Психологія особистості

 

Біхевіоризм базується на теорії І. Павлова, який показав, що багато видів автоматичної і довільної  поведінки є просто відповідями, реакціями на специфічні зміни або  стимули зовнішнього середовища. Підтвердження своєї теорії біхевіористи знаходили також в дослідженнях зоолога Торндайка, котрий вивчав поведінку  собак в “проблемному ящику”. Тварина  могла вийти з ящика, якщо натискала  на певну планку. Вчений звернув  увагу, що тварина діє за методом  спроб та помилок і випадково  досягає успіху. Навчання відбувається внаслідок багаторазового повторення (закон вправ). Якщо після реакції  умови сприятливі, то реакція закріплюється, встановлюється міцний зв’язок між  стимулом і реакцією (закон ефекту). Закони вправ і ефекту були доповнені  й перенесені на людину.

 

Біхевіоризм (з англ. behavior – поведінка) – напрям в американській  психології ХХ ст., яке зводить психіку  до різних форм поведінки як сукупності реакцій організму на стимули  зовнішнього середовища.

 

Тому особистість –  це сукупність поведінкових реакцій, які  притаманні даній людині, це організована і відносно стійка система навиків.

 

Для біхевіористів передбачення і контроль поведінки залежать від  точного визначення зовнішніх умов, які підтримують поведінку.

 

Формула біхевіоризму “стимул-реакція” (S – R) провідна в біхевіоризмі. Зв’язок  між S і R посилюється, якщо є підкріплення І (S – I – R ). Підкріплення буває негативне (біль, покарання і т.д.) та позитивне.

 

Задача психології за реакцією визначити можливий стимул, а за стимулом уявити певну реакцію.

 

Біхевіоризм був провідною  галуззю американської психології до початку 60-х років ХХ століття.

 

Основні поняття і ключові  слова: біхевіоризм, поведінка, “проблемний  ящик” Торндайка, закони вправ і  ефекту, формула біхевіоризму, стимул, реакція, підкріплення. Гуманістична психологія особистості (лат. нumanuс – людяний) – напрям в сучасній психології (виник в 50-ті роки ХХ ст.). Теорія названа  гуманістичною, тому що визнає своїм  предметом особистість як унікальну  цілісну систему, яка являє собою  не щось задане, а відкриту можливість самоактуалізації, яка базується  на вірі в можливості розквіту кожної людини, якщо створити для неї умови, що дозволять їй самій обирати  свою долю і спрямовувати її.

 

Гуманістична психологія розглядає особистість не як дисгармонічну  істоту, обтяжену проблемами, комплексами  і приречену на трагічне існування  у ворожому і відчуженому світі, а як на істоту гармонічну. Вона вивчає здорові, гармонічні особистості, які  досягли вершини особистісного  розвитку, вершини “самоактуалізації” особистості і для яких є характерною  орінтованість на майбутнє, вільна реалізація своїх можливостей, віра у себе і можливість досягнення “ідеального  Я”.

 

Концепція самоактуалізації особистості за А. Маслоу.

 

     Американський  психолог А. Маслоу, один з засновників  гуманістичної теорії особистості,  головною характеристикою особистості  вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття тенденцій  до творчості та любові, в основі  яких лежить гуманістична потреба  приносити людям добро. Він  стверджував, що людині, як і  тварині, не властиві природжені  інстинкти жорстокості й агресії,  як вважав з. Фрейд. Навпаки,  в людях закладений інстинкт  збереження своєї популяції, що  змушує їх допомагати одне  одному. Потреба в самоактуалізації  своїх можливостей і здібностей  властива здоровій людині, а найбільшою  мірою – видатним людям. ядро  особистості утворюють гуманістичні  потреби в добрі, моральності,  доброзичливості, з якими народжується  людина і які вона може реалізувати  в певних умовах.

 

Даний підхід А. Маслоу використовував у своїй теорії самоактуалізації. Джерелом психічного розвитку особистості  він вважав її прагнення до самоактуалізації – якомога повного вияву своїх  можливостей. Це прагнення ґрунтується  на потребі в самоактуалізації –  “вершині” в ієрархії потреб людини.

 

Теорія самоактуалізації описує найбільш повну реалізацію талантів, здібностей і можливостей людини в суспільстві – на роботі, в  колі сім’ї і друзів, досліджує  особливості життя, діяльності і  спілкування духовно здорових, творчих  і щасливих людей, досліджує “людей, які відчувають, що їх люблять і  вони здатні любити, почувають себе захищеними і здатними захищати, відчувають повагу з боку оточуючих і поважають  себе та інших” (А. Маслоу). Таких людей  і вивчав А. Маслоу, намагаючись намітити граничні можливості людського розвитку. До останніх особливо важливо прагнути в дисгармонічному, нестійкому суспільстві, де масштаб особистості визначається її здатністю подолати несприятливі умови навколишнього життя.

 

Знаючи рівень свого прагнення  до самоактуалізації, особистість завжди може більш чітко визначити стратегію  життєвого шляху і оцінити  успіхи, міра яких, як вважає А. Маслоу, не стільки відстань до фінішу, скільки  проміжок, пройдений від моменту  старту. однак ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення  інших потреб і, передусім, фізіологічних.

 

Ієрархія потреб особистості:

 

1) фізіологічні потреби  – нижчі, керовані органами  тіла, такі потреби, як дихання,  харчові, сексуальні, відпочинок;

 

2) потреба в безпеці  – прагнення матеріальної надійності, здоров’я, забезпеченості в старості, життєвої стабільності;

 

3)  потреба у любові, прихильності, прийнятті, визнанні  та оцінці;

 

4)  потреба в самоповазі;

 

5)  потреба в самоактуалізації  – в розвитку особистості,  реалізації здібностей та талантів, в осмисленні свого призначення  в світі.

 

якщо людина прагне зрозуміти  сенс свого життя, максимально повно  реалізувати себе, свої здібності, вона поступово переходить на вищий щабель свого саморозвитку.

 

Основні поняття і ключові  слова: гуманістична теорія, самоактуалізація, “ієрархія потреб” особистості.