Психология професії та придатності

Поняття про творчість

Головна характеристика творчості  — створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи  творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість розглядають як діяльність,спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості в такому розумінні, її цінність — особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.  
 
Отже, творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб’єкта творчості; продукту творчості; умов, у яких проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа — сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність. 
 
У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем: 
 
• процес творчої діяльності; 
 
• продукт творчої діяльності; 
 
• особистість творця; 
 
• середовище; 
 
• умови, у яких проходить творчість.  
 
У свою чергу, у кожній із названих підсистем можна також виокремити їх складові. Наприклад, процес діяльності має такі складники: постановка задачі, формування задуму, його реалізація. Особистість творця характеризується здібностями, особливостями розуму, темпераментом, віком, характером тощо. Середовище й умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій діяльності й ін. Творчий процес людини — це послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості.

Поняття про професіоналізм

Професіоналізм - особлива властивість людей систематично, ефективно і надійно виконувати складну (професійну) діяльність у найрізноманітніших умовах.

При цьому під професійною діяльністю розуміється складна діяльність. яка постає перед людиною як конституйований спосіб виконання чого-небудь, що має нормативно встановлений характер. Професійна діяльність є об'єктивно складної, тому вона важка для освоєння. вимагає тривалого періоду теоретичного та практичного навчання.

У понятті "професіоналізм" відбивається такий ступінь оволодіння людиною  психологічною структурою професійної  діяльності, яка відповідає існуючим в суспільстві стандартам і об'єктивним вимогам. Професіоналізм розглядається  в якості інтегральної характеристики людини-професіонала (як індивіда, особистості, суб'єкта діяльності і індивідуальності), що виявляється в діяльності і спілкуванні. Професіоналізм людини - це не лише досягнення ним високих виробничих показників, але і особливості його професійної мотивації, система його устремлінь, ціннісних орієнтацій, сенсу праці для самої людини.

Види творчості

На сучасному етапі  розвитку наука не дає поки що вичерпної  відповіді на те, як система механізмів мозку діє у творчому акті, проте  за допомогою досліджень нейрофізіології, психології та психотерапії можна оха-рактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини. На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.  
 
Багато вчених виділяють три види творчості: наукову, технічну та творчість у галузі літератури й мистецтва. Це досить загальна та достатньо вичерпна класифікація, тому В. О. Моляко з урахуванням інших видів людської діяльності виокремлює такі види творчості: 
 
1. Наукова. 
2. Технічна. 
3. Літературна. 
4. Музична. 
5. Образотворча. 
6. Ігрова. 
7. Навчальна. 
8. Побутова. 
9. Військова. 
10. Управлінська. 
11. Ситуаційна. 
12. Комунікативна. 
 
Наукова творчість пов’язана з діяльністю людини в певній галузі науки, наприклад у математиці, фізиці, хімії. Специфіка наукової творчості полягає в домінуванні теоретичного мислення, хоча останнім часом, коли виникло безліч нових наукових напрямів, найчастіше переважає комбіноване мислення — теоретико-практичне. Більше того, можна виділити типове мислення фізика, математика, біолога, історика тощо. Однак ця закономірність властива не тільки науковій творчості. 
 
Технічна творчість спрямована на створення нових машин, пристроїв, деталей і змінення їх функцій. До технічної творчості належать винахідництво, конструювання, архітектура, художнє конструювання пристроїв і раціоналізація процесів, пов’язаних із технікою. 
 
Художню творчість розглядають насамперед не в аспекті створення чогось нового в певній галузі культури, а щодо самореалізації людини-творця. Здатність до творчості пов’язана з якимось видом діяльності чи навіть культурою загалом. Без цього вона не може актуалізуватися, реалізуватися на практиці. Наприклад, здібність людини до музичної (математичної) творчості постійно обновляє музику (математику), тому не може виникнути лише внаслідок освоєння наявних форм діяльності в цій царині. На що ж насамперед спрямовано цей творчий дар? Процес розвитку людини в певному розумінні можна назвати “створенням себе” — більш-менш повною реалізацією вищого Я в її самосвідомості та діяльності. 
 
Літературна, образотворча та музична творчість пов’язані з новими здобутками в кожній із цих галузей (наприклад, зі створенням скульптури, написанням роману, вірша, опери). 
 
Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі чи в кіно. Деякі дослідники відносять до ігрової творчості значну частину поведінки людини. 
 
До навчальної творчості можна віднести всі види навчальної діяльності із засвоєння нових знань і виконання нових завдань. 

Військова й управлінська творчість мають багато спільного, тому що вони спрямовані на керівництво колективами людей і їх діяльністю, прийняття рішень у гострих ситуаціях бою, міжособистісних конфліктів і т. ін. Однак ці два види творчості не можна звести до одного типу, бо між ними є й принципова розбіжність: управлінська творчість зазвичай спрямована на створення чогось і виконання колективом корисної роботи, а військова пов’язана з руйнуванням, знищенням. 

 Побутова (“домашня”) творчість відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо. Розв’язання такої домашньої проблеми, як наприклад, розміщення меблів, якщо до цього поставитися серйозно, також може бути творчим завданням: одна справа просто поставити меблі в кімнаті й зовсімінша — раціонально розмістити їх на невеликій площі, щоб ними користувалася вся родина. 
 
Ситуаційна (“життєва”) творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв’язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Згадаємо типове завдання, описане в народних казках, коли витязю на роздоріжжі доводиться вирішувати,куди піти: праворуч, ліворуч або прямо. Такі задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв’язання може бути обмеженим. 
 
Нарешті, комунікативна творчість може проявлятись у різних видах спілкування людей. Є багато її різновидів. Це й творчість оратора, якому зненацька поставили складне запитання, і творчість закоханого, який, імпровізуючи освідчення, відчуває надмірне хвилювання, і творчість у бесіді, творчість учителя тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви; артист-мім спілкується з публікою зовсім без слів, але якщо він талановитий, то його вплив на публіку не менший, аніж після виголошення натхненного монологу.

Психологічне  вивчення професій.

Цілеспрямоване вивчення тих чи інших аспектів праці людей, які підлягають раціоналізації та оптимізації, передбачає попереднє вивчення комплексного знання про професію в цілому, яке є необхідним для вирішення різних науково-практичних задач психології праці. Оптимальна інтеграція знання про професію як складного явища забезпечується при виділенні суб'єкта як її системоутворюючого фактора.  
Професіографія — це наука, предметом вивчення якої є професії та їх класифікація. Вона подає об'єктивні дані про зміст, структурні особливості професії. Визначає різноманітність взаємовідносин особистості спеціаліста з предметами, засобами, продуктами праці, з оточуючими людьми, з рядом специфічних і неспецифічних явищ, які супроводжують процес праці, розкриває властиве професії напруження різних психічних функцій і на основі цього визначає перелік вимог до особи, як суб'єкта відповідної професійної діяльності.  
Емпіричне вивчення професій у психології праці, розпочато на початку XX століття, у 50-70 роки набуло методологічної завершеності. У 20-30 рр. в Росії ця робота проводилася за двома основними напрямами. Перший передбачав детальний опис та психофізіологічний аналіз професій для рішення задач профвідбору, професійної консультації, професійного навчання, раціоналізації робочого місця, профілактики втоми (.Ананьєв Б.Г., Бернштейн Н.А., Гастєв А.К., Левітов М.Д. та ін.).  
Представники другого напряму орієнтувалися на класифікацію професій з метою їх проектування (Геллерштейн С.Г, Лазурський А.Ф., Шпільрейн І.М. та ін.). Утворені прийоми і принципи оформилися у спеціальний підхід - професіографію, яку розуміють як описово-технічну і психофізіологічну характеристику різних видів професійної діяльності.  
В цілому психологічне вивчення професійної трудової діяльності задається практичними та теоретичними цілями. Теоретичні аспекти психологічного вивчення професій пов'язані із виділенням та обґрунтуванням найбільш адекватних критеріїв, ґрунтуючись на які, утворюються психологічні класифікації професій.  
Практичними завданнями, насамперед, є вивчення професійної придатності особи до певного виду професійної діяльності, управління процесами адаптації та реабілітації, підвищення ефективності професійного навчання, вдосконалення професійного середовища і т. ін.  
У результаті професіографування складається професіограма - це обумовлена змістом праці система інформації, яка представляє опис об'єктивних соціально-психологічних, психофізіологічних, особистісних, соціально-економічних характеристик професії та сукупності якостей особистості, які є необхідними і достатніми для успішного оволодіння професійною діяльністю та вдосконалення в ній.

