде потрібна точність у визначенні саме цих психологічних якостей.

     У даній роботі про психологію спілкування, та психологічні бар’єри в спілкуванні  важливо знати ті психологічні моменти, за які зачіпається та чи інша схема по фактору "переваги", "привабливості" чи "відносин до нас". Розглянемо їх.

     Фактор "переваги". Для того щоб подіяв фактор "переваги" і ми застосували відповідну схему сприйняття - переоцінили якісь характеристики людини, яка перевершує нас, наприклад, по соціальному статусу, нам треба спочатку цю перевагу оцінити. Яким чином людина це робить? По яких ознаках ми можемо судити про перевагу людини в соціальному стані, наприклад, в інтелектуальній сфері?

     Дослідження показують, що для визначення цього параметру в розпорядженні людини є два основних джерела інформації:

     1) одяг людини, усе зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як окуляри, колір волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий "одяг", як машина, крісло, оформлення кабінету і т.д.;

     2) манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т.д.).

     Зрозуміло, що, крім цих двох ознак, у нас нічого і немає (якщо, звичайно, не розглядати випадок, коли нам попередньо вірогідно відомо про перевагу).

     Ці елементи служать знаками групової приналежності і для самого "носія" одягу і "автора" поведінки, і для навколишніх його людей. Розуміння свого місця в тій чи іншій ієрархії, групі, у всій системі суспільних відносин, а також положення інших людей багато в чому визначають спілкування і взаємодію. Тому виділення переваги якимись зовнішніми, видимими засобами завжди дуже істотно.

     Фактор привабливості. Сприйняття привабливості - це процес тієї ж природи, що і сприйняття переваги, тобто соціальної природи, а отже, і механізми їх повинні бути схожі. Звідси - знаки привабливості треба шукати не в тому чи іншому розрізі очей чи  кольорі волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншої ознаки, що служить знаком привабливості. Адже є схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретною соціальною групою типи зовнішності.                                 І привабливість - не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється тією групою чи групами, до яких ми належимо.

     Фактор відносин до нас. Знаком відносин до нас, що запускає відповідну схему формування враження, є усе, що свідчить про згоду чи незгоду партнера з нами.

     Психологи Каррі і Кені, виявивши думку опитуваних по ряду питань, знайомили їх з думками по тим же питанням, що належать іншим людям, і просили оцінити цих людей. Пропоновані думки варіювалися від повного збігу до повної розбіжності з позицією випробуваних. Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вища оцінка людини, що висловила цю думку. Це правило мало і зворотну силу: чим вище оцінювався хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікували. Переконаність у цьому передбачуваному "спорідненні душ" настільки велика, що розбіжностей з позицій привабливого обличчя випробувані попросту не схильні зауважувати.  

ІІ. БАР’ЄРИ СПІЛКУВАННЯ 

     2.1. Природа бар’єрів спілкування і їх зв’язок з видами спілкування

     У багатьох ситуаціях під час спілкування людина зіштовхується з тим, що її слова, її бажання і спонукання якось неправильно сприймаються співрозмовниками, "не доходять" до нього. Іноді навіть складається враження, що співрозмовник захищається від нас, від наших слів і переживань, що він зводить якісь перешкоди, захисні спорудження, бар’єри і огорожі на шляху спілкування. Проходячи через накопичення цих бар'єрів, наші слова частково застряють у них, частиною змінюються до невпізнанності, частиною западають у якісь закутки, так що знайти їх потім неможливо. Тим часом бувають (правда, значно рідше) і такі ситуації, коли те, що ми говоримо, не наштовхується на перешкоди, коли шлях для того, що передається, відкритий і досягається повне взаєморозуміння. Від чого ж залежить поява бар'єрів, чому вони виникають, що вони захищають і чи є які-небудь загальні правила захисту, будівництва й експлуатації цих "фортифікаційних споруд"?

     Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єри спілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. І причини багатьох конфліктів, взаємних розбіжностей і невдоволення людей як в особистій, так і в професійній сферах не в останню чергу криються саме в нерозумінні прийомів ефективного спілкування, у невмінні ними користатися.

     У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння і навички людини у використанні так званих розуміючих і директивних прийомів реагування при взаємодії з іншими людьми. Основними причинами неефективності будь-якого реального спілкування є схильність і звички людини прибігати при взаємодії зі співрозмовником до принизливо-поступливої і захисно-агресивної форм поведінки як неадекватним замінником розуміючого і директивного спілкування.

     Розуміюче спілкування - це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на розуміння співрозмовника і прояв поваги до його особистості у формі неоцінних реакцій на його висловлення й емоційні стани.

     Прийоми розуміючого спілкування сприяють встановленню і розвитку контакту, позитивних взаємин, вивченню особистісних особливостей співрозмовника, з'ясуванню його точки зору по обговорюваній проблемі і т.д. Ці прийоми часто називають спілкуванням, орієнтованим на співрозмовника, діагностичним спілкуванням чи технікою рефлексивного спілкування.