Однією із складових про-фесіограми є психограма, яка містить повний опис психологічних характеристик, професійно значущих якостей суб'єкта професійної трудової діяльності.  
Деякі дослідники вважають, що психограма повинна відповідати жорстким вимогам, а саме: 1) містити необхідні і ті властивості, які не можна компенсувати, які висуваються будь-якому середньому працівнику; 2) відбивати бажані властивості, які визначають можливість досягнення найвищого рівня професіоналізму. Найбільш повна реалізація цих вимог забезпечується в акмеологічному підході.  
Професіографічне вивчення різних видів діяльності включає і динаміку системи "людина — професія", оскільки відбувається постійне вдосконалення різних компонентів професійної діяльності та змінюється в процесі діяльності вагомість професійно значущих якостей особистості працівника. Професіографічний підхід до вивчення особливостей діяльності суб'єкта містить: 1) схеми вивчення професій; 2) комплекс методів вивчення; 3) правила організації експерименту.  
В цілому можливі різні підходи до вивчення професій і побудови їх про-фесіограм: 1) комплексний (враховується широке коло характеристик: соціальних, технологічних, медичних, гігієнічних; 2) аналітичний (аналіз узагальнених нормативних і морфологічних показників структури професії, де в першому блоці розглядають об'єктивні характеристики професії, які вироблені суспільним досвідом, а в другому — психологічна діяльність особи і вимоги до її якостей; 3) задачно-особистісний (виділяють одиниці діяльності по типу модулів, де однією частиною модулю є об'єктивні професійні задачі, професійні знання, вміння, результати праці; друга частина модулю — це психологічні характеристики суб'єкта, які є необхідними для виконання об'єктивних задач, — містить знання, психологічні дії, особистісні якості і т. ін.  
У наш час при вирішенні актуальних практичних задач, які пов'язані з добором кадрів, їх розташуванням, атестацією, визначенням шляхів професійного розвитку і росту, домінує професіологічний або професіографічний підхід. У межах даного підходу здійснюється розробка про-фесіограм, психограм, здійснюються професіографічні описи, визначається професійна придатність суб'єкта праці до конкретного виду професійної діяльності, виявляються психологічні та інші протипоказання. Це необхідно для ведення науково обґрунтованої кадрової роботи і формування якісних трудових ресурсів. Професіограми не лише дають змогу якісно здійснити опис професійної діяльності, а й сформулювати нормативні вимоги до спеціалістів, а психограми — до психічних процесів, функціям і психологічним якостям, які обумовлюють ефективність професійної діяльності.

 
Структура професіограми, обсяг її окремих частин, ступінь узагальнення і детальності опису тих чи інших особливостей професійної  діяльності визначається, як правило, метою вивчення професії. Так, наприклад, складаються професіограми з  метою оптимізації праці, для  використання у консультуванні з  питань розподілу кадрів і психологічного відбору співробітників, з метою  організації професійного навчання, для підвищення рівня безпеки праці, для нормування і оцінки праці і т. ін. Так, розрізняють типи професіограм (Іванова О., 1992) які виділяються для вирішення конкретних професіографічних задач, а саме: 1) інформаційні (призначені для використання у професійно консультаційній і профорієнтаційній роботі); 2) орієнтовно-діагностичні (використовуються для виявлення аварій, низької ефективності праці); 3) конструктивні (служать для вдосконалення ергатичної системи, на основі проектування нових зразків техніки, а також для підготовки і організації праці персоналу); 4) методичні, які називають методологічними (служать для підбору адекватних методів дослідження даної ергатичної системи); 5) діагностичні (спрямовані на добір методик для професійного відбору, розміщення і перепідготовки кадрів).  
В цілому професіографічний опис трудової діяльності має ґрунтуватися на таких принципах (за Платоновим К.К.): комплексність, цілеспрямованість, особистісний підхід, надійність, диференціація, типізація, перспективність і реальність. Елементи характеристики професійної діяльності повинні складати сукупність, яка створює психологічну структуру професії.  
У відповідності з цими принципами орієнтовна схема експрес-вивчення професії містить: техніко-економічний опис (технологія, обладнання, норми, оплата праці); організація та умови праці (соціальні і фізичні умови, освітлення, температура, вологість, професійна шкода, режим праці і т. ін.); документація щодо плинності кадрів, збоїв у роботі т. ін.; детальний опис самої трудової діяльності (основні операції і дії); психофізіологічна характеристика трудової діяльності, тобто професійно значущі якості суб'єкта праці.  
Зауважимо, що професіографічний опис відбиває такий рівень професійних знань, вмінь і навичок, які забезпечують суб'єкту суспільно-прийнятну якість праці. Це є середнім, не найвищим показником для даних умов виконання діяльності, що забезпечує стабільне функціонування соціально-економічної системи, коли не стоять задачі високих професійних досягнень і коли сама система не є такою, що прогресивно розвивається.