     У психологічній літературі найбільш вживаним терміном для позначення розуміючого спілкування можна вважати "рефлексивне спілкування". У психологічному плані воно означає наступне: "При взаємодії зі співрозмовником я, як дзеркало, "відбиваю" його думки і почуття, прагнучи обміркувати і зрозуміти їх його очима без всякого оцінювання".

     Принизливо-поступливе спілкування – це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на розуміння співрозмовника, але яка містить реакції недоречного приниження своїх почуттів, прагнень і цілей, а також невиправдані уступки співрозмовнику.

     Директивне спілкування - це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на надання прямого психологічного впливу на людину для досягнення своїх цілей і складається з реакцій, що виражають власні оцінки, погляди, прагнення і цілі.

     Ці цілі як в особистому житті, так і в професійній діяльності можуть у широкому змісті складатися в досягненні взаємовигідних угод з партнером, у психологічному впливі на нього, у відстоюванні своїх інтересів в умовах розбіжностей і конфліктів чи у власному захисті від агресивних нападів і погроз зі сторони співрозмовника.

     Захисно-агресивне спілкування - це цілеспрямована взаємодія, орієнтована на надання прямого психологічного впливу на співрозмовника для досягнення своїх цілей, але здійснювана в такій формі, що може принизити почуття власного гідності, ігноруючи потреби й інтереси партнера.

     Отже, ефективне спілкування повинне містити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і по можливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції при взаємодії з іншими людьми.

     Але усі ці види спілкування, хочуть цього  співрозмовники чи ні, можуть і, не рідко, включають в себе найрізноманітніші бар’єри спілкування. Розглянемо найпоширеніші та найтиповіші типи бар’єрів спілкування. 

2.2. Типи бар’єрів  спілкування  

     Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого", людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення. З боку цей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, використовує будь-який привід для припинення розмови.

     Уникнення як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненні людей, але й у відхиленні від визначених ситуацій, таких, у яких може виникнути небезпека "шкідливого" впливу. Таким чином, найпростіший спосіб захисту від впливу - уникнути зіткнення з джерелом цього впливу.

     Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляється повна довіра і стосовно їхньої мови контрсугестія "не працює". Зате всім іншим, кому в авторитетності відмовлено, довіри немає ніякої, і, отже, те, що вони говорять, не має ніякого значення. Таким чином, довіра і недовіра "залежать" не від особливостей переданої інформації, а від того, хто  її подає.

     У зв'язку з такою дією авторитету дуже важливо знати, відкіля цей бар’єр береться, від чого залежить присвоєння конкретній людині авторитету. Очевидно, тут можна знайти багато різних "основ". Це може бути і соціальний стан (статус) партнера, його перевага по важливому в даний момент параметру, приналежність даного партнера до реальної "авторитетної" соціальної групи, чи його привабливість у визначених ситуаціях, добрі стосунки до адресатів впливу, приналежність до важливих груп, яким безумовно довіряє його співрозмовник.

     Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомлення можна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити, тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці.

     Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний.

     Фонетичний рівень нерозуміння. Дійсно, якщо з нами говорять на незрозумілій для нас мові, на іноземній, наприклад, ми можемо бути спокійні - навіювання нам не загрожує. Ми нічого не розуміємо, тому що слухаючий у такому випадку володіє не тим набором фонем, ніж той, що говорить, і вимовне зливається для нього у важко помітний чи зовсім непомітний потік. Фонетичне нерозуміння має діапазон від незначного (наприклад, у проголошенні деяких слів) до повного і може мати різні джерела.

     Фонетичний бар'єр, як і всі інші, працює автоматично. Дія: ми не розуміємо фонетично незвичну мову. Тим часом це, власне, захист, тому що його можна "забрати" - якщо нам дуже важливо одержати повідомлення, то ми розуміємо будь-яку, навіть зовсім нерозбірливу мову.

     Семантичний рівень нерозуміння. Автоматично спрацьовує захист від впливу й у тому випадку, якщо комунікація відбувається на нашій мові, але по переданому змісту дане повідомлення "чуже". У такому випадку фіксується не чужа фонетика, а чужа семантика, і можна говорити про семантичне нерозуміння. Існування цього бар'єра на шляху розуміння визначається самим фактом багатозначності слів будь-якої мови. Будь-яке слово, та й будь-яка дія, має звичайно не одне значення й у залежності від контексту вживання містить у собі ще багато змістів. "Значеннєві полюси" слів у різних людей різні, і отже, ті самі слова і дії можуть по різних причинах мати різний сенс для різних людей.

     Особливо добре це видно на прикладі використання жаргонів чи таємних мов.

     Для адекватного розуміння якого-небудь повідомлення необхідна визначена спільність "тезаурусів" відправника інформації й адресата. Цей термін введений філософом Ю.А.Шрейдером. Під ним розуміється "уявлення про світ", уся сукупність інформації, якою володіє дана людина.