Елементи творчості  в праці та індивідуальний стиль  професійної діяльності.

 
Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. У праці завжди присутні рух;і (очей і т. ін.), мислення, уява. Залежно від системи дій, яка визначається ціллю, праця може бути рутинною і творчою. Якщо основні дії мають значною мірою стандартний, однотипний характер і досягнення цілі не передбачає змін умов, корекції цілі і дій, — це рутинна праця, продуктом якої є результат репродуктивних дій. Така трудова професійна діяльність виконується механічно і може бути легко автоматизована.  
Творча праця передбачає внесення нового в процес праці, вдосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Продукт творчої праці як суспільно корисний продукт впливає і на ставлення до праці, і на стосунки між людьми в процесі праці. Розмежовуючи вкладені в нього творчі дії суб'єкта, продукт праці сам спонукає до творчої діяльності. Творча праця залежна від волі. Саме завдяки волі свідомість спрямовується на створення продукту. Результату творчої праці передує робота думки. Інтуїція і натхнення як характеристики творчої праці не протистоять праці взагалі. Здебільшого вони самі — результат, підсумковий момент особливого піднесення, зосередження фізичних і духовних сил, які спрямовує воля на створення певного продукту.  
Творча праця, створюючи суспільно корисний продукт, об'єктивно вносить в нього разом із тим щось нове, оригінальне, властиве особистості. У свою чергу можливість творчої праці визначається емоційною готовністю особистості до неї. Емоційна готовність є інтеграцією певних станів, насамперед намагання розв'язати суперечність між потребою в творчій нестандартній діяльності і мотивом її задоволення в певний проміжок часу й за певних умов. Як психічний стан, емоційна готовність має творчу спрямованість і пов'язана з переживанням душевних витрат на виконання тієї чи іншої діяльності.  
Принциповою є та обставина, що творчий процес абсолютно не прогнозований у кожному своєму конкретному прояві, і чим більш творчим він є, тим менш впізнаним стає характер протікання творчого процесу. Досліджуючи психологічні особливості конструкторської діяльності фахівців-інженерів, студентів і старшокласників, Моляко В.О. у достатньо розгорнутому вигляді представляє процес технічної творчості, де виділяє певні цикли. Перший цикл — еталонування, коли відбувається: загальне ознайомлення з умовами задачі; вивчення окремих частин умов задачі; співвіднесення тексту і креслення (схеми); доповнення одного виду інформації іншим; перекодування умови задачі на "свою" мову; перехід до умови в цілому ("новий синтез"); порівняння нової умови з наявними знаннями (еталонами); виділення "білих плям" в умові (акцентування уваги на певних відрізках); кінцева оцінка умови  
Другий цикл — проектування (формування замислу) коли відбувається виникнення первинних ідей; оцінка і вибір первинних ідей; первинний образ пристрою, як структурно-функціональної системи; формулювання плану дій по досягненню структурно-функціонального комплексу; конкретні дії з початковим механізмом, перетворення його у певних прийомах (тактиках) у проект створюваного пристрою; оцінка створюваного проекту; аналітичний і синтетичний шлях розробки пристрою; прийняття рішення про відповідність або невідповідність (в останньому випадку відбувається повернення до вихідної початкової позиції у другому або навіть у першому циклі) проекту вимогам до створюваного пристрою.